Портретну галерею мерів Чернівців поповнять світлиною Траяна Поповича. Про Безпалка, Федорука і Михайлішина забули?

Портретну галерею мерів Чернівців поповнять світлиною Траяна Поповича. Про Безпалка, Федорука і Михайлішина забули?

12.10.2011, 15:22

На вчорашньому  засіданні виконкому міськради згадали про примаря Чернівців Траяна Поповича. У сесійній залі Ратуші, де представлено портрети бургомістрів Чернівців його світлини досі не було. Заслухавши інформацію про діяльність Траяна Поповича у період 1941-1942 рр., зокрема, беручи до уваги його внесок у порятунок від депортації у Придністров’я та ув’язнення у фашистському гетто близько 20 000 євреїв, виконком ухвалив поповнити галерею Ратуші його портретом. Цей портрет давно готовий. Його написав відомий художник Андрій Холоменюк, батько якого, до речі, створив портрети 28 бургомістрів, наразі представлених у Ратуші, - за матеріалами http://vidido.ua/

Виконувач обов'язків міського голови Віталій Михайлішин відповів, свого часу, на питання "BukNEWS" про "портретні" справи у мерії.

- Чи замовили ви вже свій портрет?

 - Поки що ми не планували, але я думаю, що дійсно портрет Миколи Трохимовича має там бути. Тому що 17 років. А за свій це не мені вирішувати і не мені рішати. Я з такою ініціативою... Я даже про це не думав, якщо чесно.

А як щодо портрету Осипа Безпалка?  

Я думаю, що це питання ми будемо з часом вирішувати і будемо піднімати це питання. В даний час про це ніхто не говорив і не думав.

Так хто ж насправді був господарем в міській ратуші?

Нефальшована історія самоврядування міста Чернівців.

Володимир Старик

 Наближення 600-літнього ювілею першої писемної згадки про Чернівці та пов’язана з цим передювілейна суєта змушує чернівчан задуматися над питанням – а чи збереглися в нашому місті бодай якісь живі традиції міського самоврядування минулих епох? Чи показні спроби керівників сучасної міської ради декорувати себе ланцюгами та іншими регаліями давніх бургомістрів є виявом прагнення дорівнятися до своїх попередників, а чи маємо перед собою яскравий приклад мімікрії «під Європу» безмежно чужих європейському духові посткомуністичних пристосуванців? Ми спробували дослідити історичні пріоритети міського голови Чернівців Миколи Федорука, проаналізувавши, кого з своїх попередників шанує, а про кого і чути не хоче сьогоднішній господар міської ратуші.

Об’єктом аналізу послужила галерея двадцяти восьми портретів «бургомістрів, примарів та мерів», виготовлена з ініціативи та на замовлення Миколи Федорука та встановлена в 1997 році в сесійній залі міської ради. Розміщений на офіційному сайті Чернівецької мерії перелік портретованих осіб став навіть своєрідним каноном, який сьогодні безкритично поширюєть­ся через Інтернет разом з граматичними перекручуваннями прізвищ (Вайсельбергар замість Вайсельберґер, Грігоровіча замість Ґріґоровіца) та численними помилковими датуваннями. Однак головний недолік мерського списку його попередників полягає навіть не в цьому, а в тому, що за межами цього переліку опинилися майже дві третини дорадянських керівників міста, які обиралися (або в воєнні часи призначалися) починаючи від 1832 року, коли в Чернівцях запроваджено систему регульованого магістрату.

Не дивно, що в галереї ратуші присутні всі до одного голови міськвиконкому (або міські голови) комуністичної доби (12 осіб) та 2 міських голови вже з часів незалежної України. Хіба з невідомих громадськості причин замість реального голови Чернівецького міськвиконкому Богдана Петровича Кацюка вшановано портретом «самозванця» Полікарпа Архиповича Котка, котрий ніколи не був головою Чернівецького міськвиконкому – ні в 1949-50 роках, як зазначено в підписі до портрета, ні будь-коли. Ця група міських керівників, в основній масі високопоставлених комуністичних функціонерів, втішається найбільшою симпатією Миколи Федорука, хоча саме ці голови міськвиконкому керували пограбуванням та закриттям Народних Домів, християнських церков та іудейських синагог у Чернівцях, конфіскацією приватного майна чернівчан, русифікацією шкіл, пограбуванням фондів чернівецьких музеїв та архівів, збезчещенням мощей митрополита Євгенія Гакмана, ліквідацією історичних назв чернівецьких вулиць (а в 1947 році вже й українських топонімів), руйнуванням чернівецьких монументів. Портрети цих чернівецьких Геростратів, котрі видавали накази про знищення чернівецьких пам’ятників Святого Хреста та Чесного Хреста (Пієти), Костянтину Томащуку, Йозефу ІІ, Фрідріху Шіллеру, Димитрію Ончулу, Міхаю Емінеску, військового пам’ятника «Чорний орел», пам’ятника полеглим у І Світовій війні чернівчанам, військового меморіалу солдатів І Світової війни на Руському цвинтарі нині висять на найпочеснішому місці в залі засідань Чернівецької міської ради, освячуючи народних обранців на нові «подвиги»!...

