Ольга Гришин-Грищук: «Зміни будуть тоді, коли буде співпраця і ми не будемо тягнути того, хто йде вверх, за ноги вниз»

Друкопис програми «Суть речей» на радіо Станція 103.2 ФМ від 22 січня 2015 р.

Ведуча: Оксана Денисюк.

Запрошена гостя: Ольга Гришин-Грищук, активіст реанімаційного пакету реформ, координатор руху ЧЕСНО.

 ВЕДУЧА: Ольго, коли розпочалась твоя діяльність у громадських організаціях і що цьому слугувало?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: від початку навчання в університеті якимось чином я намагалась долучатись до різноманітних акцій в університетському житті, однак, коли настав момент самовизначення, а саме на 4-5 курсах, коли постало питання професійного визначення, я тоді не працювала в жодній з політичних партій, хоча багато одногрупників долучались до такої роботи, тому що за спеціальністю я політолог – перша освіта, друга освіта – психолог. І на той момент у мене не було довіри до жодної з політичних партій, були дуже глибокі вагання і я не зробила однозначного вибору, і тому активно не долучалась до суспільно-політичного життя. Сьогодні ж я більш активно задіяна, але відбулось це саме тоді, коли розпочинався Майдан у Чернівцях, хоча я не була прихильником певної політичної партії, однак точно була прихильником певної громадської позиції і, власне, випадково потрапила на Майдан. Мені подзвонили одногрупники і питають: Олю, що ти сьогодні робиш? Я кажу – є різні плани, а я на той момент ще у школі психологом працювала. Вони кажуть: А чи не хочеш після роботи прийти на Майдан, Центральну площу? Це дійсно було дивне відчуття, бо для мене питання протесту тоді було зовсім іншим, аніж сьогодні. Протест – щось таке дивне, незвичне, було багато недовіри. Якщо чесно, я тоді задумалась, чи варто на це витрачати свій час, але скоріш моя прихильність до друзів викликала бажання прийти. Одночасно в той момент стартував наш маленький інформаційний проект «Інфоключ» і ми почали цю інформаційну сторінку, зробили там опитування: «Чи готові ви вийти на мирний мітинг» і сказали, що якщо 150 людей проголосує ТАК, то ми виходимо. І за той вечір близько 500 людей дало позитивну відповідь і в нас тоді вже сумнівів не було – однозначно так, бо є з ким. Це був перший день, тоді нас вийшло чоловік 25 вдень і 50-100 ввечері, це була невелика кількість, але вже тоді, напевно, ми прийняли для себе однозначну позицію, що відстоїмо ті цінності, за які ми вийшли і залишились ночувати, принесли першу палатку. Так розпочався наш шлях на Євромайдані. Згодом, коли ми зрозуміли, що це питання, яке не вирішиться за день, за тиждень, за місяць, то теж прийняли для себе рішення залишитись до того моменту, коли питання буде вирішено. Сьогодні минуло вже майже півтора року і мені здається, що від того першого дня, коли я вийшла на Майдан, моє життя в такому шаленому ритмі, що мені навіть не віриться, що пройшло півтора року, бо кожен день надзвичайно усвідомлений і кожен день направлений на реалізацію тих ідей, які зародились в перший день на Майдані.

 ВЕДУЧА: а відчуття того, що скоро це не завершиться – присутнє?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: так, присутнє. Згадаю ще такий випадок з життя громадських активістів. На другому-третьому місяці ми задавали собі питання «коли це завершиться?», сиділи ввечері і думали – начебто завершується, начебто щось вирішується, вони мусять прийняти позитивне рішення, так кілька днів поспіль ми сподівались, але в один момент зрозуміли, що це не закінчиться сьогодні-завтра і ми готові працювати. Ще я порівнюю нашу державу з іншими європейськими країнами – їх шлях об’єднання, становлення їх, як сильних політичних гравців відбувалось протягом не одного року і не одного десятиліття. І сьогодні, коли нашій державі усього 23 роки, то мені здається, що сподіватись на дуже швидке покращення просто неможливо і тим українцям, які готові покласти якийсь час на побудову цієї України, у майбутньому буде віддача від тієї роботи, яку ми робимо сьогодні. Але, скоріш за все, це буде або наша хороша старість і хороше життя наших дітей, але це не означає, що варто припинити щось робити.

