“Ми дамо пісням Івасюка нове дихання”. Співачка Брія Блессінг відвідала Чернівці з концертом “Щедрий вечір з  добрим джазом”.

“Ми дамо пісням Івасюка нове дихання”. Співачка Брія Блессінг відвідала Чернівці з концертом “Щедрий вечір з добрим джазом”.

05.02.2018, 17:47

 Уже багато років Брія з батьками мешкає у Львові, куди вони переїхали зі Штатів. Тоді дівчині було 13. Думали, за рік-два повернуться, а залишилися в Україні назавжди. Напевно, американка і досі співала би у львівських джаз-клубах, якби у 2014-му не потрапила на проект “Голос країни”. Піснею “Я піду в далекі гори” вона зачарувала всіх українських телеглядачів. Її видавав легкий акцент, але загалом на телеекрані всі бачили чи не справжню українку. Відтоді Брія Блессінг багато виступає, записує пісні.  Її так і називають – американка з українською душею.

 Тур  “Щедрий вечір з  добрим джазом” відбувся лише у кількох містах Західної України. Дуже щира і душевна Брія Блессінг із гуртом “Shockolad” подарувала чернівчанам американські та українські колядки у стилі джаз і кантрі. Концерт відбувся вихідними у Чернівецькому драмтеатрі. Співачка виросла у Техасі, тому кантрі їй такий близький. І, як виявилося, наші колядки у цьому стилі звучать дуже оригінально. Під час нашого інтерв’ю співачка розповіла, що за рік, а то, може, й менше, вони із “Шоколадом” знову планують концерти - із проектом “Івасюк”, над яким зараз працюють. На “біс” Брія Блессінг виконала їхню версію “Червоної рути”. Але і це ще був не кінець, тому що одразу після концерту артистка вийшла  у зал для спілкування з глядачами, для селфі, автографів… Тур “Щедрий вечір з добрим джазом” завершився, але Брія Блессінг мусить повернутися в Чернівці, бо глядачі її дуже полюбили.

Світлина від BukNews.

 - Бріє, те, що глядачі вже не вперше розкуповують квитки на джазові концерти, свідчить про те, що вони хочуть цю музику слухати. А джаз – це Ваша музика?

-        Це один із тих жанрів, які я люблю. Я не можу сказати, що у мене є якийсь свій стиль. Вся музика, яка є цікавою, душевною, веселою, – моя. Тому мої пісні включають у  себе і звичайний поп,  і кантрі (бо це моє коріння, я з Техасу),  і джаз – це музика,  яку можна не лише слухати, а  й відчувати. Я люблю себе необмеженою.

-        Як виникла ідея цього концерту і звідки його оригінальна назва?

-        “Щедрий вечір з добрим джазом” -  це  бренд гурту “Шоколад”. Він записав такий альбом. Я з «Шоколадом» виступала минулого року як  гість. А потім ми вирішили зробити спільний концерт. Ми майже 15 років дружимо, час від часу співпрацюємо. А зараз  такий етап, коли ми співпрацюємо дуже інтенсивно.

-        Ви  починали із джазу, коли з Павлом Табаковим співали у львівських клубах…

-        Так, але я не виростала на джазі. Ще там,  в Америці, дитиною слухала все популярне. А коли  вже була в Україні, мені хтось подарував альбом Наталі Коул, джазової співачки. Це був перший раз, коли я  почула джаз і закохалася у нього.  Тоді я познайомилася з Настею Литвинюк, клавішницею “Шоколаду”.  Я просто заходила в ресторан, а вона там сама грала джаз. Це було так гарно, і я подумала: ”От якби я  з нею співала…” І я підійшла до неї… Потім я познайомилася з  Пашею Табаковим - і все закрутилося.

-        Зараз Вас можна почути у львівських джазових клубах?

-        Ой, ні, це вже не моє. Ми з Настею перейшли цей етап. Після “Голосу країни-2014”  я почала співати на великих сценах. А зараз  знову є можливість виступати із “Шоколадом”, це життя робить таку круговерть.

Світлина від BukNews.

-        Ваш концерт “Щедрий вечір з добрим джазом” складається з колядок. А є для Вас якась особлива колядка -  українська чи американська?

-        Американська, напевно, “O Holy Night”.  А українська однозначно -  “Спи Ісусе, спи”. Для мене це така сильна річ.  Коли я роздумую над її текстом, мені важко не розплакатися. Тому я давно зрозуміла, що, коли я її виконую, то краще не думати над словами, а просто співати. І ще “Щедрик” – однозначно. У світі не знають, що це українська щедрівка. Коли ми приїхали в Україну, нам казали, що вона українська, але ми не вірили.

