Гроші і влада за фасадом театру (матеріал наших читачів)

"Група" журналистов, научитесь для начала грамотно писать!!! Журналисты, а пишите безграмотно, как двоечники! Стыдно!!! А из этого следует, что все что вы написали чистой воды бред, уважаемая "група журналистов"! 

Ця стаття брехлива і брудна!!! А всі доводи в ній примітивні і вузьколобі!!! Талант актора не вимірюється в тому скільки він п'є! Просто смішно читати! Не вірте тому, що написано! Мосійчук пьяний матюкав актрів на репетиції і ліз у бійку. Викликали міліцію! Після цього випадку він змушений був піти з театру "за власним бажанням". Ось і вся історія! Навіщо видумувати легенди? 

Марчак: Вони за Мосійчуком дуже всі побиваються, а що було при Мосійчуку. 1994-й рік, коли ми грали "Слози Божої матері". Я - завідувач міського відділу культури і є запрошений в театр режисер. І ми з Людмилою двоє на сцені. Міша Войчук і той же Олег Мельничук вони грають наших дітей. Завершується прем'єра. Відбулася прем'єра я піднімаюся на третій поверх і кажу: Олег Петрович, може таке статися, я ще не знаю, але раптом, якщо я стану директором театру, то ви прийдете сюди режисером. Він посміявся. я посміявся. Привітали ще раз одне одного з прем'єрою і розійшлися. Далі йде 1996 рік. Я повертаюся назад у театр актором, у театр повертається Петро Денисович Коілсник.  Створюємо об'єднання, Колісник каже, Юра, ти будеш у мене заступником. Стаю заступником, далі у 1998 році Петро Денисович іде з теарту, колектив мені довіряє цю роботу. І я пригадую про те, що я сказав Мосійчуку. І я його запрошую і він ставить "Тіль Уленшпігель". Два роки я бігаю як цуцик між ОДА і виконкомом про надання квартири. Два роки. У 2000 році під Новий рік Олег переїздить у Чернівці з сім'єю. Дитину влаштовуємо у першій школі, далі в університет. Отримує він службову квартиру і два роки ми працюємо. А потім я йду з театру. Через два роки і Олег Мосійчук йде з театру. Хто винуватий? Я? Скрипка? Хто був тоді у театрі? Не той же Маковійчук, не той же Григорчук, не той же Данілін? Вони ж працювали. Які претензії до нас. З 2000 до 2004 року за два роки Мосійчука не стає в театрі. Скрипки взагалі немає у театрі. До чого тут це? І звалювати на нас.

 Скрипка: Я взагалі тоді не грала. Мене на сцену не випускали.

 Може вони хочуть, щоб Ви знову Мосійчука покликали? 

 Марчак: Вибачте, зараз складається та ситуація, яка зараз є. Але ми не проти тих режисерів, яких ми запрошуємо на постановочну роботу. А далі йде зовсім інша гра. Як актор я працював при Тадеєві Сулятицькому, при Коліснику, - я ж не вважав, що я маю бути директором і я маю запросити того чи того режисера для себе, щоб він поставив зі мною виставу. Я цього не вважав. Чому людина, яка виконує функції актора, яка є безпосередньо підпорядкована художньому керівнику, має право сказати, що я хотів омолодити колектив. Чим ми ніби самі не займалися. На сьогоднішній день у нас навпаки старшого покоління бракує і середнього. Тому що театр не може так жити. Театр повинен кожного року поповнюватися на дві – три особи, щоб не було випаду якогось покоління. "Я хотів запросити нового молодого директора, я хотів запросити і поставити головним режисером Олега Мельничука, а я мав бути художнім керівником", - чуємо від Маковійчука. То вибачте, якщо вас не влаштовував Мосійчук, за яким ви тепер плачете, то чому ви зробили так, що за два роки він пішов звідси? І поїхав до Тернополя. То тепер  знову маємо "я хотів це творити, я це задумав з Остапом Савчуком". А при чому тут Марчак., який взяв і Даниліна на роботу, і Григорчука, і Маковійчука разом з дружиною взяв сюди на роботу. То вони прийшли і вже вирішили, що можуть бути керівниками всього театру. Хто може це вирішувати? Кожен має займатися своєю справою.

 Кожен раз на загальних зборах повторюю: у нас буде лад і порядок, коли ми поглянемо у свої службові обов'язки. Хто кому підпорядковується   і хто що повинен виконувати. Я ж не йду на сцену і не підхожу до кожного актора, хоча я актор і не такий вже поганий актор - не підхожу до нього, не чіпляю за руку і не кажу ти це недобре робиш, нехай Людмила Іванівна скаже, скільки раз я приходив на репетиції і казав це паршиво, це не так. Або пораджу щось, або мені сподобається щось і я скажу: можеш звернути на це увагу, а можеш і не звертати. Бо ти відповідальний за ту роботу. А я відповідальний, щоб у тебе на сцені все було. І у кожного актора так само щось було. Щоб гримуборні були, щоб грим був вчасно. І костюми, і реквізити. І не тільки я за це відповідаю, бо на одного актора працює 5 чоловік. І це є колективна праця.

