СУМНУВАТІ УРОКИ ЕЛЛАДИ. ІРОНІЧНИЙ ЗВІТ В ТРЬОХ ЧАСТИНАХ (чтиво на вікенд)

В Греції, як з`ясувалося, є далеко не все.

Якось  грек на ім'я Іліас, сказав мені на сконі спекотного середземноморського дня, коли ми поверталися в його старенькій “Тойоті” з А?гіос Дімітрі?ос: “Що тобі ще потрібно? Все ти тут в Афінах маєш: глянь яке безкінечно-блакитне небо, як солодко сюрчать птахи в хащах ялівцю, як шепоче вітерець в бростях оливкових деревець! “

А мені дошкульно подумалось: “ Так, тут є майже все. Але все ж хочеться, щоб духмяна, а не пожовкла від паркого сонця трава шелестіла рідною мовою, і рідні ж тріпотливі горобці щоб щебетали бодай як провесною в бузках на Цецино...”

Греки щиро вважають, що їх країна – справжній рай на землі, що кращого місця просто не існує, і лише зрідка замислюються: а чому це інші народи пишаються власними країнами.  Вони здивовано пізнають, що виявляється люди можуть не гірше за них, греків, жити в інших місцях, які є для них батьківщинами.

Йдучи думкою вглиб, жителі Еллади пори, коли спадає спека ї їх мозок з розжареної рідини перетворюється на пристрій, більш-менш придатний для мислення, зніяковіло, але досить логічно розмірковують: якщо там, в інших краях так хороше, чому ж вони, ці, скажімо, українці, сюди приїздять заробляти а то й жити?

***

Це не  інструкція для бажаючих заробити в Греції. Це  звичайні враження.

Хочу відразу обмовитися, що мої дещо можливо,  занадто іронічні розвідки 
не претендують на беззаперечність та завершеність. Це моя думка і, 
напевно, хтось із нею не погодиться. Але роки перебування в цій країні, 
уважне й неупереджене  спостереження за людьми там, надають мені 
право висловлюватися  саме так, сформували  таку точку зору.

 Хтось сказав, що диво – це подія, що описана людьми, які чули 
про нього від тих, хто його не бачив. 

Я це бачив.

І лише хочу, щоб ми, українці, в світі виглядали достойно, такими, які ми є насправді.

***

1 ЧЕРНІВЦІ – АФІНИ: КОМУНАЛЬНИЙ РАХУНОК – 3:3. КОРОТЕНЬКО ПРО ЗАГАЛЬНЕ, АЛЕ НЕ ЗАГАЛЬНОВІДОМЕ

Біля половини всіх греків, що мешкають на батьківщині, живуть в  столиці - Афінах. Це велетенський поліс, переважно позбавлений  рослинності і будь-якої своєрідності зовнішнього вигляду, що запам’ятовується (окрім, звісно, старовини, антиків). Звертають на себе увагу лише біло-блакитні (кольори національного прапору) або бруднувато - зелені чи помаранчеві тенти, якими захищені від спеки просторі балкони та тераси в усьому місті та безліч блискучих сонцеводонагрівачів на дахах.

Центр, в стилі, який би я попри парадоксальність назвав “псевдоеллінізм”, сформувався завдяки заїжджим зодчим десь на початку – в середині ХІХ століття і вочевидь не розрахований на таку катастрофічну кількість безугавного транспорту.  Від спеки можна сховатися в центрі лише в  колишньому королівському парку в За?ппео, сумнівною принадністю якого є зграї здичавівших кішок та собак, що кинуті хазяями, і збіглися сюди, мабуть, з усієї Еллади.

Вулиці вузькі, краями їх припарковані тисячі авто, в тому числі й ті, що залишені господарями просто неба для “вічного спокою”.  Проблема гаражів є для старої частини міста такою ж нагальною, як, скажімо, в Чернівцях – щорічний ремонт доріг.

Філігранно дотримуючись середини, цими вуличками-алейками продираються спаровані автобуси та тролейбуси. Останні до недавна – старенькі, радянського ще виробництва, заводу імені “марксового спонсора” Фрідріха Енгельса. Я вилупив очі, прочитавши це несподівано серед абракадабри грецьких літер.

Хапливі жовті таксі навіжено плутають містом в пошуках споживача. Їх прожогом наздоганяють в неймовірних та абсолютно не прогнозованих напрямках моторолери та мотоцикли (міхана?кі), що керуються різностатевими та різновіковим їздцями.

Такі самі вже з`являються і на вулицях Чернівців, але вони ще не становлять такої загрози перехожим, як в Афінах. Моторолери та мотоцикли на зразок грецьких чи італійських,  поряд із майже поголовним урочистим ношенням сонцезахисних окулярів стають і в Чернівцях ознакою нашої солідарності із загальноєвропейським іміджем.  Але в Афінах мотоциклами та моторолерами цілодобово користуються ще й грабіжники, які на повній ході видирають сумки у жінок, та й у чоловіків, які “ловлять гав”.  Тому валізи, “дипломати” та інше, пильнуючи, доводиться  носити із боку, що є протилежним до проїжджої частини.

В Афінах дуже багато “Лад” та “Жигулів” (але жодної “Таврії”), а трошки тюнінгована “Нива” з кондиціонером – досить престижний недорогий джип для поїздок у справах та на відпочинок.

Навіть не здогадувався, що в світі існують авто на трьох колесах. А тут  їх можна побачити: одне колесо – спереду, два ззаду, така собі вантажівочка, здається італійського виробництва 50-х або й 40-х ще років. Ними, зазвичай, користуються  люди, що заробляють збиранням Афінами всілякого хламу: викинутих вже старих холодильників, іншої побутової техніки, меблів, макулатури, тощо.

