ЩО ЛЕГШЕ ЗЛАМАТИ – СІРНИК ЧИ ДОЛЮ?

Навіщо писати про звільнення актора Івана Даніліна?  Чим воно цікаве для звичайного читача?  Я б і не став писати. Якби не кілька деталей, які роблять справу цікавою і навіть показовою для теперішньої України.

Шостого березня колишній актор Чернівецького музично-драматичного театру Данілін отримав на руки рішення Шевченківського районного суду. Суд відмовився задовольнити його позовні вимоги до театру і відтак вважає його звільнення законним, а матеріальні претензії – необґрунтованими. А в українського суду, як відомо, більше повноважень, часу, можливостей, аніж в українського журналіста, для того щоб визначити, хто правий, а хто – ні. Я б і не став писати. Якби не кілька деталей.

Одна з них – Даніліна звільнили за статтею, за «виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації». Для актора – це вовчий квиток. Можна сказати, що його залишили не без роботи, а без професії. Коли людині за тридцять... Після того, як він пропрацював у театрі більше десяти років. А чому раніше не помічали «невідповідність»? Та що там не помічали?! Зовсім недавно, у березні минулого року, директор театру Ю. М. Марчак подавав клопотання про те, щоб міська рада відзначила Даніліна за сумлінну творчу працю! Я знаю, що сильні перепади настроїв бувають у вагітних... Але пан Марчак у цьому сенсі поза підозр.

Ще одна деталь мене вразила, вона несуттєва у юридичному сенсі, але для мене суттєва. У 2009 році чернівецький актор Іван Данілін поїхав підвищувати кваліфікацію до Москви до театральної школи відомого російського актора Олександра Калягіна. Власне, зацікавило не відоме ім’я. Що нам до тих імен? Тут інше. На суді п. Марчак повідав, що актор Данілін для того, щоб поїхати до цієї театральної школи взяв відпустку за свій рахунок. Ось це « за свій рахунок» мене зацікавило. Людина хоче удосконалитися і робить це за свій рахунок. Це, на мій погляд, показник ставлення до свого фаху. В той же час сам п. Марчак повідав суду, що дізнався про те, що його актор перебував у школі Олександра Калягіна із... преси. І це також, погодьтеся, ставлення...до свого фаху. Цей керівник таки «цікавиться», чим живуть підлеглі!

ЇХ БУЛО ДВАНАДЦЯТЕРО

Отже, хто може виявити «невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації», за яку так раптово звільнили Івана Даніліна? Директор? Художній керівник? Невже одноосібно? Ні. Це робить спеціальна атестаційна комісія, в яку входить 12 осіб. І знов цікаві деталі. Більшість в цій комісії складали музиканти і хореографи, переважно, викладачі училища мистецтв ім.. С. Воробкевича, а Іван Данілін, зауважимо, – драматичний актор. Як вони його оцінювали? Звідки стільки сміливості? Тим не менш, вісім з дванадцяти людей проголосували за відповідне рішення. Тобто, голосували і хореографи, і музиканти, яким мало б бути байдуже. Це теж мене страшенно зацікавило. От я б не наважився голосувати в такій ситуацій, а люди можуть...До речі, від театру у складі комісії були не тільки музиканти, хореографи, актори, але й заступник директору театру Тетяна Католік, яка закінчила ... торгівельно-економічний інститут... Сам Данілін закінчив Рівенський державний гуманітарний університет за спеціальністю «театральне мистецтво». Його кваліфікація звучить – «актор драматичного театру». Чому актора Даніліна повинна оцінювати випускниця торгівельно-економічного інституту? Мене це дивує. Сам пан Марчак, високий фахівець, впевнений, що так і повинно бути. Що це звичайна, зрозуміла річ. Я мав би довіритися директору театру, але мене це дивує, шановний читачу. І я не можу позбутися цього відчуття. Чому випускниця торгівельно-економічного інституту? У своїй презентації на сайті драмтеатру Тетяна Вацлавовівна Католік пише, що вона випускниця вказаного інституту і її життєве кредо: «Не помиляється тільки той, хто нічого не робить». Можливо, тому її обрали в комісію? Інших підстав не бачу.

