Собаки (ні – пси!!!), кругом собаки…

Цієї бездомної і безпритульної тварі розвелося так багато, що її не злічити і не уявити, скільки ж її насправді у містах, селах, а надто в дикій природі. Де ці зграї в десятки, а то й в сотні особин безпощадно винищують молодняк зайців, косулі, кабанів, оленів – та всього-всього, що ще залишилося в тій природі.

Ця безпритульна тварь не дає і життя нам, людям. Щойно почув новину із розряду шокуючих: десь у Москві бультер’єр (це із числа бійцівських собак) на очах своїх хазяїв перегриз горло дворічній дитинці. Просто взяв і перегриз. А в Чернівцях на автовокзалі ця нечисть напала на одну з подорожан.

Свого часу прецедент трапився і зі мною. Якось на зарядці в парку Шіллера випущений і без намордника ротвейлер завбільшки з теля кинувся на мене. Мене врятувала біта, якою того псюру не просто відігнав, а уклав на місці. Назавжди. Дісталося по хребту й хазяїну, який спробував з’ясувати для чого я так зробив.

І ще один потрясаючий приклад. Якось на полюванні поблизу села Вали Вижницького району зграя бродячих собак (приблизно в 50 штук), вискочивши з переліску, кинулася вбік нашого колеги по мисливству (уже покійного) Миколи Івановича Куркіна. Учасник Великої Вітчизняної війни на той час ще й погано бачив. Бачачи пригоду, ми переживали, були на відстані. Тієї миті, коли бродяча тварь ось-ось мала напасти на Миколу Івановича і роздерти його. Та хоч Микола Іванович погано бачив, але тієї критичної миті він безпромашно влучив у вожака, після чого зграя розсипалася. І таким чином наш колега був порятований. Впевнений, що в цьому допоміг йому і сам Бог.

Що бачимо сьогодні? Бродяча тварь не дає людям проходу. Куди не подивись, куди не підійди – зграя за зграєю. Та ще й дуже люто кусається. В тій дикій природі ми знаємо, що з нею робити. Щосезону під час полювального періоду ми відстрілюємо по 1500-2000 собак. А в містах? Тут і натяку на відстріл бути не може. Аякже: всякі-всілякі «зелені», затяті захисники безпритульних псюр ґвалтують і вимагають у влади облаштовувати притулки. Всюди, чи не на території кожного ЖРЕПу, а не зчуємось навіть і біля виконкому. «Треба, – репетують на всі лади захисники. Це ж собачки. Вони такі милі і беззахисні…». А мені від такого одкровення стає страшно, коли знову ж таки згадую почутий випадок, коли пітбультер’єр чи його співродич бультер’єр накинувся на беззахисне дитя і … Бодай не казати.

А ти, владо, думай, що робиш і твориш. Може, кошти, які вимагають для облаштування комфортних притулків для псюр, взяти і направити на захист безпритульних громадян. Їх теж сьогодні не злічити. І вони теж люди.

Іван Агатій

заслужений журналіст України