"Одна пані з Чернівців, професор, доктор наук, ходить до гундяєвської церкви, бо … вона найближче розташована" (Памфлет)

Туз і шістка з путінської колоди

          Він не джокер і навіть не туз – так собі, звичайна краплена шістка у вправних пальцях шулера. Але яка шістка не мріє стати Тузом?

Кілька літ тому до кола моїх журналістських зацікавлень потрапив  цей діяльний чоловік, який стовідсотково належить до містечкових лідерів впливу. До нього доволі часто приїздять неофіційні делегації, з ним радиться місцевий бомонд, до його голосу прислухаються кожен, хто хоче досягти ділового чи політичного успіху. Особливо обожнюють його місцеві попи з так званого московського патріархату, він навіть власним коштом церкву збудував, твердо вірячи, що це відкупить його від численних гріхів.

Багатий і успішний бізнесмен, власник ресторацій й баз відпочинку, віднедавна ще й фермер – на нього рівняються, його наслідують. Ще б пак – Клієнт, тримає у Чехії кілька бригад (сиріч – невільників!). подейкують, що на початках свого «клієнтування» полюбляв «киданути» «малих рабів німих отих», однак після жахливої автомобільної аварії, в якій їм з дружиною дивом вдалося вижити, в одну мить відмовився від рекетирських «понятій» та «понтів» і, як сам розповідав, навернувся до Бога.

З різдвяно-великоднього парафіянина став ревним православним, не любить згадувати про свого діда, який у Білотисянській долині з односельцями збудував уніатську церкву, згодом став головою двадцятки й ніколи не зрікався рідної віри, навіть під дулами червонозоряних окупантів.

Поганий онук прадідів великих усе своє життя поклав на оборону московського православ’я, на просування ідей «руськава міра» до осель та мізків добрих і гордих, але безмірно довірливих мешканців Закарпатської Гуцульщини.

Як так, спитає читач, з патріотичної гуцульської та греко-католицької родини – і до служки біснуватого Кіріла?

На це запитання я шукав відповіді п’ять років. Не поспішав з висновками (festina lente!), аналізував, зіставляв факти, як завжди, бракувало кількох пазлів до завершення цілісної картини. Однак згодом все стало на свої місця…

Отож, перемотаймо плівку на 28 років назад і побачимо нашого «героя» солдатом в одній з військових частин на Кавказі. За наказом командира вишиковується весь полк, лунає команда «Струнко!». Підполковник дає команду усім вихідцям з України ступити три кроки вперед. Двадцять чотири воїни дружно відчеканили крок. Далі наказ - ще два кроки тим, хто хоче дослужувати в Україні, оскільки вона проголосила незалежність. Двадцять троє, не задумуючись ані на мить, рвонули уперед, на місця зостався лише один.

Здогадайтесь з першого разу, хто?! Наш сучий син! Той, який школярем тайком ходив колядувати, у дитячих мріях марив Довбушевою відвагою, знав багато гуцульських коломийок й українських пісень, легенд і міфів про козацьку й опришківську славу… Правда, коли прибув у рідне село на короткострокову відпустку, то підкреслено розмовляв з приятелями кацапською мовою, а на зауваги відповідав, що «нє панімаєт…».

Півроку дослужував у почестях, принаймні, так йому здавалось, хоча позаочі дехто зневажливо кидав у його бік: «хахол-прєдатєль…».

ФСБ відразу взяло його в «разработку», він дав усі належні підписки й документально оформив зраду прабатьківської землі. Далі були курси, спецпідготовка агента впливу, навчання у престижному кагебешному виші (злі язики кажуть, що навчався у самій академії імені Дзержинського, де здобували кривавий фах усі відомі кати українського народу).

Хотів залишитися в Росії, але з Москви надійшов наказ їхати на рідне Закарпаття й чекати вказівок. Дали добру суму грошей для власного бізнесу, упродовж десятиліть щедро фінансували. Нині в Рахові багато хто не може второпати, чому цей пестунчик долі ніколи не банкрутував, завжди брав вигідні кредити, не «влітав» на відсотках, мав репутацію успішного «рішали», не втратив бізнес у Празі, хоча сотні «клієнтів» позбулися всього, а дехто  й нині «мотає» строк у чеській буцегарні... А про «підписочку» забули?  «Контора» підстраховувала! Аби не відібрали бізнес, вступив до бандитської партії регіонів (тут, серед своїх, чувся комфортно, а їх головний пахан з двома відсидками  – Хам – став його кумиром).

Агент «Гуцул» отримав завдання усіма силами боронити від уніатів і київських «розкольників» церкви московського патріархату, силоміць відібрані у 1949 році від тих же греко-католиків (тисячі арештованих, розстріляних вірників і священиків).