Авто,  залишене на сонці, розжарюється, як забутий на плиті чайник. Час пік – цілий день і переважна частина ночі. Ще не один перехожий в Афінах, наскільки мені відомо,  не розчавив авто, але вічно невдоволені чомусь грецькі автомобілісти. Спробуй замислитись за кермом хоча б на мить перед світлофором або ж хапливо та хвацько перескочити дорогу (якщо ти перехожий), коли вмікнувся зелений для авто!

Вузькими тротуарами Афін слід ходити дуже обережно принаймні з двох причин. По-перше, тому, що балкони декілька разів на день миють рідиною з хлоркою, яка жваво витікає потім крізь отвори додолу, а фактично - на голови перехожих та їх одяг, який миттєво псується. По-друге, треба добре дивитися під ноги, бо чахлі та рідкі деревця, створюючи удаваний затишок обабіч деяких вулиць, дуже несподівано висаджені приблизно на півметра нижче рівня тротуару в асфальтових ямах, куди легко потрапити, зламавши при цьому одну з кінцівок та отримавши травму, не сумісну з подальшим статевим життям.

Центр міста чисто геометрично – це площа Омо?нія та прилеглі нечепурні вулички та просто нетрі, які  не блещуть чистотою, а часом дуже вражають облізлістю тиньку будівель, ядучим смородом та неприбраністю. Сміття може не вивозитись по декілька днів, що з огляду на спеку, м’яко кажучи, втомлює.

В районі ринку на вулиці Атіна?с – стійкий та неприємний (можливо від витонченості  вітчизняного носа, який звик, що сало, зазвичай, пахне по іншому) рибний запах. Від так званих “лайкі?в” – дешевих, народних базарчиків, що влаштовуються щоденно в різних районах міста, цей центральний, відрізняється дещо дешевшим товаром, кращим асортиментом, особливо риби та морепродуктів. Тільки тут, та ще в усюдисущих польських “склепах”, які є і в Афінах, можна знайти, скажімо, гречку, яку, як не дивно, греки не їдять.  Тільки тут можна придбати нашого прісноводного і рідного до розчулення коропа, що елліни відносять як і іншу прісноводну рибу до так званої “солодкої” (“гліка? пса?рья”), яку вони, простаки, також не вживають, вважаючи її не дуже чистою.  Ще б пак, при такому достатку морських продуктів – свіжі кальмари (“калама?рья”), восьминоги (“хтопо?дья”), всіляка риба, краби, тощо.

Тут, у центрі, часто можна зустріти наших в минулому  співвітчизників – так званих  «понтійців», се б то  понтійських греків, що виїхали ще з СРСР або пізніше після кошмарів кавказьких, казахських, киргизьких, тощо міжнаціональних “з'ясувань стосунків”. А потрапили вони в Причерномор`є (Чорне море в античні часи – “Понт Евкснійський” , звідси і назва народу) та басейн Азовського моря ще “за царя Гороха”, либонь одночасно з міфічними аргонавтами.  Товариш Сталін дещо пізніше, з допомогою товариша Берії,  “вдосконалили” історію, розселивши їх на свій розсуд по всій радянській Азії.  Хоча й по сей день чимало представників цього народу живуть на українському Донбасі та на Одещині.  Понтійці  зазвичай гендлюють в самому центрі європейської столиці цигарками та мотлохом радянських часів, про який ми вже давно забули, навіть як він виглядає - від одеколону «Тройной» і «Саша» до швейних машинок та електробритв екзотичних тепер конструкцій.  Часто-густо цей гендель супроводжується виконанням із кавказько-середньоазійським акцентом, під баян якої-небудь бадьорої пісні із репертуару Утьосова, що створює ефект чудернацької  машини часу та простору, і ти на мить опиняєшся вдома, десь на  підступах до Калинівського ринку.

Доволі цікавим є питання цигарок (“ціга?ра”). Хтось в Греції  добре гріє на цьому рученята. Їх продають “з рук” (звісно інших) всі, кому не лінь – згадані щойно понтійці, африканці, албанці, курди і ще біс знає хто. Це загалом грецькі цигарки типу “Карелія”, але коштують вони у них більш ніж у два рази дешевше, чим в “пери?птерах” (читай нижче) чи тютюнових лавках.  Поліція (“астіномія”) періодично розганяє продавців, але вони з'являються знову і не щезають ніколи.

В центрі міста велика кількість “периптерів” – кіосків, в яких продаються газети та журнали з усього світу ( тільки з України та Чернівців, зокрема, немає), цигарки, талони на транспорт (“ісіті?ріо”), дрібнички, витрішки, прохолоджувальні напої. Тут також лавки, окремі продавці підсмажених каштанів, кукурудзи, прісних духмяних бубликів, “кафені?о” (кафешки), різноманітні “магазья?” (крамнички), мілкі, бруднуваті та підозрілі готелі (“ксенодохі?о”). Все як у відомому колись у нас кінофільмі “Грек Зорба” або у фільмах всесвітньовідомого грецького режисера Тео Аггелопулоса.

Величними оазами цивілізації та символами західної економічної експансії сп’ялися “Хілтон” та “Інтерконтіненталь”, де під час мого перебування спинялися панове Клінтон, Шон О`Коннері та  господін Микита Міхалков, який категорично домігся поселення  саме в ті апартаменти, де спав (можливо того разу на самоті) непутящий чоловік  сенатора Хілларі.   Великий готель «Мега?ло Британія» на площі Сі?нтагма, де ледь свого часу не розпрощався з життям інший поважний пан - сер  Уїнстон Черчіль, скоріше вибудований в колоніальному стилі.

Населення цього міста вельми розшаровано. Найбагатші пересуваються виключно швидкісними авто, їх можна побачити (якщо дуже кортить) тільки по телевізору в скандальній хроніці, хоча автомобільні шибки тут не тонуються, як у нас. Крім того,  вони не живуть в столиці, а на шикарних та облаштованих островах або й за кордоном.  Греки середнього та дещо вищого статку надають перевагу аристократичним Колона?кам, Псіхіко?? чи Кіфісії? або районам біля моря (“са?ласса”) – Калама?кі, Ву?ла, Гліфа?да, Фа?леро.

