Нелюди в погонах (+відео коментаря матері побитого юнака з Сокирянщини)

Білоусівка обурена.

Синдром миколаївської Врадіївки показує, що людське терпіння може обірватись. Про це свідчить активність наших читачів, які сміливо розповідають про минулі безчинства міліціонерів. Накипаюча злість і образа виходять за край. Чи можлива бунтарська Врадіївка на Буковині?

Перший тривожний сигнал подало сокирянське село Білоусівка. За величиною воно третє в районі. Розміщене на дуже завантаженій тепер трасі, яка веде у місто енергетиків – Новодністровськ. Так ось саме цю транспортну артерію мали намір перекривати обурені мешканці Білоусівки, яких знають мирних розважливих садівників.

Врятувала ситуацію матір трьох синів Надія Василівна Ткачук – лаборантка Сокирянської районної лікарні.

Спрацював її досить грізний ультиматум: або влада звільняє з роботи п’ятьох(!) міліціонерів, які знущались над її 19 літнім сином Іваном, або група людей береться за руки і перекриває трасу. 9 липня начальник УМВС в Чернівецькій області Олександр Демидов звільнив з органів внутрішніх справ п’ятьох міліціонерів-садистів.

На жаль, не одразу підписав наказ після безчинства сокирянських силовиків. Хоча звернення від матері побитого сина і його самого були написані того ж дня, їх подали в райвідділ міліції, і в прокуратуру. Все зафіксовано, внесено в єдиний реєстр. Справа набула громадського розголосу. І звичайним звільненням з роботи мабуть не обійдеться.

ВКРАЙ стурбована здоров’ям сина Надія Ткачук прямо з лікарні швидкої допомоги, що на вулиці Фастівській у Чернівцях, зуміла дозвонитись телефоном до голови Чернівецької ОДА Михайла Папієва, який запросив її на конкретнішу розмову до себе. З Надією Василівною з метою уточнення фактів зустрівся і прокурор області Петро Коваль. Заява матері розслідується прокуратурою, створена слідчо – оперативна група. Суд неминучий.

Сокирянська катівня

18 червня у Білоусівці сталась банальна крадіжка: у громадянина М. К. Злого пропали з хати гроші. Це по сусідству з Ткачуками. Чому впали підозри на 19 літнього випускника Сокирянського профтехучилища Івана - ніхто в селі не знає.

- Це дуже тихий, чемний хлопчина, - каже його вчитель Василь Димитрюк, який представляє Білоусівку як депутат обласної ради. – Він невисокий ростом, до того ж хворобливий. Тому село здивоване, за що так жорстоко катували юнака в Сокирянському райвідділі міліції. 

19 червня Івана викликали в Сокиряни. «Вперше в житті в мене взяли відбитки пальців, чомусь занесли моє прізвище в базу даних, наче злочинця», - згадує своє перше побачення з міліцією Іван Ткачук.

Він доводив їм, що в день крадіжки весь час був в саду, обприскував дерева. Є очевидці, які змогли б підтвердити його перебування.

Однак, 20 червня його знову викликали в міліцію і почали вибивати показання. Штовхали головою в стіну, заставили стати колінами на стілець і бити в п’яти пляшкою з водою, іншою посудою. Від цього страшного переліку тортур стає моторошно, мов від гестапівських. Іванове щастя, що з ним поїхала в Сокиряни мати. Це й виручило його від продовження побоїв. Він зумів якось послати есемеску: «Мамо, дзвоніть, мене кончають». Цей текст і звуковий запис зараз знаходиться на експертизі в прокуратурі.

Н. В. Ткачук сміливо називає тих, хто дозволив собі катувати невисокого юнака, якого весною через хворобу нирок не взяли служити в армію. Тільки вдуматись, кого била ця п’ятірка ще молодих садистів. Яких звільнили з міліцейських посад, але не від відповідальності перед судом. Ось ці прізвища, названі стурбованою матір’ю: Володимир Радевич, Юрій Ткач, Володимир Мартинюк, Іван Ісак, Дмитро Лісецький.

ДИВУЄШСЯ, хто навчив цих так званих правоохоронців нелюдських методів вибивання показань. Бити по п’ятах, погрожувати підкинутими наркотиками, заставляти підписувати текст щодо відсутності претензій, цькувати страхом, що «викинуть через вікно, а скажуть що це спроба втечі».