Натомість найбільшу антипатію викликають у Миколи Федорука дві групи чернівецьких бургомістрів – п’ятеро перших ще «галицьких» бургомістрів, котрі керували розбудовою нашого міста в період входження Буковини до складу королівства Галичини і Володимирії, а також двоє перших українських бургомістрів, котрі очолювали чернівецьких магістрат в революційному 1918 році. Їх портретів ми не знайдемо на стінах чернівецької ратуші, на день міста на їхні могили не лягають вінки від Чернівецької міської ради, навіть їх імена відсутні в мерському списку, тож відчуваємо обов’язок нагадати місту і світові про цих заслужених діячів міського самоврядування поіменно:

  1. Франц Лігоцький був першим обраним бургомістром Чернівців, очолюючи магістрат в 1832 - 1848 рр.
  2. Адальберт Суханек був бургомістром Чернівців в 1848 - 1854 рр.
  3. Йозеф Ортинський був бургомістром Чернівців в 1854 - 1859 рр.
  4. Йозеф Лєпши був бургомістром Чернівців в 1859 - 1861 рр.
  5. Юліус Губріх був бургомістром Чернівців в 1861 - 1864 рр.

Особливо абсурдним виглядає ігнорування теперішньою міською владою першого бургомістра Чернівців Франца Лігоцького, котрий не лише домігся дозволу на побудову Чернівецької ратуші, але й керував її спорудженням від урочистого закладення "угольного каменя" 19 квітня 1843 року до завершення її будівництва майже п’ять років по тому. Керуючись засадничим законом невігластва «та про це все одно ніхто не знає», керівництво сучасної міської ради не лише знищує пам’ять про своїх неугодних попередників, але й на третину століття скорочує історію міського самоврядування в Чернівцях.

Такою ж неприйнятною, як і «галицька» епоха першої половини ХІХ століття, є для сучасних керівників Чернівецької міської ради і коротка «українська» епоха 1918 року від підписання Брестського миру до проголошення Західно-Української Народної Республіки, коли вперше бургомістрами Чернівців стало двоє українців, народжених в Чернівцях:

  1. Іван Мінкуш був бургомістром Чернівців від 28 січня 1918 року до 6 листопада 1918 року.
  2. Осип Безпалко був бургомістром Чернівців від 6 листопада 1918 року до 11 листопада 1918 року.

Про чернівецького бургомістра Івана Мінкуша, який керував роботою відновленої на початку 1918 року тимчасової громадської ради Чернівецького магістрату на сьогодні відомо небагато. Замолоду він служив в австрійській армії, дослужившись до чину майора. В ювілейному 1908 році отримав від цісаря Франц-Йозефа І диплом про підтвердження свого дворянського походження, і відтоді його повне ім’я звучало Йоганн Мінкуш рицар фон Шенфрід. Вийшовши у відставку з військової служби, Іван Мінкуш працював на посаді секретаря буковинського крайового уряду. З лютого 1915 року по червень 1917 року Іван Мінкуш представляв українську громаду міста Чернівців в раді чернівецького магістрату, яку очолював Максиміліан Краль і де, окрім нього, були ще представники від польської, румунської, німецької та єврейської громад. В такому складі рада чернівецького магістрату працювала аж до 17 червня 1916 року, коли третя російська окупація змусила її припинити свою діяльність.