В традиційному центрі  (Кіпсе?лі, Петра?лона, Каліфе??я, тощо) мешкають малозабезпечені (400 євро пенсії - це жах!) грецькі пенсіонери ( середній клас, що постарів)  та дуже багато  «алодапо?с», «ксе?нос» - чужих, приїжджих, іммігрантів: албанців, поляків, українців, африканців, арабів.

Але найбільше  албанців. Народ цікавий, але дикий та озлоблений на весь світ.  Вирвавшись до Європи після краху феодального мракобісся режиму Енвера Ходжі та його наступників, ці знедолені, що в більшості навіть не знають, що таке телевізор чи праска, не цураються будь-якої роботи, зокрема й кримінальної.

В місті видається безліч газет (“ефемері?дес”), в тому числі три – російською мовою. Є щотижнева півгодинна передача на телебаченні умовно російською мовою із сильним грузинським акцентом.

Серйозною проблемою сучасної Греції є наркоманія. Вона  значно нагальніша та гостріша у них, ніж пиятика чи дурість у нас.

Разом з тим, жоден тролейбус за декілька років моїх прискіпливих спостережень за ними, не спізнився відносно вказаного на зупинках (“ста?сі”) графіку руху, навіть попри загальнонаціональні страйки, землетрус (“сейсмо?”) чи масове спалювання периптерів після практично щотижневих футбольних матчів (Бог дав розуму не ходити на футбол!).  Жодного разу не спостерігав я, щоб у нього, старенького радянського тролейбуса,  впали штанги, хоча зупинки віддалені одна від одної дещо більше, ніж в Чернівцях. Але на відтинку “Боженка” – “Соборна площа” в нас, штанги, бувало, падають чомусь тричі.

Боляче вражають ошатні, блискучі від мармуру під’їзди з  живими екзотичними для нас квітами, із дзеркалами та чистенькими ліфтами, обов`язково оснащені хай і старенькими, але такими, що працюють, домофонами.

Заздрість, чорна та підступна, просто не дає спокою. Чому вони не плюють в під`їздах? Невже їм не хочеться? Чому в під'їздах не висипається сміття, коли  його виносять геть? Чому, з рештою, не ходять в парадних по малому, якщо вдома вбиральня зайнята? Я заспокоївся тільки тоді, коли прочитав нарешті коротке знайоме слово з трьох літер на одному з під`їздів афінської вулиці, що називається  Фі?ліс. Але це зробили не афіняни, бо літери “й” їх абетка не передбачила.

В Афінах немає весни та осені, літо переходить в зиму і навпаки, раптово – сьогодні ходиш в шортах, а назавтра треба одягати теплу куртку або светр. Як хочеться там милої буковинської осені з жовтим листям та ароматом опеньок!

Літо (практично місяців з дев`ять) – це пора ніщивної, дошкульної та нелюдської спеки, коли температура рідко знижається нижче 30 градусів. Тут всюди – осоння. Втім, найбільш сильна чернівецька спека переноситься складніше. Мешканці Афін тікають з міста, надаючи перевагу островам, пляжам, далеким подорожам. У воді вони можуть сидіти, не виходячи з 6 ранку до 6 вечора, і в них “не ростуть в одному місці верби”, як кажуть у нас. Ті, що  залишаються в місті, а це, переважно, приїжджі, мужньо потерпають від липкої спеки та змушені ще й працювати, в тому числі й на будовах та в пекарнях. Уявляєте?  З цього приводу дозволяється без перешкод заходити в у будь-які приміщення, де є кондиціонери. А вони є кругом – в тролейбусах, автобусах (“леофорі?о”), таксі, крамницях та супермаркетах.  Мабуть тому саме вітчизняна спека більш несприятлива та неприємна.

Щорічно країна серйозно потерпає від пожеж. Спека, систематичні невеликі землетруси та необережне поводження з вогнем спричиняють це ніщивне, всепоглинаюче  лихо. Вигорають цілі поселення, гинуть люди та домашні тварини. Тому всі невеличкі ліси, що є в Греції огороджені і доступу туди немає.

Метро в Афінах є, але стара його складова (з Кіфісії до Пірея?) проходить практично на поверхні і значно поступається київському за величністю, чистотою та елементарним ладом. До Олімпіади греки відбудували й нове, що відповідає європейським стандартом і є предметом гордості і без того чванливого народцю.

Країна має залізничний транспорт (“тре?но”), щось дуже схоже на наші приміські потяги глибоцького напрямку.

Зима – без снігу ( в Афінах), з середньою температурою біля 9 - 10 градусів вище нуля, з сильними, пронизливими вітрами (“ае?ра”) з моря та з, здавало б ся, далекої африканської  Сахари. Часом вранці володарі авто змушені вигрібати їх з-під шару жовто-червоного пустельного піскового нальоту.

В Афінах практично постійно “трусить”, але землетрус 1999 року силою 5.9 балів за шкалою Ріхтера був найбільш вразливий за останні роки. 40 секунд  шквального трясіння вдалися за декілька годин. Практично пересвідчився, що довжина хвилини залежить від того, з якого боку дверей вбиральні ти знаходишся.

Греція – цитадель ортодоксальної православної віри. Церква (“еклісі?я”) тут не відділена від держави, а школа від церкви. Служителі культу отримують досить пристойну державну зарплатню. Тому вплив релігії на всі сфери суспільного життя значний, а часом і вирішальний. Майже два роки, приміром, в грецькому суспільстві точилася серйозна дискусія стосовно того, чи слід переходити на європейський зразок паспорту, де не вказується віросповідання.  Церква єдина і не подільна. Її архієрей знаходиться в Стамбулі (Константинополі, кажуть у Греції). Від його імені керівництво духовним життям  країни здійснює архієпископ Афінський та Всієї Еллади. На час мого перебування – Хрісто?долос.

