Діамант буковинської музики: до 25-річчя Чернівецького симфонічного оркестру

Діамант буковинської музики: до 25-річчя Чернівецького симфонічного оркестру

14.11.2017, 21:43

У переповненій залі Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської 26 листопада 1992 року під диригуванням Віктора Кострижа відбувся дебютний концерт створеного симфонічного оркестру Чернівецької міської ради.

 Хоча вже тоді колектив називали просто Чернівецький симфонічний оркестр.

 Через неповних два роки він остаточно перейшов у Чернівецьку обласну філармонію і здобував рік за роком добру і заслужену любов свого слухача: чернівецького, буковинського, всеукраїнського, а згодом європейського і світового на різних континентах.

 Від балів у національних домах — до сьогодення

Спонукали створити оркестр атмосфера і стан музичної культури Буковини протягом останнього століття.
 
Буковина, як одна з провінцій Австро-Угорщини, протягом останніх майже ста років мала певний толерантно позитивний лейтмотив своєї політичної атмосфери чи, може, навіть ідеології.
 
Саме тут політична еліта Відня демонструвала намагання надати різним національним культурам більшої свободи і можливостей з метою більш м’якої інтеграції в суспільство єдиної імперії. Звичайно, це була ініціатива не одностороння, а взаємна. 
 
Із середини ХІХ століття національний рух багатьох народів активізувався та наростав. І такий політичний ком­проміс згладжував багато конфліктів.
 
У Чернівцях на початку ХХ століття були німецький, український, польський, єврейський, румунський, австрійський національні доми.
 
У кожному з них проводились культурно-просвітницькі та розважальні заходи. 
 
Багаточисельні розповіді очевидців свідчать, що так звані «балі» (бали) в цих народних домах були своєрідним рейтингом успішності та популярності.
 
Де була краща музика, туди приходило більше молоді, красивіші дівчата і було велелюдніше. Звичайно, що в кожному з цих дійств, окрім популярних на той час відомих мелодій, звучала національна народна музика.
 
То ж така добра змагальна конкуренція народжувала якісну і красиву музику. Це все обумовлювало загальну атмосферу і основу для створення професійної музичної культури, яка вже понад півтора століття панує на буковинській землі. 
 
І по сьогоднішній день на різних фестивалях, в кінофільмах, на подіумах виставкових заходів звучать знамениті буковинські мелодії чи то у виконанні знаменитих глинницьких музик, чи народних румунських ансамблів, чи гуцульських, чи єврейських.
 
Крім цього всього, з середини ХІХ століття по всій Буковині — на Кіцманьщині, Заставнівщині, Путильщині, Сторожинеччині, Вижниччині, в Радівцях, Сучаві і Сіреті, в багатьох селах Новоселиччини, Герцаївщини, а подекуди і в бессарабських селах, масово будували народні доми (бібліотеки) і музичні школи на зібрані громадою пожертви простих буковинців, які важко працювали, але хотіли, щоб їхні діти були освічені, вміли читати, грати на різних музичних інструментах.
 
На жаль, важко і соромно порівнювати, скільки зараз збудовано таких закладів на благодійні кошти за 30 років, не враховуючи час від початку російської агресії на сході України.
 
Висновок напрошується невеселий — сто років тому наші предки хотіли більше бачити своїх дітей освіченими і культурними, ніж зараз, вкінці ХХ — початку ХХІ ст...
 
У кінці ХІХ століття при восьми християнських храмах Буковини, у великій синагозі в Чернівцях (тепер це кінотеатр «Чернівці»), де співав Й. Шмідт, були  хори, якими керували диригенти-професійні музиканти, і звучали хоральні твори світових композиторів.
 
Загалом із середини ХІХ століття Чернівці стають знаним і відомим в Європі музичним центром. Тут виконуються твори Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. В. Бетховена.
 
Слава про Чернівці, як про музичне місто, обумовила приїзд сюди на гастролі багатьох віртуозів, зокрема Ференца Ліста з двома концертами в 1847 році.
 
У 1859-му в Чернівцях було засноване музичне товариство Chernowitzer Gesangverein, у 1862 засновано філармонію, яка спочатку орендувала приміщення для концертів, а на початку ХХ століття — музичну школу імені Миколи Лисенка.
 