 СЛУХАЧ: чи планує ваша гостя брати участь у виборах, можливо, нею вже створена якась політична партія? Жінки в наш час активні не тільки в організації мітингів, але і в політичному процесі. На скільки ви та ваші друзі готові йти захищати батьківщину зі зброєю в руках?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: щодо участі у мобілізаційній кампанії – якщо мені прийде повістка, то я відповім на неї і без сумнівів піду захищати Україну і допомагати тим, чим я зможу допомогти. І я так впевнена у цьому, тому що у мене є друзі-волонтери і більшість з них – це дівчата, які сьогодні, незважаючи на сильні військові протистояння, не бояться їхати на Схід. Я захоплююсь ними, і сама була там і за кілометр від нас розпочинались бої. Звісно, спочатку це шок, але я рада, що мала такий досвід перебування у зоні, де відбуваються військові дії. Коли ти бачиш мужніх солдатів, які стоять поруч, то не страшно, а їх очі – такі щирі і такі готові захищати, що ти теж хочеш якомога більше допомогти їм. Наразі я більше долучаюсь, як волонтер. Стосовно жінок-політиків – я підтримую жінок, які йдуть в політику. Зокрема, наш колишній координатор руху ЧЕСНО Світлана Заліщук сьогодні народний депутат України, вона склала повноваження у ГО та прийняла свідомий вибір в сторону політики. Щодо мене, то я ще однозначного вибору не зробила і якщо буду робити заяви щодо політичного життя, то буду виступати не тільки від себе особисто, а, напевно, від команди. Тому що йти одному…хоча один в полі – воїн, але хотілось би, щоб була команда і щоб вас було військо, бо військо – це ті, хто зможуть просунути цю систему у певному конструктивному напрямку і не просто робити мітинги. Сьогодні ми більше працюємо над конструктивними пропозиціями для депутатів обласної та місцевої рад і я думаю, що наш слухач мав можливість ознайомитись з тими вимогами, які ми сьогодні ставимо. І це конструктив, адже ми радимось зі спеціалістами, з експертами і намагаємось тим депутатам, які, можливо, не готові самі продуктивно працювати – допомогти їм.

 ВЕДУЧА: допомогти їм піти чи працювати?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: спочатку допомогти їм працювати, якщо не зможуть працювати, то допомогти їм піти. Так, тут теж позиція однозначна.

 ВЕДУЧА: дійсно, ваша активність трансформувалась – спершу це були мітинги, тепер це не лише контроль влади, але й поради і навіть вимоги. Як відбувався цей процес змін?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: відбулась сильна трансформація. Я і мої колеги зазначаємо, що стільки інформації, стільки міні-навичок, які ми здобули на Майдані, ми б не здобули під час мирного життя. Це і вміння того, як організувати захід, де людям було б цікаво і де б люди мали можливість вільно і на повну потужність висловити свої думки. Це не так легко, бо не можемо просто прийти і стояти, потрібно знати куди ми рухаємось і за що ми стоїмо, власне не тільки проти чогось. Наприклад, ми стояли проти Януковича і він пішов, але потрібно знати що після Януковича, хто повинен прийти і яка має бути нова система. І сьогодні це робота над формуванням нових можливостей взаємодопомоги. Наприклад, зараз ми долучаємось до створення реанімаційного пакету реформ – це надзвичайно велика кількість експертів, сьогодні це понад 300, кожен з яких працює у своєму напрямку. Це цілком відкрита демократична структура, де кожен громадянин може долучитись, висловити свою думку щодо законотворчих моментів. Вже прийнято понад 15 законів, які лобіював реанімаційний пакет реформ, багато пройшли перше слухання, багато на обговоренні. І це дійсно той момент, як громадянин може сам активно долучитись до творення нової політики та нової держави. Наступний етап – це контроль за виконанням цих законів, тому що мало самого хорошого закону, потрібне його хороше виконання. І над цим ми працюємо, звісно, це не просто, але нам приємно, що є експерти, які нас сьогодні підтримують і ми готові приймати будь-яку інтелектуальну допомогу, бо це те, що нам зараз найбільше потрібно.

