Садити яблуню сьогодні, навіть якщо завтра кінець світу, - думка

Нехай кинуть у мене каменем усі знайомі жінки, але Наталя Яковенко посідала і, напевно, вже назавжди посіла особливе місце у моєму інтелектуальному світі. Не через особисте знайомство, чи тим більше особисте спілкування із нею. Зовсім ні.

 

І хоча мені справді випало щастя записати із нею, напевно, одне з кращих у моїй двадцятирічній журналістській кар'єрі інтерв'ю, насправді я знаю її переважно за її історичними монографіями. (Посилання на нашу розмову залишу у першому коментарі). Можливо, від часу появи її "Української шляхи" чи "Нарисів історії України до кінця XVІІІ століття", ще кількох ґрунтовних праць на цю тему з'явилися нові, кращі, цікавіші дослідження. (Хоча це навряд чи можливо). Яковенко назавжди залишиться для мене тим першим провідником у світ нерадянської історичної науки, який навчив протистояти брехливому "совєтизованому" началу у ній, врешті просто повернув туди живу людину.

 

Тому не можу тепер не порадіти новині, яку сьогодні повідомив літературознавець Євгеній Стасіневич. У ці самі дні, коли новітні варвари обстрілюють Київ, як колись Ганнібал Рим, Наталя Яковенко продовжує перекладати українською з латини Ab urbe condita Тита Лівія. Багатотомну "Історію Рима від заснування міста" - напевно найвідоміший класичний текст в історії людства. І так само одне з наулюбленіших першоджерел, які коли небудь довелося читати.

 

За це і воюємо!