РІШЕННЯ СУДУ: ТЕАТР ВІДДАСТЬ ІВАНУ ДАНІЛІНУ ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ І ВІДНОВИТЬ НА РОБОТІ (Враження із залу суду)

 Очевидно, наш театр збагатів і любить розкидатися грішми.  Рішення про звільнення актора Івана Даніліна, про яке вже рік сперечаються у буковинській пресі, визнане апеляційним судом  необґрунтованим (з усіма витікаючими). Мені не хочеться тут моралізувати щодо дорослих людей, керівництва театру. Тим більше, очевидно, вони не з тих, хто дослухається до журналістських проповідей. Хіба що до похвал. Але хочеться зауважити, що це взірець спотикання на рівному місці. Шикарний облом, який важко забути. Тому що, маючи усі важелі впливу на ситуацію, залучивши до сумнівної справи дванадцятеро членів атестаційної комісії, юристів тощо, керівництво театру примудрилось облажатися ще й на процедурних питаннях. О це фаховий рівень! Мені весь час хотілося спитати те саме керівництво: « Навіщо ви втягнули в це стільки людей, як ви могли це зробити? Ще й в такий спосіб? Навішо вам ця пригода?». Але чи можна отримати на такі запитання відповідь?

Чи є сенс писати про окреме звільнення? Он, скільки їх на Буковині! Я сам  знайшов для себе відповідь – безперечно є.  Тому що це питання, що у нашому буковинському домі можна, а що – ні. Чи тут можна усе?  

 Для тих, хто не в курсі нагадую зміст справи. Актор Іван Данілін пропрацював у театрі десять років, як  актор отримав вищу категорію. Були грамоти, подяки з подання керівництва театру тощо.  І раптом атестаційна комісія вирішує, що Данілін не відповідає займаній посаді з-за «непрофесійності». Причому в комісії більшість складають хореографи і музиканти, які заздалегідь не можуть оцінювати драматичного актора, причому у актора Даніліна напередодні виникла конфліктна ситуацію з керівництвом театру; причому, що самі  члени комісії не знають, за що звільнили Даніліна і дивуються цьому у приватних розмовах, адже їм говорили, що йдеться про порушення дисципліни, звідки ж виникла «непрофесійність»;   причому у Даніліна немає дисциплінарних стягнень; причому, що голосування з цього питання мало бути відкритим, а свідки стверджують, що голосували на папірцях; і ще за десять «причому». І жодне з них не на користь керівництва театру. Тим не менш, рік Данілін був поза театром. У мене таке відчуття, що над людиною хотіли посміятися, щоб показати – хто є хто. Щоб показати чого вартує його доля.  А вийшло, що посміялися над собою.

Поділюся відчуттям із залу суду.  Тому що факти забуваються, але того відчуття гидливості, яке відчув, коли слухав представників керівництва драмтеатру забуду не скоро. Я не знаю, що їм зробив Данілін такого. Але відповідь була не тільки неадекватною, але, вибачте, глупуватою. Не скажу, що мені було за них соромно. Скажу, що мені було за них важко. Я поділився цим не для того, щоб образити. Це абсолютне щире відчуття. Трохи пізніше подам розшифровку того, ЩО ТАМ ГОВОРИЛИ.  Ну а поки що, шановне товариство, вітаю із нормальним вироком суду. Всього лише нормальним вироком суду. 

 Сергій Воронцов 

 На фото: Іван Данілін під час вистави