 ВЕДУЧА: досить довго влада та люди жили окремими життями і в якійсь мірі це всіх влаштовувало і про це ми говорили минулого четверга з паном Арсеном Анциперовим. Зараз все склалось так, що влада та люди вже не можуть жити окремо, як це було раніше. І ось ви ж звертались до депутатів міської та обласної рад з певними вимогами, нагадай, що це за вимоги були?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: перша вимога була щодо відкритого персонального голосування депутатів обласної ради, тому що кожен громадянин має знати чим займається той депутат, якого він обрав. І таке персональне голосування –це була наша перша вимога. Далі щодо прозорості видатків, бо ми сьогодні платимо податки, але не знаємо які видатки, тобто на що використовуються наші гроші чи раціональним є це використання. Певні зрушення у цьому напрямку є. Також це було питання щодо повного переліку комунальної власності, чим володіє громада, за якими цінами сьогодні здаються в оренду ті комунальні приміщення, які є і що ми з цього отримуємо. Наразі такого повного переліку на сайті немає, є певні дані за 2011 рік, але сьогодні вже 2015 і нам би хотілось, щоб ця інформація була оновлена. Також був ряд конкретних пропозицій, але вони більш глибокі.

 ВЕДУЧА: наприклад.

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: це стосувалось також комунальної власності та підприємств. Наприклад, була ситуація в одній з лікарень, голову якої возили у смітнику і щоб такі ситуації не виникали, по-перше, очільники комунальних установ мають звітувати перед громадою, а по-друге, колектив має впливати на тих, хто ними керує і щоб міг сам висловлювати недовіру керівнику, якщо він не справляється з обов’язками. Як це буде організовано – це питання процедури, але безпосередньо ці люди мають впливати, тобто щоб внутрішня демократія була більш розвинена.

 ВЕДУЧА: що вдалось зробити і на скільки влада йде на зустріч побажанням громадських активістів?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: доволі неохоче, звісно, йде на зустріч. Але коли ззаду трішки підштовхують у спину, то доводиться як не як, але йти. Можливо, це крок вперед – два назад, знову крок вперед, але тим не менше відбувається вже якась взаємодія. Зокрема, щойно я була на звітуванні депутатів однієї з партій, вони зробили публічне звітування і це також була наша вимога.

 ВЕДУЧА: що це за партія?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: «Свобода». У нас був пункт у вимогах, щоб депутати представили звіти роботи за 4 роки – що вони встигли зробити, що не встигли та оприлюднення їх передвиборчих програм, тому що вони на сайті є до певного моменту, а далі щезають у невідомому напрямку. Як ми можемо проконтролювати депутата, якщо навіть не знаємо його обіцянок? І така вимога була виконана даними депутатами, звісно, до цього звіту багато запитань і ми їх пробували ставити, але тим не менш – це зрушення. Наступне позитивне зрушення в тому, що сьогодні більш детально обговорюється обласний бюджет і міський. І це те, що може забезпечити нам рух вперед і можемо вважати, що за допомогою тиску громади почали обговорювати більше куди спрямовані кошти, чи доцільне це спрямування, можна працювати у комітетах. Один з депутатів виставляв графік роботи комітетів, куди громада може приходити і також долучатись до обговорення. А щодо негативу, то зі 100 депутатів обласної ради не проявили особливого зацікавлення, це були з їх сторони просто загальні тенденції, вони розпочали рухатись в тому напрямку, який їм запропонувала громада, однак не стали такими активними, як хотілось би. Тільки один з депутатів зробив депутатський запит на ті питання, які були нами виставлені, всі решту поки мовчать і депутати, з якими ми сьогодні спілкувались на звітуванні, сказали, що будуть співпрацювати, виносити питання на порядок денний, але поки це тільки слова. Тобто один зі 100 відреагував і плюс ми бачимо два загальні позитивні напрямки роботи.

