Нешаблонний Ткач

У Чернівцях стартував оригінальний проект, присвячений інтелектуальному життю міста, передає телеканал «Чернівці». У рамках проекту відбулася презентація нових видань чернівчанина Валентина Ткача - автора відомої книги "Так говорив вуйко Дезьо". Цього разу письменник презентував ще два твори - "Імітація" та "Етюди скрипаля з борделю". За словами політолога та громадського діяча, а також ідейного натхненника проекту Ігоря Буркута, подібні розмови та зустрічі з непересічними авторами повинні спонукати буковинців до нових дискусій та обговорення нагальних нешаблонних проблем життя.

“Інтелектуальне життя в Чернівцях продовжується...”

Так називається авторська програма Ігоря Буркута, нещодавно розпочата в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського. Ця програма задумана як серія зустрічей з інтелектуалами нашого міста. Першим, кого запрошено до розмови, став письменник, публіцист і філософ Валентин Ткач.  

Скільки інтелектуалів у світі, або чому Чернівці – 
це музика і книга

Саме з цього питання – скільки інтелектуалів у світі і зокрема в Чернівцях – розпочав зустріч Ігор Буркут. Статистика виявилася сумною: інтелектуалів – тобто людей, котрі складний світ сприймають складно (а не спрощено), на земній кулі тільки 10% від усього людства. У чернівецькому масштабі це близько 25 тисяч голів, котрі не мислять стереотипами.

Про те, що стереотипи дуже тісно вплітаються в нашу буденність, свідчить те, що кожне слово викликає в нас якусь асоціацію. Наприклад, слово “Одеса” відразу нагадає нам про море, порт, одеський гумор. “Запоріжжя” – про Запорозьку Січ, про “Запоріжсталь”, автомобіль “Запорожець”.

Перед тим ніж розпочати бесіду з гостем, пан Буркут зізнався присутнім, що провів опитування серед своїх багатьох друзів з інших регіонів України: які асоціації викликає в них слово “Чернівці” (тобто які стереотипи, пов’язані зі столицею Буковини, закоренилися у свідомості українців). Єдине, що співпало в усіх – це музика (Софія Ротару, “Червона рута”…). Крім того, представники старшого покоління називали… книгу. Так, саме книгу, хоча за радянських часів Чернівці славою великого книжкового центру не користувалися, та й свого видавництва тут не було. Звідки ж така стійка асоціація? Річ у тім, що місто було відоме як потужний видавничий центр ще за часів Австро-Угорської монархії, тутешні майстри друкарського верстату тішили читачів багатством книги і в місті, і в околицях, і далеко за їхніми межами.

Чернівці успадкували інтелектуальність, притаманну її мешканцям сто років тому, тож сьогодні ми можемо пишатися людьми, котрі мислять не провінційно, а дещо ширше за загальноприйняті рамці. А започаткування авторської програми допоможе нам цих людей ближче пізнати і щось від них та й почерпнути.

“Творити і перемагати можна тільки силою любові”

Після вступних слів директорки бібліотеки Лесі Щербанюк і ведучого програми Ігоря Буркута слухачі поринають в інтелектуальну бесіду… Голос у Валентина Ткача м’який, повільний, вдумливий. Темп його мовлення дозволяє слухачам без перешкод іти за його думками, співпереживати з ним усе сказане. А сказано на зустрічі було дуже багато, адже це людина з цікавим світоглядом. Він автор численних публікацій в “Українській правді” та “Дзеркалі тижня”, трьох книг: “Так говорив вуйко Дезьо”, “Імітація” й “Етюди скрипаля з борделю”.

Найчастіше читачі впізнають його через персонажа його книг – вуйка Дезя, звичайного гуцула, в якому зібрана вся найсвітліша життєва філософія мудрості, правди і краси. Легенда про вуйка Дезя (або ж Дезийдерія Васильовича) настільки усамостійнилася, що вже й автор, і його друзі напівжартома-напівусерйоз апелюють до вуйка словами “як каже вуйко Дезьо”.

