"Молода бандерівка" Леся Воронюк: Українцем треба бути не тільки у свято, а й кожного дня. Це свято, коли ми доводимо, що вишиванка – це органічна частина нашого життя

Суть речей: Українцем треба бути не тільки у свято, а й кожного дня. Це свято, коли ми доводимо, що вишиванка – це органічна частина нашого життя.

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 21 травня 2015 року.

Тема: День вишиванки в Чернівцях.

Запрошені гості: організатори свята: Леся Воронюк і Сергій Бостан

Ведуча: Людмила Григорчук

 Людмила Григорчук: День вишиванки ми відзначаємо вже не перший рік, але цього року як ніколи всі чернівчани ы буковинці загалом долучилися дуже дружно до цього свята. Чи все вдалося вам, як думаєте, підсумовуючи сьогоднiшнiй день?

Леся Воронюк: Я сподіваюсь, що все вдалось, хоча ми перед собою не ставили якихось конкретних результатів. Все, що ми робили, то намагалась поінформувати якомога більше людей про цей День вишиванки. А вже безпосередньо кожна людина сама для себе вирішує: одягати вишиванку чи ні. І я дуже вдячна, що дуже багато людей нас почули в Україні, звісно, одягнулись  в кожному обласному центрі, в десятках містечок, міст, сіл. Що дуже приємно, що цього року нас дуже підтримала наша діаспора. Ми порахували: в 30-ти країнах одягнули вишиванку сьогодні. Ці люди, які відгукнулись і вийшли на зв'язок з нами, я думаю, що ще протягом кількох днів, ми ще багато назбираємо інформації. І дуже приємно те, що закордоном одягались не тільки українці, а й люди, які солідарні з Україною і які нас підтримують і, одягнувши вишиванку, вони так засвідчували, що вони політично підтримують Україну у цей непростий час, в якому зараз перебуває наша держава.

Людмила Григорчук: Як підштовхнули до цього, як знайшлися? Чи це вже не перший рік діаспора долучаться?

Леся Воронюк: Минулими роками відгукувалась Канада, Польща, Штат, де велика наша діаспора. Цього року ми і самі виходили на контакт, ми їх інформували і цим займався Сергій Бостан та Олександр Ткачук найбільше контактами з діаспорою. Просто писали листи, просто запрошували знайомих. І дуже гарно, що українці відгукувалися і вони розуміли, що зараз це Україні потрібно.

Слухач. Яник. Скажіть, будь ласка, кілька років тому в цей знаменний день було одна з найбільших вишиванок, якщо не найбільша, була повішена на будівлі університету, резиденції нинішньої, яка доля цієї велетенської вишиванки, де вона зараз перебуває? То є перше питання. А друге питання дуже коротке, скажіть, будь ласка, не здається вам, я дивлюсь по типу вишиванок, все-таки білим вишиванкам на білому тлі надають перевагу українці, буковинці, а дуже мало саме чорних вишиванок з різними кольорами, нашивками. То це знакова якась подія? Можливо, це якийсь такий потяг душі до світлого чогось, до миролюбивого. Прошу, ваша відповідь.

Леся Воронюк: Так, я почну і розкажу про долю величезної вишиванки, її кілька років тому до нашого свята пошило підприємство «Арніка» на чолі з Тетяною Козловою. Це була їхня ініціатива – пані Тетяни. І цю вишиванку університет кожного року одягає традиційно, тому що свято починалось в університеті, на факультеті історії, політології та міжнародних відносин. І це так символічно, що не тільки студенти та викладачі одягають, а що й сама будівля університету також одягає вишиванку.

Сергій Бостан: Мені здається, що, як по Чернівцях, так і ми бачимо по фотографіях з різних частинок нашої держави, люди вдягаються в абсолютно різні вишиванки, різних кольорів. Таке чарівне і гарне різномаїття, справді позитивного, гарного духу, який панує сьогодні у нашій державі. І приємно, що українці, гості нашої країни, діаспора наша долучилась і справді ми сьогодні маємо таку міцну єдність між собою, ми відчуваємо одне одного. І це надзвичайно важливо, надзвичайно чарівно, я думаю, навіть прекрасно, просто подивившись у вікно, прогулявшись по вулиці, побачити ті усмішки на обличчях людей, які гуляють у вишиванках. Тобто це надзвичайне свято і я дуже радий, що чернівчани у першу чергу до нас долучились і приєднались до нашої акції.

Людмила Григорчук: До речі, ми також у вишиванках. Я у чорній вишиванці, Сергій – в червоних кольорах, а Леся – в старовинній, рiзнокольоровiй.

Леся Воронюк: Це буковинська, заставнівська вишиванка і вона абсолютно відрізняється, скажімо, від кіцманської чи від путильської, тому що кіцманська вишита, як правило, вишивається більшими квітами там такі розкішні-розкішні малюнки. Заставнівська теж є з дуже гарними малюнками і квітами. Ну а путильська чи винницька- більще геометричних малюнків і символів. Це пов’язано з тим, що наші предки були абсолютно органічні з природою і на вишиванках переносили місце, де вони проживають. Гірська – гори , це зубці. У більш рівнинних частинах – це поле, квіти. Вишиванка - це така книга, на яку переносилось багато знань і яку можна зчитувати як історію.