Громадська рада чернівецького магістрату відновила свою діяльність вже на початку 1918 року, коли 28 січня було обрано тимчасову («провізоричну») раду ма­гістрату з 12 чле­нів. Ця рада, представників до якої запропонували українці, румуни, євреї, німці, поляки і окремо соціал-демократи, діяла під керівництвом тимчасового бургомістра, секретаря крайо­вого уряду фон Мінкуша, який керував Чернівецьким магістратом аж до 6 листопада 1918 року. (“Czernowitzer Allgemeine Zeitung”, 24 січня 1918 р., ЧОДА, фонд 43, опис 1, справа 1, арк. 22-27). Намагання приписати період урядування (а отже і заслуги) Іва­на Мінкуша улюбленцеві російського та румунського окупаційних режимів Ґ. Шандру та ніколи не існуючому бургомістрові Барлеону, вигаданому секретарем Чернівецької міської ради Т. Єремічуком (лист Чернівецької міської ради №29-584 від 11.06.2008 р.) є негідним спо­собом боротьби з пам’яттю українського діяча, котрий так багато зробив для рідного міста.

Звичайно ж, за часів урядування І. Мінкуша чернівецький магістрат не будував фонтанів на площах, не засаджував кленами центр Панської вулиці та не влаштовував пишних святкувань з нагоди 510-го ювілею міста Чернівців. Однак протягом 1918 року, останнього року Першої світової війни, відновлено пошкоджений при відступі російської армії міський водогін, піднято з руїн чернівецьку електростанцію та організовано безперебійну подачу електро­енергії для міста, запущено рух трамваїв, налагоджено забезпечення населення харчами та дровами, відновлено навчання в школах міста. За часів бургомістра І. Мінкуша українська мова здобула рівноправність в магістратських офіційних оголошеннях, про що писала газета «Буковина» 4 жовтня 1918 року. Після розвалу Австро-Угорської монархії 1 листопада 1918 року чернівецький магістрат під керівництвом І. Мінкуша продовжував забезпечувати надання електроенергії та води чернівчанам (з огляду на надзвичайні обставини подача води припинялася лише вночі). В перших днях листопада було створено бюрґервер – міську воєнізовану сторожу, котра в співпраці з Українською Національною Радою опанувала анархію та вберегла місто від масових погромів. «Міський магістрат звернувся з закликом до населення виявитися гідними великої історичної години і піклуватися про підтримування спокою і порядку» - писала газета „Czernowitzer Morgenblatt” 4 листопада 1918 р.

6 листопада 1918 року чернівецькі німецькі газети вийшли під великими заголовками «Буковина 1775 – 6 листопада 1918 р. Історичний день. Перебрання влади в місті Чернівці та в українській частині краю Українською Національною Радою». Перебрання влади в чернівецькому магістраті здійснив заступник голови УНРади Агенор Артимович, ввівши в урядування нового керівника магістрату – Осипа Безпалка. Попередній бургомістр Іван Мін­куш визнав законність рішення нової української влади і заявив про своє підпорядкування Осипу Безпалку. «В міському магістраті виконує службові обов’язки як народний комісар нового уряду пан Безпалко, який учора мав розмову з колишніми міськими радними. Попередній голова магістрату, пан секретар крайового уряду фон Мінкуш, залишається в магістраті і буде як новий міський радник виконувати певні доручення. Планується також реформувати порядок роботи міського правління». (Gemeinsame Kriegsausgabe “Czernowitzer Allgemeine Zeitung”-“Czernowitzer Tagblatt” від 8 листопада 1918 р.).

Інша чернівецька газета „Czernowitzer Morgenblatt” того ж 8 листопада 1918 року в статті «В міському магістраті» розповідала про діяльність магістрату та про заплановану українським бургомістром Чернівців О. Безпалком реформу міського самоврядування:

«Відділи магістрату поки що урядують як і досі. Виявилося, що стара система управ­ління була недостатньою, так як міські радні часто вирішували справи, які насправді мали б виконуватися фахівцями. Тому в надрах нової міської президії планувалося здійснен­ня реформи управління в тому напрямі, щоб роботу розподіляли на відділи і на чолі кожного відділу стояв фахівець. Однак ця реформа може бути проведена лише пізніше. Дотепер службовці ведуть справи по-старому. Стосовно поділу компетенцій треба зауважити, що ко­лишня міська рада залишила свої відділи. Також і дотеперішній голова фон Мінкуш зали­шив­ся в міському магістраті і має визначений відділ. Всі виконані акти будуть представ­ля­тися на затвердження міському комісарові Української Національної Ради панові Безпалку.

