Невідома Буковина: чому чернівецькі жебраки були гоноровими (історії розказані Верноном Крессом і не тільки)

Колись у Чернівцях до жебраків вживалися дуже суворі заходи. Як пише історик Раймунд Фрідріх Кайндль, непрацездатних висилали з краю, а інших змушували до роботи, за що вони отримували харчів на чотири крони. 

" Шуба не пасує " 

26 вересня 1785 року крайова адміністрація наказала міському магістрату видати " місцевим справжнім жебракам " спеціальні знаки і прикріпити їх на грудях зліва. " Чужинців " відправляли до в’язниці або випроваджували за межі міста. Якщо вони поверталися, то їх карали 20 ударами палиць. 

Міський статут 1786 року забороняв приймати жебраків у приватних будинках і гостинних дворах. Поліційний статут від 1793 року зобов’язував суд громади випровадити " ледацюг " за межі краю або віддати у солдати. Жебраків, яких багато тинялося особливо у базарні дні, треба було негайно затримувати, " карати 6, 10 або 14 ударами палиць " і висилати з міста. 

Письменник Петер Демант у книжці " Моє перше життя " писав, що із організованими жебраками боротися було марно. Якийсь період вони налітали на місто, як саранча, заповнювали сходи, бродили від однієї квартири до іншої і, якщо їм не відкривали, брали все, що траплялося. 

Первая жизнь. "Пройдя через “Пассаж” на Почтовую улицу, я быстро перебегал на ту сторону, ибо возле входа в главный почтамт сидел нищий с плоским, изуродованным оспой лицом, слезящимся единственным глазом, руками в язвах, а широкополая шляпа (если он не снимал ее для “рекламы”) покрывала изъеденную паршой голову. Я всегда делал круг, обязательно выглядывая его издалека, если он был на месте. Меня пугал его кошмарный вид, да тут еще играла роль боязнь проказы. Страшилище так и не изменилось в течение почти двадцати лет, что я проходил мимо него". (Петер Демант (Вернон Кресс).

Місто було поділене жебраками на сектори, де вони просили милостиню. " Чужинців " виганяли і били. 

Первая жизнь. "Тщетной была и борьба с организованными нищими. Были они сильно обшарпаны, в немыслимой обуви, летом часто босые, всегда имели при себе, особенно женщины, сумки — рваные мешки или переметные гуцульской работы из того же толстого полосатого материала, что и юбки крестьянок. Одно время они налетали на город, как саранча, заполняли лестницы, подвалы, бродили от одной квартиры к другой и, если им не открывали, тянули все, что попадалось, вплоть до горшков, из которых вытряхивали цветы и землю. Полицейских тщательно обходили: те били их резиновыми дубинками и заставляли выворачивать сумки. Иногда это были цыгане, но те стояли табором возле реки и дольше нескольких дней в городе не задерживались. За любую кражу в городе в табор приходила полиция и била их старосту.

Город был строго разделен на секторы, и “неорганизованный” нищий не мог получить ничего, кроме побоев, пока не начинал кооперироваться с остальными — организация, видно, была похожа на ту, что в “Трехгрошовой опере”, и разведывала места для взломов. Внезапно они все исчезли, оставив лишь старых, известных нищих, которые являлись в определенный день недели и получали свое подаяние годами, иногда десятилетиями" (Петер Демант (Вернон Кресс).  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернівецька історія з сюжетом, як у справі Шерлока Холмса (Нічний BukNews)

Деякі чернівецькі жебраки були гонорові й не брали будь-яку милостиню. У книжці Василя Кожелянка " Срібний павук " у розмові поліцаїв Кароля та Гельмута йдеться про бундючного і зарозумілого старця Сигізмунда. Він носив бакенбарди як у цісаря Франца-Йосифа і пенсне на шовковому шнурку. Якось напередодні Різдва Христового йому подарували нові штани зі звичайного сукна. Жебрак ретельно їх обдивився і повернув назад, сказавши, що він такі не носить, бо це ображає його шляхетний гонор. 