Людмила Григорчук: Біла вишиванка – це вже дань моді, мені здається.

СергійБостан: Ну традиційно чомусь так вийшло,що біле по білому вдягали на весілля, коли одружувались. І саме з цього розпочалась традиція. Справді, сьогодні ми можемо побачити, що якось біле по білому – більш стильно, можливо виглядає. І саме запит у людей на такий різновид вишиванки можна побачити. Сам якраз замовив, мені вишивають сорочку біле по білому. Тому справді, у цьому щось є, хоча історія досить давня і багата у цієї вишиванки, тобто вони з’явились дуже давно

Людмила Григорчук: Давайте повернемося до початку нашої розмови. Святкування дня вишиванки починалося в 2007 році. Чи думали ви тоді, що це свято стане таким популярним?

СергійБостан: Ми навіть тоді не думали, що буде такий потужний результат, тому що це відбулось насправді спонтанно. Мені сьогодні було дуже приємно, тому що я зранку знаходився якраз на святкуванні в холі факультету історії, політології і міжнародних відносин, де саме 9 років тому розпочалось це свято. Я розказував студентам, які відзначали сьогодні там День вишиванки, про те, як 9 років тому ми так само як і вони, будучи студентами, чисто випадково побачили нашого студента, колегу Ігоря Житарюка, який одів вишиванку в університет. І після цього Леся запропонувала таку ідею: а давайте зробимо, щоб один раз у рік, всі студенти приходили на пари у вишиванках. Ось з цього розпочалось. Першого року прийшло декілька студентів, пару викладачів, мабуть, наскільки я пам’ятаю. А уже потім другий, третій рік почали долучатись. Свято спочатку було загально факультетське, потім загально університетське, потім ми вийшли на загально міський масштаб, тоді побили рекорд Гінеса по найбільшій кількості людей. І так свято еволюціонувало до 9 року і бачимо те, що маємо сьогодні.

Леся Воронюк: Я ще хочу додати про перший День вишиванки: я пам’ятаю, як заходила на факультет  і просто очима шукала людей у вишиванках. Ну хоча б скільки їх буде. Ну хоча б один, два, три людини є, ну вже десяток був. Нас було загалом десь кілька десятків, я думала «ОГО! Це дуже круто, дуже багато». Ось і ці люди, які тоді прийшли перший раз, вони дали силу і надію вірити в те, що ця акція, по-перше, потрібна, а по-друге, що вона може згодом розростися до великого свята. І слава Богу, так сталось.

Слухач. Эта акция в роддоме Черновицком. Это я так понимаю не впервые. Не были ли каких-то протестов со стороны работников администрации, их родителей и самих новорожденных? Это первое, второе: меня интересует случай от очевидцев, что некоторые черновчани одевали вышиванку не только на себя, а и на своих домашних животных. Испортили ли они этим праздник в городе? Не является это перебором?

Леся Воронюк: Я розкажу про акцію в пологовому, ми вчора завезли вишиванки в перший пологовий, по вулиці Буковинській і сьогодні були у другому на Рівненській. Ця акція вже існує 4 роки. Нас завжди дуже гарно сприймають матері породіллі і доводом цього можуть бути це, що батьки у наших вишиванках христили своїх дітей. І це дуже гарно, в такі моменти розумієш, що ти робиш цю справу недаремно, що вона має якийсь відгук. Тобто не просто ти щось говориш і воно ніде не відбивається, а є такий гарний результат. І це дуже важливо, тому що дитину хрестили, дитина виросте, буде бачити фотографію себе у вишиванці, коли її хрестили і вона вже точно буде знати, хто вона, що вона українець. Вона буде знати, в якій сім’ї вона росла. І зважаючи на те, що вишиванка – символ України, багато речей цій дитині вже не треба буде пояснювати, вона уже сама розумітиме. А з приводу того, чи хтось не виступав проти, то новонароджені точно ні. Ми сьогодні, до речі, на Рівненській, нам дуже гарно пощастило, ми принесли вишиванку і для хлопчика, і для дівчинки, а нас там чекали двійня. Це було справжнім, справжнім сюрпризом для нас. Лікарі не те, що не протестували, вони теж одягнулись у вишиванки. І коли іноді хтось каже, що це незручно і треба іти на роботу, лікарі доводять, що це зручно. Звісно, вони не оперують, вони не роблять перев’язки у вишиванках, але вони так ідуть на роботу, вони спілкуються в ординаторській чи на обіді. Тобто якщо людина хоче засвідчити свою позицію громадянську, бо одягнути вишиванку це ж не просто частина гардеробу – це засвідчити свою позицію, то їй нічого у цьому не завадить. А з іншого боку, якщо вона не хоче одягнути вишиванку, то вона знайде сто причин, чому вона цього не робить.

Людмила Григорчук: А з приводу собак?

СергійБостан: Зрозуміло, що традиційно вишиванки це людський одяг, це символ – це не просто одяг, це дещо більше. Тому розумієте, на сьогоднішній момент уже мода така пішла, що люди, як вони вважають за потрібне, так і поступають. Багато не звертає увагу на ті традиції, на історію, яка була, тому хтось, можливо, хоче із якоюсь ціллю  або показати, похвалитись, я не знаю. Але ми звичайно не підтримуємо таких ідей, адже ми все ж таки звертаємось до більш глибшого поняття, у нас і ідея свята зовсім інша, і цінності зовсім інші, ми намагаємось показати і підтримуємо. У даному випадку це, звичайно, справа кожного.

