Ще раз про кота Шредінгера, або чому всі буковинці проживають альтернативну версію власного життя (BukNews на вікенд)

 

З одного боку, яка притомна людина при здоровому глузді, навіть дуже далека від історії чи літератури, від дитинства не чула вже майже класичне: «історія не знає умовного способу»? Можна скільки завгодно кивати на різні випадкові обставини, які вплинули на кінцевий результат, але змінити те, що вже відбулося, не під силу нікому. І нехай Лев Толстой скільки заманеться списує програш Наполеона під Бородіно (насправді у даному випадку це не зовсім так) чи Ватерлоо на нежить/риніт/катар французького імператора, який визначив не тільки підсумок конкретної битви, але й подальший хід історії, для людства загалом виділення із носа однієї людини не мають жодного практичного значення. Бо історія, повторюся, не має умовного способу. Перепрожити, змінити її неможливо.

 

Виходить, чи не єдиним місцем, де моделювання історичних подій на кшталт «а що, якби» не привертатиме до фантазера прискіпливої уваги санітарів, залишається тільки красне письменство. Інакше кажучи фікшн, вигадка для розваги читачів. Тут уяві справді є біля чого розгулятися. Від класичного «Гуркоту грому» Бредбері, з його випадково розчавленим у далекому минулому метеликом, який через мільйони років змінює результат важливих виборів, до переможної «Дефіляди у Москві» українського війська Василя Кожелянка.

 

 

Однак не все так просто. Насправді саме реалізація різних альтернатив, а не дрібні випадковості, на кшталт нежитю імператорів чи розчавлених метеликів, є головною (і навіть неодмінною!) умовою нашого існування. Тільки здатність до самовідтворення (копіювання самої себе) єдиної конкретної комбінації молекул, АЛЬТЕРНАТИВНОЇ до немислимої кількості інших невдалих спроб групування атомів хімічних елементів за мільярди років існування Землі, поклала початок всьому живому. Вся подальша еволюція живих організмів не що інше як простий природний відбір життєздатніших із них, АЛЬТЕРНАТИВНИХ до попередніх невдалих варіантів. Ким, врешті, є наш власний біологічний вид homo sapines, як не реалізованою АЛЬТЕРНАТИВОЮ до решти паралельних видів людиноподібних істот, яких ми або позбавили засобів до існування, або банально винищили?

 

Говорити про реалізацію саме АЛЬТЕРНАТИВНОГО сценарію розвитку світової історії можна і з точки зору ближчої часової перспективи. Наприклад, якби не велике потепління Х-ХІІ століття, світова, європейська історія, а відповідно й наша власна українська, були би зовсім іншими. І майбутнє піднесення Заходу, і тоталітарний характер організації влади в Росії, з усіма негативними наслідками для сусідів, включно з Україною, результат звичайної посухи в Євразійському степу, яка виштовхнула кочівників за його межі. Спалення Києва ордами Батия, ослаблення Руської держави, поступове піднесення Москви на противагу Києву, яка скористалася монгольською авторитарною практикою організації держави і влади, АЛЬТЕРНАТИВА до того, що чекало на людство, якби незначні зміни нахилу земної вісі не спричинили згадане велике потепління. Хоча випадковості, звісно, теж залишилося місце. Наприклад, поява харизматичного лідера у певних історичних обставинах, на кшталт монгольського Чингіз-хана, в умовах погіршення природних умов у степу теж має значення. Проте й він, у кінцевому підсумку, став тільки АЛЬТЕРНАТИВОЮ іншим можливим варіантам володаря. Але аж ніяк не просто наперед визначеною невідомо ким випадковістю.

 

Власне, через цю реалізовану АЛЬТЕРНАТИВУ у Василя Кожелянка і подібних до нього письменників і з’явилася потреба літературної ревізії української ІСТОРІЇ. З тією лише різницею, що насправді тут йдеться не стільки про творення якоїсь альтернативної історії, скільки про реконструкцію первісного, природного варіанту розвитку подій. Того варіанту минулого, де Київська держава залишається однією з найвпливовіших у середньовічному світі, якою вона й була до XII століття, а відтак трансформується у розвинуту сучасну демократію.

