Одна з найстаріших фотографій з музейним експонатом, які дійшли з часу перезаснування краєзнавчого музею у Чернівцях

 

На відміну від обласного театру, створеного приблизно у той самий час, у музеї не бояться власної історії. (Більше про це можна прочитати у розділі 24.Товариш «лаборант П.Демонт» в документальному романі Юрія Чорнея "Вернон Кресс. Життя під прикриттям".

 

На фото: публікація в газеті «Радянська Буковина» – друкованому органі Чернівецьких обласного і міського комітетів КП(б)У та облвиконкому. В повідомленні йшлося про успішну роботу лаборанта, прізвище якого автор замітки перекрутив на «Демонт», над описом старовинних турецьких карабінів XVII століття та кінської збруї (№ 93 від 20.04.1941 р. – С.6).

 

 

Основу Чернівецького краєзнавчого музею, до якого Демант влаштувався на роботу, заклали подаровані городянами приватні нумізматичні, археологічні та інші колекції старожитностей. Різноманітні заклади, установи та організації мали власні колекції – деякі з яких теж об’єднали у фондах краєзнавчого музею. При австрійцях і румунах, продовжує мемуарист, музей був розташований у центрі міста. Але 1940 року приміщення уподобала важлива радянська установа.

Крайовий музей виводить свою історію від 1863 року. Чимало зусиль до створення музею в Чернівцях, як член міського представництва, доклав румунський історик і громадський діяч Євдоксій Гурмузакі, – дослідила витоки закладу архівіст Марія Никирса. «Один з основоположників так званої теорії «українізованих румунів», – пояснив історик А.Жуковський.

 

Проте перша спроба виявилася невдалою. Головно, через брак належного фінансування. Попервах крайовий музей спільно із крайовою бібліотекою планували розмістити у приміщенні Крайової управи Буковини, яке почали споруджувати 1871 року. Однак через велику вартість робіт проект будівлі спростили, від наміру розмістити у ній музей та бібліотеку відмовилися.

 

Місце під музей передбачили у так званій Священицькій палаті, яку звели 1871-1874 року – це праве крило архітектурного комплексу Резиденції митрополитів Буковини й Далмації. Після 1882 року там і справді відкрили виставку, на якій експонували вироби гуцульських майстрів, фотографії православних монастирів Буковини, археологічні знахідки тощо. З 1887 року існував Православний архієпископський єпархіальний музей, або просто «церковний». Проте цього було замало.

 

Друге народження музею, який працював на громадських засадах, відбулося на початку 90-х років XIX століття. «Завдяки заходам проф. Р.Ф.Кайндля, К.А.Ромсторфера та І.Сомбаті… Буковинський крайовий музей… збирав і досліджував передісторичні знахідки на Буковині», – йдеться в «Історії Буковини» А.Жуковського. Музей видавав щорічники, яких загалом набралося 14 випусків. Хоча власного пристосованого приміщення заклад, що невдовзі отримав назву Крайовий музей імені Франца-Йосипа, все одно не отримав. Попри те, що до музейного правління (кураторію) увійшли найповажніші городяни: бургомістр Чернівців, представники Буковинської митрополії, Чернівецького університету. Зібрати необхідні кошти для будівництва приміщення Крайового музею намагалися 1895-1898 року, проте безуспішно. Його колекції, які перед Першою світовою війною налічували вже 9 тисяч експонатів, виставляли у приватних приміщеннях, частина фондів зберігалася у митрополичій резиденції.

 

Нумізматичними збірками володіли Румунське археологічне товариство (створене 1886 року), бібліотека Польського народного дому, – йдеться у дослідженні «Художнє життя Чернівців» Галини Матвіїшин. – 1893 року Румунське археологічне товариство передало колекцію старожитностей Буковинському крайовому музею. «Також в 1890 році засновано в Чернівцях «Загальне археологічне товариство», яким провадили Р.Кайндль і К.Ромсторфер… Цінну археологічну збірку зі Стефанівки-Бабина посідав д-р Цопа… Найбільша збірка археологічних знахідок була при Чернівецькому університеті; завідував нею доц.Ч.Амброжевич», – пише Жуковський.

 

Придатні для експонування площі часто доводилося винаймати. Наприклад, у Промислового музею Буковини, який від 1888 року існував в приміщенні Державної промислової школи (будівля на розі нинішніх вулиць Головної – Шевченка). Запит до Торгово-Промислової палати Буковини щодо створення цього музею директор Державної промислової школи Йозеф Ляйцнер надіслав ще 1883 року. Проте поданий на її розгляд статут музею Крайова управа Буковини схвалила лише 31 січня 1887 року.

 

Згодом заклад розмістили в ошатній будівлі, яку в 1894-1895 рр. збудували на розі вулиць А.Міцкевича та Лілійної (в румунські часи – Constantin Brâncoveanu, нині – Івана Франка). Остаточно нове приміщення в користування музею передали 1896 року. 1 листопада того ж року відбулися урочистості з нагоди його офіційного відкриття. І лише 1899 року Промисловий музей поділився частиною вільних площ зі своїм менш вдатним старшим колегою.

 

У румунські часи Крайовий музей імені Франца-Йосипа реорганізували у Регіональний музей. Нарешті в середині 30-х два музеї – Регіональний і Промисловий об’єднали у Музей короля Кароля ІІ. Заклад урочисто представили 1 липня 1935 року у рамках відновленого святкування Петрівського ярмарку. 1935 року король Румунії, перебуваючи у Чернівцях, відвідав музей свого імені. Списки правління музею за 1936-1940 роки були сформовані за національним принципом переважно з румунів, – вказує Галина Матвіїшин.

 

1926 року у Чернівцях відкрили музей румунського композитора Чіпріяна Порумбеску, однак після смерті його засновника (1928 року) заклад перенесли до Сучави.

 

«Заснована в 1927 році «Спілка збирачів старовини і любителів науки народовідання» організувала «Український музей народовідання в Чернівцях». Спочатку заклад містився в Українському народному домі в Чернівцях, відтак його перенесли до «Бурси ім.Ю.Федьковича», – розповів А.Жуковський. – Цей музей стояв під проводом історика мистецтва д-ра Володимира Залозецького, а його довголітнім директором був Іл.Райлян…

 

В тридцятих роках В.Залозецький мав приватну збірку музейних речей». 1934 року зусиллями Залозецького на горі Цецино збудували різьблену гуцульську хату, встановили прикрашену різьбою браму. За словами дослідниці Галини Матвіїшин, тут мав постати музей гуцульського мистецтва на Буковині. Однак наприкінці 30-х років гуцульська хата згоріла, вціліли тільки різьблені ворота, виготовлені 1934 року. (Нині представлені у Чернівецькому обласному державному музеї народної архітектури та побуту).

 

На цій різноманітній базі 1940 року врешті постав Краєзнавчий музей Чернівецької області. Розміщення краєзнавчого музею у палатах колишньої митрополичої резиденції стало ефектним рішенням нової влади. Архітектурний комплекс резиденції на вулиці митрополита Володимира (нинішній Михайла Коцюбинського) і прилеглий до нього парк нова влада бачила як музейне містечко. До цієї ідеї повернулися 1944 року, після так званого другого звільнення Чернівців. До музейного комплексу мали входити літературні музеї Шевченка, Франка, Федьковича, краєзнавчий музей, зоологічний музей, музей Леніна, а також зооботанічний сад. (Уривок з розділу 24.Товариш «лаборант П.Демонт» документального роману Юрія Чорнея "Вернон Кресс. Життя під прикриттям").