 ВЕДУЧА: на твою думку, чому відбувається цей спротив до змін з боку депутатів та чиновників? І чи зміниться це тенденція після місцевих виборів?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: я сподіваюсь, що зміни відбудуться. До Майдану депутати наче заснули, про них забули, їх фактично не турбували, вони тихенько працювали і мені здається, що у них було таке відчуття, що окрім приміщення облради та міської ради нічого не існує. Напевно, вони забули, що вони представники народу і тому я сподіваюсь, що після того, як громада почала активно цікавитись їх роботою, то ситуація зміниться навіть у тому, що ці депутати задумаються над тим куди їм варто рухатись. І поки вони у політичному сенсі живі, то спробують щось зробити, щоб врятувати себе – це перші зрушення, а після виборів, думаю, що ситуація зміниться, тому що самі громадяни зрозуміли, що їх голос важливий. І якщо депутат не відповідає нашим очікуванням, то це наш вибір і теж наша відповідальність за нього. Я думаю, що люди будуть більш прискіпливо ставитись, ходити на збори перед виборами, коли депутат представлятиме свою програму. Коли в загальному говоримо про нашу державу, наприклад про Схід, то там питання життя і смерті, війни, так? А в нас тут громада сама може вирішувати ті питання, які виникають і депутати - це саме ті люди, які повинні вирішувати ці питання. Вкотре повторюсь: вояки повернуться і запитають, а що ми тут зробили? І що ми їм покажемо? Які результати роботи? В яких умовах живуть їх родини? Хто опікується їх дітьми? Тобто ми повинні дбати за місто і в нас є така можливість.

 ВЕДУЧА: а щодо самої системи?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: я думаю, що є два важливих аспекти. Перший: ми так звикли до того, що нас залякують, що нам дають вертикальні вказівки, забороняють проявляти ініціативу, як це було під час команди Януковича, що зараз теж не проявляємо більших активностей. Зокрема державні службовці, які звикли працювати у рамках закону, тобто ми дотримуємось того правила, що робимо все, що дозволено законом, але можна робити і те, що не заборонено – це більше поле для творчості, для певних добрих справ. І це питання вже до кожного особисто: що він готовий робити і що він хоче робити? Бо можна виконувати тільки вказівки, а можна проявляти ініціативу. Я вважаю, що сьогодні має відбутись певний злам і це залежить вже персонально від кожного. І це питання ще залежить від керівника, якщо у нього є політична воля в тому числі, то він буде підтримувати ті ініціативи, які будуть пропонувати його підлеглі. І я вважаю, що сьогодні така можливість є. Але це дійсно у наших головах. У нас є тисячі державних службовців і це велика потужна сила, яка може творити зміни в нашій державі.

 ВЕДУЧА: як реагують чиновники та депутати на ваші контролюючі заходи, які ви проводите?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: по-різному: від погроз до ігнору, але все одно результат є і це найважливіше.

 ВЕДУЧА: хочу повернутись до нашої бесіди про зміни системи.

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: сьогодні я спілкувалась з одним експертом з реанімаційного пакету реформ і ми говорили про це питання. Він каже, що не можна систему руйнувати одразу і я з ним повністю погоджусь, адже коли ми руйнуємо систему, ми маємо запропонувати нову систему, альтернативу. Руйнувати без альтернативи в ніякому випадку не можна. І тому зараз так складно, бо доводиться виробляти цю нову систему. Система це ж не погано, якщо вона добра, то вона має показувати свої результати, але ці результати не мають бути тільки на папері. Ось наприклад, проживає сім’я, в неї складі життєві обставини, ми маємо знати конкретно яка це сім’я, яка допомога була їй надана, яка взаємодія відбувається з ними, кому конкретно ми допомагаємо, тому що ці люди і є держава. І ця персональна відповідальність тут дуже важлива, це не мають бути просто показники людей, як то пишуть на папері – допомогли 5 людям, а ми маємо знати хто ці люди, чим вони живуть і чи їм допомогли. Це не мають бути цифри, цифри мають стати живими і в цьому буде ефективність системи. І щодо системи, так, вона дійсно складна, але я вірю, що є невелика частина людей, яка готова штовхати цей механізм вперед і тут відповідальність залежить від кожного.