Людмила Григорчук: Коли ви вже побачили, що свято підхопили?  Що воно змiнюэ свою першу мету?

Леся Воронюк: Уже наступного року, у другий рік свята, коли було дуже очевидно, скільки першого року одягнулось у вишиванки і наступного, коли вже був університет і інші навчальні заклади міста приєдналися до акції, стало зрозуміло , що є запит на це свято. Вже я відчувала навіть якусь відповідальність за це свято, бо багато людей запитувало на перед. І зараз вже після Нового року  вже багато людей не тільки громадян окремих, а й громадські організації чи дитсадочки, чи школи особливо, дзвонять і запитують, коли цього року День вишиванки. Коли День вишиванки? Тобто людям потрібні, якісь гарні світлі свята, які будуть нести гарні ідеї, добро, віру, культуру і разом з тим не порожні. У нас навіть, якщо порівняти для дитячого садочку чи для школи свято Нового року, коли дітей наряджають у котиків та песиків і коли дітям пропонують прийти у вишиванці – то це свято зовсім іншого рівня змісту, і зовсім іншого рівня цінностей. І ми про це говоримо, і це наголошуємо. Ми це свято почали, а воно далі саме росте. До речі, у нас якось навіть була ідея нічого не організовувати і подивитись, як свято піде. Ми зрозуміли, що навіть, коли б ми навіть нічого не робили, все одно воно б відбувалось. Особливо тепер, коли у нас закріплена конкретна дата – це третій четвер травня, багато людей уже запам’ятали. Я сподіваюсь, протягом кількох років ще багато хто запам’ятає, що це День вишиванки, що у нас буде значно менше роботи. Хоча ми її собі завжди найдемо.

Людмила Григорчук: Сергію, якщо говорити саме про сьогоднiшнiй день. Чи все вдалося?

Сергій Бостан: Настрій надзвичайно позитивний, стільки заходів сьогодні уже відбулось і паралельно зараз із нашою розмовою відбувається по усьому місту, і по Україні безперечно. Надзвичайно приємно, що дуже багато чернівчан долучилось до наших заходів, було дуже багато людей, одягнутих у вишиванки, які приходили зі своїми дітьми, які також були одягнені у вишиванки. Посміхались, брали участь у різноманітних акціях, чудовий флеш-моб у нас сьогодні був на Соборній площі: дуже багато молоді долучилось. На позитиві всі були, всі були у дуже гарному настрої і панувала чудова атмосфера. Тому безперечно ти заряджаєшся цими емоціями і вони тебе підносять та супроводжують, навіть заради цих емоцій є бажання щось робити далі. Безперечно мені здається, що наші сьогоднішні заходи вдалися, тому що якраз основна, мабуть, оцінка заходам і акції, і взагалі святу, це те, що воно підхоплене українцями, підхоплене усіма людьми, які солідарні з нашою державою, які підтримують нашу культуру, які поділяють з нами наші цінності. Це, мені здається, саме основне. Тобто це ключова ідея, і, я  думаю, ми повинні бути задоволені тим, що весь світ солідарний з Україною.

Людмила Григорчук: Що у Києві зараз відбувається?

Сергій Бостан: Буквально зараз в Києві, менше години тому, розпочався потужний так само флеш-моб, де на Майдані Незалежності, відбувається масове фотографування людей у вишиванках. І я сподіваюсь, що Київ зараз покаже всій Україні, що справді дуже багато людей підтримують українські цінності, традицію, культуру. І, мабуть, що зараз по завершенні  цього ефіру ми пересвідчимось у цьому, побачивши це в новинах або в Інтернеті.

Леся Воронюк: До речі, фотографія, яку зробить Олександр Ткачук, один із членів нашого оргкомітету, ми роздрукуємо їх такі величезні панно кількаметрові і передамо їх музею Історії Києва і музею Гончара, де зберігається колекція найдавніших вишиванок українських. І ми спеціально намагатимемося зробити якомога більше це панно, щоб через роки-рокенні багато людей могли себе впізнати і потім прийти зі своїми дітьми і показати «Ось я на цій фотографії». Сподіваюсь, нам це вдасться.

Людмила Григорчук: як ви зв’язувалися з різними містами України?

Леся Воронюк: Відбувається абсолютно за різною схемою  кожним містом. Ми шукаємо людей і громадські організації іноді. Іноді люди самі через громадські організації звертаються до нас і кажуть, що ми вас підтримуємо і ми хочемо з вами це з вами робити. Ми писали офіційні листи і звернення і до міських рад, і до ОДА, і до культурних організацій, до університетів. Тобто зв'язок налагодити дуже просто, тому що люди відгукуються і єдине треба цей зв'язок шукати.

