Одні вертають додому, інші відлітають
15.03.2019, 16:28
Незбагненно щемлива у своїх надбаних мільйонами років діяннями матінка-природа, яка мудро віддзеркалює свої закони в усьому: тендітних первоцвітах на прогрітих виділах давнього лісу, кизил-дереві, що першим з перших ніжним цвітом укрився.
Але я про перелітних птахів. Вони, як мабуть жодне інше творіння природи, по-особливому дивують своєю премудрістю, яку розгадати до кінця нікому не вдасться. Взяти бодай чорних лелек, котрі з Божого благословення і, мабуть, не без втрат в далекій дорозі також прибилися в рідну сторону: далекі від людського ока левади, густі очерети, де сторожка птаха заходить для себе поживу, а головне, надійний прилисток.
Знаючи, що відомий в Україні орнітолог, наш земляк Ігор Васильович Скільський над усе цікавиться і вивчає життя чорних лелек, поспитав у нього, а скільки ж того птаха маємо на сьогодні в краї?
-
Це щорічно 13-15 особин. Чорні лелеки облюбовують і дають приплід тільки на підгір’ї Буковини. Зокрема, на Сторожинеччині та Вижниччині.
-
І я, Ігоре, рік чи два тому ранньої весни спостерігав за чорними лелеками в районі села Лопушна Вижницького району. З авто, метрів за сто, бо особливо сторожка птаха ближче не підпускає. З такої відстані вдалося навіть за фотографувати. Та все ж скажи, чому їх так мало на Буковині? Звичайних бузьок маємо сотні, якщо не тисячі, а чорних лелек якийсь десяток?
-
А ти про це поспитай у природи: чому 13-15, а не сотні. Але, може, це й добре, що не все велено нам знати, бо людина і так наробила в тій природі стільки колоту, що ран не залікувати. Та вже кажу, котрі з перелітних та й від нас відлетіли.
-
Ага, ти про земляків з родини яструбиних, котрі прибиваються до нас з крайньої Півночі?
-
Саме так. Додамо сюди також снігурів, які також організовано майже в один і той же час, ситно поживившись найсмачнішими для себе гронами калини-дівчини, також уже в далекому путті.
А мені знову навернулися у пам’яті зимняки. Якоїсь зими за ними пильно спостерігали на полях кельменецького господарства «Дністрові роси», яке до кінця життя мудро очолював депутат облради Василь Григорович Телешман. Казав: «Там, де цей птах – жодного гризуна і жодної ушкодженої рослинки озимих культур. Побільше б таких корисних птахів».
А весна тим часом день у день прибавляє в темпі і чергову красу на крилах несе. Поряд з калиною на моїй скромній дачній ділянці, де ще вчора перед відльотом у те прехолодне Заполяр’є у пошуках грон снувала пара снігурів, уже рясно дерен цвіте. Також творіння з творінь у царстві природи. У тому плані, що навіть за пекучих приморозків, котрі спостерігаються навіть в травні, кизил-дерева рясно в’яже і дає щедрий врожай. Мабуть, смакували. Та ж наливка із нього не просто найсмачніша. В розумних дозах вона допомагає вбивати різну хворь. Оттакої!
-
Ігоре, – знову дотяв Скільського запитанням: Я вже здавна залюбки спостерігаю за життям-буттям сивої зозулі, яка, як правило, прилітає в дні Благовіщення. Що це за математика така у цього птаха, яка «виводить» своє потомство у гніздах чужих птахів? Це вибірково? – Без різниці. Але, як знаєш, феномен зозулі ще й в тому, що за давніми-предавніми віруваннями, вона нам і віку кує. Особливо ж у перші дні прильоту.
Можливо. Тим часом саме о цій порі на своїх добре доглянутих сотках зрання до вечора порається і невтомний селянин. Василь Іванович, той, що з приміської Остриці, і в котрого щороку приторговую ранню картопельку, днями повідомив: «Щойно поклав уже кілька рядків раннього ґатунку, назву сорту не пам’ятаю. Але він у мене з добрих рук, бо з куща беру по цілому відру відмінних бульб. Так що старай грошики, тобі, як давньому базаровому, відпущу ще за старими тарифами.
Добра бесіда вийшла. І стало так на душі тепло, як від теплого подиху весни красної…
Іван Агатій
заслужений журналіст України
ДОВІДКОВО:
Поки деякі люди дбають про лелек, які не змогли полетіти у “теплі краї”, рятуючи цих птахів від холоду та голодної смерті, в Африці – все навпаки: тамтешні мешканці очікують прильоту лелек, аби пустити їх на м’ясо.
Аналогічна ситуація спостерігається і на Близькому Сході: фото лелек, масово вбитих у Лівані, поширили в спільноті “Типова Україна” у мережі Фейсбук.
“…Велику тривогу вчених викликає висока смертність чорногузів на прольоті і в місцях зимівлі. У багатьох країнах Африки білий лелека є традиційно мисливським птахом. М’ясо споживається в їжу, кістки ніг йдуть на трубки, пір’я використовують для прикрас, навіть із дзьоба роблять чаклунські засоби. У Північній і Західній Африці близько 80 % випадків загибелі лелек припадає на відстріл. Всього, за підрахунками німецького орнітолога X. Шульца, на східному пролітному шляху щороку відстрілюється 5-10 тисяч лелек, з них 4-6 тисячу Лівані.”, – йдеться у дописі.
Нагадаємо, що вже 17 років поспіль лелека на ім’я Клепатан, долаючи тисячі кілометрів, прилітає у Європу до своєї пораненої подруги.
КОМЕНТАРІ (2)
Респект автору, який розуміється в темі. Колись його образки прикрашали газету "Буковина"...Було,та загуло
Антон
15 березня 2019 21:43
самий страшний звір то є ненажерлива людина!
123
16 березня 2019 04:18