Ті, що береги рвуть

Це з чудовою назвою річки, про що, раз побувавши в Карпатах, Михайло Коцюбинський написав: «Марічку несла ріка, а люди дивились як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати…»

Десь там, аж під загадковим гірським озером Чорне Око з майже непомітних джерел зароджується Путивка - річка, що з незапам’ятних для гуцулів часів чисти, мов небесна блакить руслом, перетинає карпатський край на добрі півсотні кілометрів. То вона в’ється, мов стежина поміж густих смерек, то раптом, набравши сили, б’є мите-перемите каміння, що аж луна іде. А коли гори мліють від спеки і без дощів’я, Путивка скидається на звичайнісінький потічок. Хіба що величезні валуни застерігають: з Путивкою – жарти кепські.

• Ой кепські, пригадують мої знайомі-горяни. Це свого часу на власному гіркому прикладі зрозумів міністр шляхів, котрий навідався в глибинку. На його очах (а то було під час раптівки) Путивка знесла одразу півдороги, паралізувала таким чином сполучення з цілим районом. 

А загалом горяни, що живуть вздовж Путивки, застерігають себе від її капризів під час паводків кладочками. Чимало їх у Сергіях, Плоскій та й самій Путилі – 4-5, не менше. А чому так швидко Путивка прибуває – то теж відомо. На кам’янистій місцині дощовій воді нікуди дітися, і вона, наче по млинівках, миттєво збігає в головне русло, яке рве, змітає, нищить, потрощить все на своєму шляху. І горе тому , хто своєчасно не вберіг худібки, припасів-кормів, та палива.

• Гейби Сучава в Селятині чи Товарниця в Ростоках ліпші?-вповідають горяни. Одного літа вперше за 70 років «збісилася» Сучава. Під час раптівки в Шепотівона, наче язиком, злизала частину центральної дороги і на додачу – чотири мости. І норову Товарниці не дивуйтеся, бо на всіх 8 кілометрах від свого витоку вона несе холодну воду в Черемош під великим нахилом. І миттєво з непомітного потічка зринає бурхлива ріка, в яку, борони Боже, потрапити в недобрий час. Для цікавості: під час дощів Товарниця приблизно в 10-15 разів швидше піднімається, ніж інші гірські річки, хоч Товарниця і таку мирну назву має…

А що назви? Вони справді серцю милі, Чорний і Білий Черемоші, Бізків, Ластун, Сторонецький потік, Стебник, Сухий, Звараж, Мигивчанка, Фальків і безліч великих і малих потоків узагалі безіменних, хоча варті найкращої назви. Може і мали ті назви колись, та призабулися в плині часу. А шкода, бо без жодного, навіть найменшого потічка, не буде і могутнього Черемошу чи передгірного Сірету.

Взяти бодай нічим не примітний Чемернар. Не річка і не потік. Але то в яку пору. Десь на початку вересня, під час зливи він так «розійшовся», що зніс частину основної добротної дороги і цілу… прикордонну систему з дротами та сигналізацією. 

Люблять горяни і свої Борсуки. Скинулися коштами і перекинули з берега на берег добротний міст. І на тихій, мирній з виду річечці справляли люди новосілля. По новому мосту, того пам’ятного дня проторохтіли перші підводи і лісова техніка. Та чи на довго? Адже підйоми води часто-густо трапляються і ранньої осені. І хтозна, що утнуть Борсуки до Михайла, коли почастішають опади.

Горянам не дає спокійного життя і спокійна Мегівчанка. Таке собі маленьке лісове русельце, що ледви жебонить по старезиних нетрях. То за доброї лісової погоди. А лише задощить клопоту від Мегівчанки не оберешся. Вмить біжить і вщент підмиває і забирає великі мости. Без яких ні в гори, ні назад.

Та не нарікаймо на наші чудові і милі серцю гірські річечки. Придивіться до них, і мимоволі забудеться їх лихий норов. Навіть тепер, коли літо ще попереду. 

Іван Агатій, Заслужений журналіст України