Сьогодні 70 років з дня зради і вбивства колишнього провідника буковинського опору Василь Савчука "Сталя" - одного з багатьох невигаданих персонажів «Букової землі»

 

"От думаю: коли би здійснилося диво - і колишній провідник буковинського опору Василь САВЧАК-«Сталь» якимсь незбагненним чином потрапив би учора на засідання Дарницького суду... над книжкою Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса... Та коли би разом з ним повставали всі оті, із загублених лісових могил під березовими хрестами... чи пробачили би вони нам наше теперішнє безголів‘я, бездум‘я, байдужість і невдячність до пам‘яті полеглих ТОДІ і тих, хто гине вже СЬОМИЙ теперішніЙ рік?!

 

Е, ні, дівчата і хлопці - мої дорогі українці... так далі тривати не може: в демократичній країні книжок не забороняють, бо демократичне суспільство з таким вовік не змириться. Це тільки здається, що нас подібні вердикти не стосуються. І коли ні очільники держави, ні творці правосуддя не відчувають тектонічних зсувів, які зріють у надрах суспільства після таких кульбітів, рано чи пізно їх чекають ростовські (чи які там насправді) катакомби або золоті клітки жаху під ковпаком ФСБ.

 

Але суспільство МУСИТЬ ХОТІТИ ЗНАТИ ПРО ВСЕ, що стосується безпосередньо його, а не тільки втуплюватися в телевізор в очікуванні реготу над самим собою у виконанні духовних пройдисвітів якнайнижчоі проби, які користаються аморфністю, розсвареністю і роздрібненістю суспільства, його незрілістю і очікуванням манни небесної з рук цих же шахраїв. І всі ті скиглення про втому, про мою скромну хату скраю - то не що інше, як самообман (запитайте про втому вдів і сиріт чи тих, хто сидить в окопах).

 

Я не знаю, як у наш час можна залишатися таким наївним і сліпим, щоб не спромогтися на тверезе думання бодай раз на п’ять років, коли надходить час ВИБИРАТИ?! Усі оті повторювані, як мантра, плачі про нашу багатовікову бездержавність чи пишання своєю махновщиною, як брендом, усе оте наплювательство на всі без винятку державні інституції - таких, як я, доводять до лютої лютости. Не може сучасна людина залишатися інфантильною в передпенсійному віці, а тим паче - у віці «крові з молоком».

 

І все ж я сьогодні не про те. Я про нагадування. Я про той дзвін із глибини не такого вже й давнього часу, який не дає спокою притомним людям. Бо навіщо тоді всі оті патріотичні клятьби і схлипування про «душу і тіло», навіщо по дві церкви в одному селі, пам’ятники і бюсти героям - а водночас активна участь у спробі демонтажу Держави (очевидцями якої ми є), у спілці з підбурювачами і провокаторами, злодіями і шулерами?! Здебільше вони таки свої, не завезені із космосу чи з Росії - хіба хитро мімікровані, «законсервовані» з КДБ-ешних чи ще й раніших часів, зловлені за віщось на «гачок» чи банально куплені. Хіба їх так важко розпізнати і сказати їм «ні», якщо увімкнути мізки?!

 

...а сьогодні, 20 жовтня 2020-го минає 70 років з дня підлої зради і підлого вбивства на горі Корматура біля Шешор Косівського району на Івано-Франківщині «Сталя» - одного з багатьох невигаданих персонажів моєї «БУКОВОЇ ЗЕМЛІ». Його тоді «здав» свій, земляк, той, що був з найбільш довірених.

...днями у Ямниці - рідному селі «Сталя» - мені дуже хотілося затриматися надовше: там ще живуть родичі Василя Савчака, там чудовий учительський колектив, якому я обіцяла приїхати на зустріч. Та я не хотіла наражати людей на небезпеку великого спілкування.

 

...і все ж я думаю: скільки людей по всіх таких ямницях України, минаючи подібні пам’ятники, замислюються над тим, навіщо вони тут стоять?!. Борони нас, Боже, думати, що то просто красиве каміння...