Вчора новий міський комісар скликав міських службовців до себе і обговорив з ними спосіб, в який він думає здійснювати управління. При цьому службовцям було дано настанову щодо відповідальності в управлінні».

25 грудня 1932 року в газеті „Czernowitzer Morgenblatt” було опубліковано спогади очевидця тих подій під назвою «Чернівці – вільне місто впродовж п'яти днів. Якими були Чернівці від 6 до 11 листопада 1918 р.? Кілька споминів про історичні моменти з тих хвилюючих днів», один з розділів яких називається «Осип Безпалко – міський комісар Чернівців». В ньому читаємо:

«З цього моменту перестало існувати австрійське герцогство Буковина, а лише край Буковина. Не стало крайової столиці Чернівців, а лише місто Чернівці. Вільне місто, котре в даний момент не належало до жодного державного організму. Ще того ж дня всі установи були зайняті українськими діячами. Провідник соціал-демо­кра­тів і учитель народної школи Осип Безпалко став міським комісаром Чернівців. Приблизно в 1 годині пополудні, в супроводі українського офіцера він відправився до ратуші і скликав усіх службовців. Він звернувся до них з промовою – мені усно переказали зміст цієї промови як достовірний історичний факт – в якій він сказав:

"Мої панове, місто Чернівці тимчасово не має керівного управління. На підставі рішення Української Національної Ради від 6 листопада мене іменовано міським комісаром Чернівців. Я не вимагаю від вас поки що складення жодної присяги. Але я вимагаю, щоб ви зберігали найглибший спокій. Ніхто не каже ні слова, кожен відправляється в своє бюро і безперестанно дотримується спокою".

Ще того ж дня в місті з'яви­ло­ся оголошення, в якому міський ко­­місар Безпалко простими слова­ми повідомляв населення про здійс­нені зміни в ратуші. Ратуша то­ді виглядала дуже незвично. На вежі ратуші все ще майорів австрійсь­кий прапор. Коридори ратуші, а також всі входи були щільно заповнені людьми. Тут ки­ші­ло від міщан, прохачів, робітни­ків і солдатів. Перед дверима салону бургомістра стояли двоє ук­раїнських легіонерів з примкну­ти­ми баг­нетами. Осип Безпалко сидів в салоні бургомістра на тому ж стільці, на якому сиділи до і піс­ля нього всі бургомістри міста. Він був одягнений в звичайний робо­чий костюм, був трохи нервовим і барабанив пальцями по докумен­тах, які лежали перед ним. Я з'я­вив­ся в його са­ло­ні саме в цей мо­мент. Він щойно віддав якийсь наказ. Я подивився на нього, але не сказав ані слова і зразу ж за­ли­шив салон бургомістра. Тоді я ба­чив Безпалка востаннє в Чернівцях».

Ось це звернення Осипа Безпалка до чернівчан від 6 листопада 1918 р., опубліковане всіма чернівецькими газетами:

«До населення крайової столиці Чернівців!

Буковинська делегація Української Національної Ради призначила мене міським комісаром Чернівців. Це рішення було затверджене урядом Буковини. Я перебрав службові справи магістрату і міської громади 6 листопада 1918 р. і буду їх вести до утворення нового громадського правління. Повідомляю про це населення крайової столиці Чернівців і закликаю його зберігати спокій і порядок. Лише так я зможу виконувати мою, за сучасних обставин і без того дуже важку службу для добра мешканців міста.

За тимчасове правління: міський комісар Осип Безпалко».

Історія відвела для урядування чернівецького бургомістра Осипа Безпалка дуже короткий термін – всього п’ять днів, при цьому нас не може не дивувати, скільки добра для міста зробила ця людина. Насамперед – це опанування анархії, припинення грабежів та унеможливлення погромів, які шаленіли тобі в багатьох містах Східної Європи. Завдяки зверненню Осипа Безпалка по допомогу в постачанні нафтопродуктів до урядових чинників ЗУНР забезпечено стабільну роботу електростанції, тож населення міста Чернівців аж до кінця грудня 1918 року не відчувало перебоїв в електро- та водопостачанні. Було проведено справедливий розподіл дров серед всіх національних громад міста, досягнуто домовленості з чернівецькими банками про видачу мільйонного кредиту для виплати зарплат та пенсій чернівчанам. Осип Безпалко урядував в кабінеті бургомістра чернівецької ратуші навіть тоді, коли румунські війська вже окупували місто, подавши урок мужності і принциповості багатьом своїм колегам.

