Шануймо справжнє і справжніх, або про добру пам'ять, яку не придбаєш за всі багатства світу! (Новорічний BukNews)
Щиро вітаю з Новим 2022 роком усіх, кому приємно і важливо почути таке вітання саме від мене. І не вітаю тих, кому це неприємно і байдуже. Упродовж останніх десяти років цього дня і приблизно о цій порі я телефонував своєму близькому другу, дорогій подрузі, щоб привітати її з Новим роком. І це перше за останнє десятиліття свято, коли я не зможу цього зробити. Не почую у слухавці знайомий голос близької людини, яка так само з перших слів вітання безпомильно впізнавала мене. Хоча цей голос досі звучить у моїй голові.
Вона була складною, яскравою особистістю, блискуче освіченою і інтелектуально розкутою. Як колишня публіцистка, яка чимало мандрувала по світу, ніколи не лізла до кишені за словом, тому листування/спілкування з нею не було простим, вимагало максимальної зібраності. Але я, загалом, справився 
Я завжди відчував її невдаваний інтерес до мене і безкорисну підтримку. Вона дорікала мені надмірною українською закритістю, подекуди затятістю, але насправді я робив їй значно більше інтимних зізнань, ніж будь-кому іншому. Вона завжди пам'ятала навіть випадково зронене слово, зауваження, і могла несподівано поцікавитися, чим завершилася історія/справа багато місяців по тому. Тривожні думки, сумніви вона заперечувала влучними зауваженнями, веселими жартами. А якщо, бувало, й лаяла, то швидко відходила. І першою починала миритися. Якщо хтось і надихав мене на великі звершення, то це саме вона.
У нас немає жодної спільної фотографії, але за понад десять років насиченого спілкування на відстані ця жінка стала дуже важливою частиною мого життя. І хоча ніколи не варто казати ніколи, насправді я не впевнений, що нам відміряно аж настільки багато часу, щоб ще якась інша знайома встигла посісти у моєму житті таке саме місце.
Як і кожна справжня жінка, навіть у вісімдесят п'ять, а потім і в дев'яносто, дев'яносто чотири вона хотіла, щоб її бачили і пам'ятали тільки гарною Не по сучасному чесна, пряма і відверта, вона іноді нарікала, що перестала розуміти захланну, прагматичну сучасність, в якій замало ідеалізму, романтики, безкорисного служіння справі, чистоти дій і помислів. Попри значну різницю у віці нас поєднувала старомодна мораль. Бо молодість серця визначають не за прожитими роками, а за ставленням до життя.
Не по сучасному чесна, пряма і відверта, вона іноді нарікала, що перестала розуміти захланну, прагматичну сучасність, в якій замало ідеалізму, романтики, безкорисного служіння справі, чистоти дій і помислів. Попри значну різницю у віці нас поєднувала старомодна мораль. Бо молодість серця визначають не за прожитими роками, а за ставленням до життя.Мені дуже прикро, що в силу обставин, які часто сильніші за нас (або так ми себе виправдовуємо?), не зміг врятувати її від самотності в останні місяці, тижні її довгого і насиченого життя. Втішаюся тільки тим, що довів до завершення важливу для неї і для мене справу, залишився чесним перед собою, маючи за свідка тільки власне сумління і дане їй слово.
Життя занадто швидкоплинне, а важливих для нас людей так мало, щоб марнувати відпущенні нам миттєвості на безглузді справи і порожніх людей. Шануймо справжнє і справжніх, а життя розставить усе по місцях. Є речі, які не придбаєш за всі багатства світу. Наприклад, таку мою добру пам'ять про вас, дорога Ірино Петрівно!
Юрій Чорней