Сергій Бостан: Ми над цим справді доклали багато зусиль, тому що, окрім цього, було ще паралельно ряд заходів. Окрім того, що ми зв’язувались напряму, і з нами зв’язувались представники з різних міст, областей. Органи місцевих самоврядування трішки нам допомогли прийняти рішення. Органи Чернівецької міської ради. Один з пунктів був повідомити всі територіальні громади, асоціації міст, щоб вони долучились до цього заходу, тому варто також подякувати їм. І, безперечно, ми зв’язувались і писали листи до різноманітних активістів, громадських діячів, зокрема щодо діаспори – хочеться подякувати, тому що ми звертались до Всесвітнього конгресу українців і вони долучились дуже активно. Велика частина їхньої роботи в тому, що 5 континентів на даний момент уже у вишиванках. Поки ми чекаємо, можливо, станція Вернацького на Антарктиді теж буде у вишиванці. Тоді програма максимум буде виконано.

Людмила Григорчук: зізнавайтесь, ви змусили Президента України одягнути вишиванку попри правила дрес-коду?

Леся Воронюк: Я думаю, що це зробили всі українці, тому що вони отак масово одягнулися. Якби це було 5 людей нашого оргкомітету, напевно президент так не відреагував би. Мало хто, що може просити голову держави, але коли увесь народ так потужно підтримав цю акцію у всіх куточках нашої держави і що дуже приємно: Суми, Кіровоград, Миколаїв, Одещина – і у них є сьогодні заходи і навіть ще завтра буде продовжуватись. Звісно, Президент на такі ініціативи має реагувати. Це дуже гарно.

Сергій Бостан: І ми дуже вдячні президенту, тому що він, не зважаючи на те, що перебуває із офіційним закордонним відрядженням, знаходиться зараз у Латвії. Дуже приємно, що він підтримав нашу акцію навіть там і навіть порушивши дипломатичний протокол, на офіційних дипломатичних зустрічах, він був одягнутий в українську вишиванку. Це надзвичайно приємно і це велика підтримка якраз українців, які зараз по усьому світу і у нашій державі зокрема. Якраз підняли цю велику важливу ідею для всіх і він проявив свою солідарність з усіма, як лідер, як Президент держави. І ще дуже приємно було побачити, що наша діаспора в Ризі так само долучилась, тому що ми бачили уже фотографії Президента спільно з українською діаспорою, всі у вишиванках, з українськими прапорами. Це надзвичайно приємно і справді це показує, що весь світ підтримує  нашу державу.

Леся Воронюк: І до речі, про Ватикан хотіла би сказати, що наша діаспора порадувала папі Римському кошик із писанками і всі були у вишиванках. Це справді велике досягнення наших українців, як там живуть чи працюють, тому що ми розуміємо, потрапити на прийом до папи Римського – це насправді складна процедура  і це дуже поважно. Дуже поважно, що наші українці такі наполегливі і організували цю зустріч і дуже поважно, що папа Римський прийняв наших людей також

Людмила Григорчук: Верховна Рада також відзначилася. Парламентарі були у вишиванках

Сергій Бостан: Однак приємно, що переважно більшість депутатів вихідці з Буковини – були у вишиванках. При чому у дуже гарних вишиванках і багато фотографій можна уже побачити, світлини, якими вони поділились в Інтернеті, в соціальних мережах. І варто відзначити, що не тільки Верховна Рада, а вся Адміністрація Президента  сьогодні можна було побачити у них потужна фотографія у вишиванках перед входом до адміністрації. Тому справді приємне дійство.

Слухач: Жан. Скажіть, будь ласка, то третій учасник, мабуть, цього року не зовсім долучався до ваших акцій, що ви його не запросили пан Михайло Павлюк – це правда, що він не допомагав вам? А якщо допомагав то власне, у чому причина відсутності? Власне це перше і друге, щодо співпраці, чи не було проблем, можливо, до вас якась інформація доходила щодо правоохоронних органів, чи сприяли проведенню цих заходів.

Леся Воронюк: Ну справа у тому, що наш традиційний оргкомітет дає п’ятеро людей, які працюють – це Сергій Бостон, який сьогодні тут, Олександр Ткачук, Оксана Добжанська, Михайло Павлюк та я. Оксана за кордоном на навчанні, але вона зодягає там вишиванку. Саша Ткачук одягає в Києві вишиванку, ми з Сергієм, як бачите. Ну і Михайло Павлюк теж сьогодні одягав вишиванку. Справа у тому, ми вранці удвох з ним дарували вишиванки для немовлят у пологовому будинку на Рівненській. Справа у тому, що ми завжди ділимо роботу, хто куди іде і хто за що відповідає. Ми з ним чудово ефірили на телеканалі Буковина на День вишиванки, то ми скрізь усі не можемо встигнути і все перекрити. Ось, а всі працюють з року в рік 9 років …. Це вже теж дуже важливо.

Людмила Григорчук: щодо правоохоронних органів?

Сергій Бостан: Цими питанням все ж таки більше займались органи місцевої влади, однак хочеться відзначити, що правоохоронні органи повністю підтримали свято, допомогли нам в організації. Ми можемо побачити, що жодних проблем в місті не було, не було проблем з транспортом, перекриттями чи якихось порушень правопорядку і т.д. Тому хочеться подякувати так само і відзначити представників правоохоронних органів, тому що вони справді так само попрацювали сьогодні, тому що було дуже багато людей, масових заходів. Їм було так само непросто.

Людмила Григорчук: журналісти також дуже підтримали вас. І ведучі новин, і програм різноманітних.