Припинення урядування Осипа Безпалка як бургомістра Чернівців символізувало ліквідацію українських органів влади Буковини румунськими окупаційними військами, тому цей момент глибоко закарбувався в пам’яті сучасників. Описуючи події 11 листопада 1918 року Мирон Кордуба в своїх спогадах «Переворот на Буковині» зазначив «О чет­вертій годині пополудни явилася в ратуши румунська делєґація і зажадала від ньо­го передачі урядовання настановленому ними бурмістрови попови Шандру». Інший свідок тих подій в цитованих вже вище спогадах «Чернівці – вільне місто впродовж п'яти днів. Якими були Чернівці від 6 до 11 листопада 1918 р.? Кілька споминів про історичні моменти з тих хвилюючих днів» детальніше описав той драматичний понеділок 11 листопада:

«В понеділок 20 хвилин по першій перед румунським Національним Домом з'явився генерал Задік зі своїм штабом у супроводі президента Румунської Національної Ради Янку Флондора. Після цього почався вступ військ, який закінчився близько половини четвертої.

Ще цього самого дня, біля 4 години пополудні барон Ніку Флондор з'явився в ратуші, де досі виконував службові обов'язки комісар Безпалко. Барон Флондор звернувся до Безпалка:

"Пане Безпалко, румуни захопили як край, так і місто. Ваша місія закінчена".

Безпалко вислухав ці слова і промовчав. Через годину він залишив ратушу, а ввечері і місто. На цьому закінчилася ера вільного міста Чернівці. Ще того самого дня консисторського радника Шандру[1] було призначено президентом міста Чернівці».

Сьогодні кожен бажаючий може довідатися з енциклопедій, історичних монографій, ба навіть з Інтернету про місце, яке займає в українській історії постать Осипа Безпалка. Його діяльність на посаді міністра праці в багатьох урядах Української Народної Республіки, викладацька та наукова праця в Чехословаччині в міжвоєнний час, трагічна загибель в ГУЛАГу після викрадення радянськими спецслужбами в 1947 році назавжди вписали ім’я О. Безпалка в золотий перелік найзаслуженіших творців української державності. Вже після його виїзду на Велику Україну чернівчани, незалежно від їх національності, з вдячністю згадували про О. Безпалка саме як про бургомістра Чернівців. Наприклад, публікуючи в жовтні 1919 р. список членів українського уряду і румунська газета «Adeverul», і німецька «Czernowitzer Morgenblatt» неодмінно зазначали, що міністр громадських робіт українського уряду Безпалко «є буковинським соціал-демократом, був учителем в Чернівцях і під час українських подій минулого року був бургомістром міста Чернівців». Однак що варті для нинішнього керівництва міської ради оцінки сучасників подій, висновки фахівців істориків та архівістів! На неодноразові звернення українських громадських організацій до міської ради з проханням встановити портрет українського бургомістра Осипа Безпалка в сесійній залі Чернівецької міської ради приходять стандартні відмови з посиланням на буцімто «нелегітимність» О. Безпалка. Остання ж відмова міської ради за підписом секретаря міської ради Т. Єремічука, датована 14 червня 2008 р. є справжнім шедевром абсурду: «Осип Безпалко був призначений одним з комісарів Чернівців при діючому з 02.11.1918 р. бургомістру П. Барлеону, а тому розмістити його портрет у сесійній залі немає підстав». І це при тому, що в жодному історичному джерелі немає згадок про міфічного чернівецького бургомістра Барлеона, а в довідці Державного архіву Чернівецької області, направленій Т. Єремічуку пояснюється значення посади «Stadtkomissär» - міський голова.

Чернівецький міський голова М. Федорук вже багато років з завидною впертістю відмовляється належно вшанувати свого попередника, визначного діяча ЗУНР та УНР О. Безпалка, натомість наділяючи всіма своїми симпатіями Ґеорґе Шандру, котрий змінив Осипа Безпалка у кріслі бургомістра. Приглянемося ближче до цієї постаті, чий портрет вже понад десять років красується в сесійній залі міської ради.

