Теперішній «Вечірній квартал» із його чітким розумінням, що можна, а що - ні, нам не помічник

Виявилося, що за час, який команда витратила на реалізацію амбітних планів із завоювання сусідського телепростору, її глядач встиг призабути колишніх кумирів - цього разу зал «України» шкірився порожніми кріслами, як ніколи. Щоправда, з присутністю українського істеблішменту все склалося: замість колишніх завсідників шоу Юрія Луценка чи Давида Жванія або Святослава Піскуна в залі було помічено самого Миколу Азарова, а також Петра Симоненка з незмінним шанувальником «Кварталу» Нестором Шуфричем. Ну, і нарешті повернулися жарти про політиків, фірмова фішка золотих часів «Кварталу». Але повернулися вони, як і належить за законами діалектики, в оновленому вигляді. Хочу нагадати, що після обрання Віктора Януковича президентом «95-й квартал» став настільки лояльним до свого колись улюбленого персонажа, що ми не чули про нього жодних жартів. Аж до останнього концерту. Тут нам показали сценку про святкування Дня незалежності за участі улюблених квартальцями героїв Віктора Януковича, Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, яку, за сценарієм, спеціально для цього колишній і чинний президенти викрадають із СІЗО. А ще - проспівали куплети про нечисть, що заполонила країну і від якої «страшно, аж жуть!».

Новий об'єкт сатири «Вечірнього кварталу» - Дмитро Табачник. У виконанні Сергія (Степана) Казаніна міністр освіти, науки, а також у справах молоді й спорту постав школяркою в коричневій шкільній формі з білим фартушком. Усе це виглядало досить смішно, але водночас амбівалентно. Тобто щодо засудженої Тимошенко гумор квартальців межував із обивательською мстивістю, а от чинний президент України в їхніх пародіях поставав таким собі «реальним пацаном», але аж ніяк не «паханом», що тримає в страху цілу країну. Те саме стосується й Миколи Азарова, котрий, до речі, будучи людиною зі старої партноменклатури, дуже стримано реагував на жарти на тему своєї української вимови. Далі цієї вимови скетчі про прем'єра не пішли.

На відміну від старих концертів, де жарти про Віктора Ющенка відверто «фолили», чинну владу «95-й квартал» просто гладить по голівці. Ну, хіба що трошки проти шерсті, зате сама наявність таких жартів у національному телеефірі створює враження абсолютної розкутості й максимальної свободи наших гумористів і сатириків.

Мабуть, той-таки Азаров дуже тішився, коли Володимир Зеленський бігав залою в образі Стаса Михайлова й кричав, що на «цьому місці сидів Юрій Віталійович Луценко». З чого логічно випливало, де саме Юрій Віталійович сидить нині, а це нашій владі, з її суворим дотриманням Закону, вочевидь, страшенно імпонує. Як і гумор «нижче пейджера» (як казав колись Олександр Масляков про Comedy club) щодо галичан. Ідеться про скетч «Засідання Львівської міської ради», де головним меседжем стала зоологічна ненависть до мешканців Західної України взагалі й представників ВО «Свобода» зокрема. Ця ненависть відверто совкового «95-го кварталу» поширюється й на галицьких секс-рабинь, зображених цілковитими ідіотками в турецьких светрах та гумових чунях. Ясно, що такі, з дозволу сказати, героїні, нічого, окрім відрази, викликати не можуть.

Видається, що нові випуски «Вечірнього кварталу» замислювалися його творцями як тріумфальне повернення. Проте воно виявилося далеким від тріумфу. І не лише тому, що рівень жартів не дотягує до колишнього блиску, а ще й через те, що в заключному випуску чомусь продублювали аж два номери з попередніх. Зрозуміло, що один концерт важко поділити аж на три, а не на два, як робилося колись, телевізійні випуски, а відтак для «дотягування» до відведеного програмі хронометражу довелося чимось заповнювати часові лакуни. Але ж не номерами «на біс», які глядач бачив щойно тиждень тому!

Феномен успіху «Вечірнього кварталу» (колись на К1 ішла програма «Історія успіху» про «95-й квартал», де незчисленну кількість разів прокручували всі шоу команди) полягав у вмінні знайти адекватні моменту гумористичні рішення актуальних проблем української політики та соціуму. І вдячний глядач у ті золоті часи носив своїх улюбленців на руках. Бо це була чи не єдина можливість відчути душевну єдність людей у їхньому прагненні змінити життя в своїй країні на краще. Життя таки змінилося, але не так, як ми того хотіли. А в наближенні змін на краще теперішній «Вечірній квартал» із його чітким розумінням, що можна, а що - ні, нам, здається, не помічник.

За матеріалами:  «Вечірній квартал». «Масштабізація» пристосуванства
Інна Долженкова для «Телекритики» 16-11-2011

Джерело: telekritika.ua

Ілюстрація - www.google.com.ua