'Поступово перетворюються на величезне село': Чернівці не засвоїли львівський урок з утилізації та рекуперації відходів

"Поступово перетворюються на величезне село": Чернівці не засвоїли львівський урок з утилізації та рекуперації відходів

21.01.2020, 14:08

 Полум'я застарілих ідей (роздум про чернівецьку сміттєву епопею) 

  Україна, на жаль, не є розвиненою країною. Хоча за аграрним та індустріальним потенціалом, що вона його мала була, в теорії могла б стати однією із країн якщо не сімки, то двадцятки вже точно. Пробач мені український народе те, що я зараз розкажу – мені і самому прикро. Однак, стрімке економічне «зростання» незалежної України до безодні відбувається не без довільної чи мимовільної «допомоги» самих українців. 

На словах більшість українців бажає для своєї Вітчизни членства в Європейському Союзі, який значна частина цієї більшості споглядає крізь «рожеві окуляри» туристичних вражень. Наївно, однак, вони не розуміють, що аби Україна стала 28-м (вже після Brexit) членом Євроспільноти, в ній мають відбутися рішучі зміни – в першу чергу на рівні ментальності. Інакше в Європі нас просто не зрозуміють з нашим більш ніж застарілим підходом до ряду проблем. Однією із них є, без сумніву, сортування та утилізація сміття. 

У нашому розумінні будь-яке сміття – незалежно від походження – стає непотребом і підлягає знищенню на спеціальному полігоні. Такий підхід був би зрозумілим століття тому. Сьогодні, однак, з розвитком екологічно безпечних технологій слова «сміття» та «непотріб» мали б перестати бути синонімами. Однак це, на жаль, сталося не всюди.  

Спершу здавалося, що трилер «Пригоди львівського сміття» мав би вказати всім містам України на помилки, допущені (правдою чи неправдою) в системі утилізації та рекуперації відходів. Проте львівський урок засвоїла меншість міст, до яких, як я цього року переконався, Чернівці не відносяться. Спершу – пожежа на сміттєзвалищі у Магалі, потім – сміттєва криза, пов’язана з протестом жителів Чорнівки... 

Я люблю гуляти мальовничою південно-східною околицею нашого, історично відомою як «Міська Гореча» (яка пізніше стала «Гарячим Урбаном»). Вона нагадує мені Португалію, оскільки вид на долину Прута деталь в деталь співпадає з видом долини ріки Доуру в середній течії. Португальську імпресію підтримують також декоративні традиційні різні елементи старих будинків, схожі на ті, які є у Порту та Віла-Реалі, традиційні за виконанням для історичної провінції Траз-уж-Монтіш кам’яні сходи до деяких будинків на Немирівській, а також (спорадично) номери самих будинків, виконані на кахлі-азулежу. Доповнює картину португальське фаду, що звучить з навушників. Прогулюєшся, вдивляєшся в панораму, вслуховуєшся у музику, що гармонійно поєднується з панорамою, і розумієш, що саме мають на увазі португальці під словом «saudade», аж поки… 

Поки не побачиш темний-темний дим, що здіймається з іншого берега Прута. Вдивляєшся, і не розумієш, що може смалити настільки інтенсивно, що запах кіптяви доходить аж до тебе. Нарешті приходить усвідомлення – горить щось дуже масштабне. Гортаєш стрічку місцевих новин – і приходить підтвердження – сталося займання сміття на сміттаєзвалищі у Магалі. До міста «сунуть сірим шнуром печеніги» - хмара високотоксичних речовин та парникових газів... Або ж гори сміття, що не вміщаються в смітниках і готові навіть накрити собою вулицю! Бачиш ці гори сміття – і думаєш – стільки вторинної сировини пропадає!

Настає гірке розчарування – вибачте, панове, але це не Португалія – одна із передових країн ЄС у застосуванні екологічно безпечних технологій.

В тому самому Віла-Реалі, на який настільки разюче подібна Міська Гореча, магалянсько-чернівецька ситуація неможлива, оскільки діє система роздільного збору та переробки сміття. Мало того, великі мережі супермаркетів приймають використану тару від продукту і навіть повертають покупцеві її вартість. Сміття сортується в залежності від природи, збирається у спеціальні брикети і переробляється. Відбувається «рециркуляція» та рекуперація матеріалу. Бачення сміття як непотребу давно визнається застарілим і невідповідним економічно вигідному та екологічно безпечному розвитку технологій. Ще сміття використовується як джерело електроенергії і, «на худий кінець» палива. Розробляється і екологічно безпечне якісне дорожнє покриття – навіть одну із міських площ вимостили бруківкою, створеною з відходів пластику! 

Якби в Україні кожна громада побудувала завод з переробки відходів, навряд чи держава була б схожою на саму себе зараз. Проблема львівського сміття не виникла б у принципі… Тож замініть магалянське звалище на промислову переробну установку і розмістіть ще одну – на західній околиці міста – і проблему утилізації сміття у місті буде вирішено.  А зайві кубометри біопалива - тільки плюс у боротьбі з енергетичним тиском ненаситного російського ведмедя. 

До речі, відмову приєднати Чорнівку муніципальні депутати поснили «утрудненою її урбанізацією». Ще одна відписка «для святого Нероби».  Чернівці, в тому числі і через них, і так поступово перетворюються на величезне село... і Чорнівка тут ні до чого! 

Нагадаю, що в Україні населений пункт може вважатися містом, якщо в ньому не менше 10000 жителів, переважна частина яких зайнята поза сільським господарством. Урбанізувати Чорнівку достатньо просто – лиш побудуйте там сміттєпереробний завод з супутньою інфраструктурою. І робочі місця будуть створені, і місто не буде потерпати від сміттєвих перипетій, і жителі Чорнівки відчують себе міськими жителями! 

Однак проблема також полягає у занадто вираженій консервативності громад, які приймають зміни тільки через силу. Недарма один із дописувачів «України Молодої» на початку двохтисячних написав вірша з такими рядками – «Ой, нема на вас, вкраїнці, добрячого бука!».  

Якщо українці так палко хочуть до Європи, то вони мають, нарешті, зрозуміти, що зі старим багажем далеко не поїдеш, а «вчорашній номер ніхто не читає». Потрібна глибока модернізація суспільства, яке замість жалітися на сумну долю України під звуки кобзи, має будувати – камінь за каменем, цеглинка за цеглинкою – підвалини для поступового інтенсивного розвитку держави. Для нього потрібно визнати, що непотребом є не сміття, а старі ідеї та бачення. Вони догоряють – їхнє полум’я ми вже спостерігали під звуки фаду на магалянському полігоні. 

                                                                        Влад Горенюк  

 

1