В середині церкви періодично виникають скандали, пов’язані з грішми чи хворобливою схильністю когось із святих отців до молоденьких сумирних хлопчиків - ченців. Такі факти відразу ж стають відомими загалу православних віруючих (а це практично 100 відсотків населення), надовго з`являються на шпальтах газет та в новостійних блоках телебачення. Проте віра греків лише мужніє від цього.

Найбільш чільні та поважні свята – Паска та Різдво (“Хрісту?гене”). Перше свято співпадає в часі з нашим, а Різдво – з католічним. На Паску обов’язковою родинною стравою є засмажений на вогні баран. Напередодні свят покірними та скам`янілими тушами цих тварин з жалібними, ніби живими очами, просто закидані всі базари Еллади.

На свята всі від’їжджають до родинних осель. Це обов`язково. Афіни пустіють.

            Ще трохи про свята. Якось 9 травня я довго розповідав декільком немолодим грекам про наше бачення підсумків другої світової війни, закинувши між іншим, що їм дуже поталанило, що сюди не дійшла Червона Армія, бо приїздили б греки тепер до нас на заробітки, а не навпаки.   Їх обізнаність з цього приводу просто ніяка, а пам'ять нагадувала  витерту класну дошку. Перемогу вони пов`язують лише з відкриттям союзниками другого фронту, ні про яку вирішальну роль СРСР вони не чули. І взагалі, чому, питають вони, ви святкуєте перемогу, а німці живуть краще за вас?

Політичне життя країни не відрізняється оригінальністю. Є дві найбільші партії – ПАСОК (Всегрецький соціалістичний рух, правляча, лідер – діючий прем’єр країни Костас Сімітіс) - соціал-демократичного спрямування та Не?а Демократі?я (Нова Демократія, лідер – племінник відомого в нас колишнього  прем’єра країни Караманліса - Костас) – праві.  Діяльність останньої підтверджує досить банальну істину про те, що головний недолік демократії полягає в тому, що тільки партія, яку позбавили влади, знає як керувати країною.

Третьою  досить впливовою силою, але значно меншою, ніж наведені вище,  є ККЕ (каппа каппа епсілон – комуністікі комма тіс Елладас) – комуністи. Вони завжди мають декілька місць у парламенті. Склад цієї партії, яку очолює жінка – кі?рія (пані) Папарі?га,  мало відрізняється від спорідненого у нас. Переважний вік членів ККЕ такий, що дозволяє їм добре пам’ятати всі три Комінтерни та робочий візит до Афін товариша Шепілова на початку 50-х, що пізніше ганебно та непередбачливо примкнув до антипартійного блоку Молотова, Маленкова та Кагановича.   У фаворі в них також Йосип Джугашвілі (Сталін), який на конференції в Ялті віддав Греції “з барського плеча” декілька маленьких безлюдних островів, які Турція привласнила “під шумок” світової війни.

Решта партій (десятка зо два) маловпливові. Є й такі, що зобов’язані своїм існуванням насамперед дефіцитові розумових здібностей деякої частини грецького суспільства. Як, втім, і у нас.

Голосують греки, на відміну від українців, за місцем народження. Тому під час виборів вони часом змушені здійснювати досить значні пересування у просторі, бо за неучасть у голосуванні передбачена цивільна відповідальність.

Декілька десятків років в країні діяла терористична організації “17 листопада”, яка щорічно здійснювала принаймні одне гучне та “зразково – показове” політичне вбивство, висловлюючи тим самим неприйняття політики власної країни, США чи НАТО.  При мені жертвою терористів став англійський аташе в Греції, якого було зухвало розстріляно в центрі міста двома мотоциклістами в шоломах, яким, звісно, вдалося втекти. Бідоласі інкримінувалася участь у розробці плану натівсько - американського бомбардування колишньої Югославії. Приписують “17 листопада” і викрадення дорогого та “навороченого” спецтехнікою мікроавтобуса, що американці подарували грецьким спецслужбам для боротьби з тероризмом, коли секретні агенти, виявивши нечувану навіть на греків недолугість, пішли пити каву.   Нещодавно інформаційні агенції повідомили про розгром “17 листопада”. Достатньо пізнавши греків та трішки політичні реалії країни, мені в це віриться з великою обережністю.

Колишній грецький король Константінос, якого вигнали з країни після війни, мешкає з родиною, ні в чому собі особливо не відмовляючи, в чопорній Англії. Це досить відома та популярна постать в країні, є чимало людей та цілі партії, які б хотіли його повернення. Проте спеціальний закон цього не дозволяє, тому монарх змушений судитися з державою за своє майно, що є в нього тут, заочно.

Культовою ж фігурою в країні є колишній прем’єр та засновник ПАСОК Андреас Папандреу, що помер 1996 року.  Він свого часу покинув  родину з трьома дітьми та одружився, здається,  в четверте. Очі йому закривала набагато молодша його за віком карколомна та вродлива колись білявка, колишня стюардеса, якій він заповів шикарну віллу і дворище в Афінах. Але  саме з його іменем греки цілком справедливо пов`язують здобутки країни за весь післявоєнний період. Він був авторитетним та знаним у світі політиком. Його син Йоргос очолює  наразі міністерство закордонних справ країни (“іпургі?о ексотеріко?н”).

Всю чільну виконавчу владу Еллади здійснює прем’єр-міністр. Цікавою особливістю політичного менталітету Греції є те, що колишній міністр економіки, може пізніше, після провалу цієї галузі, очолити, скажімо, міністерство культури і навпаки. Якісь вони універсальніші, ніж наші.