Ґ. Шандру двічі на короткий час призначали бургомістром Чернівців російська окупаційна влада в червні 1916 та в квітні 1917 року. Однак справді зоряний час для Ґ. Шандру настав 11 листопада 1918 року, коли війська королівської Румунії окупували Чернівці. Того ж дня «екзарха Шандру призначено бургомістром Чернівців» („Czernowitzer Morgenblatt” від 12 листопада 1918 р.). Справами міського самоврядування Ґ. Шандру не дуже переймався, бо перше засідання громадської ради чернівецького магістрату він скликав аж через два місяці після свого призначення, 10 січня 1919 р. Він чесно визнав в своїй промові на цьому засіданні, що свою владу він отримав не з рук чернівчан, а з ласки окупаційного уряду. Ось його слова: «Внаслідок змін в політичному становищі нашого краю, які відбулися на початку листопада минулого року, румунський уряд призначив мене бургомістром» (ЧОДА, фонд 43, опис 1, справа 2, арк. 48-50). Тож вірно служив цей бургомістр не чернівчанам, а румунському уряду, виконуючи всі забаганки окупантів.

Вже 28 листопада 1918 року Ґ. Шандру був одним з найдіяльніших організаторів румунського об’єднавчого конгресу, після закінчення якого він з балкону міської ратуші повідомив городянам, що «площа Ринок на згадку про цю велику подію називатиметься «Площа Уніря». В цей час, коли бургомістр виголошував ці слова, на площі встановлювалися таблички з написом «Площа Уніря», розмальовані в румунські кольори». (Gemeinsame Ausgabe “Allgemeine Zeitung”-“Tagblatt” від 28 листопада 1918 р.). Чернівчани ж чекали від нового бургомістра не влаштування святкувань на догоду командуванню окупаційних військ, а забезпечення насущних потреб людей. Ось що записав того ж дня в своєму щоденнику один з мимовільних учасників згаданого конгресу доктор медицини Макс Вітнер: «Захоплені румуни пішли потім на площу Ринок, перехрещену на площу Уніря, і танцювали там в грязюці Hora mare». «Швидко настали холоди; ще один фактор, яким нас покарано поряд з поганим і недостатнім постачанням продовольства, нуждою і злиднями, пануванням чужинців, важким пригніченням населення. Жертви грипу були жахливі і серед них було багато молодих людей... А на Ратушевій площі румуни танцюють Hora mare; радість серед найбільшої трагедії, бо народ голодує і замерзає».

Однак активність бургомістра Ґ. Шандру не обмежилася перейменуванням площі. Ціле друге засідання ради громадської ради чернівецького магістрату 6 лютого 1919 р. було присвячене «усуненням всього, що нагадує старий австрійський режим». За відсутності українських радних було ухвалено пропозицію бургомістра Ґ. Шандру перейменувати площу Ринок на площу Уніря, вулицю Руську на вулицю Румунську, вулицю Ратушеву на вулицю королеви Марії, вулицю Панську на вулицю Янку Флондора тощо. (ЧОДА, фонд 43, опис 1, справа 2, арк. 42-43). Наступного 1920 року бургомістр Ґ. Шандру займався такою ж життєво важливою для міста справою, як переслідуванням духовенства української греко-католицької церкви за те, що вони відмовилися урочисто прикрашати свої будівлі з нагоди приїзду в Чернівці румунських короля і королеви.

За всі ці та інші подібні «заслуги» перед містом Чернівці та українською державою міський голова Чернівців Микола Федорук беззастережно вшановує Ґеорґа Шандру, наділивши його, крім портрета в галереї ратуші, ще додатковим роком урядування (1918) в мерському списку, відібравши цей рік від ігнорованого тим жде М. Федоруком українського бургомістра Івана Мінкуша.

Наприкінці бодай назвемо тих бургомістрів та примарів міста Чернівців, котрі були господарями чернівецької ратуші часто і в мирний час, і в драматичні воєнні роки, не удостоївшись не те що портретів, але навіть вдячної згадки в мерському списку його попередників.

  1. Темістокль Боканча був бургомістром Чернівців від 16 вересня 1914 року до 20 жовтня 1914 року та з 15 грудня 1914 року по 16 лютого 1915 року.
  2. Антон Норст був бургомістром Чернівців від 20 жовтня 1914 року до 30 жовтня 1914 року.

10.  Ераст Гостюк був бургомістром Чернівців від 26 листопада 1914 року до 15 грудня 1914 року.

