«Сп’янілі від кохання» не вразили чернівецького глядача

Театр імені Мигая Емінеску з Ботошан (Румунія) добре знають і люблять у Чернівцях. У рамках фестивалю «Золоті оплески Буковини» вистави цього театру не раз визнавали найкращими як головне професійне журі, так і альтернативне глядацьке. Румунські актори перемагали у головних фестивальних номінаціях, в тому числі за найкращі головні ролі. Багатьох із них чернівецькі глядачі вже добре знають, впізнають і з нетерпінням чекають на зустріч кожного фестивального року. Румунським акторам властива дещо відмінна від вітчизняної професійна акторська школа з глибоким прочитанням образів героїв, великою увагою до внутрішніх деталей.

Для цьогорічного фестивалю театр обрав виставу «Сп’янілі від кохання» за п’єсою «Гра кохання та випадку» французького драматурга XVIII століття П’єра де Маріво. Постановку здійснив так само вже добре відомий буковинському глядачеві режисер Александру Василакі з Молдови. Це його «Веселих плакальниць» за шекспірівськими мотивами у постановці акторів з Ботошан позаторік визнали кращою виставою фестивалю.

За сюжетом, заручені за бажанням своїх родин Сильвія (актриса Сильвія Реіляну) і Доріан (актор Сорін Чьофу), сумніваючись у правильності вибору, який батьки зробили за них, міняються місцями зі своїми слугами – Лізетою (актриса Лідія Ужа) й Віктоаром (актор Резван Амітроаіє), щоб більше довідатися про майбутнього партнера. Події комедії ситуацій перенесено у наш час, на що вказує не тільки сучасне, хоча й дещо стилізоване вбрання акторів, але й новітнє потрактування деяких образів. Приміром, вдавана нетрадиційна орієнтація брата Сильвії – Маріо (актор Петруц Бутуман). Водночас про те, що п'єсу написано у XVIII столітті нагадує сцена дуелі на шпагах між героями.

Незмінною залишається лише головна інтрига – помінявшись місцем зі слугами герої все одно закохуються одне в одного, попри те, що спочатку кожен вважає такий зв’язок нерівним. Стосунки між парою слуг, які вимушено вдають із себе панів, розвиваються за тією ж схемою. Пара закохується, попри те, що і чоловік, і жінка вважають себе нерівнею для свого візаві. У виставі цікава сценографія з рухомими колонами-ширмами, які герої активно використовують у ході розвитку сюжету.

Попри певну умовність ситуації, особливо з огляду на сучасні реалії, акторам вдається створити цікаві і подекуди яскраві образи. Проте дійство загалом, попри те, що вся інтрига триває заледве годину з четвертю, все одно видається невиправдано затягнутим. Якщо головний герой закохується у героїню фактично у перших сценах, то героїня довго не може наважитися дати волю своїм почуттям, фактично на нерівноправні стосунки. Аж поки не дізнається, ким насправді є її візаві. Проте й після цього, всупереч художній правді, вона ще довго тягне з потрібним зізнанням. Як наслідок, дійство почитає пробуксовувати, ситуації повторюються, емоційна напруга зникає.

Режисерське рішення того, як повинен поводитися закоханий чоловік, теж викликає неабиякі сумніви. Герой такого технічно вправного, глибокого й тонкого актора, яким глядачі знають Соріна Чьофу, виявляє свої почуття до коханої фактично весь час сіпаючи, чи шарпаючи її за руки. Можливо, таке залицяння було нормою для реалій XVIII століття, або є притаманним для нинішніх підлітків, але аж ніяк не пасує до образу тих героїв, які намагалися створити румунські актори. Воно більше нагадує переслідування чи домагання героїні, ніж намагання завоювати її серце. Подібне режисерське потрактування стосунків між закоханими чоловіком і жінкою видаються естетично непереконливим. У цьому сенсі, значно органічніше і правдивіше виглядала закохана пара слуг.

Попри цікаві акторські роботи, численні комічні ситуації, деяка статичність дійства загалом, естетично сумнівний образ Доріана і художньо непереконливий образ Сильвії, попри високий клас їх акторської гри, не дозволяють вважати постановку Александру Василакі непересічним мистецьким явищем.

Юрій Чорней

(Фото Микола Гавка)