Орест КРИВОРУЧКО: "ЛЮДИНИ ДАВНО ВЖЕ НЕМАЄ, А ПАМ'ЯТЬ ПРО НЕЇ ПРОДОВЖУЄ ЖИТИ В ЕКСЛІБРИСІ"

Якщо мають рацію ті, що кажуть, буцімто одні люди бачать лише малі речі, а інші – лише великі, то Орест Криворучко, без сумніву, належить до перших. Це про таких як він відома польська письменниця якось написала: "його мета – ось тут, близько, у королівстві деталей, у космосі подробиці, точок і ліній, які вкладаються у форми... (Форми, додамо вже від себе, які часто видно лише під збільшувальним склом). Карбування крихітних слідів і познак, дряпання гладенької байдужої поверхні, наче креслення на ній зморщок, малюнка мудрості". Пристрастю всього життя маестро залишається екслібрис (в перекладі з латини ex libris "з книг") – спеціальний книжковий знак, який часто сам є витвором мистецтва. Незліченну кількість годин, низько схилившись, довелося просидіти йому за роботою над цими мистецькими мініатюрами. І хоча у доробку автора герба і прапора міста Чернівці і Чернівецької області Ореста Криворучка є станкова графіка, живописні етюди, художня фотографія тощо, екслібрис займає особливе місце в його творчому доробку. Десь на Заході, до слова, автор офіційного герба і прапора регіону, напевно, був би мільйонером... Тільки не в Україні. Часто єдиною винагородою для Ореста Криворучка є захоплені очі шанувальників його таланту. Частину зі своєї велетенської колекції майстер нещодавно представив у відділі мистецтв Чернівецької обласної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка, де з ними могли ознайомитися всі охочі.

– Для чого люди позначають книжки?

– Екслібриси з'явилися майже одночасно з винайденням Гутенбергом книгодрукування. Тобто з середини XV століття. А оскільки книга тоді була річчю надзвичайно дорогою, володарі воліли для кращого захисту позначати її, як свою приватну власність. Для цього переважно використовували вензелі з ініціалами господарів. А вже згодом з'явилися і сюжетні екслібриси. Тому поява екслібриса спочатку мала практичну мету – захистити цінну річ. А потім це стало ознакою особливо шанобливого ставлення до книжки. Відтак тепер за екслібрисами можна простежити просування особливо цінних книжок з країни в країну, з бібліотеки в бібліотеку, від одного власника до іншого. Така собі історична мандрівка у просторі й часі, розплутувати таємниці якої інколи так само цікаво, як читати детектив. Скажімо, до мене потрапили старовинні книги румунською, в більшості німецькою мовами зі знаком-печаткою Воробкевича, тобто достеменно можна стверджувати, що він тримав їх у руках. Це також додає книзі історичної ваги. Деякі з цих штемпелів, що тепер маю у власній колекції, навіть представив у каталозі "Друкована графіка", який вийшов друком цього року. Екслібрис також може чимало розповісти про смаки, захоплення власника бібліотеки чи про саму книгозбірню. Хтось хоче, щоб екслібрис відображав шевченківську чи пушкінську тематики, когось більше приваблюють Єсенін чи Висоцький, а хтось взагалі віддає перевагу науковій літературі. Екслібрис про все це може розповісти. Людини давно вже немає, а пам'ять про неї продовжує жити в екслібрисі.

– Скільки часу займаєтеся екслібрисом?

