Невблаганний час зробить свою справу: Янукович є останнім українським президентом – носієм радянської ментальності та методів правління

Путін і Янукович: поєднання протилежностей

 Янукович і Путін, Україна і Росія, інь і янь пострадянського простору, які сьогодні значною мірою визначають подальші контури і логіку його розвитку. Президент України Віктор Янукович і прем’єр Росії Володимир Путін, який, імовірно, невдовзі втретє стане президентом, є лідерами, що віддають перевагу жорсткому стилю управління, замикаючи на себе і найближчих представників свого оточення основні важелі прийняття рішень. Мабуть, це єдине, чим можна їх порівняти. Але саме вони можуть істотно вплинути на хід історії.

 Експерименти з привидом «опозиції»

В Росії таким привидом став  співвласник нафтової компанії ЮКОС М.Ходорковський, в Україні – співвласник газотрейдера ЕЄСУ Ю.Тимошенко.

 Якщо українське маріонеткове «правосуддя» дозволить Ю.Тимошенко надовго затриматись у в’язниці, то, окрім перспективи політичної ізоляції з боку Заходу, В.Янукович отримає ще й класичного «скелета в шафі», типового для авторитарних лідерів пострадянського зразка. Це зробить його значно вразливішим для маніпуляцій, зокрема й з боку власного  оточення.

 Саму Тимошенко, на жаль, також чекає доля «привиду». З одного боку, вона отримає насолоду від того, що стане політичним катом вже третього президента. З іншого, вона не навчиться писати листи у стилі Джавахарлала Неру тому, що для цього треба любити народ більше, ніж прагнути влади над ним.

 Мабуть, саме цим вони і схожі з Ходорковським. На превеликий жаль ці політики могли б створити нові країни, але обидва так і не зрозуміли, що світ буде відстоювати справедливість закону для всіх громадян, а не їх кар’єри як лідерів опозицій, які понад усе прагнуть влади.

 Спільні погляди на великий капітал

Можна запропонувати ще одну спільність між В.Путіним і В.Януковичем. Це вагома роль великого капіталу у їх приході до влади. Приклад чинного прем’єра РФ В.Путіна доводить, що розрахунок олігархів на керованість їхнього ставленика не виправдався. Схоже, що така ж ситуація може повторитися і в Україні. Не секрет, що сьогодні влада і власність в Україні розподілені між  п’ятьма великими промислово-фінансовими групами. Значною мірою завдяки їм В.Янукович прийшов до влади. Утім, тенденція дистанціювання ставленика від своїх спонсорів проявляється все виразніше. Не виключено, що В.Янукович невдовзі може вдатися до кроків, аналогічних тим, які робив В.Путін на початку 2000-х років. Тоді частина російських олігархів була вимушена продати свої активи і виїхати за кордон. Можливо, саме з цієї причини українські експерти вже сьогодні відзначають стурбованість українських олігархів непрогнозованими діями В.Януковича.

 Монополія правлячої партії     

Складно не помітити, що путінська модель управління Росією служить для нинішнього українського президента одним з впливових зразків для наслідування. Концепція створення вертикалі влади спирається на єдину правлячу партію. Недарма партія «Єдина Росія» і Партія регіонів так тісно співпрацюють.

 Утім, нинішня відсутність партійної конкуренції в Україні, поза сумнівом, є фактором деградації політичної системи. Картина ще більше ускладнюється неспроможністю нинішньої опозиції виконувати свої функції і пропонувати суспільству альтернативні шляхи розвитку держави.

 І для Путіна, і для Януковича монополія правлячої партії на владу в перспективі  може стати фактором ризику через загрозу зростання суспільного невдоволення і протестних настроїв. Можливо, саме через це і Путін, і Янукович вже розпочали процес дистанціювання від партій влади. Так, несподіванкою для російського політикуму стала виголошена на партійному з’їзді заява В.Путіна про те, що на грудневі вибори в Держдуму РФ партію «Єдина Росія» поведе чинний президент Д.Мєдвєдєв.

 Ставлення народу

Спільною тенденцією, що характеризує правління і В.Януковича, і В.Путіна, є те, що рейтинги їхньої популярності серед населення продовжують знижуватись.

 Зокрема, підтримка В.Путіна у російському суспільстві напередодні президентських виборів впала в півтора-два рази порівняно з попередньою президентською кампанією. Сьогодні, на старті виборчої кампанії, лише 44,5% населення Росії схвалює політичні погляди В.Путіна, тоді як у 2004 році він отримав 70% підтримки. За результатами соціологічних опитувань, сьогодні політику В.Путіна не схвалюють 30% опитаних, тоді як перед першим і другим президентськими термінами В.Путіна кількість невдоволених росіян становила 24 і 20%, відповідно. Більше того, сьогодні В.Путін є привабливим як особистість лише для 25,4% росіян, тоді як у березні 2004 року симпатії до В.Путіна висловлювали 70% громадян(1).

 Що ж до України, то, за останніми опитуваннями В.Януковича підтримує лише 10% населення, Ю.Тимошенко – понад 14%, А.Яценюка – понад 11%, В.Кличка – понад 10%. Окремі дії В.Януковича підтримують 30% українців, тоді як не підтримують президента загалом майже 55% населення України(2).

