"Совкові фрагменти": панк-художниці Ольга та Віра Іщук з Чернівців для заповнення "білих плям" історії про трагічні сторінки минулого зробили не менше, ніж цілі наукові інституції
На представленні «Совкових фрагментів» - арт-книги панк-художниць-близнючок Olga Ishchuk та Віри Іщук з Чернівців, що використовують псевдонім «Mad Twins», особливо гостро відчув катастрофічний брак популярних текстів, доступних молодшим поколінням чернівчан, які би осмислювали досвід радянського тоталітарного минулого Буковини у ХХ столітті.
За тридцять років, які минули від того часу, коли стаття Кримінального кодексу антирадянська агітація і пропаганда перестала загрожувати реальними тюремними строками, творчі уми не спромоглися дати осмислену загальну картину минулих випробувань, що понівечили життя сотень тисяч людей назавжди змінивши хід історичного розвитку формально найменшої за розміром, але не за історичною вагою території нинішньої великої України.
Тут я не маю на увазі дуже незначну кількість спогадів про ті страхітливі часи, які побачили світ за цей час, чи дрібку наукових дисертацій, які досліджували різноманітні аспекти цієї теми. Фінансована державою серія "Реабілітовані історією. Чернівецька область" так само, на жаль, не мала того резонансу, який мала би отримати подібна лектура.
З популярної літератури, доступної широкому колу читачів, тексти подібного змісту взагалі можна перелічити на пальцях однієї руки. І з огляду на те, що жорна радянських репресій перемололи не одне людське життя, ця ситуація тим більш незбагненна. Особливо на фоні невтомної праці сусідів, які у сотнях текстів осмислюють страшний досвід світових воєн, Голокосту, репресій у країнах так званого радянського табору.
Фактично крім текстів письменниці Марії Матіос, Василя Кожелянка, роману Максим Дупешко і мого документального дослідження "Вернон Кресс. Життя під прикриттям" не можу пригадати жодного іншого тексту популярного жанру, який би рефлексував над цією темою з української точки зору. Таке враження, що потенційні творці досі бояться отримати десять років за антирадянську агітацію і пропаганду.
У цьому контексті робота харизматичних дівчат Ольги та Віри Іщук вартує особливої уваги і визнання. Ці дівчатка точно заробили на четвертак, якщо не "вишку". Представлення радянського минулого крізь призму доступних мемуарів сучасників тієї епохи підкупає людським підходом до висвітлення складної теми. "Совкові фрагменти" переконливі, бо оперують не сухими науковими визначеннями, а конкретними людськими долями і ситуаціями. Оповідь про спротив в'язнів ГУЛАГУ, приклади втечі з таборів, чимало інших менш героїчних сюжетів, цікаво ілюстровані і строго документовані спогадами реальних людей, стають живим голосом з минулого, який розповідає про трагічні його сторінки.
Панк-художниці, які для заповнення білих плям історії про трагічні сторінки минулого зробили не менше, ніж цілі наукові інституції, справедливо виокремили приклади спротиву "совку". Як в'язнів ГУЛАГу, так і радянських дисидентів. Слухаючи їхню розповідь про втечі в'язнів "совка", одразу згадав одну з центральних новел «Зекамерона ХХ» колишнього чернівчанина Вернона Кресса про втечу з-під варти групи Батюти. У документальному романі "Вернон Кресс. Життя під прикриттям" я докладно аналізую історичне підґрунтя цієї розповіді. Новела Вернона Кресса про втечу Батюти, навіть якщо деякі деталі передані не зовсім точно, – вражаючий приклад нескореності людського духу. Один з найоптимістичніших у табірній літературі. І це саме те, що теж допомагало виживати за колючим дротом.
Те саме стосується радянського дисидента генерала Петра Григоренка. Позбавлений військових звань за свою правозахисну діяльність генерал Григоренко змушений був пройти через знущання у психушці, працювати простим вантажником, щоб заробити засоби для існування. Останнім він виявився подібним до колишнього чернівчанина Петера Деманта (Вернона Кресса), який після відбуття строку у колимських спецтаборах, кілька десятиліть тягав вантажі, бо не міг інтегруватися у радянську соціалістичну систему.
Дякуючи дивовижному правилу шести рукостискань, згідно з яким більшість людей на землі розділяє ланцюг небагатьох спільних знайомих, згаданий у Чернівцях під час презентації "Совкових фрагментів" 26 жовтня дисидент Петро Григоренко виявився приятелем тестя Петера Деманта (Вернона Кресса) - іншого радянського генерала Петра Вєчного. У спогадах генерала-дисидента Петра Григоренка, відомих під назвою «У підпіллі можна зустріти тільки щурів», на які посилаються «Mad Twins» у "Совкових фрагментах", є згадка про тестя Петера Деманта. Воістину незвіданими шляхами водить людей Господь.
Моє власне особливе ставлення до "Совкових фрагментів" зумовлене особистими мотивами. І як представника родини, член якої був фізично знищений радянськими катами, і як дослідника цієї сторінки вітчизняної історії. Чимало з того, про що дівчата розповідали на презентації у Чернівцях, довелося пережити не тільки моїм родичам, дідусям з бабусями, батькам, тіткам і дядькам, але й мені особисто. Правдивість розказаних і проілюстрованих ними життєвих історій може засвідчити кожний мешканець Буковини.
Щиро вдячний авторкам, а також організаторці презентації Marina Libanova, за небанальне дійство з глибоким змістом, яких так мало відбувається у Чернівцях.
Юрій ЧОРНЕЙ
Фото Володимира Гуцула
