"Циліндр" чи спущений м'яч, який довго пролежав у коморі?
У комедії «Циліндр» італійця Едуардо де Філіппо є все необхідне, щоб театр і актори, які взяли її до роботи, могли показати себе у найкращому світлі. Непередбачуваний сюжет, небанальний зміст, можливість для створення яскравих образів-характерів, кожний з власною життєвою історією. Здається, тільки бери і твори. Переконаний, що саме так і було майже п’ять років тому, коли у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра «Циліндра». Переконання ґрунтується на залишках яскравих акторських робіт, які на шостий день фестивалю «Золоті оплески Буковини» продемонстрували львівські актори на чернівецькій сцені, музиці Ніно Рота та Паоло Конте, цікавій сценографії.
Проте нині від нового і пружного колись «циліндра» залишився добряче поношений головний убір непевного вигляду та призначення. Фінансовий і моральний банкрут Агостіно (втілений народним артистом України Янушем Юхницьким) у суперечках зі своєю подругою Беттіною (народна артистка України Лідія Остринська), молодим подружжям – Ритою (народна артистка України Альбіна Сотникова) та Родольфо (заслужений артист Олександр Норчук), у протистоянні з цинічним мільйонером Аттіліо (народний артист Ярослав Мука) все ще намагається викресати вогонь екзистенційної драми з матеріалу, але він все одно не загорається, а тільки ледь-ледь тліє.
Не було азарту, коли Аттіліо відсторонено й знуджено збільшував ставки. Остаточний вибір-падіння Родольфо виявилися передбачуваними задовго до того, як сталися. Хоча насправді напруга мала бриніти в повітрі! На тлі цього млявого торгу за душу і тіло Рити, яку кожен продає за свою ціну, чи не єдиним справді живим струменем, який привніс бодай подобу живої пристрасті до дійства, стало щире обурення Роберто (епізодична роль Ігоря Гавриліва) завищеною ціною на послуги куртизанки-аматорки.
Історія про веселе і дрібне шахрайство, яка на очах у глядача мала трансформуватися у акт моральної зради героїні людьми з найближчого оточення, перетворилася на погано розказаний анекдот. Це якраз той випадок, коли погана не сама історія чи окремі її елементи, а оповідач. Зіграна скоромовкою фінальна сцена, замість стати кульмінацією усього дійства, викликати катарсис, сприймається, як перехідна до якогось подальшого розвитку сюжетної лінії. Глядач чудово розуміє, про що саме йдеться, але не відчуває цього серцем. Можливо тому, що цього вже не відчувають самі актори?
«Циліндр», який побачили чернівчани, це наче футбольний матч важливого чемпіонату, зіграний професійним шкіряним м’ячем, який довго пролежав у коморі. Перед початком гри його слід було лише трохи накачати повітрям і він знову набув би колишньої пружності. Натомість скільки не пасуй партнерам, не копай по спущеному, в ціль він все одно не влучає.
Юрій Чорней
(Фото ІА АСС)