Зовні це добра й зичлива людина, хоч до рани прикладай. Однак як тільки мова переходить про зміну патріархату – звір миттю поселяється в його грізних очах.

Він ходить у вишиванках, голосно співає «Ще не вмерла Україна», однак пильно стежить, щоб жоден вірник не перейшов до «ворожої» церкви. Має надійних побратимів, таких самих шісток, що вважають себе за тузів (Тузи – в столиці, а тут, на марґінесі, - одні шістки!). Особливо епатажний «подільник» з Чорнотисянської долини, обвішаний з ніг до голови цяцьками, але щомиті готовий життя покласти за віру, себто московське православ’я.

Зароблені тяжкою працею простих гуцулів гроші вони спрямовують на просування «руськава міра», на тотальну й шалену протидію переходу громад до Київського патріархату, поширюють московські мантри про його неканонічність. Чия б мичала! На болотистій  місцині непримітного  улусу Золотої Орди, де через кілька століть постане Москва, заснована великим київським князем Юрієм Долгоруким,  ще жаби квакали, як у золотоверхому Києві урочо били дзвони! Московити підступно викрали томос, виданий Київській Митрополії Константинопольським Патріархатом,  підступом заманили київських патріархів до себе, щоб потім згноїти в Сибіру. Православна Церква в Україні, керована з Москви,  перетворилася на інструмент державної політики Російської імперії з русифікації та упокорення українського народу перед імперською владою. Вкрали нашу праісторію, нашу православну віру, проголосили себе Третім Римом і століттями патякають про неканонічність української патріархії. Брешуть, мов ті пси, і не червоніють!

А тепер про канонічність. Чи канонічно, наприклад, став київським митрополитом у 1448 році Іона, який не жив у Києві, а в Москві? До того ж він так і не отримав благословіння в Константинополі. Саме за його часів православна церква в Московії стала автокефальною – без згоди на те Вселенського й інших східних патріархатів. Наскільки канонічним було створення московського патріархату в 1589 році? Чи підпорядкування йому Київської митрополії в 1686-му? Або наскільки відповідала канонам ліквідація патріаршества в Російській імперії за часів Петра І й створення тут синодальної церкви? І чи канонічним було «відновлення» в СРСР у 1943 році московського патріархату, здійснюване з санкції Йосифа Сталіна? Або візьмемо зовсім недавні приклади. Чи відповідало канонам проведення Харківського собору УПЦ в 1992 році. і обрання на ньому київським митрополитом Володимира Сабодана, який, власне, не належав до ієрархів УПЦ і взагалі на соборі був відсутнім? (з дискурсу Петра Кралюка, проректора Острозької академії).

УПЦ (МП) для українського суспільства стала великою проблемою, що потребує вирішення. Цього грізного монстра виплодила й підживлювала сама українська влада і толерантна до всього ворожого українська спільнота (тільки в нашому гімні-славні  так ласкаво й ніжно співають про «воріженьків). Недалекоглядні й лякливі владоможці без внутрішнього національного стрижня від нашого імені незаконно, з порушенням чинного законодавства, реєстрували громади, монастирі, інші інституції УПЦ МП за 26 років незалежності України. Без жодних проблем  надавались земельні ділянки, а з державного бюджету виділялись кошти. У трансльованих провідними телеканалами хресних ходах і процесіях, що їх очолювали промосковські ієрархи, ми бачили провідних українських політиків (серед них – нинішнього Гаранта, до Печерської лаври до сповіді попервах  їздив і президент Ющенко), відомих бізнесменів, котрі щедрою рукою «золотили ручку» «канонічним» батюшкам…

А що ж наші маргінальні посполиті? У Рахівському районі жодна парафія московської орієнтації  не перейшла до Київського патріархату. Це і моя особиста поразка… Я не проти православ’я, Боже борони!  Я проти ударного передового загону фашиста Путлєра в Україні – московського патріархату. Я за поширений в усьому демократичному світі й підтриманий світовими духовними центрами канон: одна ДЕРЖАВА - одна ЦЕРКВА!

Та де, Кремль радше увесь світ  кине в пекло ядерної війни, ніж відпустить зі своїх «братерсько-смертельних» обіймів Україну… Нині  питання поставлено у доленосній площині: або вистоїмо й переможемо московитського звіра, або згинемо як нація…

ФСБ московського патріархату повинна бути в Україні заборонена як структура, яка воює проти нашої країни. Це не церква, а спецслужба ворога, яка організовує провокації і диверсії під самим носом президента і влади. Вони допомогли анексувати Криму, благословляють бойовиків на війну на Сході, матеріально підтримували антимайдан. Які ще потрібні докази? Вони ж давно усім відомі. Ага, спільний бізнес з Росією нашій владі заважає? Якщо диверсант вбраний в рясу  – він уже не піп, а ворог, якого треба знищити!