– Починаючи зі студентської лави. Зважаючи, що в Московському вищому художньо-промисловому училищі (колишньому Строгановському) вчився з 1967 по 1972 роки, то десь саме з цього часу роблю екслібриси. Приблизно у 1970 році зробив екслібрис для відомої нині української письменниці Софії Майданської, з якою тоді листувався, то його можна вважати одним з перших. Це був лінорит з зображенням стилізованої скрипки. Загалом за ці понад сорок років виготовив 576 екслібрисів. Екслібрису справді приділяю найбільше власного часу. Зараз зір вже потроху підводить. Очі не витримали навантаження, бо все доводилося робити переважно під лупою. Для друкарні робив багато оригіналів і також псував собі очі. Тоді ж не було комп'ютерів, щоб вибирати будь-який шрифт. То кожну літеру, наприклад, для етикеток доводилося робити вручну. Потім, якщо кудись заїхав білилом, заправляти. А ще примушували розкладки кольорів робити. Якщо це був офсет, то ще самі могли ділити, а якщо високий друк, то кожний колір треба було робити окремо і щоб потім все збіглося. Маю тепер пошкоджену сітківку, ліве око вже не має різкості, довіряти доводиться лише правому. Тим часом шрифт для екслібриса має бути особливо чітким... А ще колекціоную екслібриси. Художники, колекціонери, зазвичай, обмінюються між собою власними екслібрисами. Так мені вдалося назбирати колекцію, що налічує понад три тисячі екземплярів. Але тепер, коли послуги пошти так подорожчали, це стало робити значно складніше.

– Своєрідним підсумком хобі став підготовлений Вами каталог "Друкована графіка з власної колекції"?

– Це видання побачило світ лише нинішнього року, хоча ці 300 примірників каталогу мали вийти ще до виборів. Але друкарня була завантажена, то не встигла потягнути ще одне замовлення.

– Що це за загадкова історія з ручним вклеюванням кольорових зображень до всього тиражу?

– Жодної загадки тут немає. Звісно, друкарня сама могла справитися з таким завданням. Але повноколірне видання обійшлося б значно дорожче, ніж чорно-біле. Тому вирішив, що 43 кольорових зображення на сторінки потроху вклею сам. Якби ж тоді подумав скільки часу це займе: акуратно обрізати зображення і так само вклеїти. Довелося просидіти над цим заняттям 900 годин. Це три місяці роботи без вихідних. "Зекономив" називається.

– Є якісь канони для створення екслібриса?

– Єдиний канон – розмір екслібриса не може перевищувати 13 сантиметрів. Якщо він є більшим, то це вже щось інше, а не екслібрис. Принаймні для позначення конкретної книги він не годиться, хіба що тільки для колекції. Печатки, як правило, тепер не роблять. Якщо такі трапляються, то дуже рідко. Адже замість чіткого зображення на книжці може віддрукуватися просто ляпка. Тому зазвичай це клаптик паперу з зображенням, який друкують як ярличок і наклеюють вгорі на зворотний бік обкладинки. Тираж – від кількох штук, до кількох сотень екземплярів. Ті екслібриси, наприклад, які виконую в авторських техніках, друкую сам. Робити це складно, тому їх існує не більше десятка – трьох десятків примірників. А якщо це малюнок для друкарні, то там можна замовити будь-який наклад. Щодо техніки виконання екслібриса – обмежень немає. Одні майстри віддають перевагу ксилографії, інші – офорту, треті – ще якійсь техніці. Часу на створення одного екслібриса також йде по-різному. Багато залежить від обраної техніки, складності зображення. Якщо працюєш пером і тушшю, то й за день можна встигнути, а якщо це офорт чи інкорель, то і за тиждень не впораєшся. Вибір конкретного зображення також залежить від різних умов. Наприклад, особисто збираю книги на шевченківську тематику, відповідно "Шевченкіана" в екслібрисі мені найближча.

– Бачив на Вашій виставці екслібрис Президента України Віктора Ющенка. Він знає, що Ви його для нього зробили?

– Робив один знак на замовлення до його дня народження, а також для його дружини. А згодом ще раз, але вже тільки для нього одного. Використав для зображення власний проект Великого Герба України, який придумав, але на конкурс не надіслав. У першому конкурсі, який було оголошено ще на початку 90-х, участь брав. Мав тоді дві ідеї, проте встиг реалізувати тільки одну. Згодом розробив ще один можливий варіант, але всі наступні конкурси з визначення Великого Герба України проводилися якось підпільно, тому про них і не знав. Але цей мій другий варіант Великого Герба видається мені кращим за перший. Тому використав його у президентському екслібрисі Ющенка. Особисто з Віктором Ющенком не спілкувався, зате мав честь поспілкуватися з його дружиною Катериною. Зобразив на її екслібрисі вишиту троянду і стилізовані фігури жінки та чотирьох дітей, то Катерина Михайлівна пожартувала: "це що натяк на четверту дитину?". Маю від неї на згадку альбом "Національний музей мистецтв України".