Президент Стефанопулос виконує не дуже обтяжливі  обов`язки на кшталт англійської королеви, але спирається на  велику симпатію в країні. До речі, як президент, так і прем’єр, практично не користуються охороною, вільно пересуваються в середині країни, спілкуючись з людьми. Міністра, або іншого високого урядовця, можна запросто зустріти в якомусь кафе за кавою або серед танцюючих в якомусь селі. Ніяких “мигалок”, ескортів, багаточасових перекриттів руху, тощо. Їх не було навіть, коли до Греції приїздив папа Римський Іван Павло ІІ. Звідки це взялося у нас?

Рух може дещо порушитися під час багаточисельних страйків, які греки дуже полюбляють. Це “національне хоббі”.

Кожен грек, якщо він того бажає, може дізнатися якого кольору, даруйте, шорти одягнув сьогодні президент для вранішньої прогулянки узбережжям.

Парламент країни не є чимось унікальним з точки зору політичної культури, враховуючи й спекотний та не передбачуваний темперамент його депутатів.

Більшість простих греків з великою повагою ставляться до неіснуючого вже СРСР (“Советікі Е?носі”) та відверто ворожо налаштовані стосовно США. Неодноразово чув, як вони принагідно лаяли товариша Горбачова разом з усіма післявоєнними  американським президентами за розвал Союзу. Та й тепер для них не існує ніяких незалежних країн на теренах бувшого СРСР: ні України (“Украні?я”), ні Білорусі (“Левко? Росія” – біла Росія”, ні Молдови, нікого  – все для них Росія. Високий поліцейський чин, до якого я прийшов з приводу своєї візи, цілком серйозно сказав мені наступне: “Ось телефон, дзвони куди хочеш, але зроби так, щоб Радянський Союз повернувся, тоді я вирішу твої проблеми. Маленька Греція без нього пропаде, її зжеруть американці”. Вони не здогадуються, що зараз на просторах колишнього “єдиного й неподільного” панує думка про те, що найбільшою трагедією століття, що минуло, вважається те, що затонув “Титаник”, а не “Аврора”.

Спитав якось про часи так званих “чорних полковників” (пам’ятаєте – “Свободу Мікісу Теодоракісу” та, відповідно, “Геть режиму чорних полковників”) , хунти ( так було заведено  в СРСР називати режими, що не влаштовували радянське керівництво). Відповіді були досить різноманітними. Старші люди висловлювалися, головним чином,  схвально  -  був порядок, була багатопартійна система: одна партія при владі, інші в буцегарні, а молодь – по різному. Що ж, найкращі спомини про “етапи великого шляху” як правило у бувших конвоїрів.

Вінцем Афін бовваніє серед блакитного неба древній Акрополь із славетним Парфеноном. Він велично, на фоні цілорічно чистого неба, височіє над усім містом, наче магнітом манить чисельних туристів. Туди, сплативши приблизно 6 євро, йдуть всі: біляві скандинави та руді ірландці, що пересуваються тут в шортах навіть взимку (південь же!), невеличкі смугляві японці,  сухенькі, спортивного стилю бабусі і дідусі із ситої Америки, перелякані українські, російські та білоруські діточки з чорнобильської зони в однакових спортивних костюмчиках з дешевими фотоапаратами.

               Не бувають там тільки наші заробітчанки. Немає часу.

               Немає часу на себе – це коли в середині кожної книги 
вдома закладка з туалетного паперу –  про них. 

Туристичною Меккою Афін є прадавні як сам серпанковий Акрополь старовинні міські райони Пла?ка та Монастира?кі, що немов  застигли в древності і розташовані біля його підніжжя.  Тут безліч таверн, що зберегли свій вигляд з далекого минулого, музеїв, крамничок. Неспішно перекочується різномовний натовп, люди вдихають мудрість древнього народу.

На жаль,  найбільш значні архітектурні та історичні пам’ятки країни знаходяться за її межами. Вони потрапили в музеї Західної Європи та Америки, в приватні колекції головним чином за часи турецького ярма, виміняні на цяцьки в султанів заїжджими “археологами”.  Уряд намагається повернути все це, скориставшись проведенням в Афінах Олімпіади – 2004.  Але оскільки практично кожний візит до країни функціонерів МОК вінчається серйозними зауваженнями щодо ходу підготовки Олімпіади та зміною керівництва національного комітету, то це видається дуже сумнівним в найближчий час.

В столиці є приблизно 6 сучасних стадіонів - красенів, безліч полів та баскетбольних площадок, іподром (можливо й декілька), облаштовані та не дуже пляжі та залізничний вокзал, не набагато кращий за новоселицкий.

А автобуси з Чернівців приходять просто у центр столиці...

З першого кроку в Афінах, під час відвідин ще 1995 року, я намагався довідатися, хто ж все це добро підтримує в порядку, хто вичищає під`їзди та вулиці, хто зводить будівлі, збирає щедре збіжжя, доглядає за  витіювато - вибагливими, пустими, але  ситими дітьми, сидить біля дідусів і бабусь, що лишилися глузду ще до в’єтнамської війни?

Я отримав вичерпну відповідь досить швидко. Але спочатку про самих тубільців.

***

2 ДАЛЕКІ НАЩАДКИ СОКРАТА ЯК ВОНИ Є

          Слід відразу зазначити, що сучасні греки ніякого відношення не мають до тих, прадавніх та великих, загадкових і відомих на весь світ, знайомих нам зі шкільної програми. Хоча вони всіляко підкреслюють зворотне. Прості греки не знають, хоча б як ми, античної історії. Якщо пожилець сучасної Еллади  каже “Мені потрібно освіжити в пам'яті цей античний сюжет”, це означає, що він нічого такого не читав.  Вони ніколи не зрозуміють нашого гумору на історичні теми на кшталт, наприклад, того, що перші тимурівці були у військах Тамерлана. І не тому, що об’єктивно не знають хто такі тимурівці, а тому, що поготів не знають Тамерлана.

