Школярі Луганщини пишуть твори про лікаря з Буковини, який рік був на війні

16 травня кафедрою сімейної медицини проведено зустріч з сімейним лікарем Глибоцького Центру первинної медико-санітарної допомоги Василем Тимківим, який повернувся після річної служби у зоні проведення АТО.

На зустрічі з лікарем-учасником АТО були присутні співробітники кафедри та студенти коледжу БДМУ.

Василь Тимків закінчив БДМУ у 2009 році, потім навчався в інтернатурі за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» при кафедрі сімейної медицини БДМУ. Практичну діяльність сімейним лікарем розпочав у 2011 році у сільській місцевості Глибоцького району Чернівецької області. Висококваліфікований та чуйний лікар незабаром стає улюбленцем всього населення на дільниці, його призначають на посаду завідувача амбулаторії у с. Луковиця Глибоцького району. Однак події на Сході України внесли корективи у життя лікаря – навесні 2015 року Василя Тимківа мобілізують. На Луганщині Василь Тимків стає героєм як для солдатів української армії, так і для корінного населення. Школярі місцевої школи пишуть про нього твори.

Лицар з кореня роду

«Василь з маленьким сином ремонтував дитячий велосипед, як біля воріт з’явилися люди у військовій формі й вручили повістку в армію. В армію, так в армію, – подумав про себе, тільки як сказати про це дружині, як уникнути зайвих сліз? Під час вечері мовчки виклав на стіл повістку і, не чекаючи, що скаже дружина, промовив: – Маю йти, Батьківщина в небезпеці, хто, як не я. У мене вже є невеликий досвід.

Чоловік не знав, куди саме закине його доля, але одне знав напевне: він не заплямує пам’яті предків, їх честі. Дід теж захищав країну, і він зобов’язаний продовжити справу діда. До місця призначення їхали через всю Україну. Всі говорили про одне й те ж – війну, про її причини, про потребу захисту, проблеми армії. До Кримського, що на Луганщині, добиралися військовою технікою по бездоріжжю. Кілька днів дали на освоєння, але наказали бути готовими до провокацій з боку ворога. Довго чекати не довелося.

Тривога… Перше зіткнення з ворогом. Враз засвистіли кулі, почали розриватися ворожі снаряди, з’явилися перші поранені. Василь розумів, що треба виважувати кожен крок, бо невідомо, де саме на тебе чатує небезпека. Уже є кілька поранених. Бійці мовчать, намагаються терпіти, міцно зціпивши зуби. Надавши допомогу одному, відтягнув у безпечне місце. По другого довелося повзти самому. Звичайно, було страшно, але обов’язок вимагав діяти. Травми в бійця були надто складні. Ризикуючи власним життям, Василь виніс на собі пораненого з-під шквального вогню терористів. Далі йшла боротьба за життя …Скільки потім буде радощів та вдячності від побратимів, бо одному врятував ногу від ампутації, іншому зупинив кровотечу, третій залишився зрячим. А скількох не раз довелося рятувати тут, на позиції. Лише одному не зміг допомогти. Хоча знав, що з його боку помилок не було, але на душі все одно важко. Втратили бійця. Свою тридцяту весну зустрів у Кримському, яке відірване від цивілізації: нема дороги. Лише військовою технікою можна доїхати до найближчого села Світличного, а звідти добиратися до Лисичанська. Немає й аптеки. Ось тому місцеві мешканці й ідуть до військових медиків по ліки. 

По селу пішла звістка про чудового лікаря-рятівника Гнома. Хоча всі дивувалися, чому Гном – велетень, статний, майже два метри зростом і має такий позивний. На вигляд надто скромний і серйозний, стриманий, але наполегливий і принциповий. Коли трапилася біда з місцевим хлопчиком, тринадцятирічним Віталиком, Василь всю ніч сидів біля малого, намагаючись вивести дитину з коми, а потім сам возив до Лисичанської лікарні й там разом з лікарями чаклував біля хлопця. Ось такий мій герой – Василь Тимків з Буковинського щедрого і привітного краю. Він ніколи не скаржиться на умови фронтового життя, самовіддано виконує обов’язок захисника Вітчизни. Старший сержант 24 ОМБР 2 батальйону – цілеспрямований, відданий своїй справі, це людина, яка виборює незалежність держави. Василь Гном – приклад відваги і честі, лицар з кореня роду»

Василь Тимків каже, що війна його загартувала й допомогла набути нових знань і практичних навичок. Він шкодує, що раніше не побував на Донбасі: «Це моя помилка. Свою країну треба знати!» Студентам було надзвичайно цікаво побачити аптечку військового лікаря, спробувати накласти джгут, вони задавали питання і були дуже вдячні Василю, завдяки якому мають можливість спокійно жити на своїй землі.

На завершення зустрічі студентка коледжу БДМУ Ольга Сливка виконала авторську пісню «Я одна із таких людей» – пісню, у якій символічно прослідковується і побажання Василя Тимківа молодим медикам: «Виконуйте добре свою роботу! Це і буде – любити Україну!»