ПРО ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ІНШЕ  (ЧТИВО ДЛЯ УІКЕНДУ)

ПРО ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ІНШЕ (ЧТИВО ДЛЯ УІКЕНДУ)

10.12.2011, 01:34

          А може спробуємо написати роман про наше мiсто разом, уважно проїхавшись ним, скажiмо, у кабрiолетi? Бо не може одна людина про все здогадуватися, все пам'ятати, про все знати. Тим бiльше, що я в місті просто жив багато рокiв, особливо не занурюючись в глибини розумiння, що життя не повертається й навiть не оглядається. На жаль. Тодi всi так жили, крiм тих, хто точно знав, що звiдсе виїде рано чи пiзно. Вони уважніше запам'ятовували все, бо знали, що ніколи сюди не повернуться.

         Як i багато хто iз тодiшньої жовтенятсько-пiонерсько-комсомольської юнi, пробував вести щоденник, проте туди потрапляв, тай то не щоденно, переважно перебіг спекотних пристрастей з приводу низки молодих катастрофiчних закоханостей, що дбайливо супроводжували всiх у мiстi, яке незбагненними чином сприяє коханню й легковажно примушує, спонукає до нього.

         Або малоймовірні мрії про заздалегідь нездійснене. Скажiмо, про подорожi річкою Амазонкою на великому тубільському човнi.  Щоденники тому не зберіглися за визначенням, бо були приречені на забуття одразу пiсля досягнення  статевоi зрiлостi. Але хто про це тоді знав?

         Потім озирнувся, а мiсто вже зовсiм iнше. Незнайоме, мiсцями й хвилинами чуже, на давно вiдомi та звичнi пейзажi наклалися новiтнi кострубаті акварелі глибинноi iнтелектуальноi катастрофи й духовного та душевного рейваху. Хоча, можливо, це так лише здається. Просто пливе час i у цього плину саме такі закони й правила.

         Але ви, шановний городянине, вже чимало мені розповіли, то ж я можу дещо тепер обережно перенести на папір. Потім знову вас послухаю (обожнюю слухати справжнiх городян, вони надзвичайно цікаві!), i знову сумлінно занотую, лише трiшки додавши чогось вiд себе. Крім того, тут щомиті щось розповідають предмети: будинки, грати, ворота, дерева. Тут говорять старі книги, бо новi, на жаль, навiть не пахнуть друкарською фарбою.

         Так i вийде роман. Чи повість. Чи просто розповідь. Це не має значення, бо мiсто це все одно ширше, глибше, краще за будь - який опус будь-якого писаки, об′ємніше за будь-який 3D кінотеатр й віртуальніше за будь-яку уявну прогулянку.

Можливо єдине про що треба домовитися перед початком нашоi спiльної роботи - це дiйовi особи, їх взаємодії, зв'язки, пiдлеглiсть та залежностi. З  цим усiм треба визначитися наперед, заздалегiдь.

         В цьому мiстi не може бути несподiваних чи стороннiх та випадкових дiйових осiб будь - якої сповiдi, анекдоту, п'єси чи короткого оповiдання, а тим бiльше роману. Навіть приїжджі тут є специфiчними, будь хто сюди нiколи не приїздив й не приїздить. Душею міста завжди були суворо певні персонажi, в цiлковито певних мiсцях та обставинах. На певних вулицях, на відомих лавицях, у знаменитих парках чи сквериках, за столиками знаних кав'ярень чи інших закладів, де починаються, лл′ються i нiколи не закiнчуються бесiди. Сюди не приїздили люди, які не любили мандрувати світом з тих причин, що в дитинстві тато лупцював їх глобусом. Відтак вони, безперечно, не знали, що є міста, де сонце світить, але не гріє, а є – де гріє так, що багатьом там нічого не світить. Сюди прибували лише справжні мандрівники, філософи, митці та люди, сильні духом. Фізичну силу – не сховаєш, духовну – не покажеш, але справді міських персонажів було видно відразу й назавжди.

То ж не будемо себе із самого початку регламентувати й зафіксовувати їх у визначених межах. Нехай наш роман йде так, як йому заманеться, або як кажуть старі городяни – «як ляже карта».

         Так от, про дійовi особи. Перелічимо тих, хто міг би ними бути. Хоча б побіжно. Наріжними особами нашої розповіді могли б цілком заслужено стати такі типажі. Парижанин. Віденець. Рома Венгр. Маршал. Лахмітник дядя Фiма - син селянки та двох робітникiв (так він колись підкреслив свою лояльність до влади робітників та селян). Це люди сучасної міської  богеми. Точніше того, що від неї залишилося.