Сучасна грецька мова відрізняється від древньої. Та що мова! Цей народ змінився навіть зовнішнє. Далася взнаки майже 400-річна турецька пуга. Вона справила вплив на мову, пісні та музику, устрій, звички, на все. Більш “грецькими” є, на мою думку, греки - понтійці, що на чужині більше вберегли менталітет та звички предків. До речі, вони не мають письменності, а мова їх не така сама, як мова етнічного грека.

            Греки пішли від Азії, але до Європи ( і це ними неохоче, але визнається) так і не дійшли. Це не Європа в звичному розумінні. Цей безперечно цікавий та ні на кого в світі не схожий народ - якась одна суцільна родина, одне село (“хорьй??о”), одна  бучна вулиця. Вони один одного пізнають навіть у вавілонському натовпі. Їх гучні щироселянські вітання “Я? сас!”  і в ту ж мить - “Ті? ка?ніс?”  (щось на кшталт англійського “How do you do?” або “How are you?”, на які не обов`язково детально розповідати як ти насправді живеш) викликають з початку здивоване пожвавлення у наших затурканих негараздами людей, що приїхали сюди не на прогулянки.

Приблизний розпорядок дня пересічного грека (незалежно від того чим він займається та чи займається він чимось взагалі) виглядає так.

Зранку – справи або їх видимість: власний невеличкий бізнес, служба чи інше. Об 11–ій традиційний келишок “у?зо” (горілка із ароматом пертусіну, досить гидка, якщо пити стаканами, як наші “досвідчені” співвітчизники, без змішування з водою) та “мезе?” – на невеличкій порцеляновій тарілочці кілька маслин, шматочок “фе?ти” (бринза, але без запаху тварини – виробника), густо полита оливковою олією та посипана сухою травичкою, що зветься “рі?гані”. Перерв “на каву” протягом дня немає, бо вона п’ється безперервно. Під час роздумів.  А думка в голову пересічного грека ніколи не приходить несподівано, він її вже давно чекає.  Приблизно о 12-ій починається священне для кожного тамтешнього дійство – “ме?сі ме?рі”, тобто здоровий, безтурботний полуденний сон. Зачиняються магазини, банки (“тра?пези”), більшість периптерів, вщухає гам на вулицях. Бачать греки кольорові та залиті сонцем сни приблизно до 17-тої. Потім знову невеличкий спалах ділової активності, та й годі. Ввечері та в переважну частину відносно прохолодної ночі – таверна з “бузу?кья” (грецький інструмент), рідне кафеніо поблизу домівки, нарди чи карти, футболи та баскетболи (дві найбільш поціновані тут командні змагання) або просто безцільне спостерігання оточення з перебиранням чьоток (“коболо?й”), перемежоване  переказом всіляких пліток. Їдять, зазвичай, “е?ксо”, тобто поза домівкою, і не чотири - п’ять  разів, як ми, а максимум двічі на день. Алкоголь (крім легкого аперитиву чи пива) вживається після їди в дуже помірних дозах і сильно розведений водою.

І так щоднини.

Грецькі чоловіки дещо вражають невимушеністю манер, південною необов’язковістю і безпосередністю, та хворобливою вразливістю. Не вважається серед них осудливим, приміром, привселюдно пустити січну сльозу. Але  найбільш  дивна їх пристрасть чи пошесть – плітки та  поговори. Великі розуми обговорюють ідеї, середні – події, останні обговорюють людей. Чоловіки тут вміють зберігати таємниці, але спільно. Грек ніколи не відмовляється від своїх слів. На крайній випадок забирає їх назад. На старість сексуальна орієнтація грецьких чоловіків поступово переростає в політичну. Зазвичай на них висять  прикраси, що складали б золотий запас невеличкої африканської країни. Лисини мають усі чоловіки Греції, але в деяких вони під волоссям. Вони розуміють гумор тільки в тій його частині, яка не торкається їх особисто. Хоч вони й  полюбляють повторювати приповідку, що “там, де співають багато півнів, пізно розвидняється”, але в житті діють навпаки. Бурхливо проведена молодість грецьких чоловіків дається в знаки ранньою сивиною під пахвами.

Жінки в Греції (як кажуть наші – “гречки”) дуже рано формуються фізіологічно, але вже в 30 років виглядають значно старшими.  За характером та манерами вони перетворюються пізніше на щось дуже схоже до сучасної модифікації Елочки – людожерки, - хижі як новонароджені динозаври.   Посмішкою сорокарічної гречанки могла посміхатися кобра, яка щойно вбила лева з першого разу. Проте політичний вплив грецьких жінок вдень дуже низький. Чим добре спекотне літо – жодна жінка в Греції не скаже, що їй не вистачає тепла. Заспокоюються вони лише на старість і стають схожими на  наших жінок – колишніх секретарів райкомів з ідеології на заслуженому відпочинку.  Але й у 80 не втрачають шляхетного гонору, хоча на їх  обличчях, зібганих роками, з'являється та мерехтить щось ніжно-овече.  Кумедно, але зворушливо спостерігати за тим, як декілька бабусь – “божих кульбабок” з модними зачісками ( або й у перуках) та пропахлих дорогими парфумами, з’їжджаються на таксі до товарки для щотижневої партії в карти чи скляночки коньяку під легку сигару з філіжанкою кави.

Від природи жінки наділяються чорним, як вороняче крило, волоссям та виразними очима кольору стиглої оливки. Найвродливішими з них вважаються такі, що пофарбували волосся в біляве. Може в цьому пролягли причини нездорового та беззастережного  тяготіння їх чоловіків до натуральних білявок зі Сходу? А може тому, що на 100 грецьких чоловіків припадає лише 80 справжніх еллінок?

Слово мужчини в Греції – це закон, а слово жінки – вирок.

