На Буковині верем'я…

На Буковині верем'я…

22.04.2019, 17:17

У зеленому намисті вербового листячка рум’яниться та все дужче крокує весна красна. Ці улюблені для нас дерева такі давні-предавні, як, власне, і цей Божий світ. Бачимо, милуємося ними чи не в кожному буковинському селі. І в кожному неодмінно чуємо: «Та саме в нас ці верби найстаріші віком, а оті, що в левадах, мають понад 100 років…»

Любимо верби, бо чомусь із сивини віків саме вони при спогляданні будять в серці якусь особливу прихильність до свого природнього образу. Бо саме на затінених у спекотну пору толоках найчастіше збирається погуторити натруджений клопотами-гризотами люд. Погутарили про се, про те, словом добрим пом’янули, що хтось на якомусь куті села помер і душа на небеса вознеслася. І повсякчас, чи то в гурті, чи наодинці побувавши у привіллі давніх верб, на серці справді стає легше, туга минає. Та ще й коли десь на самотинні притулишся до порепаного часом стовбура.

Але верем’я бере своє. У лісах та перелісках віддухм’яніли первоцвіти, побільшало медунок. А в густих, мов щітка насадженнях, уже защебетав соловейко. На всі усюди віщуючи про силу благовісного тепла, що дає життя усьому сущому.

А десь на вихідні чи в такі очікувані свята побіля гряди старезних верб у центрі крихітного села, спираючись на костури, укотре зібралися і найстаріші ґазди. «А ти знаєш, Василю? Я пам’ятаю ці верби такими ж, коли ще й до школи не ходив. Але, як бачиш, вони в такій силі, що не одне покоління переживуть…»

Іван Агатій

1


КОМЕНТАРІ (1)

Клясно!

avatar

22 квітня 2019 22:17

Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.