– А це взагалі дороге задоволення замовити собі екслібрис?

– Більшість, якщо не всі 99 відсотків власних екслібрисів, робив безплатно. Звісно, ціни тут можуть різнитися від 50 гривень до 100 євро. Порівнюючи з вартістю екслібрисів у Європі – це не дуже дорого. Знав одного чеха, який ще в радянські часи брав по 5 доларів за кожний відбиток-офорт, не кажучи вже про саму роботу. Якщо це інкорель, з якою треба добряче намучитися, віддрукувати 30 екземплярів, а ще буває розфарбувати, то це таки забирає багато часу і сил.

– У середовищі творців екслібрисів є нагорода на кшталт кінематографічного "Оскара", яка означає найвище визнання їхньої майстерності?

– Єдиної нагороди спеціально для творців екслібрисів у світі немає. У кожному окремому конкурсі свої нагороди. Поляки, наприклад, завжди роблять вагомі такі медалі з бронзи, – є що в руках потримати. Не варто забувати, що то були за часи. Художнику Сергію Кукурудзі, наприклад, який теж робив знаки, похвала чеських олівців, які він назвав кращими за радянські, коштувала 25-річного заслання у Казахстан. Надіслати кудись на конкурс свою роботу в пізніші радянські часи теж було непросто. Особливо великого розміру. Потрібен був дозвіл Мінкульту тощо. Виконати всі умови було практично неможливо. А мініатюри можна було надіслати у конверті. Заклеював свої роботи і посилав навмання. Роботи нечасто пропадали, пропадали премії. Пригадую, виграв якось другу премію у Люксембурзі. Згідно з умовами конкурсу, повинен був отримати певну суму. Звісно, що у радянські часи ніяких грошей мені ніхто би не дав. Тому попросив організаторів, щоб на всю суму купили альбоми з репродукціями цікавих мені митців, Ешера, ще когось, яких тут не міг придбати. Вони купили, відіслали, а альбоми пропали. Організатори виставки страшенно розлютилися: "як таке взагалі могло трапитися. У Люксембурзі поштові відправлення ніколи не пропадають". Довелося директору ще раз вже за власні кошти купувати такий самий альбом Ешера і надсилати повторно. З другого разу рекомендованим пакетом я його таки отримав. Віддячив йому за це екслібрисом з його ім'ям. Ще був курйозний випадок, коли на міжреспубліканській виставці-конкурсі екслібрисів, присвячених Олександру Пушкіну (Кишинів, Молдова), отримав одразу першу і третю премії. То п'ятдесят рублів за третю премію мені прислали, а сто п'ятдесят за першу – пропали. Останній за часом конкурс, в якому брав участь вже цього року, проходив у замку-музеї Мальборк (Польща). Запрошували мене приїхати, щоб отримати премію, але не мав грошей для цього. То вони вже мені поштою її переслали.

– Десь на Заході автор офіційного герба і прапора міста Чернівці і Чернівецької області, напевно, був би мільйонером...

– Робив герби, прапори, ескізи для деяких орденів. Наприклад, відзнаку "Почесний громадянин Буковини", ескіз медалі "На славу Чернівців" до 600-річчя першої письмової згадки про місто. Мені також її вручили з посвідченням № 1. Сам зробив, сам отримав.

– Прогноз про майбутнє зникнення паперових книжок, а з ними відповідно, і екслібрисів не засмучує?

– До речі, зараз також багато екслібрисів до книги навіть не доходять, а одразу розходяться поміж колекціонерами. А щодо книг, то не думаю, що вони колись остаточно зникнуть. Тиражі, напевно, зменшаться, але самі книжки в нинішньому вигляді існуватимуть завжди. Інтернет – це добре, але відчуття від книжки у руках, як витвору поліграфічного мистецтва, над яким працював художник-митець, нічим не заміниш. Врешті, завжди існуватимуть колекціонери екслібрисів.

Запитував Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"