В Греції культ дітей. Їм дозволяється все. Синів називають іменами предків. Мабуть тому тут самі лише Янніси, Йоргоси та Костаси. Родоводи досконально вивчаються та вшановуються. Діти – понад усе, їх незагойно балують, – “тату, я хочу бути пожежником і їздити на великій червоній машині. На Ferrari” Це не жарт. Це цілком правдоподібно.

Примхливі “діти” підростаючи та розважаючись по-дорослому після футбольних матчів, лупцюють здоровенних поліцейських та підпалюють півміста. Я не чув, щоб їм за це щось особливе було, крім лагідних закидів в теленовинах. Та й то на адресу уряду.

Клімат, здорова їжа, повітря та необтяжливе в цілому життя, дозволяють грекам до глибокої старості зберігати цікавість до оточуючого світу.  Ці люди живуть до останнього. 80 років – цілком нормальний для людини в цій країні вік. Мені відомі випадки, коли до 83–річного дідуся правнуки підвозили щотижнево дівчаток з околишніх борделів. Я не бачив, що цей дідок з ними робив, можливо просто “декорував” одинацтво чи не систематичні вже еротичні сни, але лише одна цікавість до таких речей в цьому віці викликає щиру чоловічу повагу.

Дуже запально спостерігати за греками, так би мовити, на “волі”.

Ось у тролейбус зайшов не афінянин, а можливо, й не грек, та звернувся до когось із пасажирів з проханням сповістити його про якусь адресу. Всі справи, що кожен з них мав дорогою, стрімко відкладаються і починається справжня вистава. Щирі суперечки аж до негарних слів та взаємних образ в необізнаності у власному місті, завершуються нарешті якимось доброзичливим консенсусом, а той, що спитав, виходить, так і не зрозумівши, куди йому йти. А тролейбус ще довго буде обговорювати хибність позиції кожного з пасажирів при наданні порад, навіть якщо їх склад вже змінився тричі.

Грецьке телебачення найбільш повно віддзеркалює менталітет цього народу. З новин не можна нічого дізнатися, навіть  того, що відбувається насправді в самій Елладі. Лише скандали з відомими людьми, катастрофи (а до них відноситься як 10 хвилинний дощ у Афінах, так і землетрус) та щотижневе пограбування банків “російською мафією”, яка через день – два перетворюється на двох  албанців, яких хтось бачив тікаючими велосипедом. Розповідь в телесюжеті про відключення електроенергії в Росії, телебачення може ілюструватися кадрами ходу збирання врожаю буряків десь на Кіровоградщині після раптового приїзду туди товариша Лазаря Кагановича, а тисячній демонстрації радянського кінофільму “Чапаєв” може передувати інтерв’ю з ветераном місцевого відділку Інтерполу, вірменом за національністю.

Тамтешні матюки не йдуть ні в яке порівняння з широко розгалуженим та універсальним асортиментом їх у нас. Якесь бліденьке і не переконливе “мала?ка”, що означає дослівно (аматорський переклад автора) - “мавпа, що займається самовдоволенням на березі річки Замбезі напередодні сезону тропічних злив” ( хіба ж це матюк!) та слабеньке і непевне “гамо?то” – неконкретне звернення ні до кого і ні про що на кшталт вітчизняного цнотливого “бляха-муха” у купі з середземноморською неконкретністю.

До речі, я так і не зрозумів чому ці нехороші грецькі слова широко вживаються цілодобово в місцевих серіалах, що йдуть  на телебаченні ще з перших повоєнних років, а діти в громадських місцях щиро вживають їх у спілкуванні між собою.

  Є ще, правда, досить красномовний жест з витягнутою наперед розчепіреною долонею, але це так, виграшки.  От і все. Хоча останнім часом греки дечому навчилися у наших  високоосвічених панянок.

Вивчати методику ужитку грецьких непристойностей краще всього за кермом авто. Їздити Афінами середньостатистичний чернівчанин, враховуючи непогану підготовку на вулицях рідного міста, здатен. Але краще цього не робити. Правил руху тут не існує, можна повертати в усі сторони з будь-якого ряду, їхати з будь-якою швидкістю. Звертають увагу тільки на знаки двох видів – “Стоянка заборонена” та “В`їзд заборонено”. Дорожня поліція в місті займається лише евакуацією неправильно припаркованих авто. Тому після масових святкових чи вихідних пересувань городян автомобілями, телебачення та газети сповіщають загал, як із зони бойових дій від радянського Інформбюро, про кількість загиблих та покалічених цього разу. Хоча, кажучи об’єктивно,  грецьким водіям не можна відмовити в толерантності один до одного, особливо у підвечір’я.

Повновагомих “Так” (“Не”) або “Ні” (“О?хі”)  від грека, притомленого сонцем та роздумами про вічне, очікувати годі. Їм просто ліньки. Натомість обходяться, як на нас, не дуже переконливими кивками або знизу догори з прицмокуванням із одночасним підведенням брів (“Ні”), або ж простим схиленням голови вправо (“Так”).

Стосовно грецької кухні не можу сказати жодного іронічного або гірше слова. Так звані “грецькі” салати, що подають в деяких чернівецьких ресторанах та продають готовими в супермаркетах, так похрещені злочинно помилково. Так само, до речі, як і “росікі? сала?тес” ( російські салати – жалюгідна подоба нашого вічного, як “Санта – Барбара”, олів’є) в Греції. Не буду заводити мову про блюда з морепродуктів або поїдання греками равликів, бо це специфічно і, можливо, не зрозуміло звичайному українцеві. Скажу трішки про блюда з продуктів, що є у нас.

Чільний принцип грецької кухні, на мій погляд, полягає в тому, що все, що не треба готувати, не є справжнім. 