 Знову ж таки. хто Олега Мосійчук, просив, щоб він звідсіля пішов. Я? Або Скрипка, Я два роки боровся, щоб він прийшов сюди,

 Скрипка: А він пішов якраз через Маковійчука... Позиція у нас абсолютно чітка.

Авторам - респект. Зважено, аргументовано, доказово. Якщо хтось побачив помилки - навів би приклади. Бо стиль  і мова - бездоганні. Якщо хтось заважив фактологічні помилки,то чом не вкаже на них? Автори зуміли  поставити на терези  точки зору  обох сторін конфлікту.

"Искуство" пишется с двумя "сс", "група" с двумя "пп" и т.д! Это элементарные правила грамматики русской речи, профессиональные журналисты это обязаны знать!

У першому коментарі йдеться про те, що у групи журналістів не склалося з подвійними приголосними: то вони є, то їх  нема. Та горе-коментатор сам не без гріха,  хоча кульгає він на іншу ногу: "Журналисты, а пишИте безграмотно, как двоечники!" Авторам: тема цікава й важлива, коментар Марчака-Скрипки плутано-непереконливий, тому чекаємо грунтовних розслідувань. Будьте чесні й не забувайте про грамоту!

Зважаючи на те, що матеріа збірний  і на правах  відгуку., можна зважити на відсутність деяких приголосних -  друкували одразу на комп"ютер. цього разу за журналістами. як пирйнято , ніхто не вичитує. А ще ж російська мова.. Першому коментатору  направити б свою енергію  на грамотністьінших коментарів. А ще робити висновки про неправильність статті через відсутність там чи деінде якоїсь букви - смішно, логіка кульгає. Але з цим вже нічого не вдієш.  коли емоції  туманять мізки.

Марчак і Скрипка говорять не по суті розмови, звели її зовсім в іншу площину.

Ну що Людмило Іванівно І Пане Директоре,запахло жареним? Аж жалко вас стає, як перелякано виправдовуватися стали? Двоє разом, один поперед одного -) "Пізно Івасю до школи" Раніше думати головками треба було! Давно Вам мудрі Люди казали Схаменіться !!!!! А ви....? От і маєте, врешті решт Вами рано чи пізно прийдеться відповідати перед правоохоронними органами... Страшно? ррррррррр!-) Боженька високо і бачить дуже далеко...

 Насправді і Даніліна, і Григорчука мені щиро шкода, тому що вони люблять театр. Їх використали, ними маніпулюють. Вони стали інструментом у чиїхось руках, про які навіть говорити не хочеться. Як режисер, я з ними дуже багато працювала. Не шкодувала часу, сил, нічого… Тому що люблю свою роботу, і вони люблять свою. Але з Іваном почали траплятися надзвичайні речі. Він не сильний актор. Але тут для нього була дуже благодатна атмосфера. І він працював у цій атмосфері. Настільки, наскільки міг. Зірок великих не хапав, але загалом непогано. А щодо Григорчука, то він дуже незвичний, не завжди вписується в інші вистави. Але коли, наприклад, робила "Солодку Дарусю", то розуміла, що такий типаж повинен бути у виставі. Спеціально під Григорчука писала ту роль, яку він грає в "Дарусі". І яку ми з ним потім разом робили. І він її з задоволенням виконував. А я його тільки позитивно в ній оцінювала. І зараз те все ось так розтоптати? Як взагалі можна? Та Бог їм суддя. Я на них не ображаюся. Це молоді люди, пройде час і вони ще дуже багато чого в житті зрозуміють. Але Данілін і Григорчук, як на мене, це не той контингент і не та справжня сила театру, про яких взагалі варто стільки писати. 

Скрипка: Розповідаю вам про таланти. У нас була вистава «Маска», режисером- постановником якої  був декан факультету Харківського інституту мистецтв, заслужений діяч, професор Борис. Під час репетицій найбільше професійних претензій  у нього було саме до Даніліна і Григорчука. Це було сказано не в кабінеті, а при всьому колективі. Він – дуже пряма людина і казав усе, що вважав за потрібне. Він взагалі не розумів, яким чином Данілін з Григорчуком працюють на сцені. Але ж ми не винесли тоді цю ситуацію в пресу. Бо це наша внутрішня кухня. Але коли на «Сойчине крило» вводять актора, а Данілін покриває свого колегу матами: хто ти тут такий, тут я значу, а ти ніхто, і це при включеній рації, коли ці слова  чує весь театр, то далі терпіти вже просто не сила.

