За період  від 22 до 30 червня 1941 року, одразу після початку радянсько-німецької війни, заарештували 553 буковинців

За період від 22 до 30 червня 1941 року, одразу після початку радянсько-німецької війни, заарештували 553 буковинців

22.06.2018, 15:44

22.06.1941 – початок бойових дій на Східному фронті Другої світової війни.

Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. о 3-й годині 15 хвилин  німецька артилерія та авіація нанесли несподіваний масовий удар по радянських військах. Цей наступ став початком німецько-радянської війни, або бойових дій на Східному фронті Другої світової війни.

За кілька годин під бомбардування потрапили всі міста в західних областях СРСР, а також Київ, Одеса, Севастополь, Мінськ, Мурманськ. Головною ціллю були аеродроми, лінії комунікацій, залізничні вузли, склади з боєприпасами тощо. 

Керівництво СРСР і командування Червоної армії виявилися зовсім не готовими до такого розвитку подій. Червона армія, мобілізована до західних кордонів, чекала наказу перейти у наступ і воювати «малою кров’ю» на «чужій території», як це планував Сталін.

Однак Гітлер випередив його всього на кілька тижнів.

Радянський Союз не готувався до оборони, а тому приголомшливий удар вермахту призвів до загального колапсу і воєнної катастрофи Червоної армії 1941 року.

22 червня 1941 р. Німеччина, Румунія і Радянський Союз зійшлися у відкритій війні. Фронт стрімко наближався до Чернівців.  Німецька авіація чисельністю до ста літаків бомбардувала міський аеропорт та інші об’єкти уже першого дня радянсько-німецької війни. Дослідник Сергій Комарницький розшукав документи, що підтверджують: 22 червня 1941 року лише на чернівецьке летовище і Садгору фугасні бомби скинули чотири рази. На аеродромі базувався 149-й винищувальний авіаційний полк, який налічував орієнтовно 67 одиниць літальної техніки.  Півтора-два десятка літаків 17-ї корпусної авіаційної ескадрильї стояли у Садгорі. Уся ця техніка була основною мішенню бомбардувальної ескадрильї KG 51 «Edelweiss», пілоти якої  літали на «Юнкерсах».

Німецькі пілоти також обстрілювали з кулеметів черги під крамницями, в які шикувалися городяни, щоб запастися найнеобхіднішим. «В блідім серпанку світанкового неба натужно, переривчасто ревучи двигунами, над містом йшли важкі  бомбовози з чорними хрестами на крилах, – цитує історик Ігор Піддубний спогади чернівчанина Леоніда Васюка. – Перші сонячні промені, ще не торкнувшись землі, висвітлювали у височині армаду ворожих літаків. Вони виблискували шибками кабін екіпажів, що причаїлися під захистом куленепробивного скла зі спеціальної органіки, сонячними зайчиками. У ворожих бомболюках виднілися темні сигари авіабомб».   

Через два дні аеропорт знову бомбили. Один з підбитих зенітниками літаків 23 червня впав на будинок на розі сучасних вулиць Університетської, Богдана Хмельницького та Лесі Українки. Повітряні бої над Чернівцями тривали 25 червня. Джерела повідомляють про пожежі у будинках чернівчан, через скинуті на місто бомби. Щоправда їх швидко гасили. Загалом, за неповними підрахунками, від 22 червня до 5 липня 1941 року на Чернівецькій ділянці фронту збили понад 30 німецьких літаків.

Тим часом в місті та області зросла кількість арештів. Органи НКВС суттєво посили постову службу та патрулювання вулиць, особливо в нічний час. До постової служби і патрулювання у Чернівцях щоденно залучали 85 осіб командного і 60 рядового складу. Обшуки,  вилучення зброї, затримання за контрреволюційні дії й агітацію не припинялися. Згідно з довідкою про кількість арештованих за період  від 22 до 30 червня 1941 року загалом було затримано 553 особи. У переліку з 18 категорій найбільше ОУНівців – 100 осіб; за так звані контрреволюційні прояви арештували 97 чоловік;  до категорії «пораженцев» потрапили 79 арештованих; антирадянський елемент – 77; шпигуни – 71; члени антирадянський партій – 61. У переліку є 5 агентів сигуранци, 4 зрадника Батьківщині, диверсанти, терористи і навіть  троцькісти. 

Тюрми були переповнені. З чотирьох тюрем області − сторожинецької, хотинської і двох чернівецьких − в’язнів вивозили у віддаленні райони СРСР. (Чотири в’язниці, розраховані на одночасне утримання 1180 в’язнів зі штатом у 297 працівників, створили у вересні 1940 року. Радянські органи державної безпеки швидко перевищили розрахунковий ліміт). Загалом у табори відправили 3032 особи, значну частину – пішки.  До місця призначення прибуло 2048.

