Печалі хутора Гострий Кілок…

Бездоріжжя бездоріжжям, але о будь-якій порі року вабить ця Богом дана місцина. Хоч й тих хатчин посеред розкішного лісу навіть з десяток сьогодні не набереться.

Кого стрів, пригадую, тієї далекої в часі днини, коли в церковиці Різдва Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії під її дзвони випроваджували в останню путь когось із останніх хуторян? То був Михайло Іванович Боднарюк. Віку, як сказав мені, доживає в Татарстані. «Така вже доля-доленька моя», – мовив. Чого прибув сюди? Та це, голубе, моя ж дідизна, звідкіля мене у військо забрали. Не знаю, чи ще вдасться сюди, до земляків навідатися. Але тягне, бо кращої місцини, ніж цей мій Гострий Кілок, у цілім світі немає… Знаєш, гостюючи, обов’язково буваю на службах у церкві, яку крадькома з батьками навідував ще перед призовом у армію.  На церкву тоді було гоніння та люди на служби все одно ходили цілими сім’ями. А зараз, на жаль, і випроводити у засвіт тут нікому, бо хуторець на очах вимирає. Тому служба в нашій церковиці тільки 2 рази на місяць. І на тому дяка. Часу обмаль, бо не сьогодні-завтра маю вертати в Татарстан. Та, дякувати Богу, що планував, те мені вдалося. Навіть з фронтовим побратимом зустрівся. Балакали з ним цілу ніч і не наговорилися…

• Маєте на увазі Івана Онуфрійовича Андрійчука? І я його, пригадую, свого часу колись навідав.

То було доволі давненько. Та вдячний випадку, що сталося і по щирості душі вдалося поговорити. З людиною унікальної долі. Його, Івана Онуфрійовича, уже нема, він уже в могилці спочиває. Та, як зараз, пам’ятаю його слова про фронти, про бойову звитягу, про його службу унікальну. Її суть полягала в тому, що Іван Онуфрійович рядовим служив у 36-му кавалерійському шабельному полку. Тільки уявіть, був такий на тих фронтах підрозділ. І не тільки був, а й по-геройськи дійшов до Німеччини. З гордістю фронтовик казав: «Нас, кавалеристів, гітлерівці боялися-лякалися гірше морської піхоти, котру називали «чорною смертю».

• Моя шабля, – вповідав тоді ветеран, жодного разу не хибила. Наш кавалерійський полк брав позиції за позиціями. Але винятково там, де не було важкої техніки. Кіннотою проти танків не попреш…

На церковиці Гострого Кілка знову вдарив дзвін чи не по-останньому з хуторян? – подумав про себе, з сумом усвідомлюючи, що кращої місцини справді в світі не знайти.

Іван Агатій