Але попри те, що слухати Валентина Ткача дуже легко, його книги – зовсім не збірка казок, як влучно зауважив ведучий зустрічі. Вони потребують концентрації, здатності підійти до тексту з точки зору автора – самому стати інтелектуалом.

Про що ж ішлося на зустрічі? Передусім про найбільшу проблему нашої дійсності – руйнування бази понять. Через те, що парадигма нашого буття здеформована, саме буття також деформоване і наші судження сповнені неправильних висновків. А через це взаємини людини і світу, людини і держави переходять у стан постійної боротьби за виживання. Що гірше, наше життя наповнилося імітаціями. Щирість, піклування, любов починають замінюватися сурогатними підробками, життя змінюється грою в життя. Замість справжньої толерантності, тієї, котра повинна іти разом з любов’ю (“я розумію тебе, але маю своє бачення”), нам нав’язують іншу (“я погоджуюся з тобою”).

Якось у розмові з давнім товаришем автор сказав: “Творити і перемагати можна тільки силою любові”. На ці слова товариш дивно посміхнувся і відреагував так, ніби було сказано якусь дурницю. Його негативна реакція показала: якщо люди так реагують на слова про силу любові, отже, щось у цьому світі не так. Основні речі – добре слово і добра справа – забуваються, відходять на задній план. Зникає явище спільного дару (“ти мені колись зробив добро – тепер я тобі допоможу”), зникає життя без вигоди…

До книги “Імітація” (а кожна з його книг – це збірка коротких лірико-філософських нарисів) автор додав перелік термінів – тлумачення щастя, успіху, свободи, культури, капіталізму, кризи, держави. Цей додаток допомагає читачам зрозуміти, чому філософ робить саме такі висновки. Скажімо, успіх показано у вигляді діаграми людини, від якої урізнобіч ідуть стрілки-зв’язки. Йдеться про зв’язки людини зі світом. Чим більше зв’язків, чим вони різноманітніші, тим більше гарантований успіх. Як тільки котрийсь один зв’язок починає переважати, інші атрофуються. І виходить як в анекдоті про чоловіка, котрий купив ялинку і розчарувався, бо, мовляв, і пухнаста виявилася, і зелена, і лісом пахне, але от радості не приносить.

Не святі горшки ліплять…

Наостанок, відповідаючи на запитання, Валентин Ткач розповів про нову книгу, котра вже готова до друку і в котрій він осмислює відповіді на сім головних запитань людського існування: що я хочу? що я можу? що я маю? звідки? куди? що є світ? що є я?

Також автор пояснив, чому в жанровому означенні його книг присутнє слово “sms” (sms-проза, sms-нариси, sms-життя). Наше життя нагадує есемески – воно пошарпане, клаптикове. “Колись на Великдень ми мінялися крашанками, а тепер есемесками” – гірко жартує філософ. Крім того, ще одна причина – ходіння пішки, під час якого з’являються думки, ідеї, народжуються афоризми. Щоб їх записувати, автор використовує все, що може: записник, клаптики паперу, цигарки, і, звісно, мобільний телефон.

Свою залюбленість у філософію та інші гуманітарні науки письменник, фізик за фахом, пояснив так: гуманітарні науки оцінюють особливості сприйняття людиною світу, проте фізика дає методологію, системність, аналіз, синтез, статистику, прорахунок результатів – вона дає системний аналіз. Саме тому для вивчення суспільства, додав і підсумував Ігор Буркут, потрібно залучати фахівців з абсолютно різних питань.

По завершенні зустрічі можна було придбати книги Валентина Ткача, що з’явилися на світ у видавничому домі “Букрек”, і, звичайно, отримати автограф. До речі, на прохання директора “Букреку” Дарини Туз-Максимець, книги було вручено всім присутнім журналістам. А ті читачі, котрі не змогли відвідати перший вечір авторської програми Ігоря Буркута “Інтелектуальне життя в Чернівцях продовжується”, зможуть переглянути твори Валентина Ткача в читальному залі бібліотеки.

“Світ продовжує рухатися, і рухається він зі швидкістю, з якою рухаємося ми” 
(Валентин Ткач).

Джерело: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=385263