- Марчак: Говорити можна багато про що, можна запропонувати масу ідей, вони і в мене є, і у Людмили Іванівни. Але спробуйте довести справу до кінця, покажіть кінцевий продукт. Але коли просто зібралися, поговорили, художній керівник поганий, директор поганий, то це зовсім інше. Ось мені дорікають  заганянням глядача у зал. Не знаю, чи сьогодні спроможний хтось когось кудись загнати. Приходять до мене якось Григорчук і Данілін: ми мусимо такого то числа грати «Марата», бо ми вже про все домовилися, у нас буде 100 чоловік. Я відповідаю: піду вам назустріч, але хочу вам як чоловікам нагадати, що у нас зала на 700 чоловік. Ви самі, коли писали колективний договір, заклали в нього, що вистава може гратися, якщо прийшло не менше 200 чоловік. І скільки прийшло? Аж 11! Одна з останніх прем'єр теж наробила багато галасу. І попри усі критичні закиди 50 відсотків глядачів, виходячи з зали, кажуть, що це їм подобається. А зібрала вона 12 тис., при затрачених 23-х. Це на рівні з франківцями з національного театру. У той самий час  румунська вистава – 8 тисяч гривень, коломийська - 8. Хіба це не показник? Коли вдруге повернувся  до свого директорства, то звітував про 18 тисяч глядачів за рік. Чому тепер вони не бачать, що сьогодні маємо 44 тисячі?

Для чесних журналістів у мене є документальна неспростовна інформація стосовно цієї теми. Відгукніться на [email protected]



Злодійству нема межі. Раджу Вам, пані Скрипко та пані Цісельська, швидко переоформити квартиру Жани Сергіївни на якийсь дитячий притулок, абощо. Може, так Ви зможете уникнути моральної відповідальності. Все одно ці гроші щастя не принесуть.

Так я и не пишу статьи, и не называю себя журналистом, потому мне несущественная ошибка простительна, тем более, что слово "пишите" можно писать, как с "И" так и "Е", но в этом предложении -  да, есть ошибка, я ее признаю. Проведите расследование по-поводу того, с какой буквой пишется слово "Пишите". И что это за оправдание - "друкували одразу на комп'ютер" - похоже на то, что выдумывали на ходу!!!

Як бридко читати опус "групи журналістів"... Стиль таких горе-журналістів дуже нагадує роки "застою". Але і тоді справжні журналісти писали про вистави, про акторів і у творчий процес такого складного організму як театр ніколи не втручалися. А справжні актори, як говорили мудрі корифеї, все доводили грою на сцені, а не за лаштунками, чи у пресі.(Деякі для цього, без жодних образ назовні, навіть створювали свої театри.) Ображених людей багато, і не тільки у театрах. Але не всі втрачають гідність до тієї міри, яку спостерігаємо у незадоволених керівництвом акторів. (Схоже, що саме вони взяли псевдоніми "група журналістів".) А той, хто справді любить театр за ті щасливі миті почуттів, які народжуються між акторами і глядачами, той зробить свої висновки. Адже нині Чернівецький театр щиро намагається відродити давню славу відомого в Україні колективу, починаючи з "Солодкої Дарусі"... , закінчуючи гідним вшануванням ювілею І. Миколайчука. Театр знаходить своє особливе та неповторне обличчя низкою інсценізацій, за які сміливо береться художній керівник. І це дуже добре, що керують колективом колишні актори. Довіряти їм у цій явно примусовій дискусії більше хочеться. А якщо взяти до уваги думку сторонньої людини з Харкова, а головне фахівця - професора Бориса, то вона значно переважує талант разом узятих ображених акторів і "групи журналістів".  Бажаю колективу театру натхненя і творчості! А кожному працівнику згадати чому саме в "азбуці театру", яку К.С.Станіславський недаремно склав для них, він написав таке, цитую: "Театр начинается с... вешалки".

Керівництво театру в цій ситуації справді виглядає переконливіше. Ви тільки подивіться, як швидко "ображені" перейшли з творчого на особисте. Виходить, заперечити щось по суті творчих питань вони не можуть. От і вдаються до дуже сумнівних особистісних аргументів. Врешті, якщо я би так сильно любив театр, то не пішов би з нього - не створював приводів, щоб мене пішли, бо таки всьому є межа - а там, на робочому місці доводив би свою правоту. Не запізнювався, не пив. не хамив, щоб не дати керівництву привід мене звільнити. І тоді б мав право боротися за свою правду. А так все більше схоже на зведення рахунків зі Скрипкою. І група журналістів здвивувала, що за сумнівне виправдання - в театрі завжди пили. Якщо хочете пити, то не корчіть потім з себе ображених геніїв. Бо це речі різного пордяку.

На минуточку Данилину рещили сломать судьбу своим вердиктом о профнепригодности. А тут говорят, что актеры переходят на личные отношения. Так уволить на профнепригодность имея ввиду что-то совершенно другое, это не личные отношения?! Скрипка и Марчак поступили по-свински. И слава богу, если все окончится личными оношениями. Потому-что если начнут копать финансвоую деятельность Марчака, то он молиться будет, чтоб снова заговорили о личных отношениях

Сисюк, Данілін, Григорійчук і компанія, ой тобто "група журналістів", чого не робите розсилку на оцю статтю? Вперед! І смс-ки своїм друзям, знайомим, вихованцям своїх гуртків також не забувайте скидати!

http://buknews.com.ua//page/chy-lyubyte-vy-teatr-tak-yak-lyublyu-yoho-ya.html