"Слуги народу" готують комендантську годину для мобільників... чи для громадян?
Прив'язати мобільні номери до паспортів вимагали "диктаторські" закони 16 січня, які спровокували кровопролиття на Майдані.
Операторів мобільного зв’язку хочуть зобов'язати продавати SIM-карти лише за паспортом. А телефони, IMEI-код яких не внесено до реєстру, оператори блокуватимуть.
Ініціатором документа виступили народні депутати фракції "Слуга народу" Олександр Федієнко, Михайло Крячко, Єгор Чернєв, Роман Соха, Сергій Штепа, а також віцепрем’єр, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Згідно з пояснювальною запискою, проєкт розроблявся з метою встановлення засад державного управління сферою електронних комунікацій, які відповідали б вимогам часу та євроінтеграційним процесам. Зокрема, закон містить розділ "Надання електронних комунікаційних послуг в умовах надзвичайного стану, особливого періоду або під час проведення антитерористичної операції".
Крім того, проєкт покликаний виконати зобов’язання України в галузі електронних комунікацій, передбачених Угодою про асоціацію.
Також, метою законопроекту декларується розвиток сфери електронних комунікацій, створення умов для вільного входу на ринок електронних комунікацій, усунення наявних на сьогодні бар’єрів.
Водночас, у тексті проєкту містяться норми, які передбачають, що з 1 січня 2024 року споживачі (абоненти електронних комунікаційних послуг), які не укладуть в письмовій формі договір і не зареєструються у постачальника електронних комунікаційних послуг з наданням своїх персональних даних, будуть відключені від послуги.
Послуги також блокуватимуть у разі відсутності коду пристрою в Системі контролю кодів ІМЕІ.
"Відсутність в Системі контролю кодів ІМЕІ оригінального (такого, що не повторюється) коду ІМЕІ термінального обладнання є підставою для блокування постачальником електронних комунікаційних послуг доступу до електронної комунікаційної мережі такого термінального обладнання", — йдеться, зокрема, в тексті законопроєкту.
Закон має набрати чинності чинності з 1 липня 2020 року.
Такі норми містить проєкт закону "Про електронні комунікації" № 1083, текст якого оприлюднено на офіційному порталі Верховної Ради.
Про цю проблему ми ширше писали ще 2012 року.
КОМЕНДАНТСЬКА ДЛЯ МОБІЛЬНИКА ЧИ… ГРОМАДЯН?
Ознайомлення з проблемою, яку наразі пропонуємо увазі читачів, варто розпочати з нехитрої маніпуляції з власним мобільним телефоном. І жодних заперечень, що у вас такого немає! Кількість абонентів мобільного зв’язку на Буковині станом на середину 2010 року становила 1 мільйон майже 30 тисяч. Очевидно, що з того часу вона тільки зросла. Тим часом самих мешканців Буковини, згідно з тією ж офіційною статистикою, у грудні минулого року налічувалося лише трохи більше 904 тис. осіб. Виходить, що у розрахунку на тисячу населення області припадає більше 1,1 тис. мобільних телефонів. Отже мобільник має бути у кожного: від немовляти до старожила. А тому годі зайвих слів – тисніть на кнопки *#06#. Після цього на моніторі має з’явитися напис: “серійний номер” і якесь переважно 15-значне число під ним. Хоча може бути також і 14-ти- або 16-значне. Це і є унікальний ІМЕІ код вашого телефону. Такий самий в ідеалі мав би знаходитися на корпусі мобільного терміналу під акумулятором і на його заводській упаковці. Двох однакових міжнародних ідентифікаторів мобільного обладнання (ІМЕІ) у природі не існує. А якщо ви натрапили на такі, то якийсь з них майже стовідсотково – підробка.
Четверо одного… чекають?
Власне покласти край обігу мобільних телефонів з так званих “сірого” і “чорного” списків покликана була широко розрекламована загальнонаціональна акція зі створення в Україні узагальненої бази даних кодів-ІМЕІ. Забезпечити виконання відповідного наказу Національної комісії з питань регулювання зв’язку України державне підприємство “Український державний центр радіочастот” мало ще у травні 2009 року. Зробити це технічно насправді нескладно. Щойно включившись у мережу, телефон разом з номером абонента автоматично передає свій код ІМЕІ мобільному оператору, який його обслуговує. Це правило стосується всіх без винятку мобільних телефонів – тих, якими користуються депутати і міністри, а також тих, що знаходяться у наших кишенях. Приєднатися до “білого” списку під час наповнення бази можна було також надіславши sms-повідомлення з кодом свого телефону на певну адресу, або просто заповнивши необхідні документи. Словом, як запевнили кореспондента “Доби” у Чернівецькій регіональній філії цього підприємства, з посиланням на київське керівництво структури, станом на початок 2011 року до узагальненої бази кодів-ІМЕІ мобільних терміналів внесено загалом майже 90 мільйонів кодів. (Нагадаємо, що понад мільйон з них належить буковинським власникам мобілок). Відтак усі зареєстровані у цій базі мобільники зі спокійною совістю можна вважати “білими”. Тобто жодних застережень щодо їх обслуговування операторами мобільного зв’язку без будь-яких обмежень держава не має.