 ВЕДУЧА: ти говориш зараз, що складна та система, яка існує?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: так, доволі складна, тому що це величезна машина і зрештою не є так багато людей, які прагнуть до змін. Кожен з нас приходить додому, п’є каву і каже: я хочу змін! Але кожен з нас володіє владою, де б ми не працювали – починаючи від продавця і закінчуючи найвищими рангами державних службовців – кожен з нас має владу. Зокрема, той самий продавець може як доброзичливо ставитись до клієнта, так і негативно, при цьому здійснивши ту послугу, яку він здійснює, але наше ставлення один до одного залежить від нас самих і чи бажаємо ми його змінити в позитивну сторону? Якщо змінимо, то дійсно життя в країні почне змінюватись. Умовно, ми навіть не створюємо черги до маршруток, щоб ефективніше пересуватись, а це теж наш комфорт. Чи готові ми пожертвувати чимось маленьким для того, щоб стало комфортніше жити всім?

 ВЕДУЧА: а як ти гадаєш і бачиш, чи готові люди до таких змін та пожертвувань?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: як хто. Але дуже велика частина населення готова. Я бачу скільки людей долучається до волонтерських ініціатив, це дійсно тисячі людей в області, мільйони в Україні, це надзвичайно приємно і свідчить про те, що люди готові допомагати один одному безкорисно. Але, звісно, залишаються і ті, хто сьогодні байдужі. Я сподіваюсь, що вони знайдуть місце для застосування своєї енергії, можливо. Навіть невдоволення продукує якусь енергію і я сподіваюсь, що це невдоволення буде висловлено у констурктиві чи пропозиціях до тих людей, які працюють.

 ВЕДУЧА: думаю, що це частково пов’язано із тим, що українці досить терплячі. А чи не думала ти над тим, що така пасивність пов’язана із розчаруванням після Помаранчевої революції?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: я, напевно, не підтримую розчарування стосовно першої революції, тому що тоді воно, так – було, але сьогодні зовсім інший процес. Ми з друзями після Помаранчевої революції робили опитування, чи готові люди знову вийти на мирний чи не мирний мітинг. І насправді довший час люди були не готові і вважали, що це нереально, але деякі представники попередньої влади на стільки «постарались», що наші люди хоч і дуже терплячі, але не на стільки, тому ми маємо сьогодні зовсім інші процеси. Що відрізняє ту революцію від цієї? Тоді, на жаль, енергію не було спрямовано у конструктив і мало людей були готові на самореалізацію саме у громадській сфері. Навіть у Чернівцях, пам’ятаю, після активних революційних подій цього Майдану зібрались громадські активісти, які до цього дуже мало перетинались між собою, і вони всі зібрались і сказали, що вони готові співпрацювати, створювати щось спільно. Незважаючи на те, що ми різні, але ми готові бути більш відкритими один до одного. Знаєте, у чернівецьких людей є трошки такого пафосного, гонорового, буду собі сам і подивлюсь як то вийде у інших і ось саме це «я подивлюсь, як воно буде у інших» почало трошки змінюватись і ми почали думати, а хто ж наш сусід, а може йому потрібно допомогти і разом у нас вийде трішки більше. Як на мене, такі невеликі зрушення є і ми не можемо відкидати цей успіх, який у нас є. І ще мені здається, що попередню революцію дозволили знівелювати, у неї теж були свої цінності і люди теж щиро виходили на Майдан за зміни, але потім почались міжусобиці всередині.

 ВЕДУЧА: так, тоді треба було контролювати. Люди тоді зробили якусь частину і пішли.

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: і тут ми повертаємось до того питання, яке ти задавала щодо контролю і щодо завершеності революції. Революція не може завершитись у плані конструктиву, якщо ми хочемо нову країну. Це не та робота, яку зробив до 6-ї і пішов, це та робота, яка стає стилем життя, тобто ти маєш розуміти, що ти йдеш вперед, вперед, вперед і межі досконалості немає. Якщо ми почнемо рухатись вверх, догори, то воно почне відбуватись, а якщо ми зупинимось і будемо сподіватись, що це зробить хтось замість нас – цього точно не буде. Були такі дні на Майдані, коли громада збиралась у великій кількості, коли знали за що виходимо і чому, але як тільки втрачався конструктив та самоорганізація – ніхто не приходив. Ми не можемо такі речі пускати на самотік і це потрібно визнати.