Тому м’ясо та риба практично ніколи не піджарюються наскороруч по нашому, вони довго і старанно готуються на відкритому вогні, в так званих “фу?рно” – печах. Це набагато корисніше. Картопля також печеться. Не менше як 90 відсотків блюд є овочевими. З баклажанів, солодкого перцю, невеличких кабачків (“колокі?тья” - чому вони в нас сягають таких велетенських розмірів: чи в нас холодно чи ми неправильно користуємося календарем?) готується всіляка “гіміста?”.  Кажучи зрозуміло, овочі фаршируються та кладуться в “псістерью?” – жаровню, де вони набувають неперевершеного смаку та готовності. Обжарені кісточки з м’ясцем  молодих баранчиків називаються “пайда?кі” (no comments). Широко вживається рис та високоякісні макарони власного або  справді італійського виробництва. Салати з усього, в тому числі й кульбаби, заправляються лише оливковою олією. Часто гарніром до м`ясних або рибних страв є свіжий зелений (справді зелений і справді свіжий) горошок – “арака?с”. Греки не їдять першого в українському розумінні. Якщо ти просиш супу, то це  викликає стурбовані запитання, а  чи не  хворий ти часом. Наші жіночки, втім, не раз пригощали місцевих борщем (“ко?ккіні росікі? су?па”  - червоний російський суп) і особливих нарікань його смакові та енергетичні якості там не викликають. Проте сосисок (“луканіка?”) чи солених огірків вони не мають. Це можна надолужити скориставшись німецькими, польськими або російським магазинами. Свіжі маслини (та й не зовсім – також) пасують до всього. Ковбаса, особливо селянська, сільська, досить смачна. Проте є і досить екзотичні сорти, наприклад, з апельсином.  Широким є  вибір місцевих йогуртів, але на жаль немає кефіру та сметани. Є чудові грецькі вина (особливо критські).  Зате грецьке пиво, як на мене, значно поступається кращим українським сортам, і греки, що приїздять до Чернівців, не можуть ним (та ще нашими дівчатами, буцім – то там їх немає) намилуватися, ставлячи його навіть вище, а ніж знамените голландське  “Amstel”.

 Щоденно влітку, на невеликих площах, в кафе під різнобарвними  тентами сидить все місто і спрокволу п’є каву, переважно холодну, з льодом, так звану “фрапе?”. Греки ніколи не затьмарюють приємне корисним. Вони не вміють поєднувати приємне з корисним, а  в приємному знаходять корисне. Обхопивши долонями високі стаканчики з коричневою рідиною, що увінчана шапкою  піни,  городяни неквапливо висмоктують її через трубочку.  Хоч би тобі одного вщент п’яного, хоч би хтось  затягнув нашу “Розпрягайте, хлопці, коні”, хильнувши перед цим гранчак первача! Ні! Так і тягне пройтись межи столами та повиливати ту обридлу темно-жовту рідину на голови недолугим нащадкам Сократа...

Проте кава дійсно грецький національний напій. Те, що ми нарекли “кава по-турецькі” викликає відверте обурення в них. Бо це “кава по-грецькі”, категорично стверджують афіняни. Греки самі собі нагадують переповнений кав’ярник з вилупленими очима в середині полірованого боку.

Другим за значенням національним напоєм греків є свіжовижатий помаранчевий сік  – “партокала?да” (від  “партока?ля” – помаранч, апельсин). Його п`ють, коли кава вже виливається з вух, і навпаки. Його вживають старі люди, як ліки для регуляції тиску, діти, чоловіки та  жінки. Всі. Жадібно призвичаїлися пити його й наші. Зранку. Прохолодним.

А чи бачили ви в Чернівцях або й в будь-якому іншому місті України, щоб із вікна авто когось з “підкручених” молодиків лунав на все місто запис, скажімо, поважного Дмитра Гнатюка, а не якогось іноземного “децла”?

В Греції довкола звучить в голос тільки своя, національна музика. Це викликає повагу та заздрість. Є, безумовно, якісь дискотеки, де можна почути і щось інше. Але це розраховано на іноземців. Серед сучасних грецьких виконавців, мабуть, лише всесвітньо відомий “соловей”  Деміс Русос користується англійською і то лише завдяки тому, що він всесвітньо відомий. Йоргос Дала?рес (зовнішньо дуже схожий, як на мене, на Володимира Висоцького) та Маріне?лла, Тріанда?філлос та Пасха?ліс, Ко?котас та Воско?пулос і з добрих пару сотень інших -    їм не потрібна всесвітня слава, як деяким вітчизняним “зіркам”, яких можна порахувати на пальцях.  Грецькі ж щасливі тим, що прислуговують лише своєму невеличкому народу, своїй культурі.

А наші чернівецькі заробітчанки зберуться у вихідні в оселі колишнього робітника – електрика Янніса в пролетарському районі Петралона. Він наполовину росіянин, непогано говорить російською початку минулого століття (“непременно”), плутаючи матюки із пристойними словами, але допоміг вже і дахом над головою, і грішми, і порадою не менш як 80 чернівецьким жіночкам. Його квартира,  прикрашена буковинськими сувенірами, репродукціями Боттічеллі та бронзовим бюстом Леніна, давно вже стала  клубом “одиноких сердець”. Під її вікнами полюбляють збиратися перехожі греки та албанці, африканці та араби, щоб почути знамениту івасюкову “Червону руту” у виконанні нудьгуючих за батьківщиною та родинами жінок, на чолі з греком, що  приспівує українською, якої не знає…

А вдосвіта із рідною піснею, що застрягла із вечора в горлі та із вологими очима, колишні артисти та вчителі, кваліфіковані інженери і економісти з дипломами університетів та інститутів, рівня яких просто не може бути в Греції за визначенням, знову роз`їдуться чужими Афінами аби заробити нелегку копійку та повернутися додому, де, крім рідних, їх ніхто, втім,  не чекає...

Але про це далі.

***

Володимир Килинич

Афіни (Кіпселі) – Київ - Чернівці

1995 – 2003 рр.

(Далі - буде)