Леся Воронюк: Ми до них звертались, тим більше, що багато колег журналістів. Я ж сама журналіст. І до речі, цей флеш-моб почався з чернівецьких журналістів, я вам дуже дякую за це. Тому що саме в чернівецькій студії новинні, кілька років тому, диктори одягнули вишиванки. Ну і київські колеги побачили, що це можна робити, що це красиво, адже працювати цілий рік в офіційному стилі – це теж стомлює і самого диктора, і око глядача. А сьогодні для глядачів був такий колорит вишиванок. Так, це дуже гарно, тим більше, що ведучі вони теж несуть якусь ідею, їм багато людей довіряють. Якщо ведуча вдягає вишиванку – це засвідчує його позицію. Дехто знав, дехто сам підхопив. Ми звертались: «підтримайте нашу акцію». А вони казали: «Знаємо, ми вже навіть придбали вишиванки».

Людмила Григорчук: як школи відреагували?

Леся Воронюк: Школи традиційно гарно реагують на це свято, завжди дуже масово одягаються. Це гарний вигляд не тільки на День вишиванки, скажімо на останній дзвоник чи на перше вересня. І наскільки я вже бачу, вишиванки в школах одягають не тільки на наше свято. Це дуже гарно, адже цей традиційний білий верх, чорний низ він ж нічого в принципі не означає, а вишиванка означає дуже багато.

Людмила Григорчук: чому обрали саме такі заходи на день вишиванки? Пологовий будинок, фото у вишиванках і рекорд?

Леся Воронюк: Ну, з приводу пологового – це традиційна акція. Чотири року тому ми це зробили вперше і зрозуміли, що кожний день вишиванки повинен починатись із немовлят. Це дуже символічно – це ж нове покоління українців. І як ми його виховаємо, так ми будемо жити  разом з нашими дітьми – це дуже важливо. З приводу рекорду, то це була ініціатива студентів, уже наших молодших – молодше наше покоління. І ми просто підтримали їх, але організовували все повністю вони. З приводу правишиванки – це була дуже класна ідея художниці Тамари Покотило, фотоконкурс, коли ми збирали чорно-білі фото, кожна людина мала можливість заглянути в старий альбом, знайти фотографії своїх родичів і надіслати нам на конкурс. Там би були фотографії 1900го року, 39го чи 42го, коли була війна, 68го, 15го. Для мене це стало дуже показовим не на початку конкурсу, а вже в кінці, коли ми відбирали фотографії, тому що я зрозуміла, що в ці роки, які я назвала, не було української незалежної держави, на жаль. Але завжди українці були у будь-яких форматах політичних чи державних, ми завжди залишались собою Тим більше тепер, коли ми маємо незалежність, ми не маємо права на щось нарікати, просто повинні дуже багато працювати для своєї країни, мовчки робити роботу, не шукати крайніх, а якщо щось не так, то тільки ставити запитання, що не зроблено тобою, а не кимось.

Людмила Григорчук: Дуже гарно сьогодні виглядало місто. Цього року багато людей підтримали день вишиванки, і жінки, і чоловіки. Як думаєте, чому люди вподобали такий захід, тому що хочуть похизуватися новими вишиванками, чи зрозуміли вашу ідею?

Сергій Бостан: Ну мені здається, з самого зародження свята як хлопці, так і дівчата, як чоловіки і жінки однаково долучались одягали вишиванки і в принципі ми навіть ніколи не розділяли чи звертали увагу на те, як дівчата вдягають, як хлопці. Тобто в принципі це, я думаю, гарне свято, гарне дійство для всіх не залежно, хто якого віку і якої статі. Всі в принципі долучились, доєднались до цього заходу, безперечно це цікаво, у кожного є своя мета, у кожного є якісь свої цінності, свої ідеї. Безперечно не можемо нікому нічого нав’язувати, можемо тільки пропонувати і ділитись своєю позицією, а кожна людина безперечно робить для себе свій особистий вибір.

Людмила Григорчук: розкажіть трохи про вашу глибоку ідею

Сергій Бостан: Нашим одним з перших лозунгів, який в принципі ми підтримуємо протягом усіх років, це було якраз те, що вишиванка – це твій генетичний код, що вишиванка єднає українців. Якось так трапилось, що в принципі ті події, які відбуваються сьогодні у нашій державі зокрема. Вони якраз підтверджують важливість і вагомість от цієї ідеї, яка закладалась тоді, тому що протягом останніх 20ти, а то, мабуть, і більше років незалежної України все, що робилось – це не те, щоб об’єднати українців, а навпаки розділити. Згадайте всі виборчі кампанії, роботу політтехнологів – всі працювали над тим, щоб штучно розділити Східну Україну, Західну Україну, електоральне поле одних, інших і т.д. Мені здається, що всі колеги приєднаються, тому що саме таку ідею ми закладали: не треба роз’єднувати, треба навпаки об’єднувати. Об’єднувати над тим, що нас може не розділити, над тим, що нас може не посварити. Навпаки те, що у нас спільне. Безперечно, у нас є різна історія, кожна частина держави перебувала у свій час у різних імперіях, державах і т.д. Безперечно, у когось є певні традиції і т.д., однак ми повинні говорити про ті речі, які нас об’єднають, про наші цінності, про наші культурні моменти, про наші традиції, про наше майбутнє врешті-решт. Тому що ми зараз повинні говорити не тільки про наше покоління, ми повинні говорити про те, яке покоління ми зараз виростимо, про майбутню генерацію нашої держави, що вони будуть бачити, що ми їм залишимо. От над цими речами потрібно говорити. Я думаю те, що відбувається у нашій державі, на жаль, ті події, які є на Сході, ніхто не може залишатись осторонь і дуже приємно, що цього року акція, яку ми започаткували «Подаруй вишиванку захиснику» вже має свої плоди. Ми бачимо фотографії, які нам прислали уже хлопці завдяки волонтерській організації, яка допомогла нам ці вишиванки передати їм. Тобто певний результат є, уже приємніше, я думаю, що це для них так само певна додаткова якась мотивація, радість про те, що їх справді пам’ятають, цінують і те, що вони роблять це заради усієї України, заради усієї нації.