 ВЕДУЧА: дійсно, зміни є, але вони не відбуваються так швидко, як би нам усім цього хотілось.

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: найважча боротьба – це боротьба з собою. І чому ці зміни не відбуваються? Тому що побороти власні страхи і власні внутрішні бар’єри найважче.

 ВЕДУЧА: а як побороти втому? Коли стикаєшся з байдужістю, зі стінами в обличчі чиновників, то рано чи пізно можуть опуститись руки. То як надихаються громадські активісти?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: я інколи жартую, що мене неможливо розчарувати і думаю чому? Тому що я згадую ті дні, які ми проводили з однодумцями на самому початку. Я пам’ятаю, як ми обіцяли один одному і я думаю заради кого я це роблю, чому я це роблю. І це було таке глибоке усвідомлення і перед собою і перед іншими, що воно тримає і до тепер. Коли депутати міської ради написали заяву на нас, а я все ж таки вважаю, що ця заява була спрямована проти громадських активістів, сьогодні можна багато говорити, що НІ чи ТАК, але Янукович теж не казав, що він віддавав злочинні накази і що це не за його наказами розстрілюють людей на Майдані. І депутати міської ради теж можуть казати, що це не була заява проти активістів, але чому ж мене викликали на допит у день, коли мене не було в Чернівцях? І чому викликали моїх колег та шукали студентів? Тому що на них була написана скарга у прокуратуру цими 23 депутатами, їх обличчя я запам’ятала і з багатьма вже знайома особисто. Коли ти виходиш на мітинг, перед цим шукаєш ввечері фотографії цих депутатів, пишеш вимоги і стоїш вранці на морозі, коло тебе твої друзі, які тебе підтримують і ви разом мерзнете, тримаючи ці плакати, це те, що ніколи не забудеш. І коли в мене опускаються руки, то думаю про те, що тоді в мене були сили стояти на морозі і тепер будуть? Я можу працювати. Коли в людей була сила викопувати бруківку голими руками, то в мене буде сила працювати над конструктивними пропозиціями, тому що я в теплій атмосфері, в колі друзів і знайду тих, хто допоможе. І ще я згадую розмови своїх батьків, коли я була у 6-7 класі, коли вони казали про нову державну програму, що до 2010 року будуть зміни, а 2012 будемо у ЄС, а у 2015 ідеальні дороги. Я тоді думала, о здорово – закінчу школу і буде ідеальна дорога, а сьогодні вже 2015 рік, я закінчила університет, а немає ідеальних доріг. Тому я думаю, що ці обіцянки, які ми давали на Майдані, ми не почнемо виконувати зараз, то у 2020 році цих доріг так само не буде і сьогодні кожен має взяти на себе невеличку частинку відповідальності – депутати, люди, громадяни – і зробити нашу країну кращою. І коли в мене будуть діти, то буде мегадосконалість на вулиці, у мене чудова зарплата, а вони йтимуть в ідеальний садочок і я хочу, щоб це було реальністю, але це не буде реальністю, якщо не буде цієї складної роботи. Ось це і є моє натхнення – заради майбутнього працювати хочеться, бо воно на голову не впаде. Нещодавно читала рекомендації старшого покоління до молодшого, щоб вони зробили у 20 років, якби у них був той розум, що в 40. І більшість з них сказали, що вони б мудро інвестували і почали б думати про своє старше життя тоді, в 20 років. І коли мені зараз 20 з хвостиком, я починаю думати, а що ж буде, коли мені буде 40? І це мене надзвичайно мотивує.