         Податківець - ділер нації. Мент, найулюбленішим героєм компютерних ігор якого, є патик з «тетрісу». Молода особа дівочої статі, що iменує себе "емо", вісімнадцятилітня дівчина із двадцятидволітнім стажем. Таксист Валєра Буржуй, який може одночасно робити три речі: заздрити, плакати та доношувати речі. Неодружений чиновник ратуші, трьохциліндровий двигун кохання. Торгiвець м'ясом товариш Собакіс та власниця солоної бринзи, грайлива, як шампанське. Катя – вся така повітряна як тревога, голова будинкового комітету, ОСББ по-сучасному. Глухий хірург обласної лікарні, який видалив пацієнтові сліпу кишку. Депутат Фурманова. Марія – двірничка елітної вулиці, універститетів не закінчувала, проте могла сказати по-альмаматірному. Мар'ян - інтелігент без серйозних занять, людина рідкісної відсутності розуму.  Продавець дитячої трьохколісної штанги. Безпартiйний депутат, який за все своє довге життя ні разу не зрадив більшості. Отаман якогось сучасного козацтва, про таких кажуть «з ким не буває». Олександр – директор департаменту, який роздягнувся для журналу «Наука и жизнь». Ведуча прогнозу погоди одного з міських телеканалів, що з′їхала з глузду, повторюючи спекотним літом щодня те ж саме. Іван Іванович Іванов, який нарешті отримав дозвіл на виїзд до Ізраілю, зробивши собі обрізання в четверте. Ірина – студентка, солістка Червонопрапорного ансамблю пісні та танцю Гестапо Третього Рейху, яка знялася знервованою для журналу «Неврологія». Особи не традиційної національності. Дівчисько Ізергіль, що влітку виглядає так, що за таке фото при комуністах негайно саджали. Три амазонки в клімаксі. Єврейський легкоатлет, який прибіг до фінішу не лише першим, але й другим. Сіфілітик з довоєнним стажем. Сомалійський пірат у вигнанні, який вкрав судно у сусіда по палаті. Фронтмен Яценюка. Хлопчик з очима як зорі – одне вище, інше нище. Вкладники піраміди Хеопса. Вчителька хімії, яка не спить з мужчинами, що не знають валентності хлору. Розведений мужчина, який не втрачає своєї міцності на відміну від лужанського спирту. Єврей за гороскопом. Бойові барани якоїсь партії. Ідіот, мрії якого збулися. Хворий з первинними статевими ознаками. Член збірної міста з допінгу, яка підозрюється у біатлоні. Проститутка, що займається цим в якості добавки до пенсії. Корректор, який не знає жодної мови. Той, що отримав посаду статевим шляхом. Мазохіст, який не відчуває болю, тому лікує зуби у проктолога. Видна членкиня команди из пляжного жіночого хокею. Юзер айфону (айфон це тепер як  тріппер – спочатку у голови колгоспу, потім у всіх колгоспників). Кіт, якому не довелося погрітися на теплому моніторі. Редактор відділу «Знайомства. З рук в руки» місцевої газети. Перекладач Windows циганською мовою. Домашняя муха Жорік. Ді-джей, який полюбляє боулінг у "Панорамі", бо то єдине місце, де він може пити пиво і вважати, що займається спортом. Мужчина, що відчуває свою провину. Педагог як гібрид педофіла та демагога. Бабуся, що ніколи не сварилася матом, бо з дитинства була неграмотною. Група людей, що надають населенню корупційні послуги. Касир банку «Бабло міста». Дівчина на ім′я Аврора, бо п′є залпом. Фізичні особи в масках. Прибиральниця Інституту напівпровідників імені Івана Сусаніна.

I так далi. Це нова генерація городян.

         Але це все не про них. Точніше, не лише про них. Вони часом з′являтимуться на сторінках нашої розповіді, але ніколи не будуть головними дійовими особами. Вони будуть фоном, обгорткою, тлом. У нас головних не буде. Ми будемо їх періодично висмикувати з пам′яті або з нашої спільної бази даних. Тобто будемо зважати на їх присутність, не зловживаючи нею.

         В основу нашої сповідi покладемо умовнi, часом придуманi розмови з Мунею. Муня - це не стiльки конкретна людина, яку в місті майже всі знають чи хоча б раз у житті бачили, скiльки носiй цiлком конкретних поглядiв та вiрувань, фiлософська концентрацiя мiського духу, традицiй та споминiв. Він певне узагальнення. З ним нам буде легше викладати задумане нами, шановний городянине та співавторе. Муня все пам'ятає, про все має власну думку i нiкого не боїться. Бо він мешкає в самому центрi. Центріше не бува.

         Нам потрібно визначитися з мовою нашого викладу.  Тут питання ще складніше. Є мова державна, яка нiколи не вщухала на вулицях мiста та в його оселях. Нею користувалися, її плекали, нею писали й читали, її вивчали. Проте тут ця мова завше мала цiлком рiдних братiв i сестер. Нiхто нiколи не додавав їм статусу старших чи молодших, вони завжди були рiвними. Просто головну партію в рiзнi часи вела та мова, яка вiдповiдала саме тому часу. От i все.

         Тепер щодо того, «що мав на увазі автор, говорячи про те й те то». Тобто про підтексти того, що ми з вами, шановні городяни - співавтори, будемо викладати. Підтексту не буде, буде лише текст. Прозорий, мов сльоза. Зрозумілий та лаконічний, як абетка. Будемо старанно уникати незрозумілого, обтічного, складного. Ми не будемо вживати слів на кшталт слова «епітрахіль», бо воно навіяно целібатом. Ми будемо наполегливо оминати фрази типу «Гондурас на мундіале», бо вони також мають якийсь двозначний й потойбічний підтекст.

         Наш спільний роман буде збіркою есеїв. Не більше. Тобто жанру, якому природньо притаманні (й вибачливі) такі хиби, як побіжність викладу, неповнота аргументів, спрощений розгляд найскладніших проблем, застарілі уявлення з вульгарної популярної літератури і навіть фактичні помилки. А всі події у нас будуть починатися вранці. Поки Імператор іще не ходить містом.

Можливо в такий спосіб нам вдасться уникнути клятої ностальгії з її сумними завиваннями, як спроби порівняти найгірше із сьогодення з найкращим з минулого. А, можливо, й ні.

 Володимир КИЛИНИЧ

Источник картинки
whasup.livejournal.com