11.  Максиміліан Краль був бургомістром Чернівців від 22 лютого 1915 року до 17 червня 1916 року.

12.  Штефан Мікулі був бургомістром Чернівців від 27 червня 1916 року до 24 вересня 1916 року.

13.  Никанор Маковей був бургомістром Чернівців від 24 вересня 1916 року до 3 січня 1917 року.

14.  Роберт Вітек був бургомістром Чернівців від 3 січня 1917 року до квітня 1917 року.

15.  Ніку Севяну був примарем Чернівців від 12 червня 1929 року до 12 червня 1931 року та від 11 червня 1932 року до 28 листопада 1933 року.

16.  Ніку Костяну був примарем Чернівців від 12 червня 1931 року до 11 червня 1932 року.

17.  Ґеорґе Дреґенеску був примарем Чернівців від 4 січня 1938 року до 17 лютого 1938 року.

18.  І. Кантемір був примарем Чернівців від 17 лютого 1938 року до 7 грудня 1938 року.

19.  Октавіан Лупу був примарем Чернівців в липні 1941 року.

20.  Іон Браєску був примарем Чернівців в липні – серпні 1941 року.

21.  Траян Поповічі був примарем Чернівців від серпня 1941 року до грудня 1941 року.

22.  Дімітріє Галеш був примарем Чернівців від грудня 1941 року до березня 1944 року.

23.  Богдан Кацюк був головою міськвиконкому м. Чернівців від 29 березня 1950 року до 28 грудня 1950 року.

Серед примарів Чернівців часів румунського панування найвідомішим є, без сумніву, Траян Поповічі (1892 – 1946), який врятував від депортації кільканадцять тисяч єврейських мешканців Чернівців. В 1989 році інститут «Яд Вашем» в Єрусалимі присвоїв Траяну Поповічі титул «праведник народів світу», врятовані ним чернівчани бажають увічнити пам’ять про нього і в Чернівцях. Однак знову та ж сама історія – Траян Поповічі належить до невизнаних нинішньою міською радою міських голів, тож його портрету немає в галереї ратуші, а його ім’я відсутнє в мерському списку попередників М. Федорука.

Висновок зі зробленого вище аналізу є невтішним - галерея портретів, яка сьогодні висить в сесійній залі Чернівецької міської ради не є гідним пам’ятником керівникам нашого міста за останні два століття, бо не відображає справжньої історії місцевого самоврядування Чернівців. Відбір бургомістрів та примарів дорадянського періоду в галереї ратуші незаслужено дискримінує представників двох найбільших національних груп Буковини – українців та румунів (в галереї немає жодного! портрету українського бургомістра, відсутніми є також і дві третини портретів румунських керівників міста). Тому галерея в ратуші  насправді є пам’ятником сваволі та некомпетентності міського голови Миколи Федорука, виявом безвідповідальності «вчених» дорадників, які допустили стільки історичних ляпсусів при формуванні цієї галереї, та, що найгірше, свідченням браку українського державницького патріотизму у всіх дорадників, чиновників та депутатів міської ради, котрі відповідають за існуючий стан справ.

Сучасним батькам міста варто усвідомити, що історична пам’ять про визначних діячів минулого нашого древнього міста вже сформована багатьма попередніми поколіннями і намагатися її ігнорувати принаймні несерйозно. Громада міста Чернівців чекає від керівництва міської ради системного підходу до такої важливої справи, якиою є висвітлення та популяризація історії міського самоврядування. А Миколі Федоруку порадимо змиритися з тим, що йому вже ніколи не доведеться урочисто відкривати новозбудовану міську ратушу, як це зробив перший бургомістр Чернівців Франц Лігоцький;  що йому не судилося бути будівничим української держави та загинути за неї, як українському бургомістрові Чернівців Осипу Безпалку; що його ніколи не назвуть «праведником народів світу», бо честь врятування тисяч чернівчан єврейського походження назавжди належатиме румунському примареві Чернівців Траяну Поповічі. Єдине, що може зробити М. Федорук, щоб залишити по собі бодай нейтральну згадку – це припинити безглузду війну з пам’яттю своїх попередників і вшанувати в галереї ратуші всіх без винятку бургомістрів, примарів та голів міськвиконкому міста Чернівці як столиці справді європейського краю Буковина.

 


[1] Помилка в датуванні. Священика церкви св. Параскеви Шандру було іменовано консисторським радником щойно в середині 1919 р.