В селах проходять збори жителів, на яких сільські голови звітують про виконану впродовж року роботу, радяться з членами громади, як жити далі. На цих зібраннях керівникам районної влади належить побувати. Почути думки людей щодо житейських проблем. Щойно заступник голови ради повернувся зі сходки села Тарашани, що лежить при центральній трасі, що веде до державного кордону. Отож про почуте і побачене наші запитання.
– Які з питань, що порушувалися на сходці в Тарашанах, хвилюють і жителів інших сіл?
– Скрізь людей непокоїть головне: працевлаштування. На жаль, зі зникненням колгоспів на селі не стало й формувань, які могли би забезпечити людей роботою. Здебільшого, селяни, особливо ті, кому за п’ятдесят, виживають завдяки підсобному домашньому господарству. Не секрет, що підмогою для них є оплата за здані в оренду земельні паї. У Тарашанах йшлося про те, що фірма «Колосок-2» справно розраховується з людьми зерном, хоча є претензії до його якості. Нарікання на це присутній на сходці представник орендаря заперечив: мовляв, не ділимо зерно за якістю, щоб віддати людям гірше. Про збільшення пайової частки вже подумали – видаватимуть тарашанцям не по 650, як було торік, а по 750 кілограмів зерна. Погодьтесь, для села нечорноземної зони, де й пайові частки селян порівняно невеликі – підмога чимала.
Як і в інших селах краю, хвилює селян стан доріг. Для підтримання їх у задовільному стані дещо робиться, бо сільрада має надходження від акцизних зборів із продажу пального – в Тарашанах дві автозаправні станції. Сільський голова Василь Чуляк звітував ще й про освітлення доріг… Але ж не пускатимеш усі сільрадівські гроші на благоустрій, бо є й інші потреби. Тому до облаштування територій, через систему оподаткування, підключаються усі члени громади. У Тарашанах це питання вирішили так: кожен двір вноситиме у спільну копилку по 60 гривень (сума, погодьтесь, навіть попри незаможність селян, кожному під силу), а власники автомобілів, тракторів, комбайнів, інших механізмів, платитимуть на 100 гривень більше. Вони підуть не лише на благоустрій, а й утримання пожежної охорони.
Фонди самооподаткування створюють по всіх селах, а підходи до цього різні. Приміром, у Карапчеві, де надходження від акцизних зборів значно менші, ніж у Тарашанах, бо автозаправок тут нема, отож і потреба в грошах від самооподаткування особлива, вирішили не встановлювати певної суми, а йдуть за правилом: «хто скільки може». Як це відобразиться на бюджеті – час покаже.
– Погодьтеся, що надходження від продажу нафтопродуктів – то не зовсім заслуга села. Чи не виникає з цього приводу ревнощів у сусідів?
– На сходках люди про це, як правило, мови не ведуть. Але проблема справді є. Бо якщо на реалізацію підакцизних тютюнових та алкогольних виробів місцеві ради ще можуть мати вплив, принаймні, здатні запобігати підпільній торгівлі, то «притягти» заправку в село не при трасі дуже складно – економічної вигоди для власника від неї ніякої. Отож, справедливіше було б надходження від нафтового акцизу ділити: 3 відсотки хай би йшло в касу ради на території якої знаходиться об’єкт, а 2 – до районного бюджету. Завдяки цьому могли би біднішим селам щось вділити. Що ж маємо тепер? 9 рад (всього їх в районі 25), що мають нафтовий акциз, як мовиться, жирують, решта – бідують. Або ж таке: для закриття захищених статей бюджету – виплати зарплати вчителям, тощо – району не вистачає 150 мільйонів. Ми звертаємось у верхи, а нам кажуть: так ви ж купаєтесь у грошах… Це як в анекдоті про дві середньоарифметичні курки. Хтось з’їв чотири стегеньця, іншому жодної не дісталося, а в середньому – цифра справна.
– У районі триває децентралізація, яка створює додаткові можливості розпоряджатися набутими коштами. Дещо на неї державний бюджет й додатково виділяє. Чи багато охочих скористатися з цього шансу?
– Створення об’єднаних територіальних громад справді дає додаткові можливості. Правда, субвенції держава виділяє головним чином на інфраструктуру. Подальший розвиток залежить уже від місцевої ініціативи та хазяйновитості. Ми відверто говоримо людям про це. Громади стали би заможнішими, якби в їхню власність перейшли землі поза межами населеного пункту, що адміністративно належать до цих територій. Тоді легше стало би бізнесу, інвестор побачив би привабливість. Відтак і перспектива створення робочих місць з’явиться. Поки що успіхами в цьому похвалитися не можемо. Тож й особливої ініціативи створювати ОТГ люди під час сходок не виявляють. Остерігаються повторення колишньої колгоспівської практики, коли при об’єднанні населених пунктів у одну господарську структуру центральне село розвивалось, а бригадні були далеко позаду. Тому в діючих зараз трьох ОТГ району депутати приділяють увагу гармонійному розвитку кожного населеного пункту. Цей приклад має робити об’єднавчу ідею привабливою.
– З Глибоччини децентралізація починалася, маєте три громади. На фоні того, що в окремих економічно розвинутих районах поки що немає жодної, – показник, нібито, заспокійливий. Але громади не охоплюють й четвертини території району, тоді, як в інших показник вищий.
– Ми не форсуємо події, пам’ятаючи, що об’єднання добровільне. Та процес пішов. Найближчим часом сподіваємось приростання Глибоцької ОТГ, до неї виявили бажання приєднатися жителі Димки, Черепківки та Вовчинця. На черзі – створення Чагорської громади, до якої, сподіваємось, увійде кілька приміських сіл. Правда, методика Кабміну не рекомендує організовувати адмінформування в радіусі 20 кілометрів від обласних центрів: організатори реформи вважають за доцільне, щоб прилеглі до великих міст населені пункти утворили спільні з ними громади. Але ж процес добровільний, діяти іншим чином теж не заборонено. Ми сприймаємо поради як застереження, заклик добре подумати перед вирішальним кроком. Тому й міркуємо, як зробити, щоб гуртування кількох приміських сіл в одну громаду було на користь їхнім мешканцям. У цьому, власне, і є зміст реформи.
Розмову вів
Михайло ТОКАРЮК.
Глибоцький район.
http://www.bukovina.co.ua/
На фото: прибирання придорожньої смуги в напрямку контрольно-пропускного пункту «Порубне».