МІЖ БЕТХОВЕНОМ І ДАНІЛІНИМ

Цікаво було б поговорити із членами атестаційної комісії. Як вже згадував, частина з них – музиканти. З проханням про розмову звернувся до одного з членів цієї комісії, диригента Йосипа Созанського. Часу для відповідей у діяча культури було мало, про Івана він і згадав не одразу, красиво розмовляли на бігу, як Ватсон і Холмс у кіно. « Ми нічого не вирішували щодо його фахових здібностей, – здивувався п. Йосип, – нам сказали, що він постійно порушує трудову дисципліну». – «А ви як голосували?», – скромно поцікавився я. « Я ж не на сповіді», – роздратовано відповів п. Йосип. Далі п. Созанський слушно зауважив: «Слухайте, якщо між художнім керівником і актором немає контакту, то як вони можуть працювати? Данілін мав би про це подумати! Ну а чого б в іншому випадку йому висувалися претензії? Керівники що, звірі?»». З обличчя диригента під час розмови не сходило відчуття якоїсь роздратованості і незручності. Звісно, ваша правда, п. Йосипе, хіба українською державною установою можуть керувати «звірі»? Боже борони. Як правило, це люди високих чеснот, з чистими руками, гарячим серцем та ясним розумом.

ЩО СКАЗАЛА СКРИПКА ПРО ЧИЇСЬ РУКИ

З усієї розмови із Сознаським зацікавила мене ще одна дрібна деталь. Диригент сказав, що йшлося не про фахову невідповідність, а про порушення дисципліни. Чому ж Даніліна не звільнили за порущення дисципліни? Вас це не дивує? А мене здивувало... Але що нам Созанський? Людина творча, довірлива, імпульсивна. За щось проголосував, думав про Бетховена, не зрозумів про Даніліна, буває. Хоча, боюся, зрозумів. Але тут же Іван Петрусяк, керівник управління культури, людина яка, мала б думати в суто юридичній площині, коментує для газети «Версії». Починається його коментар так: «У кожному конкретному випадку звільнення актора є свої причини, озвучувати які публічно не завжди потрібно і коректно». Мене це насторожує. Тобто, звільнити за «фахову невідповідність» – це, очевидно, вершина коректності від буковинських діячів культури. Мені страшно уявити, що ж тоді – некоректність? Але Петрусяк у кінці коментарю все ж згадав між іншим, що були певні претензії до фахової відповідності Даніліна. Але так, що стає зрозуміло: самого Петрусяка це питання ніколи не колихало. Але ще більше вразила мене художній керівник Скрипка ( на думку Даніліна вона і є головним ініціатором звільнення, а директор Марчак лише теліпається в її потужному фарватері), вона повідомила в інтерв’ю Юрію Чорнею таке: «Насправді і Даніліна, і Григорчука мені щиро шкода, тому що вони люблять театр. Їх використали, ними маніпулюють. Вони стали інструментом у чиїхось руках, про які навіть говорити не хочеться. Як режисер, я з ними дуже багато працювала. Не шкодувала часу, сил, нічого…(«Доба» 24-11-2011)

Боюся, мотивація керівництва тут якось несподівано і прояснюється. Так скажіть, панове, за що звільнили Івана Даніліна?! ( а тут виявляється, що і Григорчука, до якого у комісії претензій не було, але чомусь прізвища Скрипка згадала разом). За фахову невідповідність? Чи за те саме, що « їх використали, ними маніпулюють. Вони стали інструментом у чиїхось руках, про які навіть говорити не хочеться»? Це ж неможливо до купи у голові скласти.

І знов до Скрипки, бо скажуть, обірвав цитату. Отже, продовження її міркування про Даніліна: «Він не сильний актор. Але тут для нього була дуже благодатна атмосфера. І він працював у цій атмосфері. Настільки, наскільки міг. Зірок великих не хапав, але загалом непогано. А щодо Григорчука, то він дуже незвичний, не завжди вписується в інші вистави. Але коли, наприклад, робила "Солодку Дарусю", то розуміла, що такий типаж повинен бути у виставі. Спеціально під Григорчука писала ту роль, яку він грає в "Дарусі". І яку ми з ним потім разом робили. І він її з задоволенням виконував. А я його тільки позитивно в ній оцінювала. І зараз все ось так розтоптати? Як взагалі можна? Та Бог їм суддя. Я на них не ображаюся». На цьому місці я усвідомив що... я безнадійний... Вмру, а не зрозумію цю логіку. Випхали з театру Даніліна (з вовчим квитком) і Григорчука, а не ображається на них... Скрипка!!! Ну і знов таки питання, які ж головні претензії були до Даніліна, Григорчука і т.д? Щось дивно усі розставляють наголоси...

ДИСИПЛИНАРНІ ТЕЛЕПАТИ

Поговорив з членом атестаційної комісії Григорієм Сорочаном, він не музикант, а якраз фахівець у галузі драматичного мистецтва. І теж був членом атестаційної комісії. Запитав його: « Ви були незадоволені роботою Даніліна?» Відповідь Сорочана: «Слухайте, що ми боги, щоб визначати? Тим більше, щоб дати справжню оцінку потрібний тривалий час. На цій виставі вийшло, на іншій – не вийшло. Це ж жива справа. Так одразу не скажеш. Йшлося про порушення дисципліни, насамперед». Та що ж вони, як зговорилися ці члени комісії?! Усі торочать про порушення дисципліни...

