Студентка Інституту журналістики  з Чернівців перемогла у Всеукраїнському конкурсі есе «Де я і Конституція»

Студентка Інституту журналістики з Чернівців перемогла у Всеукраїнському конкурсі есе «Де я і Конституція»

27.04.2016, 21:11

Чернівчанка Анастасія Руссу, що навчається на другому курсі інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка здобула перше місце у Всеукраїнському конкурсі есе «Де я і Конституція».

 Конкурс було організовано Центром політико-правових реформ та Реанімаційним Пакетом Реформ для студентів з усієї України у рамках інформаційної кампанії «КонституціЯ». Роботи приймалися в рамках трьох тематик: «Конституція як завершення революції»; «Як змусити владу дотримуватися Конституції?»; «Конституціоналізм як ідеологія успішного розвитку України».

 Переможниця конкурсу Анастасія Руссу у своєму есе на тему «Як змусити владу дотримуватися Конституції?» в першу чергу піднімає питання української ментальності та «нової крові» в політиці задля досягнення реальних змін.

 «Колись давно мені трапився дивний вислів: «Українські громадяни ненавидять політиків, які крадуть, не за те, що вони крадуть, а за те, що самі громадяни не можуть красти у такому обсязі». Дивним він мені здався тоді. Але не зараз.

Працівник заводу вранці читає в новинах, що депутат N. привласнив півмільйона гривень з державного бюджету. «Як так можна! От же тварюка!» – лютує він… а ввечері виносить із заводу два відра фарби для гаражу.

Така позиція в самому своєму фундаменті алогічна.

Якщо влада обирається з народу, то народ має бути не менш відповідальним, ніж людина, яку цей народ хоче бачити своїм керманичем. Послідовний ланцюжок тоді виглядатиме так:

  1. 1.      Як змусити владу дотримуватися Конституції? – Обирати до неї людей, що вже її дотримуються. Немає сенсу сподіватись на раптову зміну цінностей в уже сформованої особистості і вірити, що хабарник, який прийшов до влади, перестане бути ним.
  2. 2.      Звідки цих людей обирати? – Як зазвичай. З народу, з політичної, культурної, інтелектуальної еліти.
  3. 3.      Що зробити, щоби ці люди дотримувалися Конституції? – Стати ними».

 Після вручення дипломів ми особисто поцікавилися у переможниці конкурсу, як можна змусити владу дотримуватися Конституції?

  «Ми звикли бути на других ролях – говорить Анастасія, – проте зараз маємо будувати нову ментальність через нову Конституцію. Різнобічність поглядів, нові підходи й розуміння важливості Конституції, вселяють віру в те, що українці готові сприймати інформацію, ставати більш обізнаними й компетентними. Лише так вони зможуть захистити свої права. Студентство ж готове брати на себе відповідальність, читати Конституцію й займати посади у керма держави. Коли Україні виповниться 40 років, мені буде 35 і я зможу стати президентом».

 У нагородженні переможців взяли участь Оксана Сироїд, віце-спікер парламенту, Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, співголова Ради РПР, Дмитро Колмиков, експерт Центру політико-правових реформ, а також Юлія Кириченко, експерт з питань конституційного права Центру політико-правових реформ, керівник конкурсу студентських есе.

 Оксана Сироїд вражена бажанням молоді читати й розуміти Конституцію. «Есе – найкращий приклад розуміння того, що Конституція є вашою власністю – зауважила вона на нагороджені, – що це документ основоположний, який приймається на початку існування держави. Багато з вас писали про те, чому влада не дотримується Конституції. Я вам скажу. Тому що вона має власність на неї. Я вважаю перемогою вашу готовність брати на себе відповідальність за долю країни через знання і популяризацію Конституції».

 У вступному слові до учасників конкурсу голова правління ЦППР, співголова Ради РПР Ігор Коліушко подякував студентам за активну життєву позицію. «Це перший крок, який наближує нас до розуміння важливості Конституції. Ваша самостійна, творча думка мене надихає. Такі люди як ви потрібні всюди. Конституція – це не документ юристів, – це документ громадян, який створює суспільний лад», – зауважив він.

 Центр політико-правових реформ отримав 32 роботи студентів з різних факультетів вищих навчальних закладів із усієї України. Друге місце поділили між собою Богдан Бондаренко (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, 1 курс магістратури) та Олег Коковін (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, юридичний факультет, 3 курс). Третє посіли одразу три конкурсанти: Олександр Волошин (Національний університет «Одеська юридична академія», факультет підготовки слідчих, 4 курс), Лілія Луценко (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, економічний факультет, 1 курс) та Дмитро Омельчак (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, інститут прокуратури та кримінальної юстиції, 4 курс).

ЯК ЗМУСИТИ ВЛАДУ ДОТРИМУВАТИСЯ КОНСТИТУЦІЇ?

 

Насправді все логічно.

Ніяк.

Сама назва конкурсу – «Де Я і КонституціЯ» – нібито натякає на те, що основний документ держави, головний установчий її документ (з лат. constitutio – устрій, установлення) ми, громадяни цієї держави, маємо ставити перед собою і нашими інтересами. А чи так воно є насправді?