І результати цієї багаторічної загально просвітньої роботи, виховання молоді в атмосфері гарної музики не забарився. Музика К. Мікуля, С. Воробкевича та його учнів Є. Мандичевського, Ч. Порумбеску, спів Івана та Ореста Руснаків, Й. Шмідта, чиї голоси і висока культура співу дивували найвишуканіші аудиторії слухачів Відня, Варшави, Парижа, Риму та інших європейських центрів музики, були спричинені саме розвиненою музичною культурою Буковини.
 
Пізніше зазвучав чудовий і могутній голос Дмитра Гнатюка, а далі прийшла добра половина всеукраїнських знаних імен, починаючи від В.Михайлюка, І. Міського, Ю. Близьнюка, Ю. Гіни, Левка Дутківського, Володимира Івасюка, Софії Ротару, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Лілії Сандулеси, Іво Бобула, Павла Дворського до дуету «Писанка» (Оксана Савчук, Іван Кавацюк), Андрія Шкургана, скрипаля Костянтина Лукенюка і багатьох-багатьох імен, які творили і творять сучасну українську пісню і музику, і тим самим відтворюють красу буковинської музичної культури.
 
Візьму на себе суб’єктивну сміливість, якщо скажу, що добра половина того, що твориться і звучить в українській музиці, має відношення до Буковини. Ось багаж, фундамент, з яким ми підійшли до питання, чи випадково був створений Чернівецький симфонічний оркестр у дев’яностих роках минулого століття.
 
У жанрі вокального мистецтва вершиною є хорова музика. І на Буковині були сотні народних ансамблів, а у філармонії був і працює Буковинський народний хор, відомий своїм високим рівнем виконання, педантизмом і оригінальністю багатьох музичних інтерпретацій. 

Від приїзду Миколи Лисенка — до жертовної складчини

То чому ж при такій загальнорозвиненій музичній культурі не прикрасити корону інструментальної музики діамантом — симфонічним оркестром.
 
Ця думка виношувалась не одним поколінням, і марно шукати одного автора. Маючи таку чисельну когорту висококласних музикантів, співаків, композиторів, виконавців, такі глибокі національні традиції музична культура Буковини фактично обумовила і вимагала створення великого симфонічного оркестру. Ідея витала десятки років, залишилось лише втілити її в життя.
 
Напевно, одна з багатьох спроб була здійснена ще на початку ХХ століття, коли українська громада зібрала з музикантів тимчасовий симфонічний оркестр, щоб дати гідний концерт, приурочений приїзду великого Миколи Лисенка в Чернівці. Концерт вийшов на славу. 
 
І знову повернутись до цього питання довелось майже через сто років — у 90-ті роки. Після першої мирної демократичної революції почались нелегкі часи становлення незалежної України.
 
Було багато надій, оптимізму. Хотілось зробити дуже багато доброго. Повернути хоча б місту Чернівці , його старій частині, надзвичайну красу, яку створили до нас і залишили нам у спадок у першій половині ХХ століття, відродити добрі традиції, «затерті» дикунами-«визволителями», дати поштовх розвитку національних культур без цензури, відродити діяльність народних домів, відновити забуту історію...
 
Якось у кінці квітня 1992 року запросив Віктора Кострижа на зустріч. Це було ввечері в моєму кабінеті в міськраді. Слід сказати, що Віктора знав заочно, бо багато чув хорошого про нього з родинного оточення від Михайла Григоровича Івасюка, доньки Галини і моєї дружини Оксани, як про сильного диригента, учня незабутнього М. Ф. Колесси та доброго товариша Володимира Івасюка.
 
Крім цього, знав, що він має хороший досвід роботи диригентом симфонічного оркестру (був головним диригентом Луганського симфонічного оркестру, диригентом Державного академічного оркестру України, 5 років диригентом Таджицького державного симфонічного оркестру), а також знає багатьох чернівецьких музикантів. 
 
Тому несподівану, як сказав Віктор Костриж, пропозицію очолити створюваний симфонічний оркестр він сприйняв із захопленням.
 
Фактично це була і його мрія також. Протягом тижня, як правило ввечері, він ще декілька разів приходив із планами підготовки та переліком проблем, які треба було вирішити.
 