Інша річ телефони, серійні номери яких перебувають поза цим списком. Покінчити з ними, а заразом з необлікованим імпортом крадених за кордоном телефонів з “перепрошитими” кодами ІМЕІ, врешті просто банальними крадіжками мобілок у громадському транспорті, мала наступна державна заборона операторам обслуговувати телефони з “сірого” та “чорного” списків. До першого з них, так званого “сірого”, автоматично потрапляють всі телефони, які підключаються до мережі вже після завершення формування узагальненої бази кодів-ІМЕІ. Це можуть бути телефони громадянина іншої держави, який приїхав в Україну у справах і користується SIM-карткою місцевого оператора або з нелегально завезеної на її територію партії “лівого” товару. Варіантів – безліч. Для кожного конкретного випадку розроблено спеціальний алгоритм послідовності дій, дотримуючись якого телефон можна “легалізувати”. Про деякі з них “Доба” вже розповідала своїм читачам у матеріалі “Держава видала індульгенцію усім, хто бодай раз телефонував зі своєї мобілки до 30 липня” (№36, 17 вересня 2009 року), тому повторюватися тут вдруге сенсу немає. Важливо, що на вирішення всіх спірних питань держава відводить цілих три місяці. І тільки після цього код-ІМЕІ телефону з “сірого” списку переносять до “білого” або остаточно до “чорного”. В останньому вже значаться кількасот тисяч терміналів. Сюди також пряма дорога для вкрадених телефонів. Для цього їхнім законним власникам, вказавши код-ІМЕІ поцупленого терміналу, потрібно звернутися з відповідною заявою у міліцію. А ще – домогтися порушення кримінальної справи за фактом крадіжки телефону. (Не більше року тому прямо під стінами центрального корпусу ЧНУ ім. Ю.Федьковича правоохоронці самі пропонували студентам заповнювати відповідні анкети, де обов’язково вказувати коди ІМЕІ своїх мобільних, щоб у випадку чого їх потім легше було відшукати). Після ухвалення Верховною Радою змін до закону “Про телекомунікації” правоохоронцям пряма дорога до Українського державного центру радіочастот та операторів стільникових компаній, які мають технічну можливість встановити, де в мережі “засвітився” вкрадений апарат.
Серйозність намірів покласти край використанню нелегалізованих в Україні телефонів покликана була погроза вимикати їх за допомогою спеціального обладнання. Першу хвилю відключень Національна комісія з питань регулювання зв’язку України (НКРЗ) анонсувала на 16 лютого 2010 року. Проте настання часу “Ч” для власників “сірого” товару щонайменше двічі довелося переносити. Спочатку на осінь та зиму того ж 2010 року, востаннє – вже на початку року нинішнього – на невизначений строк. Але ыз запевненням, що аж у “цьому році система точно запрацює”. Очевидно, що запроваджувати відключення є сенс тільки у тому випадку, якщо всі оператори мобільного зв’язку в Україні зроблять це одночасно. Хоча правда також і те, що робити це їм так само невигідно. Яка операторам, врешті, різниця з якого саме – “білого”, “сірого” чи навіть “чорного” телефонів їм, за допомогою в тому числі нехай навіть “перепрошитого” коду ІМЕІ, списувати з рахунків своїх ідентифікованих абонентів “проговорені” ними кошти? Відтак восени минулого року, згідно з інформацією Українського державного центру радіочастот, необхідне для відключення терміналів обладнання мали лише чотири з п’яти операторів: “Астеліт” (life:)), “Київстар”, “Українські радіосистеми” (ТМ Beeline), Utel. Керівництво оператора “МТС Україна” запевнило НКРЗ, що завершить встановлення необхідного обладнання у грудні 2010 року. Знаючи код ІМЕІ свого абонента, оператор мобільного зв’язку тим самим отримує технічний доступ до налаштувань всього телефону. Відтак заблокувати роботу не лише SIM-карти, а й самого телефону з “чорного” списку за допомогою спеціально надісланої sms-ки для нього справа кількох хвилин.