Маю у Чернівцях, Рахові і Ужгороді багато приятелів, які ходять до «московської» церкви, вони все розуміють, розділяють мої переконання, але вдіяти нічого не можуть і не хочуть, безсилі, залякані агресивними попами.  Я ж у рідному місті заходжу до усіх храмів, а вони до уніатів чи римо-католиків – ніколи, зась, табу, анафема! А що: і ми не ми, і я не я, кайданами міняються, Правдою торгують…

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

Неможливо на Закарпатті достукатись до розуму і сердець тих, хто ходить в окуповані колишні уніатські або новозбудовані московські церкви й дає гроші ефесбешникам у рясах, мимоволі несвідомо (а мо' й свідомо!) фінансує кровопролитну війну на сході, допомагає споконвічному найлютішому ворогу – фашистській Росії – вбивати наших братів і дітей. Вірники й окремі священики  не проти перейти до Київського патріархату, однак «смотрящіє», себто завербовані й керовані ФСБ агенти впливу (а це знані бізнесмени, політики, авторитетні особи) підкупом і погрозами, підступом і силою перешкоджають такому логічному і вмотивованому волевиявленню, самозречено відробляють іудині срібняки. «Нє пущать!»

До простих і щирих, однак політично малоосвічених й розгублених вірників УПЦ МП не можу мати особливих претензій, однак чому бездіє містечковий провід – млява й інертна заґумінкова  інтелігенція?  Мовчить, бо благоденствує… Одних залякали втратою роботи, інших підкупили, ще іншим щось пообіцяли, а багато хто боїться будь-яких змін, воліє нічого не читати, не чути й не знати. Злочинна бездіяльність тих, хто мав би вивести отару подалі від вовчої зграї…

Одна пані з Чернівців, професор, доктор наук, ходить до гундяєвської церкви, бо … вона найближче розташована. Екзальтована рахівська вчителька української (sic!) мови з піною на роті кричала мені про неканонічність київського православ’я, а кілька  оголошень на дверях місцевого храму виключно російською мовою вперто не помічала: не може бути! В Ужгороді один з відомих громадських діячів, який претендує на роль морального авторитета, без тіні сумніву «громив» уніатів, католиків й протестантів, хоча походить з великої родини греко-католиків, але ж голоси на виборах йому, бездарному популісту й перекинчику, підкинуть тільки московські попи.

УПЦ МП все голосніше звинувачують у цинізмі й антиукраїнській позиції. Нещодавно у Запоріжжі священик відмовився відспівати померлу дитину – через те, що її охрестили у церкві Київського патріархату, який промосковські ортодокси називають «неканонічним», а ієрархів -  «розкольниками». 

Подібні речі "канонічні" роблять постійно: це й відмова від сповіді для "неканонічних" (у Почаївській лаврі питають, де хрещені,  записки українською мовою за упокій можуть не прийняти, а  на територію не пропускають, якщо ти не з їхньої церкви), небажання вінчати молодих, якщо хтось із них належить до "розкольників" (треба таким перехрещуватися), категорично заперечують  відспівувати воїнів, які загинули на Сході (а там взагалі не війна, там громадянський конфлікт!). Тепер відмовилися відспівувати дитину. Може, хоча б це сколихне ліберастичне суспільство?

Історія з жертовним немовлям дуже страшна, бо символізує україноненависницьку суть московського православ’я, що діє в Україні  під грифом «УПЦ МП» і є найефективнішою й найпідступнішою зброєю біснуватих Путлєра і Кіріла Гундяєва – куди там гібридній війні з градами і буками! Вони скрізь, заполонили увесь простір, без жодного пострілу увійшли у наші домівки й взялися насаджувати свої порядки. Українці ходять  молитися путлєру, а думають, що Богові. Не треба й масштабних військових операцій з танками й літаками: ефесбешники в рясах вже давно контролюють всю Україну через незрілі душі. І поки що - успішно.

Ми моголи, ми моголи!...

Однак як би краплена  шістка не надимала щоки й не  вважала себе Тузом, її, потерту й неодноразово використану в нечесній грі-шулерстві, неодмінно викинуть на смітник як непотріб і відпрацьований матеріал.

Чи знає про це агент «Гуцул»? Знає, але боїться, бо друга зрада стане останньою.

 P.S. Я свідомо не називаю прізвищ реальних людей, які підступно протидіють духовному розкріпаченню моїх земляків. Гадаю, СБУ вже має на них відповідні досьє й невдовзі усі будуть названі поіменно. Однак чомусь мені віриться, що однієї празникової днини прийде шістка-туз до власного храму,  стане на коліна й попросить пробачення у своїх братів і сестер, зрештою, покається. Шанс такий у нього є. Бог добрий, дає кожному можливість вибору…

Олександр Масляник