 

Після подій 1940 року всі буковинці прожили і проживають саме АЛЬТЕРНАТИВНУ версію власного життя, а не ту, яка була найбільш вірогідною для них від самого початку. Упродовж століть існування, за винятком кількох років під час Першої світової війни, Буковина ніколи не входила до антисвіту Російської імперії. Про приєднання цієї території до СРСР - її модифікованої версії - у таємних доповненнях до пакту Ріббентропа-Молотова теж не йшлося. Те, що входження Буковини – цієї споконвічно української території до складу СРСР – стало реалізацією саме АЛЬТЕРНАТИВНОГО, а не природного сценарію її розвитку інтуїтивно відчув Олександр Ірванець. Інакше з якого б дива у романі «Харків 1938», забезпечивши авторською уявою справжню державність Україні, Буковину він залишив за межами незалежної У.Р.С.Р.? В Ірванцевій реальності лауреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Кобилянська, яка жила, як відомо, у Чернівцях, прибуває до Харкова на святкування великого пролетарського карнавалу 1 травня та Дня перемоги з-за кордону. Те, що сталося в червні 1940 року стало реалізацією АЛЬТЕРНАТИВНОГО сценарію розвитку цієї території. З усіма наслідками АЛЬТЕРНАТИВНОГО життя її мешканців.

 

Проілюструвати це можна на прикладі, який під час публічного обговорення «альтернативної дилеми» згадала модераторка Svitlana Vardevanyan. Наприклад, життя чернівчанина Петера Деманта (Вернона Кресса) склалося точно так, як він мріяв у дитинстві. Мандрувати, добувати золото, жити на Півночі. Щоправда з однією, але визначальною різницею. Отримати усе це він повинен був вільним, а не в’язнем сталінського ГУЛАГу. А можна просто згадати власну сімейну історію. Наприклад, подумайте, що б ви робили, де і як жили, якби не реалізований АЛЬТЕРНАТИВНИЙ сценарій минулого. (Тут йдеться не про якісні речі, а формальну відмінність).

 

 

Щоб осягнути елегантну гіпотезу нині живого і, сподіваюся, здорового нобеліанта з фізики Френка Вільчека про те, що світова історія була б зовсім іншою, якби у Єлени Прекрасної на носі росла бородавка не потрібне знання про квантування і колапс хвильової функції. Щоправда за однієї умови. Якби на цьому Вільчек поставив крапку. Але з якогось дива він розвинув думку, нагадавши, що поява бородавок – наслідок клітинної мутації під впливом ультрафіолетового сонячного випромінювання, тож цілком може бути, що в котромусь із безлічі усесвітів Єлена із цим косметичним ґанджем точно існує. У будь-якому разі, нам годі журитися. Поява різних версій минулого, теперішнього, і майбутнього нічим не загрожує людям. Бодай тому, що згідно з теорією іншого американського фізика Г’ю Еверета, усі ці версії реалізуються насправді.

 

Згідно з уявленнями квантової фізики, хвиля можливостей руху частинки одночасно усіма можливими й неможливими траєкторіями, або інакше кажучи її хвильова функція (пишемо хвиля, бо насправді частинка це тільки зафіксоване збурення відповідного поля, можливо струною, що вібрує у десяти вимірах), колапсує щойно спостерігач фіксує якийсь один варіант. Куди зникають решта можливостей наука не знає. Натомість згідно з Еверетом, природа ніколи не робить якогось єдиного вибору, а реалізовує всі можливості одночасно. Щось на кшталт відомої історії з котом Шредінгера, який одночасно і мертвий, і живий. (Цей уявний дослід був покликаний перевірити уявлення квантового мікросвіту у звичному для нас масштабі. Адже все що нас оточує, включно з нами самим, не більше ніж комбінація елементарних частинок). Ось тільки вся ця безліч можливостей і варіантів реалізовується й існує у різних усесвітах. Ми буквально оточені паралельними усесвітами, де втілено всі можливі варіанти/альтернативи історії. (Так, є і такий, де нобеліантами є ми, а не Вільчек ). І це не марення маргінального науковця, а математично обрахована ймовірність, з якою рахуються кращі уми у світі сучасної науки.

 

Зрештою найкращі представники нашого роду незбагненим чином знали це на інтуїтивному рівні, або довідалися з невідомого простим смертним джерела. Як аргентинець Хорхе Луїс Борхес в оповіданні «Сад з розгалуженими стежками», де «час безперестанку розгалужується на незліченні версії майбутнього». Або як українець Василь Кожелянко у своїх романах-реконструкціях. (Роман Дзик; Liliia Shutiak; Володимир Равлюк).