Білоруський синдром
Але поки фахівці сушать собі голову над правовими – потрібно для відключення рішення суду чи ні – та технічними аспектами запровадження майбутньої “комендантської години” для “лівих” мобільників, доконаним є факт створення у державі ще однієї узагальненої бази, інформація з якої може бути використана для нагляду за її громадянами. А що як диски з даними по системі ІМЕІ потраплять в недобрі руки? Те, що попит на таку інформацію є, засвідчує вже навіть не столична, а місцева практика. Хіба не підтримала торік одна з сесій Чернівецької обласної ради минулого скликання депутатський запит свого колеги на ім’я обласного прокурора, голови апеляційного суду та начальника СБУ в області щодо незаконного прослуховування його мобільних телефонів? Чи прес-центр СБ України не оприлюднив лише восени минулого року інформацію про затримання “працівника одного із торговельних закладів Чернівців під час реалізації ним забороненої до вільного продажу електронної техніки – шести авторучок із вмонтованими відеокамерами та шести пристроїв для GSM-прослуховування китайського виробництва”? Висновок експертизи тоді, нагадаю, був однозначним: вилучені «шпигунські» пристрої є спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації. Декілька партій цього товару затриманий разом зі своїм спільником продали протягом 2010 року. І це за умови, що ч. 2 ст. 359 (незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації) Кримінального кодексу України передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років.
Тим часом право здійснювати оперативно-розшукову діяльність із зняттям інформації з каналів зв’язку профільний Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” дозволяє лише підрозділам МВС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, розвідувального органу Міністерства оборони України та й то тільки за рішенням суду. Технічну можливість для такого санкціонованого контролю забезпечує закон. Зокрема, стаття 39-4 Закону України “Про телекомунікації” зобов’язує “операторів телекомунікацій” “за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби”, необхідні для здійснення оперативно-розшукових заходів. Звісно, тільки у межах правового поля. У прес-службі прокуратури Чернівецької області, покликаній перевіряти дотримання законності, розпитування журналіста “Доби” про можливе використання силовиками спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації сприйняли без ентузіазму. Щойно почувши це запитання так само лаконічним став і голова Апеляційного суду в Чернівецькій області Олексій Черновський, зауваживши лише, що не пригадує таких випадків.
Звісно, без санкціонованого втручання у приватне життя громадян жодна держава обійтися не може. Хоча почесне 134 місце України серед 178 можливих у рейтингу корумпованих країн світу за 2010 рік змушує сумніватися не лише у його ефективності, але й виправданості. Бо сигнали про таке втручання є, а результатів реагування – негусто. Інша справа звичайні громадяни. Після останніх президентських виборів у сусідній Білорусі вітчизняні ЗМІ, з посиланням на деякі білоруські агентства, облетіло повідомлення про можливе сприяння білоруських операторів мобільного зв’язку, на вимогу МВС, у виявленні громадян, чиї номери у час “Х” реєструвалися у місці “Y”. Які це може мати наслідки для громадян країни, де SIM-карти для мобільного зв’язку продають тільки після надання покупцем своїх паспортних даних, пояснювати, думаю, нікому не потрібно. Практика реєстрації паспортних даних абонента використовується також у Росії.
В Україні до продажу мобільних телефонів чи номерів для них тільки за паспортом, на щастя, ще не додумалися. Але технічну можливість віддаленого стеження за допомогою стільникового телефону мають і в нас. Щонайменше два оператори, які надають послуги мобільного зв’язку, поки що роблять це за бажанням клієнтів. Та ще й заробляють на цьому. Наприклад, надаючи відповідну тарифну послугу батькам, які бажають знати все про пересування власного чада у часі та просторі. У переліку українських міст, де така послуга є доступною, фігурують і Чернівці. Сам сервіс базується на так званій технології LBS, яка дозволяє вираховувати відстань від SIM-карти людини, яку шукають, до базової станції компанії. Місце знаходження людини так само можна визначити за кодом ІМЕІ підключеного до мережі телефону. Тому зміна SIM-карти – не допоможе. В обох випадках похибка може становити від 200 до 500 метрів, за межами міста – більше, – пояснили на кафедрі радіотехніки та інформаційної безпеки фізфаку ЧНУ ім. Ю.Федьковича.
Спеціальний електронний браслет, за допомогою якого поліція відслідковує пересування людини, – ознака відпущеного судом під заставу підозрюваного у скоєнні злочину. Носити такий браслет, згідно з інформацію ЗМІ, свого часу довелося Павлові Лазаренку. Ближче познайомився з ним також засновник “Вікілікс” Джуліан Ассанж. Звісно, наш добрий мобільний друг – не браслет. Але щойно ввімкнувши його – пам’ятайте: ви в системі.
Юрій ЧОРНЕЙ, “ДОБА”