 Висновки

Попри відмінність життєвого досвіду, освіти, цінностей, професійних якостей і поведінки, у В.Януковича і В.Путіна є важлива спільна риса – їх посадові обов`язки

 Російський лідер нині стоїть на порозі третього  президентського терміну, плекаючи неоімперські амбіції. Схоже, саме цим прагненням продиктовані зусилля  зі створення геополітичних проектів на кшталт Євразійського союзу. Йому необхідно переможцем ввійти в історію Росії.

 Перед українським президентом постають виклики іншого характеру. І варіантів подальшого розвитку ситуації у нього небагато: або зберегти цілісність Української держави, просуваючись шляхом реформ, або ж стати автором чергового втраченого шансу для України

 Головне питання найближчого майбутнього полягатиме в тому, чи зможуть Янукович і Путін поєднати свої персональні історичні місії у розбудові відносин України і Росії? Чи вистачить обом лідерам мудрості? Чи будуть вони здатні піднятися над власними амбіціями?

 (1) http://www.km.ru/v-rossii/2011/11/02/vybory-2011-2012/bolivar-ne-vynes-dvoikh-putin-pytaetsya-vynesti-troikh

(2) http://www.day.kiev.ua/3027293

 Коментар Фонду „Спочатку Люди”: Насправді, як на стан речей сьогодні, у Віктора Януковича і Володимира Путіна є ще одна спільна риса – абсолютне нерозуміння самої ідеї демократії та принципів її реалізації на практиці. Обидва лідери поділяють переконання, що вони знають про спосіб управління державою більше, ніж народ, яким прагнуть керувати. У той час як Путін майстерно вибудовував свою владу завдяки гнучкому тлумаченню російського законодавства, Янукович, прокладаючи собі шлях на владний Олімп, просто підім'яв під себе Конституцію України, законодавство і парламентські процедури.

 Росіяни прийняли Путіна, оскільки піддалися образу сильного і рішучого лідера, який «сказав і зробив». Підтримку електорату «купували» і могутністю  енергетичної індустрії, але ця могутність, як з часом стало зрозуміло, не має жодного впливу на життя пересічних росіян. Сьогодні ВВП Росії становить понад 10 тис. дол. на душу населення. Утім, без системних економічних змін, спрямованих на зміцнення середнього класу, і зміни політичної динаміки такий показник довго не протримається.  В Україні реальний ВВП на душу населення, якщо вивести «за дужки» активи сотні найбагатших людей, становить близько 2,5 тис. дол. на душу населення, і такий ганебний показник рано чи пізно проявить себе як ахіллесова п'ята Януковича, адже нікому не вдасться довго пригноблювати  народ: рано чи пізно він скаже своє слово у відповідь.

 Інша відмінність між двома лідерами полягає в тому, що попри локальні і ситуативні труднощі та прояви невдоволення, російські військові, міліція і спецслужби залишаються вірними владі. Чого не скажеш про українських. Помаранчева революція продемонструвала величезну відмінність між Росією та Україною: українські внутрішні війська і спецслужби в час «Ч» стали на сторону народу, чого їхні російські колеги ніколи не наважувалися зробити, і на те є історичні, ментальні та інші причини.

 Путін впорався з російськими олігархами, змусивши їх до співпраці та встановивши державний контроль над окремими активами. У Януковича немає ані такої сили, ані підтримки політичних та бізнес-еліт. На сьогодні Путін є впливовим лідером у регіоні, тоді як позиції Януковича слабшають з кожним днем.

 Сьогодні  український президент опинився у непростому становищі. Річ у тім, що українські багатії продають свої активи і переводять кошти на офшорні рахунки. У сторонніх спостерігачів навіть може скластися враження, що вони намагаються вийти із зони впливу президента. Крім того, за чутками, у таборі президента точаться суперечки стосовно того, хто отримає більшу частину прибутків та переваг від доступу до владного «пирога». У Росії подібних дискусій не виникає – зі зрозумілих причин.

 Треба також враховувати той факт, що Путін не в захопленні від Януковича. Після імовірного повернення до президентства він зробить усе можливе, щоб послабити становище Януковича і ввести Україну в ще більшу економічну залежність. Для цього у нього є всі ресурси: людські, організаційні та фінансові.  Янукович про таку владу може лише мріяти.

 Але від реальності не сховається жоден авторитарний правитель у жодній окремо взятій країні. Цілком очевидно, що популярність універсальної демократії у світі невпинно зростає. На цьому тлі аналізовані нами лідери виглядають  як "живі реліквії" . І невблаганний час зробить свою справу. В.Янукович, вочевидь, є останнім українським президентом – носієм радянської ментальності та методів правління. Своєю чергою, перебування Путіна при владі  навряд чи стане святом і для самого Путіна, адже російський народ щоразу рішучіше нагадує, що він проти тотального контролю і тиску, вимагаючи більше свободи.

Джерело: На варті  демократії, 2011 - Випуск 36