Про те, що трапилося із заарештованими буковинцями, яких радянські каральні органи залишили у Чернівцях, стало відомо через шість десятиліть після скоєння страхітливого злочину. Пошуковці від 1992 року намагалися встановити, куди поділися в’язні Чернівецької тюрми №1. У квітні 1992 року Чернівецьке обласне Товариство політв’язнів і репресованих звернулося до начальника УСБУ в області із проханням надати інформацію про розстріл політв’язнів у червні 1941 року, вказати кількість жертв, їхні прізвища і точне місце захоронення.

У відповіді начальника УСБУ в області М.О.Кушніра, яку наводить голова товариства Ірина Войцехівська у книзі «Долі тисячі доріг», зокрема вказано, що узагальнені інформаційні матеріали з цієї теми в архівах відсутні. Частину матеріалів УНКВС-УНКДБ в Чернівецькій області на початку війни вивезли в тил, частину знищили на місці. Серед справ, які повернули після війни, необхідних документів немає.

Відповідь на питання дослідники-активісти отримали тільки навесні 2007 року. Розстрільні списки віднайшлися у Галузевому державному архіві СБУ у Києві. Іван Фостій представив громадськості шість розсекречених документів на 19, 99, 13, 30, 60 та 1 особу. За словами дослідника, 28-30 червня і 1-3 липня 1941 року в тюрмі №1 управління НКДБ по Чернівецькій області розстріляли 222 в’язні, яким приписували контрреволюційні злочини. Зробили це згідно з наказом № 2445/м від 23 червня 1941 року про евакуацію і розстріл в’язнів наркома держбезпеки СРСР В.Меркулова. Нарком  держбезпеки УРСР П.Я. Мешик оперативно продублював наказ для всіх областей України. Тіла деяких репресованих, можливо, спочивають під мурами Чернівецької тюрми (нині СІЗО).

Прикметно, що режим знищував своїх полонених вже після початку радянсько-німецької війни. Фактично в умовах поспішної втечі. На цю обставину звернув увагу Олександр Солженіцин: «Забули вивезти цілі фортеці, як Брестську, але не забували розстрілювати політв’язнів у камерах і дворах Львівської, Рівненської, Талліннської і  багатьох західних тюрем».

Про частину знищених людиноненависницьким режимом буковинців  нагадує одинокий хрест, встановлений на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста в Заліщиках. На хресті, який «є пам’яттю в’язням, що загинули в липні 1941 року», напис: «катами НКВС змордовані, скинуті у два вантажні вагони і пущені з вокзалу на замінований міст. Внаслідок вибуху всі в’язні загинули у водах Дністра».

Ще два списки №№7-8, які виявили дослідники, відповідно на 220 та 103 заарештовані в’язні потребують додаткового дослідження. Проаналізувавши розсільні списки дослідник Володимир Підлубний дійшов висновку, що «органи НКВС-НКДБ вважали кожного мешканця Чернівців і області української, польської, румунської, угорської,  німецької чи якоїсь іншої національності потенційними ворогами СРСР, брали на облік цих людей, а потім заарештовували й приписували їм… контрреволюційні наміри та нещадно нищили»

СвÑ?Ñ?лина вÑ?д BukNews.

У Чернівцях у цей не заплановані гучні відзначення.

О 10:00 з нагоди відзначення Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в  Україні  у Центральному парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка відбулося покладання квітів до пам’ятника загиблих воїнів.

Про це повідомляє прес-служба Чернівецької ОДА.

"Сьогодні, у день скорботи, день пам'яті героїв та невинно убієнних жертв війни, приходимо до пам'ятних місць, щоб помолитися, вшанувати їх подвиг, згадати, що вони зробили для відновленню миру та спокою на теренах держави. 25 тисяч наших краян віддали своє життя в роки Другої світової війни, 150 тисяч українців полягли, починаючи з 1 вересня 1939 року – початку війни – ще до другого етапу військової агресії нацистської Німеччини у червні 1941 року. За різними оцінками експертів, у роки війни загалом загинуло від 10 до 12 мільйонів українців. Сьогодні ми згадуємо всі невинні душі, які загинули за ті кровопролитні роки", - зазначив перший заступник голови ОДА Михайло Павлюк.

За словами Михайла Павлюка, після 73 років, які минули після жахів Другої світової війни, у 2014 році для нашої країни розпочалися нові випробування. Одна країна вирішила, що має право захопити території іншої, що має право вбивати захисників української землі, що має право вбивати мирних людей: 

"Та ми вистояли і продовжуємо стояти за свою перемогу. А вічна пам‘ять про героїчні і водночас страшні події, які спіткали нашу країну, наш народ, дозволять нам будувати нову Україну - незалежну, заможну, сильну".

Присутні традиційно поклали квіти до пам'ятника генералу Федору Боброву та вшанували пам'ять всіх загиблих хвилиною мовчання.

Частково використано матеріали http://acc.cv.ua/ 

1