Це, найперше, згода провідних музикантів, і костюми, ноти, папір, і навіть мундштуки для духових інструментів (білі— німецькі, жовті — чеські), які тоді були і дефіцитні, і дорогі, і багато іншого.
 
Все це я записував, а потім просив вирішити , чи профінансувати директорів чернівецьких підприємств, які погодились і підтримали ідею створення симфонічного оркестру: машзавод закупив півтора десятки мундштуків, «Трембіта» (дир. С. О. Станкевич, яка всі ці роки постійно допомагає оркестру) — пошила костюми, придбала папір для нот, частину пюпітрів, інші (на жаль точно всіх не пригадаю) підприємства, які допомагали, хто чим міг. 
 
Це дійсно була загальноміська жертовна складчина. Треба було і зал для репетицій, щоб гідно підготуватись до першого дебютного концерту.
 
Домовились із ректором університету С. С. Костишиним спочатку в другому корпусі, а потім в актовому залі (колишньому єврейському театрі) на вулиці Лесі Українки. 

Не афішували дебют

Вся підготовка до першого концерту за нашою з Віктором домовленістю не афішувалась, не хотілось непотрібних дискусій, бо час був нелегкий, величезна інфляція... Віктор декілька разів обговорював зі мною програму концерту, у мене зауважень ніколи не було.
 
Я радів його ініціативності, енергійності і працелюбству. Але майже до червня він неодноразово перепитував мене, чи це дійсно реально створити оркестр, чи не відмовлюсь від задуманого і підтримки потім. 
 
І лише на початку осені, коли було придбане все необхідне, була остаточно сформована програма концерту, а основний склад оркестру був добре зіграний і гарно звучав, він переконався, що буде дебют, і буде оркестр, що ми символічно відзначили келихом сухого вина, бо шампанського, на жаль, не знайшли.
 
Завершувався підготовчий період і треба було готуватись до фінансового забезпечення майбутнього оркестру на постійній основі з міського бюджету. Хочу підкреслити, що вся підготовча робота, декілька місяців, до першого концерту диригента і музикантам не оплачувалась.
 
Це було красиво і засвідчило про велику любов і відданість цих людей музиці. Гарний був час.
 
А 26 листопада у переповненій залі нашого театру дебютний концерт симфонічного зробив свій перший «фурор», були овації, браво, біс... Публіка була приємно заскочена.
 
Кажуть, що і у найскладніші часи завжди народжується щось подиву гідне і красиве.
 
Пізніше, десь через рік, до Чернівців приїхав наш славний земляк, голова національної всеукраїнської музичної спілки Є. Г. Савчук — народний артист України, професор, лауреат Національноїної премії України ім. Т. Г. Шевченка,  добрий знайомий Віктора.
 
Про його приїзд В. Костриж говорив раніше, але я попросив про ініціативу заснування йому не говорити.
 
Після чудового концерту оркестру у філармонії, по закінченні якого Євген Герасимович виступив із вітальним словом, в якому захоплено говорив про Чернівці, Буковину, її музичні традиції, і неперевершену чернівецьку публіку, я запросив В. Кострижа і Є. Савчука на вечерю.
 
Під час вечері він знову говорив про музику, про те, яка вона важлива для людей, про феномен створення чернівецького симфонічного в такий непростий час, про проблеми підтримки музикантів...
 
Звертаючись до мене, як до голови міськради, він попросив, щоб познайомити його з засновником-ініціатором створення симфонічного, бо Костриж сказав йому тільки, що я його знаю. На що я відповів — всі ініціатори — засновники, крім музикантів, перед вами.
 
Він проголосив похвальний тост подяки за створення оркестру. Було приємно почути ці слова від такого метра, людини, яка все життя присвятила музиці, має велику повагу і заслужений авторитет серед фахівців.
 
Пізніше, у 2009 році, ми зустрілись у Батурині, де Євген Герасимович отримував звання Героя України від Президента України Віктора Ющенка.
 
Весело і приємно згадували нашу зустріч у Чернівцях, і з сумом говорили про припинення існування близько двох десятків симфонічних оркестрів в Україні, а створено за цей час лише два — у Чернівцях і у Хмельницькій філармонії (2001 рік).