Людмила Григорчук: Що кажуть, коли отримують вишиванку?

Леся Воронюк: Вони дякують і фотографуються, ці фотографії є в соціальних мережах. Звісно, у вояків закриті обличчя, задля їхньої безпеки, але видно, що вони так дуже статно і дуже гордо стоять у цих вишиванках. Більше того хочу сказати, що ця акція, ідея якої виникла у Саші Ткачука, коли він був на Сході України. Там хлопці самі це обговорювали, що було б гарно якби от їм хтось колись подарував вишиванку, бо це є символом чи оберегом, тобто ми теж можна вважати відгукнулися на їхню ідею чи на їхнє прохання, на їхнє бажання. Тому що у такі складні часи люди справді стають більш віруючими і шукають глибші змісти. І вояки, які там є, справді вірять в те, що вишиванка працюватиме, як оберіг. Тим більше, я знаю, що деякі вишиванки, які передавались, спеціально вишивали. Багато хто купував вишиванку, а деякі люди чи вишивальники чернівецькі спеціально вишивали для воїнів. Тобто вони вже це з якоюсь думкою, чи з якоюсь енергетикою гарною і доброю вишивали.

Людмила Григорчук: Які результати вже є?

Леся Воронюк: Можу сказати, що зараз близько 250ти вишиванок уже передано на Схід і дуже приємно, що ця акція стартувала у Чернівцях, її дуже гарно підхопили у Києві, у Львові. У нас також є пункти прийому вишиванок навіть в одній із церков Львова. Така дуже гарна акція, яка об’єднує людей просто з усіх, з усіх боків. Я справді сподіваюсь, що ці вишиванки будуть таким гарним і світлим подарунком для наших захисників. Ми з сім’єю також передали вишиту сорочку, вона мала потрапити до одного із кіборгів. Я коли дізналась, це для мене було чимось таким – моментом якоїсь відвертості чи якогось щему такого і щастя. Тому що там стоять люди, які стоять за нас. І власне, ти запитувала  про ідею свята, я теж хочу сказати про це в контексті наших хлопців, які перебувають на Сході, які захищають нас, вона там дуже мужні і бойові і не дозволяють собі жодного моменту сумніву чи розпачу те, що у нас іноді буває, коли ми говоримо, як усе погано чи постимо в соцмережах, якісь новини, перемощуємо не дуже добрі. Вони собі цього не дозволяють, значить і ми не повинні дозволяти. Ми повинні бути для них таким міцним тилом, на який можна покладатись. І День вишиванки одне зі свят, коли можна якраз об’єднуватись зі своєю силою, зі своєю позитивною енергетикою. Хтось може сказати, що вишиванку одягає і в інші дні. Насправді, ми теж не тільки один раз на рік одягаємо вишиту сорочку. Але не треба, люди добрі, відразу надавати якісь контраргументи,давайте ми об’єднаємось навколо цього, покажемо, що ми єдині. Так, ви одягаєте вишиванку 364 дні і 5-ий одягніть з нами. Ми ж знаємо, що їх одягають на День незалежності, День прапора, весілля чи Христини, але ж може бути день, коли ми щось робимо разом, ми єдині і солідарні.  Наприклад, коли ми відзначали цього року 8 та 9 травня, ми разом показували свою солідарність із іншими європейськими народами, які мали значні втрати під час Другої світової війни, ми одягали червоні маки. Якщо ми можемо бути солідарними з іншими народами, чи можемо ми бути солідарні одне з одним і чи ми можемо бути єдиними.

Людмила Григорчук: зрештою, можемо мати декілька вишиванок і одягати їх на різні свята.

Леся Воронюк: До речі, це дуже зручно, тому це зручний одяг, в якому ти почуваєшся дуже комфортно і дуже красиво. І дівчата, і жінки дуже квітучі, і чоловіки теж дуже піднесено і святково  виглядають.

Людмила Григорчук: де вас знайти щодо акції «Вишиванка - захиснику»

Леся Воронюк: Це можна зробити кількома способами, вишиванку у Чернівцях можна передати у волонтерському центрі на Центральній площі 9, у магазині «Рукоділля» по вулиці Кохановського 8  - це магазин «Санта»  або зв’язатись з нами, з членами оргкомітету, ми також ці вишиванки передаємо волонтерам.