 ВЕДУЧА: яка твоя думка щодо того, що діяльність і контроль громадських організацій та активістів щодо влади має бути дещо жорсткішими? Навіть акція напередодні нового року, коли ви роздавали золоті унітази депутатам Ратуші – вони ними так тішились, фотографували, забирали одні в одних…можливо, не подарунки їм варто дарувати, а останні листи попередження?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: так, це точно останній лист попередження, бо коли тобі дарують золотий унітаз, то це має навести тебе на певні роздуми, що щось ти робиш не так і може прийти час, коли тебе спустять у справжній унітаз. У мене є колеги-психологи, які кажуть, що для того, щоб не плакати – сміються і я думаю, що багатьом з них, можливо, хотілось плакати, а плакати не можна публічно і тому посміятись, мабуть, був найкращий вихід. Тоді у сесійному залі були і військовослужбовці і вони були доволі рішуче налаштовані та хотіли бачити чим займаються депутати на сесії, і наші звернення, і моє доволі радикальне, були про одне: треба усвідомлювати хто ти. Якщо ти депутат, то займайся тим, що має робити депутат, зрозумій, що ти не просто громадянин, а представляєш думку багатьох і ти маєш за це відповідати. Так, це було останнє попередження і питання навіть не в тому хто буде проявляти цей радикалізм – громадські активісти чи організації. Питання в тому, що є загроза майбутніх заворушень і коли на нас йде загроза зі Сходу, то нам не можна бути слабкими всередині. І тому були такими наші заяви, тому що ми маємо бути сильними, якщо міжусобиці та бездіяльність почнуться тут, то що залишиться від нашої країни? Чи зможемо ми відстояти свої землі, чи зможемо ми протистояти комусь, якщо самі між собою не знайшли спільної мови. Тому і було попередження. Ми не готові руйнувати, ми готові докласти усіх зусиль, щоб була робота. Це наш лозунг сьогодні і навіть не лозунг, а життєвий принцип.

 ВЕДУЧА: повертаючись до теми ефіру, хочу запитати: влада та громадські активісти – співпраця чи боротьба?

 ОЛЬГА ГРИШИН-ГРИЩУК: я дотримуюсь того принципу, що співпраця. Наразі я теж державний службовець і взяла на себе цю відповідальність спробувати щось зробити, ми не тільки кажемо гасла, а готові розпочати з себе, бо хтось може казати: ти так класно критикуєш владу, а давай сам ставай владою. Ми готові до цього, я не знаю чи все нам вдасться, але, думаю, що вдасться тоді, коли інші, які стоять поруч, будуть допомагати, а не просто спостерігати, тому що в когось одного щось може і не вийти, але коли не виходить, то краще дати пораду, зробити добрий вчинок, підказати, але не просто критикувати. Критикувати завжди легше і ми сьогодні беремо на себе цю відповідальність і всіляко співпрацюємо, так, громадські організації, в яких я працюю, критикують владу, але це вже зовсім інша якість критики. Це не просто лозунги «Геть» чи «Ганьба», це вже зовсім інше – це конкретні матеріали, звернення, це інформаційні запити, прохання, це активна долученість до тих програм, які сьогодні існують. Це складніше, але я вважаю, що це і цікавіше, тому що коли ти мітингуєш – це одне і воно потрібне, ця солідарність повинна бути, але коли ти маєш можливість попрацювати в комітеті, піти на державну службу або допомогти органу державної влади – це набагато цікавіше. І ще скажу кілька слів про мітинги. У Франції мітинги дуже потужні, інколи навіть руйнівні, але в чому їх суть. Коли тисячі виходять на вулиці, то там не всі підтримують саме цю ідею. І я бачила, коли питали в однієї дівчини, чому вона вийшла і вона сказала, що сьогодні вийшли, щоб прийняли конкретне рішення, наприклад, профінансували комунальну установу і вона каже, що я, можливо, і не підтримую це або не так, щоб аж виходити на вулицю, але я знаю, що якщо завтра я буду з проблемою і мої права буде порушено, а сьогодні я не вийшла, то хто вийде завтра захищати мене? І мені хочеться, щоб українці і надалі проявляли цю солідарність у тому, що захищаючи один одного, ми захищаємо себе. І мені хочеться, щоб така солідарність була не тільки в громадському секторі, а й в державному секторі і щоб ця взаємокорисна співпраця відбувалась. Є певні зрушення в цьому, деякі ГО мають можливість співпрацювати з органами державної влади і я сподіваюсь, що ми будемо використовувати ці можливості для того, щоб зміни відбулись. А зміни будуть тоді, коли буде співпраця і ми не будемо тягнути того, хто йде вверх, за ноги вниз, а коли ми будемо підштовхувати одного, іншого і самі рухатись вперед.

 Інформаційний партнер програми «Суть речей» на радіо Станція 103.2 ФМ www.buknews.com.ua