Я так не думаю. Конституція стоїть на захисті наших прагнень і бажань, нашого життя як такого. Ми – не після неї. Ми – це її суть, сама причина її існування.

Будьмо послідовними. Ми, громадяни, і є державою – «найвищою формою організації суспільства». І принципи цієї організації, її функціонування мають бути узгодженими та викладеними у єдиному документі, до якого має доступ кожен громадянин держави та її випадковий гість. Конституція є не просто директивним документом: вона, перш за все, врегульовує роботу складного державного механізму, вказує на те, де яка деталь має бути розташована та яке її призначення.

Якщо відверто, то коли ви в останній раз переглядали Конституцію?

Ні, не так.

Чи ви хоч раз у житті читали Конституцію?

Питання зараз не до правників чи дипломатів, а до пересічних громадян. Це важливо. Ви так часто кричите: «Ганьба! Зрада!» – а ви самі дотримуєтеся закону?

Колись давно мені трапився дивний вислів: «Українські громадяни ненавидять політиків, які крадуть, не за те, що вони крадуть, а за те, що самі громадяни не можуть красти у такому обсязі». Дивним він мені здався тоді. Але не зараз.

Працівник заводу вранці читає в новинах, що депутат N. привласнив півмільйона гривень з державного бюджету. «Як так можна! От же тварюка!» – лютує він… а ввечері виносить із заводу два відра фарби для гаражу.

«Я завжди знала, що нашому мерові довіряти не можна. Цей негідник сьогодні узяв хабаря, 20 тисяч євро, уявляєш? Його тут же пов’язали», – розповідає жіночка доньці – студентці провідного ВНЗ. На цьому логіка в її словах закінчується: «А як там твоє навчання? Ах, як можна так навантажувати студентів! Давай я тобі дам пляшечку коньячку, конвертик з грошима, ну й порішаєш там!..»

Ось де криється наша проблема. Ми судимо гріхи політиків, та при цьому грішимо самі. Безперечно, люди, яким довірено керувати державою, мали би відчувати свою відповідальність перед народом, перед громадянами, і пересилити себе!.. Та яким чином це зробити? Ще вчора вони були звичайними собі людьми, і їм можна було давати й брати хабарі, привласнювати те, що їм не належить, а тут – хоп! – тебе обрали в депутати і скачи собі як знаєш, але живи тепер за законами. А ми, твій електорат, будемо робити що заманеться, керуй там собі на здоров’я. Рули. Ти депутат. З тебе й попит.

Така позиція в самому своєму фундаменті алогічна.

Якщо влада обирається з народу, то народ має бути не менш відповідальним, ніж людина, яку цей народ хоче бачити своїм керманичем. Послідовний ланцюжок тоді виглядатиме так:

  1. Як змусити владу дотримуватися Конституції? – Обирати до неї людей, що вже її дотримуються. Немає сенсу сподіватись на раптову зміну цінностей в уже сформованої особистості і вірити, що хабарник, який прийшов до влади, перестане бути ним.
  2. Звідки цих людей обирати? – Як зазвичай. З народу, з політичної, культурної, інтелектуальної еліти.
  3. Що зробити, щоби ці люди дотримувалися Конституції? – Стати ними.

Особисто я хочу кращого майбутнього для своєї держави. Я принципово нікому не дам хабаря. Хай ширяться чутки, що тоді я не складу літню сесію, злечу зі стипендії, буду відрахована з університету – нехай! Це тільки чутки. Я просто вивчу предмет – як відповідальний студент – і складу його. За потреби – з комісією. Але я не дам хабаря.

Я навчатимусь в університеті не заради диплому, а задля того, щоби стати фахівцем у своїй галузі. Мені страшно йти на прийом до лікаря – а раптом він, складаючи державні іспити, обрав «легкий» шлях?

Якщо кожен із нас зміниться сам і змінить своє ставлення до держави та до власних вчинків – зміниться все. Кожен із нас стане елітою. Кожен із нас буде зацікавлений у побудові нової, кращої, більш розвиненої держави. Кожен з нас буде потенційним керманичем держави. І кожен з нас – її будівничим.

Тоді не буде потреби задавати питання: «Як змусити владу дотримуватися Конституції?» Бо вона дотримуватиметься її by default.

Створення нації гідності, свободи, моральності, – точніше, її відновлення, – має стати пріоритетним завданням для України. До цього мають бути напряму залучені Міністерство освіти і науки, Міністерство культури, Міністерство інформаційної політики, а також неурядові організації та студентські осередки – з тої простої причини, що громадяни вже не довіряють владі.

Повернення довіри до неї – також важливе завдання. Але це дуже довготривалий процес, його неможливо прискорити. Його можна тільки не гальмувати, виконуючи свої обіцянки. І дотримуючись Конституції.

РУССУ АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА,

29 вересня 1996 р. н.,

студентка 2 курсу Інституту журналістики
Київського національного університету імені Т. Шевченка

1