Людмила Григорчук: що ще треба зробити. День вишиванки – це добре, люди відгукнулися, а що ще треба зробити?

Леся Воронюк: Насправді ідей є багато, ми б хотіли попрацювати в такому законодавчому руслі і сесія Чернівецької міської ради прийняла рішення про третій четвер травня, як офіційний День вишиванки у Чернівцях. Ми звернулись до президента, сподіваємось, що він підтримає нашу ініціативу. Ви розумієте, свято живе і без цих документів, і без цих рішень, тому що воно пішло з людей, студентства, з такої потужної сили, прогресивної. Але такі документи, такі законодавчі акти фіксують загалом націотворення і загальні державні процеси. Як у нас була прийнята Конституція, це було нашим досягненням, як у нас була прийнята наша Незалежність, за яку ми боролись…

Людмила Григорчук: так, але ти просила депутатів проголосувати. Ти їх чомусь просила, а не просто виступила.

Леся Воронюк: Я не знаю, чи не всі розуміли, мені здалось, вони почули те, про що я їм кажу. Звісно, у  нас просто дуже непроста українська історія. Депутати люди середнього або старшого віку більшість практично народились, так як і ми власне з  Сергієм, у Радянському Союзі, але в нашому житті він швидко закінчився, а багато людей прожило значну частину свого життя, у них була інша ідеологія, але все-таки ми намагаємося повертатись до витоків, бо ми не космополіти, ми не радянські люди, власне ми не гвинтики системи, про що колись наголошувалось. Українці за своєю ментальністю це зовсім інший люд, це не гвинтики. Українець – це господар, це ґазда, який має гарну хату, який має гарне подвір’я, хоче, щоб у нього все було добре, має гарну вишиванку. Українська жінка – це теж дуже велика ґаздиня, вона все встигає: і працювати, і дітей виховувати, і за собою слідкувати. І нам цю ментальність треба виховувати, на багатьох рівнях. І на культурному, через вишиванку, і на державному.

Людмила Григорчук: то депутатам просто страшно мінятися?       

Леся Воронюк:  Я думаю, йшлося, про третій четвер травня. Вони не зовсім розуміли, чому саме так. Були пропозиції зробити це вихідного для або на День матері. Але День матері – це зовсім інше свято. Це день Материнства, день Сім`ї, а день Вишиванки – це потужне свято, яке заслуговує на окремий день. Тим більше чому ми наполягали на робочий день тижня. Тому що власне в цьому суть. Так акція зародилася, коли всі прийшли на роботу, пари чи навчання у вишиванках. І хочу наголосити, що це не свято заради свята чи параду, чи вихідного. Ми про це навіть не просимо про жодні вихідні дні. Це свято коли ми доводимо, що вишиванка – це органічна частина нашого життя. Не тільки для свят, а й у будні. Українцем бути не тільки у свято, а й кожного дня.

Людмила Григорчук: Сергію, а на скільки потрібно, щоб інші міста підхопили от цю законодавчу базу?

Сергій Бостан: В принципі вважається, що ідея має право на реалізацію, тобто не бути насадженою у суспільстві. Це та ідея, яка зароджується знизу, зароджується саме серед представників громадськості, серед звичайних людей, які популяризують певні речі, які об`єднуються  навколо певних цінностей і потім поступово намагаються якраз ці цінності розділити, поділитися ними з іншими. Таким чином, мені здається, наше свято так само розвивалося і ми  якраз прийшли до того рівня, що воно піднялося до верху, до столиці, безперечно, до вищих органів влади, які помітили це свято і якщо вони його відзначать на законодавчому рівні, тобто це буде підтвердженням того, що це свято справді користується попитом, що українці справді його підтримують і дух цього свята, ідея цього свята є прийнятною для кожного українця не залежно від того, в якій частині держави він проживає. Я думаю, що якби, до прикладу, 10 років тому, президент прийняв указ, щоб якийсь день був Днем вишиванки. Не відомо чи це свято б прижилося. Тому мені здається, що наступний логічний крок з нашої сторони, який ми повинні продовжувати, це розвиток цієї  ідеї. І якщо нам це вдасться, я сподіваюся, до 10-річного ювілею ми попрацюємо цей рік плідно, то ми дійдемо до певного логічного висновку і зможемо продовжувати працювати і рухатися далі, піднімати більш глибші питання, більш глибші ідеї, які будуть стосуватися майбутнього і формування громадянського суспільства, як такого, тому що ці речі зараз актуальні і останні події в державі, і об`єднання людей навколо спільних цінностей, ідей і боротьба за свою правду, за своє майбутнє, за право бути українцем, відчувати себе справжньою людиною, це що ми протягом останніх двох років на Майдані те, що відбувалося це справді символ того, над чим потрібно працювати і не допустити, щоб ідея, яка піднімається, згасла.

Людмила Григорчук: Практично щось змінить це законодавче рішення?

Сергій Бостан: В першу чергу нам буде простіше, потрібно буде менше часу і зусиль долучати для розкрутки. Через органи влади на місцях це буде підхоплено і з`явиться багато нових ініціатив та нових людей, які будуть пропонувати щось нове. Ми готові їх підтримати і розвивати це свято. Як то говорять на російські мові:  « Предела до совершенства нету». Так і тут ми можемо повчити і самі повчитися.

