Особиста думка з приводу судового позову ПАТ «Чернівціобленерго» до журналістів газети «Версії», які його критикують

Покупець завжди правий  або Хто в домі хазяїн?

З приводу судового позову ПАТ «Чернівціобленерго»  до газети «Версії»

 Усе  свідоме життя ми або щось продаємо, або щось купуємо. Щоденно, крім вихідних, продаємо свою працю роботодавцю, який нам за це платить (скільки та як – тема окремої розмови). А потім цими кровно заробленими грошима платимо за товари та послуги. Серед них є такі, що вважаються розкішшю, а більшість нам життєво потрібна: продукти харчування, одяг-взуття, книги тощо. Та є такі послуги, без яких уявити життя практично неможливо: водо-тепло-газо-електро-постачання, зв'язок, транспорт.

Ну не може людина ХХІ століття, в центрі Європи, хоча й не в Євросоюзі, жити без води, туалету, тепла, телефону, громадського транспорту та світла, тобто електрики!

Та чи замислювалися ми, що більшість таких найважливіших послуг надається  специфічним підприємствами-монополістами? Тобто, ніхто крім них, цих послуг вам не надасть. Відповідно, економічний закон конкуренції тут не працює. Бо її просто немає! Воду та водовідведення в місті продає тільки МКП «Чернівціводоканал», тепло до багатоповерхівок – тільки МКП «Чернівцітеплокомуненерго», газ до плити чи то колонки – ПАТ «Газ України», а електрику постачає  тільки ПАТ «Чернівціобленерго».

І йдеться вже не про те, що підприємство посідає монопольне становище на ринку постачання життєво-важливих для кожної людини послуг, а в тому, як поводиться  такий надавач послуг стосовно споживачів – тобто всіх нас, пересічних громадян  України – тих, хто ПЛАТИТЬ.

На жаль, склалася типова модель такої монопольної поведінки: спілкування з «позиції сили» чи за принципом «вас багато – я один». Незалежно від форми власності  монополіста – приватної,  комунальної, державної чи напівдержавної.

Монополісти, замість того, щоб прислухатися до сигналів, які постійно надходять від суспільства – від громадян, підприємців, громадських організацій, профспілок, ЗМІ, їх не помічають, запроваджують правила, зручні та вигідні лише власникам послуг, активно киваючи при цьому на постанови уряду чи державних органів.

Чому так? Чому Закон «Про захист економічної конкуренції» їх обминає, але за їхньої потреби використовуються різноманітні положення та інструкції, що регулюють їхню діяльність у відносинах зі споживачами? Чи не забули чиновники різних представництв, служб та інспекцій, що утримуються вони за бюджетні, тобто людські, гроші і мають захищати людські інтереси понад усе?  Якось надто «делікатно» поводяться вони з монополістами. Посилання ж на державні акти приховує намір монополістів поставити незадоволених «на своє місце» і показати «хто в домі хазяїн».

Монополісти створили систему відносин, коли ми – ті, хто платять – стали заручниками заплутаної процедури «плати за все» – за непрозорі та незрозуміло визначені тарифи, за казуїстику договорів, за ненадані чи надумані послуги – це, на жаль, перетворилося на постійну практику ЖКГ та енергомонополістів.

Їхня поведінка, на наш погляд, можлива лише завдяки тому, що громадяни не знають своїх законних прав, не вміють, а часто й бояться захищатися – і не вірять у власну спроможність відстояти права, домогтися змін.

Громадяни повинні знати: ПОКУПЕЦЬ ЗАВЖДИ ПРАВИЙ. Це ми з Вами платимо РЕАЛЬНІ гроші за послуги монополіста. Але це він, монополіст, визначає вартість послуг, незрозумілу для нас, це він пропонує нам до підписання угоди, за якими в нього всі права, а в нас, споживачів, – лише зобов’язання, це він, на порушення законодавства, відключає наші оселі, офіси, виробництва від постачання електроенергії, тепла, води, газу.

Не можна заперечувати, що в такій ситуації винна й наша спільна суспільна «незрушність». Чому ми не реагуємо відповідно, коли нам надаються неякісні послуги? Чому з нами укладаються несправедливі договори? Чому відповідальність перекладається на плечі споживачів? Чому встановлюється незрозуміла для нас плата за послуги? Чому процедура доступу до цих послуг така заплутана, так дорого коштує та забирає багато нашого часу? Чому ми всі мовчимо, коли на сусідній вулиці, у будинку поруч,  у квартирі сусідів із незрозумілих причин вимкнули світло? Тому що це не в нас? «Моя хата з краю» не врятує: істория довела, що нашу «хату теж спалять», може, трохи пізніше.

Існують у стосунках споживачів із ЖКГ та енергомонополістами проблеми – тож маємо розпочати діалог і домогтися, щоби нас почули. І монополісти, і влада. Для цього учасниками діалогу з боку громади стали громадські організації – ОСББ, ЖБК, ОСН, профспілки, об’єднання підприємців і роботодавців.

Громада повинна відверто говорити про суспільні проблеми, ЗМІ повинні висвітлювати різні точки зору, доносити їх до громади, влада повинна приймати рішення на користь громаді та  бізнесу, а підприємства-монополісти повинні працювати чесно, відкрито, прозоро, надавати споживачам своєчасні, якісні та доступні послуги за зрозумілою, СПРАВЕДЛИВОЮ ціною.

Монополісти мусять працювати за дійсно європейськими стандартами: співпрацювати з громадськістю, перебувати з нею у постійному суспільному діалозі, метою якого є ДОВІРА. Діалог має бути публічним, щоби й ПАТ «Чернівціобленерго», й решта підприємств-монополістів були відкриті для громади, аналізували свої недоліки та упущення в роботі, на які вказують споживачі, радилися із громадськістю, враховували поради та рекомендації, робили конкретні висновки, конкретні дії для усунення власних недоліків в роботі.

Якщо ми, громада «найкращого міста на землі» та «краю, де варто жити», претендуємо на європейськість , треба відповідно поводитися: поважати себе, знати свої законні права, вміти й бажати їх відстоювати, підтримувати в цьому одне одного.

Тільки разом ми зможемо здійснити зміни, яких потребує громада!

Лідія Анциперова, Голова ради Конфедерації профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області  –  плюс фото

Буковинське громадянське об’єднання – координатор спілкування з монополістами.