Світлана Кирилюк: «І в науці, і в літературі я людина не випадкова»

Світлана Кирилюк: «І в науці, і в літературі я людина не випадкова»

14.12.2016, 19:05

Передусім, Світлано, щиро вітаю Вас із почесною нагородою – міжнародною літературно-мистецькою премією імені Ольги Кобилянської в номінації «Наукова розвідка». Власне, дещо детальніше, будь ласка, про роботу, відзначену в цій номінації.

-         Дякую. Варто почати з того, що творчість Ольги Кобилянської як науковець досліджую вже чверть століття, хоча до цього прочитала багато її творів, бувала в музеях Димки і Чернівців. А в 90-х роках розпочала роботу над кандидатською дисертацією, присвячену мотивам та образам світової літератури у творчості О. Кобилянської, яку захистила в 1999 році. У результаті праці постала монографія «Ольга Кобилянська і світова література» (Чернівці, 2002). Як доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича керувала написанням курсових, дипломних та магістерських робіт про творчість О. Кобилянської (до речі, одна із моїх колишніх дипломниць стала лауреатом цієї премії в 2014 р.). Потім була пропозиція від Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України написати розділ про творчість О. Кобилянської до нової академічної «Історії української літератури у 12 томах». В ювілейний 2013 рік побачив світ перший том творів О. Кобилянської з майбутнього «Зібрання творів у 10 томах», одним із упорядників якого я є. Крім того, до цього поважного видання мені випало написати розлогу передмову та підготувати примітки до творів (на сьогодні маємо вже три томи, куди ввійшло багато не друкованих досі текстів). За цим усім – велика постійна праця в бібліотеках, архівах Києва, Львова, Чернівців. Чомусь на врученні не було озвучено, за яку конкретно працю (наукову розвідку) присуджено премію, тому мусила назвати тут найважливіші моменти своєї наукової діяльності, що пов'язують мене з ім'ям та творчістю О. Кобилянської.

- Як на мене, то нечасто зустрінеш серйозного науковця, який поєднував би у собі й талант поета. Щодо Вас, то тут безперечне поєднання, а отже…

- А отже, я не випадкова людина – і в науці, і в літературі. Скажу так: я завжди мала добрих учителів. Зрештою, все у світі окремої людини настільки взаємопов'язано, що коли замислюєшся з роками над багатьма речами, то розумієш: усе має не лише якісь початки і продовження, а ще й тісно переплетено невидимими ланками. І якби не намагався змінити щось кардинально, доля таки обирає тебе. Ви ж добре пам'ятаєте, пане Василю, про мою ще школярську мрію стати журналістом, тоді я кожні студентські канікули підпрацьовувала в районній газеті в Глибокій, писала вірші. Журналістом я не стала, але Слово стало моїм призначенням – уже понад два десятиліття викладаю в університеті українську літературу. Люблю зустрічі й розмови зі студентами, люблю тихі години, коли поринаєш у світ читання книг. А це сьогодні, погодьтеся, вже багато – мати свій світ, де тобі добре.

Щойно у чернівецькому видавництві «Друк Арт» вийшла ваша нова поетична збірка «Сад земних насолод». У передмові до неї Ігор Набитович, доктор філологічних наук, професор, професор університету імені Марії Кюрі – Склодовської в Любліні, так написав: «…Її поезія – один із провісників приходу нової епохи в культурі, яка іде на зміну постмодерному несмаку й релятивізмові – епохи Неомодернізму. Поетичний світ, який створила Світлана Кирилюк,-мандрівка садом-лабіринтом людської душі, палімпсестними пейзажами пам’яті й почувань, вираження імпресії проминань ландшафтів буття…». Що й казати, дуже висока оцінка. Цікаво, чому вона дана саме польським науковцем?

- Насамперед скажу, що «Сад земних насолод» -  моя єдина поетична книжка, яка вийшла сьомою в серії «Третє тисячоліття: українська поезія» завдяки авторові ідеї цієї серії та редакторові книжки, письменникові Мирославу Лазаруку. Сюди ввійшли тексти, написані впродовж останніх 25 років. Перед тим у кінці 80-х та в 90-х роках минулого століття було чимало різних публікацій у обласних та столичних виданнях, але книжки не було. Сюди не включено ті давніші тексти. Вони залишилися в тому часі, й мені інколи без них трохи сумно. Але то вже перегорнена сторінка. З другого боку, я тішуся, що повноцінно дебютую дуже вартісною книжкою. Повірте, я знаю їй ціну, я знаю її справжність. Але, зрештою, це справа критиків – оцінювати. Щодо автора передмови Ігоря Набитовича, то мені дуже приємно було прийняти його пропозицію написати передмову, коли ще про видання й не йшлося. Прочитавши колись мої публікації в «Буковинському журналі», він сам висловив таке бажання. Ігор Набитович – знаний український науковець, який уже багато років працює в Польщі, він є автором багатьох літературознавчих праць. А щодо його оцінки, то на те він і автор передмови. Хтось може мати й інші думки. Й дуже хотілося б мені їх почути, прочитати.

Водночас маю й таке запитання: книжку проілюстровано роботами із серії «Життя дерев» Павла Бедзира – закарпатського художника. Він, щонайбільше, близький вам по духу, філософському світосприйняттю?

- Світ художника Павла Бедзира – це, може, моє найбільше мистецьке відкриття за останні роки. На жаль, ми мало знаємо про тих, хто творить свої незвичайні світи зовсім поряд. Думаю собі, що в 90-х роках ми могли б зустрітися, наприклад, в Ужгороді, де часто тоді бувала. Але цієї зустрічі вже в цій реальності не відбудеться ніколи. Моя книжка – це «територія» зустрічі різних мистецьких світів, але внутрішньо дуже близьких. Про це можна було б багато говорити, але це забере багато часу. Скажу, що цю «зустріч» на сторінках моєї книжки зініціював художник і чудовий перекладач Юрій Якимчук. І я вдячна йому за неї.

- Даруйте, але дозволю собі пригадати той час, коли дві сестрички – Світлана і Валя Лучак із акуратно заплетеними кісками прибігали у редакцію Глибоцької газети і несміливо пропонували свої перші учнівські дописи. Мені дуже приємно, що відтоді з тих маленьких школярок виросли і сформувались дві прекрасні людини.

- Так, все було саме так. Про те, як уперше переступила поріг редакції, я писала у спогаді про редактора «районки» І.Д. Семенюка (це для мене важлива історія і дуже важлива людина). Спонукала до якогось творчого «руху» нас обох мама, яка сама могла б відбутися як творча особистість, але не склалося. Тому вона, відкривши в нас із сестрою здібність до творчості, у всьому сприяла. Сестра таки відбулася як журналіст (вона навіть член Національної спілки журналістів України), постійно підтримує зв'язок з газетою, бере участь у роботі літературної студії «Витоки», але насамперед вона – вчителька початкових класів, яка прагне на самому початку формування особистості розгледіти в найменших іскру Божу, ті найперші прояви творчих здібностей, підтримує їх і розвиває. І я дуже ціную її за таку самовідданість, за любов до Слова, якою вона ділиться зі світом.

- Дякую за розмову і щасти вам обом у році Новому!

- І Вам я щиро дякую. Нехай усе буде добре в році Новому!

                                    Із лауреатом спілкувався Василь Гейніш

                                                           Заслужений журналіст України.

1