Людмила Григорчук: А взагалі Європа, світ мають схожі свята?

Сергій Бостан: Безперечно, у кожній країні є свої традиції, серед них і ті, що стосуються національного вбрання, одягу і кожна країна може цим похвалитися. Зокрема, у Шотландії відбувається дуже цікаве свято. Воно масове, грандіозне, цікаве, і кожного року вони намагаються по різному його проводити. Тому зрозуміло, що кожна країна повинна підтримувати і популяризувати своє. У на українців є багато символів, які мають глибинне значення, але про які ми частково забуваємо. Вони втрачають свою актуальність, в зв`язку з різними сучасними модерними подіями, які їх перекривають. Тому не можна цього допустити і дбати про своє. Бо шотландці не будуть думати за українців і за наші традиції. Тому це наша справа і ми повинні цим займатися.

Людмила Григорчук: Якщо говорити про те, що ми ще забули, адже завдяки вам ми вишиванку підняли, зробили з неї не такий одяг, який один раз на Паску хтось одягнув, а хтось ні. Що нам треба ще підняти і підхопити, Лесю?

Леся Воронюк: Я думаю, що нам треба між собою домовитися, в першу чергу, про нашу історію, як ми цю історію подаємо дітям. Щоб у всіх регіонах країни це була одна книжка з історії. І щоб всі герої були названі, коли навіть були складні події, які трактували по-різному, щоб ми намагалися пояснити дітям повномаштабно, але щоб це була єдина позиція. Я думаю, що у це дуже багато впирається, бо доки ми будемо сваритися за свою історію ми не будемо думати про наше майбутнє, це ніби якийсь гвіздок Який постійно надавлює на скроні, або на нашу свідомість, і над цим треба працювати. Треба подякувати всім, треба визнати всіх. Я до якоїсь певного періоду у своєму житті ставилася не те що строго, а не так тепло до військових з радянської влади, як до військових УПА. Я думала що воїни УПА – це справжні патріоти-українці, але з часом я зрозуміла особливо ці події показали, що і вони, радянські воїни, були звичайними чоловіками чи молодими хлопцями, і коли держава сказала іти, як зараз наші хлопці ідуть, вони вірили і насправді щиро це робили, вони гинули. Інша справа, як на верхівках це відбувалося. І ще є пісня яку крутили страшенно «Мы за ценой постоим». Ми  співали, а ми думали про що співали? Це так треба стояти за ціною людського життя, і я зрозуміла, що треба бути толерантною і з повагою ставитися до всіх людей, які воювали. Вони не завжди мали право вибору. Вони захищали свої сім’ї, не тільки країну. Тому дуже важливо, щоб наші діти не сперечалися з приводу цієї теми, щоб ми розуміли, що були складні історичні періоди. Добре було б, щоб ці теми не порушували політики, які на цьому роблять собі рейтинги, а люди розчаровуються, бо вже не вірять цьому.

Сергій Бостан: І дуже важливо не допустити, щоб нас сварили між собою та між іншими націями, тому що ми бачимо, що щтучно це намагається зробити наш зовнішній ворог. Я далекий від думки про те, що раніше хтось знав в західній Україні про Бандеру, однак сьогодні більше половини українців б’ють себе у груди і кажуть, що вони бандерівці. На зло от цьому ворогу і цієї ідеології пропаганді, яку вони розпочали. Це дуже важливий елемент. Бо ми зберегли ось цю українську здатність знаходити спільну мову з усіма мирним шляхом ми ніколи не були войовничою націю. Українців дуже складно було підняти на війну, але коли ми бачили що справді уже відбуваються такі події, що не дають нам жити, то вже ніхто не стерпить. Тому не можна допустити того, щоб намагалися розкручувати ідею на основі етнічної ворожнечі. Тому потрібно цю толерантність, пробувати пропогандувати на всю Україну. Для того, щоб була єдність, щоб ми мали лозунг, такий як в  Євро, зокрема ми ж боролися а свободу, за демократію. Все вже пройшли, тепер ми вже маємо бороти корупцію, третя стаття Конституції, що найвища соціальна цінність людини – це людина. Так от треба боротися за ці речі, щоб ними не зловживали.

Людмила Григорчук: До речі, якраз від сьогодні входить в дію закон антикомуністичний. Вважаю, що вишиванка дуже вигідно замінить червоний прапор. Серп і молот. Проти неї ніхто не буде мати проти.

Леся Воронюк: Я сподіваюся, але вороги не сплять, під час інформаційної війни. Але я звертаюся до людей, питайте своїх дідів і батьків, думайте, яке місце займаєте на цій землі, хто ви? Вихід простий, якщо вас Україна притискає, обирайте іншу країну для життя. Наприклад, можна поїхати в дуже демократичну і правову державу, сусідню.

Людмила Григорчук: з переселенцями працювали? Як вони сприймали це свято?

Леся Воронюк: Вони були поінформовані, я думаю, що вони також долучилися, в Києві точно зорганізувалися і долучилися. Переселенці також засвідчують свою позицію. В Чернівцях – хто хотів, одягнув, хто не хотів – ні.

 Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ  www.buknews.com.ua

ДОВІДКОВО: