Просто Коломієць, або за ним як за кам’яною стіною

Автомайданівець Олексій Коломієць був однією зі знакових постатей минулої революції у Чернівцях. Він також неодноразово їздив на підтримку київського Автомайдану, який розгортав боротьбу з тітушками, де заприятелював з такими знаменитостями революції як Дмитрій Булатов та Тетяна Чорновіл. За свою діяльність Коломієць піддавався кримінальним переслідуванням і лише успішне повалення режиму врятувало його від довгих років за гратами. Коломієць людина відома –спортсмен, підприємець, який користується авторитетом у чоловічих компаніях. Кажучи простіше пробила лиха година і він зробив, що мав зробити, а не відсиджувався, як інші, у крайній хаті. Нас наразі цікавить ставлення жінок і дружин до таких чоловіків, які можуть в один момент поставити під загрозу майбутнє й інтереси родини на користь майбутнього держави. Хоча якщо опуститися до белетристики Олексій – класичний приклад хлопця, з якого можна брати приклад.

Бо він як хрестоматійний чоловік збудував дім, виростив сина, посадив дерево. А точніше посадив сад, збудував не лише дім, а й бізнес, виростив двох синів. Успішний бізнесмен, люблячий і коханий чоловік, авторитетний батько, ніжний дідусь. Чому не замислюючись він ризикнув усім, коли знадобилася його допомога, і очолив Автомайдан в Чернівцях. Розповідає його дружина Людмила.

 – Що привернуло вашу увагу найбільше, коли ви познайомилися з Олексієм?

– Коли ми з ним познайомилися, то перше, на що я звернула увагу і чим він відрізнявся від решти молодих людей, говорив небагато, але якось вагомо. І сам був спокійний, упевнений в собі, своїх силах. Такий, яким я собі уявляла справжнього мужчину – розумним і сильним. Чоловік-господар-захисник. Я навіть незчулася, коли в нього закохалася. Але потім жодного разу не пошкодувала, що вийшла заміж саме за Олексія.

– Він чернівчанин?

– Ні, народився в Умані, неподалеку від знаменитої Софіївки. У родині було пятеро дітей. Ясна річ, статки невеликі, тож навчався Олексій у школі-інтернаті, потім у ПТУ, після якого служив у армії, в танкових військах механіком-водієм. Ще навчаючись у ПТУ, підробляв вантажником на консервному заводі й тим допомагав батькам.

– А в Чернівці ви чоловіка перетягли?

– Ні. Олексій активно займався військово-прикладним спортом – літнім біатлоном. Його тренер мав переїжджати до Чернівців і Олексій поїхав разом з ним. Забігаючи наперед, скажу, що саме Олексієві довірили нести Олімпійський вогонь з Боян у 1980 році. Тепер факел – одна з найголовніших реліквій нашої сім’ї, якою, сподіваюсь, пишатиметься не одне покоління наших нащадків. Але повернімося до нашої теми. Уже в Чернівцях він закінчив кооперативний технікум, пішов працювати у МІСЬККООПТОРЗі, де пройшов усі кар’єрні сходи від вантажника до директора. Ми побралися у 1985 році. А до того Олексій ще закінчив Київський торгово-економічний інститут. Трохи згодом народилися діти старший Володимир, а за п’ять років Анатолій. Я мала ніжного, люблячого, турботливого чоловіка, а тут побачила чудового батька – розумного, сильного, справедливого. Він ніколи з хлопцями не сюсюкав, не запещував їх, бо виховував, як сам казав, справжніх мужчин. Тому, незважаючи, що у родині був більш-менш достаток, сини росли не пестунчиками й білоручками, котрим все з неба падає, а знали що по чому і до всього прикладали руки. Сьогодні вони вже дорослі чоловіки, кожен знайшов собі роботу по душі, але я пригадую, як старший, починаючи з 14 років на канікулах розвантажував великі фури, які привозили продукти до супермаркету. Ні Володимир, ні Анатолій ніколи не просили грошей на кишенькові витрати, завжди заробляли самі. Анатолій же, навчаючись у Буковинському університеті ремонтував комп’ютери. А з третього курсу почав працювати. Свого часу тато створив себе і тепер це ж роблять діти. Звичайно, у них зовсім інші стартові можливості, але вони докладають максимум зусиль, аби також відбутися в житті. Як тато.

– Як складався сімейний бізнес?

– Наприкінці 80-х років Олексій створив кооператив “Колос”, потім реорганізував його в ЛТД, був один з засновників ринку на вулиці Зеленій, працює на франшизі з Луцькою фірмою ПАКО. Це так у кількох словах. Насправді ж було дуже нелегко. Скільки ми подолали перепон, проблем… навіть згадувати не хочу. Наразі, дякувати Богові, все гаразд. Діти виросли, допомагають нам. Нарешті можна присвятити більше часу й уваги одне одному, онучкові.

– Як і де зазвичай відпочиваєте?

– Хоча роботи повно, проте намагаємося хоча б днів на 10 поїхати на море в Болгарію. Нам там дуже подобається: тиша, спокій, красиве, чисте море ідеальне місце, аби відпочити, трошки оздоровитися, набратися енергії на рік.

– Він нещодавно кинув виклик скорумпованій владі, його переслідували, намагалися заарештувати. Які, на вашу думку, він має якості, котрі йому допомагають?

– Для Олексія нема чужого горя. Чужих проблем. Ніколи від нього не чула: мене то не стосується, це мене не обходить. Навпаки. Його стосується геть усе. Правду кажучи. Його принципова позиція, як у житті, так і в політиці дуже дошкуляє декому. Двічі його обирали депутатом міськради. Має неабиякий досвід виробничий, знає бюджетну політику. Цього скликання двічі був членом виконкому.

– Як це так?

– Дуже просто, йому не простили виступів проти розкрадання землі, торгівлі квартирами. При усіх головах його принципи не мінялися.

– Позатим, що мав поважний вік, сталий бізнес, хорошу і дружну сім’ю, ваш чоловік все ж очолив Автомайдан в Чернівцях. Це що легковажність, бажання випробувати долю?

– Ні те, ні інше. Це те, що я вже казала – для нього немає чужого горя, чужої біди. Коли він бачить, що може хоча б чимось допомогти іноді зовсім незнайомим, стороннім людям, ніколи не втратить цей шанс. Хоча цього разу, він, як людина тверезомисляча, не міг не розуміти наслідки свого вчинку, якщо революція не переможе. Іншими словами, він поклав на кін не лише добробут, спокій і благополуччя сім’ї, а й свободу, може, навіть життя. Вже невдовзі на нього відкрили кримінальну справу. Прослуховували наші телефони, не лише за чоловіком, а й за мною (я йому не говорили, не хотіла зайвий раз хвилювати) організували зовнішнє спостереження. Але Олексій не злякався, навпаки захистив студентів. Коли вони зайшли у міськраду на хвилі масових протестів, 23 зрадники надіслали подання до прокуратури, мого чоловіка могли заарештувати, посадити на 3 роки. Було подання не лише на нього. а й на тих студентів, котрих він захистив. Революція перемогла і справу закрили. Депутат Верховної Ради Ванзуряк перевозив його у своїй машині й не дав Олексія заарештувати.

– Не намагалися його переконати не робити того?

– Не просила, бо добре знаю, якщо він поставив якусь мету, то нізащо не відступить. Значить сім’я має допомагати йому, як кажуть і в горі, й радості разом. Так і ми вирішили, щоб там не було. А йти до кінця разом. Приходили навіть до мене на роботу, змушуючи взяти судові повістки, намагалися фотографувати, кинувши їх на стіл кабінету.

– А ви що?

– Я просто йшла геть, що ще могла зробити.

– Наскільки важко мати чоловіка з жорсткими принципами? Він має бізнес, родина живе благополучно, що треба? Скільки людей живуть для свого задоволення, а вам що більше за всіх треба?

– Знаєте, кожному своє. Він знає яке його призначення. І якщо він вирішив йти в політику, значить він упевнений, що може там принести користь суспільству. Звичайно, мені від того не легше, бо знову бачитимемося нечасто, як на початку, коли він створював свій бізнес. Бути жінкою політика – не солодкий пиріжок, то також важка праця, насамперед моральна. Адже треба гасити полум’я, що розпалили доброзичливці та псевдодрузі. Коли він очолив Автомайдан, я не розуміла навіщо то йому потрібно. Допоки не побачила, яка то сильна організація, як вона допомагає людям.

– Як гадаєте, чи продовжить ваш чоловік боротьбу з корупцією, що цвіте у нас буйним цвітом?

– Думаю, що осилить. Я народилася в Чернівцях і ми дуже любимо своє місто. Олексій же, окрім цього, знає усі його проблемні місця. Знає, як можна вирішити питання, на чому заощадити кошти, як нейтралізувати схеми. Колишня влада зазвичай запрошувала киян для виконання певних робіт, відтак 10 мільйонів гривень розбирали по кишенях. До прикладу, в цю майже безсніжну зиму київська фірма примудрилася вивезти снігу на 500 тисяч гривень, або ж туалет 20 кв. м збудувала за 600 тисяч гривень. І таких прикладів безліч. Хтось непогано наживається, а в міському бюджеті дірка від бублика. А автостоянки – це ж взагалі Клондайк. І все повз держбюджет лине.

– Ширяться чутки, що ваш чоловік можливо балотуватиметься на виборах міського голови, як ви до цього ставитесь?

– На початку нашої бесіди я вам розповіла, що вважаю основним у чоловікові, що ж до жінки – то, на мій погляд, її завдання зробити все, аби чоловік реалізував свої плани. Я тоді почуваюся щасливою, коли бачу, що чоловік задоволений. Знаю, що буде важко, навіть дуже, проте згідна приносити йому в кабінет чисті сорочки й обід (сніданок, вечерю) і підтримувати у всьому, бо вірю в нього. Щодо посади мера – не знаю, і він ще роздумує. Поки що остаточне рішення не прийнято.

 P.S. Ми зателефонували Олексієві Коломійцю, як до члена виконкому і активіста самооборони, лідера Автомайдану, аби запитати його ставлення до розширення повноважень для місцевого самоврядування.

Ось якою була відповідь: – Усе має починатися на місцях. Сильне місцеве самоврядування робить сильною державу. Як член міськвиконкому я беру участь у розробці цієї реформи. Громада міста сама має обирати бургомістра, планувати місцевий бюджет, а значить, і гроші тут зароблені повинні витрачатися на наші ж потреби. Самоврядування у традиції Чернівців, де ще у XVIII столітті діяло Магдебурзьке право. Якщо ми намітили шлях до Європи, то маємо діяти за їхніми правилами, а там просто не розуміють, що таке держадміністрації. Вирішує все територіальна громада. Тільки повернувши місцеве самоврядування, ми повернемо колишню славу Чернівців – європейського міста високої культури.

У місті накопичилась гора проблем. Як член виконкому я про них прекрасно знаю. Головними є проблема водозабору в Чернівцях і необхідність будівництва Прутського водозабору, бо нині 60% води втрачається при транспортуванні, адресна допомога пенсіонерам на проїзд, покращення медичного обслуговування за рахунок збільшення бюджету на медичну галузь, соціально-доступне житло молодим сім’ям за рахунок відродження молодіжного житлового будівництва, подальша й остаточна приватизація ЖРЕПів з прозорою системою ціноутворення комунальних послуг на підставі громадських слухань.

Олена РОСИНСЬКА

Газета "Свобода слова"