Популяризують музику Михайла Вербицького і плеяди «Три С»

Пам’ятаю слова свого дідуся Василя: поки дерево виросте, його треба поливати і довго доглядати, як рідну дитину. Саме тому протягом цих років ніколи не полишав справи симфонічного без уваги чи підтримки, чим тільки міг.
 
Коли закінчив працювати у міській раді, залагоджував справи щодо переходу оркестру у філармонію на утримання обласного бюджету. Дякую за підтримку в цьому тодішньому керівництву і філармонії, і фінуправління облдержадміністрації. 
 
Коли треба було віднайти кошти для придбання необхідних інструментів чи підтримати подання щодо гідного пошанування професійного рівня оркестрантів і диригента чи всього колективу, завжди надавав максимальну допомогу.
 
І гордий тим, що ці зусилля сторицею віддавали всі, хто працював і працює в симфонічному, своїми блискучими концертами, на яких завжди повні зали й овації після виконання творів.
 
Були й нелегкі часи, коли спочатку захворів Віктор Костриж, потім пішов з оркестру, а потім після загострення хвороби відійшов у вічність.
 
У 2000 році диригентом запросили талановитого Йосипа Сазанського, який фанатично відданий музиці, з приходом якого пишуться нові світлі сторінки історії і симфонічного оркестру, а з його допомогою й участю відкриваться нові, досі не відомі сторінки історії української музики.
 
Досить тільки нагадати його внесок у відкриття невідомих сторінок творчості великого українського музикознавця і композитора, учня і близького товариша Йоганеса Брамса Євсевія Мандичевського — професора Віденської консерваторії; чи редагування та видання, разом з Оксаною Івасюк, віднайдених та досі невідомих творів, а це не мало — не багато — десять (!) симфоній геніального Михайла Вербицького — автора українського Гімну.
 
Видання цих творів справедливо засвідчує місце Вербицького на пантеоні української і світової музики. Окремі твори цих авторів уже включені до репертуару оркестру. 
 
Також були віднайдені твори несправедливо забутих українських композиторів і здійснені прем’єрні виконання: Стефанія Туркевич-Лукіянович — «Симфонічні ескізи», Богдан Крижанівський — вокально-симфонічна поема «Данило Галицький», Мар’ян Кузан — кантата «Шлахи повернення», Роман Придаткевич — симфонія №1 «Українське звільнення», Василь Барвінський — «Заповіт».
 
За участю камерної групи оркестру в 2008 році вперше було випущено аудіоальбом симфонічних творів Володимира Івасюка, серед яких, зокрема, «Мелодія для двох скрипок», «Суха верба» у чудовому виконанні П. Чоботова та Л. Шапко.
 
Чернівецький оркестр популяризує твори сучасних композиторів — Леоніда Затуловського, Євгена Воєвідки. Так із творів Л. Затуловського вийшов у тираж аудіодиск «Вибране», а вокально-симфонічна поема Є. Воєвідки «Битва під Берестечком» прозвучала у Чернівцях, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці, Житомирі. Виконувались також мюзикл «То лише казка» Є. Воєвідки, «Сюїта-варіації» В. Івасюка, рапсодія №4, «Фантазія-варіації» І. Міського.
 
Оркестр кожного року виступає на міжнародному музичному фестивалі «Стравінський і Україна» (Луцьк,2006), на якому разом з Академічним камерним хором «Чернівці» виконував оперу-ораторію «Цар Едіп», «Заупокійні піснеспіви», «Симфонічні псалми» Ігоря Стравінського.
 
Також колектив презентував свої програми на міжнародних музичних фестивалях: «Київ Музик Фест 2007» (Київ), «Камертон» (Київ,2000), «Контрасти» (Львів, 2005), ім. С. Ріхтера (Житомир), ім. П. Чайковського (Вінниця), Leonardo (Галац, Румунія), «Оперний фестиваль Помпеї» (Італія).
 
Здійснено концертний тур-2007 «Українські симфонічні прем’єри» містами: Чернівці — Хмельницький — Вінниця — Житомир — Київ.
 
Колектив з великим успіхом доєднався до всеукраїнського національного проекту «Три С», здійснюючи прем’єрні виконання, пропагуючи твори найвизначніших українських композиторів — класиків сучасності: Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сільвестрова. (Художній керівник проекту — відомий музичний діяч України, віолончеліст Олександр Пірієв).
 