Містяни також переповідали історію, яка трапилася з відомим чернівчанином Володимиром Залозецьким. Якось взимку морозного дня Залозецький гуляв із гарною панною у парку " Фольксгартен " . При виході їх перестрів старець у благенькій подертій одежині. Залозецький зняв із себе теплу шубу і кинув її на руки старцю. Та коли через два дні у драповому пальто проходив повз парк, знову побачив того старця. Він був у своєму подертому дранті й цокотів від холоду зубами. Коли доктор запитав, чому той не одягнув подаровану шубу, старець відповів: " Не пасує! " . 

" Дайте, пане, гріш на кіно " 

Письменник Георг Дроздовський у своїй книжці " Тоді в Чернівцях і довкола " згадував про одного жебрака, який часто просив перехожих пригостити його цигаркою. Та коли один шанований пан відповів, що не курить, той обурено зауважив: 

" Можна, зрештою, й купити! Трафік (кіоск, де продавали цигарки) – навпроти! " . 

Якось на вулиці до письменника звернувся інший старець: " Ви, безперечно, вже бували в кіно, пане докторе? Як ні? Такий вишуканий пан! А я? Ще ніколи мені не доводилося бачити нічого подібного, щоб я так жив? Чи не були б ви такі добрі дати мені якийсь гріш, аби я також міг подивитися, як там картинки рухаються! " . Та коли Дроздовський хотів купити квиток біднякові, той відмовився, мовляв, у нього ще багато справ. Він просто хотів отримати гроші, а не піти в кіно. 

Серед чернівецьких прошаків був відомий " червоний Бубі " – обідраний, у капелюсі з висячими полями. По місту ходив як господар, спілкувався з панами, ставив перехожим безглузді запитання. Милостиню ніколи не просив, люди самі тицяли йому монету, щоби відчепився. 

Згадували чернівчани і про жебрака Нусена. Це був карлик із сивою борідкою, високим чолом і квадратним лисим черепом. Він завжди носив чорний, засмальцьований " котелок " і чорний піджак. Його випадково збив на вулиці візник. Тоді містяни дізналися, що в центрі на вулиці Вірменській у Нусена були два триповерхові дохідні будинки, а його син – відомий віденський адвокат. 

"Первая жизнь": "Был у нас такой “красный Буби” — идиот, всегда в шляпе с висячими полями и оборванный. Расхаживал Буби по городу, как хозяин, разговаривал (ставя обычно нелепые вопросы) с любым господином. Никогда милостыни не просил — ему и так совали монету, чтобы отвязаться. Но сей дебил — чуть ли не одна из самых известных фигур города — оживлялся во время футбольных игр. Тут он помнил всех выдающихся игроков, прекрасно разбирался в правилах, знал все результаты текущего сезона и бежал с криком восторга по улицам, узнав о победе “своей” команды.

Когда старый доктор женился, его жена наняла молодую горничную. В первую пятницу появился, как всегда за последние двадцать пять лет, нищий Нуссен — почти карлик с седой бородкой, неестественно высоким лбом и квадратным лысым черепом. Он всегда носил черный, донельзя засаленный котелок и такой же черный пиджак. Девушка, как любому нищему, подала ему монету в два лея. Последовал порыв яростного гнева: старик швырнул ей деньги в лицо и заявил, что посещает этот дом с 1906 года, а если не получит немедленно положенные ему пять лей, будет жаловаться господину доктору. Ошеломленная девица дала ему требуемое, о чем и поведала хозяйке.

Несколько лет спустя узнали, что старик скончался, а также, что у него в центре, на Армянской улице, было два трехэтажных доходных дома и что его сын известный венский адвокат. Старый доктор, зная Нуссена еще со времен Австрии, когда был вице-мэром города, однажды спросил его, не пора ли ему на покой — все же зимою холодно ходить в пиджаке по улицам, ибо старик из профессиональных соображений никогда не носил пальто, и добавил:

— Вы же, наверное, давно набрали миллион!

— Так-то оно так, — ответил старичок. — Но просто не могу иначе — ведь маршрут по центру у меня точно определен, чем еще заняться?

И он бродил в черном лоснящемся пиджаке вплоть до последнего дня — пока его не сбил случайный извозчик". (Петер Демант (Вернон Кресс).

Джерело статті: “https://molbuk.ua/chernovtsy_news/179604-nevidoma-bukovyna-chomu-chernivecki-zhebraky-buly-gonorovymy.html”