НА ДРУГИЙ ДЕНЬ ПІСЛЯ РІЗДВА ПЕРЕД ВОРОТАМИ СПАЛЮВАЛИ СМІТТЯ, ЯКЕ ВИНОСИЛИ З ХАТИ

Про старовинні традиції святкування на Буковині Різдва Христового і Нового року розповідає доктор історичних наук, професор кафедри етнології, античної і середньовічної історії ЧНУ ім.Ю.Федьковича Михайло Чучко

– Відомі якісь суто місцеві традиції того, як саме має проходити вечір перед Різдвом Христовим, або як ще кажуть Святий вечір?

– На Святий вечір 24 грудня (6 січня за ст.ст.) перед Різдвом всі добрі господині варили пшеницю, яку солодили цукром або медом, галушки з кукурудзяної крупи, вареники з картоплею, біб, квасолю, сушені фрукти, такі як, наприклад, сливи і яблука, рибу, пироги з квашеною капустою в олії. Загалом на столі мало бути 9 страв. Всі ці страви розставлялися на скатертині, під яку клалося трохи сіна. На столі також мало бути 5 хлібин, брилка солі та трішки ладану. Ввечері всі домашні сідали за цей святковий стіл. Господар першим брав ложкою варену пшеницю-кутю та кидав її до стелі. Якщо всі зернини прилипали до стелі, то вважалося, що наступний рік буде сприятливим для бджіл та посівів. Після цього господар сам куштував пшеницю, а всі домашні приєднувалися до нього. У такій самій послідовності члени родини по черзі куштували усі перелічені страви. Під час вечері одному з дітлахів, бо дітей тоді було зазвичай декілька, доручали квоктати під столом, аби курчата водилися.

– А крім, власне, самої вечері ще якісь особливості Святвечора були?

– Після завершення вечері дівчина, якщо така в родині була, збирала зі столу всі ложки, виходила на вулицю та шуміла ними, наслухаючи, з якого боку гавкатимуть собаки. Згідно з повір'ям, саме з того боку до неї прийдуть свати. На Святий вечір перед Різдвом парубки і навіть епітропи (управлінці церковним майном) колядували по селу. Парубки ходили також з так званою "козою". Один з них переодягався у діда, а інший виготовляв собі голову кози. "Дід" водив "козу" від хати до хати, співаючи релігійні пісні. Приспів більшості з них обов'язково мав містити словосполучення: "О дай Боже!"

– Аж ось, нарешті, наставало світле свято Різдва...

– Якщо на Святвечір у церкві служили літургію Василія Великого, то вже на Різдво – літургію Іоана Златоуста. У цей день на стіл за жодних умов не клали шапки, щоб киртиці не рили подвір'я. А ще цього дня колядували у церкві і у домах. Від Різдва і до дня Поклону оковам св. ап. Петра (16 січня) – день, що вважається серединою зими, – не прийнято було прясти. На другий день після Різдва перед воротами спалювали сміття, що виносили з хати. Домашні стрибали через цей вогонь, примовляючи, що спалюють бороду старого жебрака, бо він її ніколи не голить.

– Новий рік також припадав на цю пору?

– 1 (14) січня святкувалося велике свято св. Василя Великого і Новий рік. У церкві, як і на Святвечір, служили літургію Василія Великого. Цього дня хлопчаки ходили по хатах сіяти. Вони розкидали різне насіння хлібів, примовляючи при цьому: "Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця. Сорочка по землю, льон по коліна, аби вас голова не боліла. На Новий рік, на Василя, як дочекали, аби так впровадили і наступного року дочекати. Бувайте здорові". Розсипані зерна не викидали, а збирали та віддавали курям, аби ті краще неслися. Увечері перед Василем по лавках розкладали поліна "сторцем" (сторчма), і чиє поліно до ранку упаде, той, вважалося, повинен незабаром померти. У ніч на Новий рік зазвичай ніхто не спав. Бо тоді, опівночі, відкривається небо та худоба розмовляє своєю мовою. Буковинці також вірили, що тієї ночі палають вогнем всі грошові скарби, заховані у землю. А якщо у перший день січня на деревах був іній, то це означало, що буде врожай. До речі, воду, якою в день Нового року мили миски, зберігали у пляшках. Нею кропили бджіл, якщо бачили, що рій хоче утікати.

– Але Новим роком святкування зимових свят для буковинців не закінчувалося?

– 5 (18) січня святкували Святий вечір перед Хрещенням Господнім. 6 (19) січня – Йордан (Богоявлення Господнє). І нарешті 7 (20) січня – свято Івана Хрестителя (Іоанна Предтечі). У церкві у ці дні служать літургію Василія Великого та Іоана Златоуста. На Йордана селяни від малого до великого збиралися біля води, де власне Йордан і проводився. Тобто там, де освячувалася вода. Чоловіки (господарі) в цей час повинні були тримати у руках воскові свічки, прикрашені у нижній частині полотняними крижмами з намистом, васильком та трьома дерев'яними ріжками. Їх називали тріци. Після того, як священик завершував обряд освячення води, кожен шукав собі місце, аби занурити прикрашену свічку в освячену воду. У деяких місцевостях свічки намагалися скласти біля священика, аби він сам це зробив. Потім кожний відносив свою свічку до церкви і залишав на столі для пожертв або в куточку перед царськими іконами. Там вони лежали до Стрітення Господнього, після чого їх знову забирали додому і зберігали за образами. Тим часом господар, приносячи освячену воду додому, окропляв нею усіх домашніх, худобу та всі кімнати будинку, стайню, стодолу тощо. Воду, освячену в день Йордана, тримали у склянках на клиночках (кілочках) в хаті цілий рік. Цій воді приписували цілющу властивість від різних хвороб. Йорданською водою, наприклад, буковинці кропили себе, коли відправляються в дорогу, в поле, на ярмарок, влітку кропили бджіл, аби велися. Після освячення Йорданської води протягом двох тижнів не можна було прати білизну, бо вона вважалася свяченою.

– Крім релігійної складової, певно, були й народні традиції святкування усіх цих свят?

– Напередодні Водохреща, наприклад, дівчата виходили вночі на вулицю і слухали, з якого боку залають собаки. Так само як і на Святвечір, дівчина могла стукати ложками у тин, провокуючи собак на гавкіт. Дівчата вірили, що саме в той бік вийдуть заміж. Цього ж вечора дівчата стелили під себе мішок з-під муки, а під подушку клали щітку (від прядива) і гребінь. Хто дівчатам в цю ніч снився, за того вони й мали вийти заміж. Вважалося також, якщо в цей день дівчина або хлопець упадуть, то незабаром стануть під вінець. Якщо ж падав жонатий, то вірили, що він незабаром помре. В день Івана Хрестителя (Іоанна Предтечі) 7 (20) січня всі фруктові дерева обв'язували тим сіном, що лежало на столі під скатертиною від самого Різдва Хрестового, аби родили. Від Різдва Христового і аж до Івана Хрестителя не можна було чесати прядива. На цьому свята закінчувалися.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА".

На фото: репродукція "Різдво" художника Є. МАКСИМОВИЧА