Після сокирянських тортур Іван почувається неважно. З 20 до 27 червня лежав в хірургії, потім в урології аж до 9 липня. Записи лікарів страшні. Ця вовча зграя у погонах забрала чимало здоров’я в юнака. Однак, міліцейські полковники цього не визнають, мовляв все покаже судово – медична експертиза. Начебто її роблять не ті ж лікарі – фахівці.

Брифінг у Чернівцях

Захоплюєшся як оперативно працює вище керівництво УМВС. У першій половині 10-го липня з постраждалим Іваном Ткачуком та його матір’ю зустрічається голова ОДА Михайло Папієв, а о 19 годині 30 хвилин вже журналістів скликають два полковники: Володимир Мацьо – начальник кадрового забезпечення УМВС та Іван Зайцев – помічник начальника обласної міліції.

Якогось справжнього глибокого співчуття за скоєне в Сокирянах зі слів полковників не відчувалось. Володимир Мацьо почав зі звичного штампу – винні журналісти. «ЗМІ почали поширювати у великій мірі неправдиву інформацію щодо побиття та спричинення тяжких тілесних ушкоджень жителю с .Білоусівки…» - дослівне перше речення брифінгу. Вибачте, пане полковнику, яка ж це неправдива інформація? Адже ви звільнили одразу п’ятьох своїх розбійників, які немитими кулаками нанесли майже дитині забої грудної клітки, живота, голови, п’яткової кістки, гематома нирки.

Ці діагнози зафіксовані в історії хвороби, яка теж повинна служити переконливим доказом у суді. То ж нічого кивати на журналістські об’єктиви, якщо у вас скривлені завуальовані пояснення. Тим паче, що ви самі в останньому брифінгу дослівно визнаєте: «Вказані факти не красять міліцію і у великій мірі перекреслюють роботу багатьох професійних працівників міліції, підривають довіру населення до органів внутрішніх справ, тому позиція начальника УМВС з цього питання є жорстокою…»

Про довіру краще б ви не згадували. Вона мінімальна. А ось про накипаючу злість людей до міліцейського свавілля говорить уся Україна. Від Врадіївки до Білоусівки. Від Миколаївського Південного Бугу до буковинського Дністра.

Вячеслав МИГАЛЮК, заслужений журналіст України

Джерело: http://golosbuk.com.ua/index.php/article/item/563-neliudy-v-pohonakh

Коментар Олега Соскіна, професора, директора Інституту трансформації суспільства  

Бунти на Буковині, в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Врадієвці... Хто очолить бунт?

Невдоволення українців правлячим режимом щодня зростає. Кожне чергове так зване «покращення» робить пересічних громадян ще біднішими, утискає їхні права або просто ускладнює і погіршує життя. Тому сьогодні з кожним разом у все більшої кількості людей уривається терпець.

Так, в Дніпропетровську та Одесі сотні студентів виходили на акції протесту проти Табачника, який, схоже, виконує чітке завдання щодо знищення в Україні системи освіти. Два дні поспіль 8-9 липня мешканці сіл у Чернівецькій області перекривали трасу з вимогою відремонтувати дороги. В Донецькій області тиждень тому проблеми водопостачання вивели на вулиці кілька тисяч людей. Щодня в українських містах відбуваються більші чи менші акції проти свавілля міліції.

Отже, люди починають самі активно підніматися, іде самоорганізація знизу. І це добре. Але ж на ці процеси мають відповідним чином відреагувати політичні, духовні лідери, інтелектуали. Якщо парламентська опозиція не хоче чи не може координувати суспільне невдоволення, щоб усунути криворізько-єнакіївську гідру, чиє кубло знаходиться в Межигір’ї, то чому до цього процесу не долучаться моральні і духовні авторитети?

Наприклад, чому мовчить так звана Ініціативна група «Першого грудня»? Де поділися Дзюба, Юхновський, Попович, Скуратівський, Сверстюк? Чому не чути їхніх голосів? Адже зараз в країні сталась безпрецедентна подія, так звані міліціонери зґвалтували і жорстоко побили жінку, повстало ціле село. Де ж ці так звані духовні лідери? Чому всі мовчать?