Чи добре порушувати трудову дисципліну? Погано. Навіть, дуже. Мені не подобаються такі люди. Це щиро. Без іронії. Але ось питання, звідки можуть знати Сорочан чи Созанський, які не працюють у театрі, чи порушує Данілін дисципліну? Тим не менш, якщо ці порушення були, то чому звільнили не за них? Де відповідні догани?! Я продивився усі вісім дрібнолітерних сторінок рішення суду, там нічого не пишуть про існування таких доган! Хоча там безліч подробиць з показань свідків. Втім, чому б не повірити відомим діячам театрального мистецтва Скрипці і Марчаку на слово?

ЮРІЙ МАРЧАК. ПОВІР НА СЛОВО

Ми зараз повернемося до довіри до слів.. Адвокат Дронь, який захищав Даніліна у суді, спробував довести суду, що рішення атестаційної комісії щодо не фаховості Даніліна – неправомочне. Справа в тому, що голосування комісії по закону мало проходити відкрито. А ось що каже директор театру п. Марчак у газеті « Версії» одразу після звільнення Даніліна: «8 членів атестаційної комісії вирішили, що він не відповідає посаді, четверо – утрималися. Івана ознайомили з протоколом рішення атестаційної комісії, голосування проводилося таємно. Рішення ж атестаційної комісії є обов’язковим для виконання керівнику та працівнику театру…» Отже, п. Марчак каже журналісту Ігорю Константинюку, що голосування проводилося таємно. А пізніше на суді сказав: «ВІДКРИТО».

Ну, журналісту можна різне сказати. А на суді... Але тут також деталь. Коли Константинюк брав інтерв’ю, то не сам журналіст, а, мабуть, і Марчак не знали, що ця деталь має хоч якесь значення. Я передзвонив Ігорю і спитав, чи залишився у нього аудіозапис розмови. Константинюк сказав: «Мене цікавило, як проходило голосування, цікавило, хто ж голосував за і проти. Марчак відповів, що голосування було таємним. Запис цієї розмови у мене є».

Адвокат Даніліна клопотав, щоб суд запросив журналіста Константинюка у якості свідка. Це прохання було відхилене. Запис розмови, очевидно, не доказ? Може, бояться, що Константинюк його підробляв? Але Констанинюк не ЦРУ. Чи не надто складно? Адвокат Даніліна клопотав про запрошення у якості свідків усіх членів атестаційної комісії, яка прийняла рішення про нефаховість Івана. Адвокату було зроблено зауваження, що він не подав у цьому клопотанні теперішнього місця роботи членів комісії і суду не зрозуміло, як їх можливо запросити. Тож суд задовольнив клопотання адвоката частково, і запросили лише тих членів комісії, які працювали у театрі (адреси яких відомі) тих же худ. керівника Скрипку і директор Марчака і т.д, з якими, власне, Данілін і конфліктує. Це він про них клопотав, це їх він хотів бачити? Ті ж, кого можна було б вважати більш нейтральними, ті ж хореографи та музиканти із училища ім. Воробкевича, які були членами комісії, чомусь опинилися поза процесом. Ну, щось у клопотанні, мабуть, не так.

А МІГ ПІТИ ЯК УСІ

Я спитав Даніліна: « Вам не пропонували просто піти із театру за власним бажанням?» Він сказав: « Звісно. Так і казали: пиши за власним бажанням. У нас всі так роблять. Але я подумав, що хіба це Їхній театр? Це ж державна установа. Державна. Якщо є претензії, хай оформляють і звільняють за ці претензії!». Ось як... Ну й звільнили. Після того Іван подався у іншу державну установу -- суд. Там йому сказало, що все «зер гут». Законність торжествує. 27 лютого оголосили рішення, 6 березня Іван отримав його на руки. Наскільки мені відомо, на подання апеляції дається десять днів. Не так вже багато залишилося. Тож поспішай боротися, український Іване. Можливо, ти вмістиш у своїй голові несумісні дивні речі. У моїй вони не вміщуються.

Пост скріптум Забув про ще один факт. Влітку минулого року колектив чернівецьких акторів, серед яких був Іван Данілін, привіз до Петербурга на театральний фестиваль виставу за творами Пауля Целана « Пісок із урн». Тоді вони посіли перше місце. У журі були відомі актори Георгій Таратор кін, Анастасія Мельникова, Олександр Галібін. Їм сподобалося. Мабуть, і робота Даніліна також. Через кілька тижнів Данілін постав перед іншим журі – Марчаком, Скрипкою, Католік, Созанським та іншими. Результат відомий. До речі, усі актори, які брали участь у цій виставі звільнилися з театру. Окрім Яни Тараненко, яка вагітна, і звільнити її неможливо. Теж цікава деталь.

Сергій ВОРОНЦОВ