З оркестром виступали світового рівня диригенти: С. Камартін, Ф. Неф, Возняк (Швейцарія), Оксана Линів (Німеччина — Україна), Ігор Блажков (Німеччина — Україна), Фабіо Мостранжело (Італія); солісти: Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, Етела Чуприк, М. Стефюк, В. Гришко, Сергій Крилов (скрипка, Італія), Андрій Юєлов (скрипка, Німеччина — Україна), Альберто Ферро (фортепіано, Італія), Андрій Шкурган (баритон, Чехія — Україна), Василь Герелло (баритон, Росія — Україна), Даніела Скілаччі (сопрано, Італія).
 
Крім цього, було виконано твори разом із Національною академічною заслуженою капелою України «Думка», хоровою капелою «Орея» (Житомир), камерним хором при «Тонгал оркестр» (Цюріх, Швейцарія) і реалізовано багато інших проектів.
 
Колектив гастролював у Польщі, Австрії, Італії, Німеччині, Хорватії, Голландії, Румунії, Південній Кореї. Академічний симфонічний оркестр постійно співпрацює з концертною агенцією Euro artists, у співпраці з якою виконував багато опер і балетів на престижних італійських сценах.
 
До репертуару оркестру входять величні твори світових композиторів, такі як Дж. Верді « Реквієм», К. Орф «Карміна Бурана», Л. Ван Бетховен «Симфонія №9», А. Брукнер «Симфонія №4», О. Респігі «Пінії Риму», К. Дебюссі «Море», М. Равель «Іспанська Рапсодія», Р. Штраус «Тіль Уленшпігель», «Дон Жуан», Е. Елгар «Фальстаф», Д. Шостакович «Симфонія №15», Г. Берліоз «Фантастична симфонія», Л. Ревуцький «Симфонія №2», Б. Лятошинський «Симфонія №3»; опери — Дж. Пуччіні «Тоска», «Мадам Батерфляй», Дж. Верді «Травіата», «Ріголетто», «Аїда», «Набукко», Дж. Бізе «Кармен», П. Масканьї «Сільська Честь», І. Стравінський «Цар Едіп»; балети — П. Чайковський «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик»; В. Кирейко «Лісова пісня».
 
За час творчого життя оркестр виконав усі симфонії Л. Ван Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Й. Брамса, П. Чайковського, С. Рахманінова. І це далеко не повний перелік успішних звершень за 25 років.
 
З оркестром працювали диригентами в різний період: заслужений діяч мистецтв України Віктор Костриж (1992—1998), Віталій Бондаренко, Юрій Голота, Тарас Курило та з 2000 року — нинішній керівник, заслужений діяч мистецтв України Йосип Сазанський.
 
Не можу обійти увагою роль і значення для оркестру провідних музикантів — солістів народного арту України Павла Чоботова, заслуженого артиста України Людмили Шапко, концертмейстера перших скрипок — Юрія Плаксіна, концертмейстера віолончелей, заслуженого артиста України — Ігоря Кадюка, соліста-віолончеліста — Миколу Головіна, концертмейстера ІІ скрипок — Людмили Никируй, концертмейстера альтів — Вадима Користіна, концертмейстера гобоїв — Володимира Бідняка, концертмейстера фаготів Олександоа Конєва, концертмейстера кларнетів — Ізяслава Дуди, соліста-валторніста — Романа Тесака, концертмейстера флейт — Анатолія Негрескула, концертмейстера ударної групи — Олександра Акейнікова, концертмейстера тромбонів — Леоніда Фоменка, концертмейстера труб — Дмитра Гаврилюка, які своєю відданістю і професійною філігранністю десятки років задають тон високого мистецтва. 
 
Відзначаючи 25-річчя оркестру, хочеться подякувати всім музикантам, меценатам і нашій неперевершеній, найвишуканішій, напрочуд надійній чернівецькій публіці за постійну підтримку, любов до музики і свого оркестру.
 
Славні й багаті на успіхи і визнання 25 років прожив оркестр. Нехай ще багато-багато років наш симфонічний дарує людям красу і велич музики. 
Браво! 
 
Віктор ПАВЛЮК, 
голова Чернівецької міської ради 
та її виконкому (1991-1994 рр.)
 
Джерело: http://umoloda.kiev.ua/number/3238/164/117753/?0
1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.