-        У Чернівцях Ви вперше?

-        Так. Хоч у нас було мало часу, але ми встигли трішки пройтися містом, університет побачили, дійшли до театру. Я не знала, що Чернівці – таке прекрасне місто. Не знала, що тут очікувати, проте реально це дуже чарівне місто.

-        Ви виросли у Львові. То Ви саме  львівська українка?

-         Десь два роки тому я зрозуміла, що не треба  думати, чи я американка, чи українка. Я не люблю рамок. Я пам’ятаю, як одразу після “Голосу країни”, коли закінчився Майдан, почалася війна, у багатьох українців, так само, як і в мене, прокинувся  патріотизм. І в той час я казала в інтерв’ю, що  відчуваю себе українкою. Але потім я зрозуміла, що  ніколи не буду на сто відсотків українкою. Та вже і на сто відсотків я  не американка… Також не можу сказати, що я на сто відсотків львів’янка. Бо коли я їду на Схід країни, мене там сприймають як львів’янку. А коли я у Львові і з кимось розмовляю, мені кажуть: ви, мабуть, з діаспори. Бути просто людиною, християнкою – це головне.

-        Цікаво, що в етнічної американки може прокинутися український патріотизм… Звідки це?

-        Для мене  Майдан 2013 року був уже другим після Помаранчевого. Я ці події сама пережила - стояла, протестувала у Києві. Після Майдану 2004-го  я була здивована, які українці згуртовані, які вони сильні, але не пам’ятаю,  щоб я відчувала себе, скажемо так, їх частиною. Проте   другий Майдан – це було для мене зовсім інакше. Можливо, тому, що і Майдан був зовсім інакшим.  Я дуже сильно це пережила. Певно, зіграло роль і те, що я  вже більше років прожила в Україні, вже знала мову краще. І друге: з дитинства батьки мене вчили співчувати людям за біблійним принципом:  плакати з тими, хто плаче, і сміятися з тими,  хто сміється.

Світлина від BukNews.

-        І вже зрозуміло, чому Ви виступали в АТО…

-        Я вже давненько там не була, хоча загалом відвідувала наших бійців на Донбасі разів  5-6. Батьки ніколи не дозволяли мені бути байдужою, коли є страждання, біль, потреби.

-        Не було страшно?

-        Ти завжди розумієш, що небезпека є. Бо ми були там, де стріляють,  на передовій. Ти розумієш, що в якийсь момент може статися все... Та як  людина віруюча знаю,  що Бог кожній людині вже з народження визначив долю, від якої не втечеш.  Українські бійці так люблять кантрі,  їм було так весело. Вони мені підспівували  як техаські ковбої. Але хлопці люблять й українські пісні - коли була там на Різдво, співали зі мною колядки. Правда, як я побачила, їм байдуже, що артист співає, їм просто приємно, що про них пам’ятають.  Що люди (і співаки зокрема)  залишають своє мирне  життя і їдуть до них, аби сказати їм «дякую». 

-        А Вас ці поїздки змінили?

-        Звичайно. Ти вже не дивишся на щоденне життя, як раніше. Ти розумієш, яке все тимчасове. І що не все так легко дається, особливо  свобода. Це не є безкоштовно, що ми тут спокійно сидимо і спілкуємося. У нас є така можливість лише тому, що там за нас люди стоять. Інакше, я так вважаю, тут вже давно була би Росія.

Світлина від BukNews.

-        Поділіться планами на майбутнє.

-        Із гуртом “Шоколад” готуємо особливий проект – “Івасюк”. Ми зараз пишемо альбом, і десь восени, сподіваємося, він буде готовий. Це наші улюблені пісні Володимира Івасюка, але ми даємо їм сучасне аранжування. Зі сподіванням, що,  можливо,  молоді українці почнуть слухати  пісні цього композитора. Звісно, більшість людей знає його пісні, але молодь слухає мало. Буде відеокліп, буде концертний тур. Пісні Івасюка  будуть майже невпізнавані.  Дехто з моїх друзів, коли я дала їм прослухати наш варіант,  до самого приспіву не могли зрозуміти, яка ж це пісня. Але їм так сподобалося. 

-        Хочете робити щось нестандартне в музиці?

-        З одного боку – так. Але ми не ставимо амбітних  цілей.  В музиці головне – робити те,  що ти любиш. І щоб не було мети на кшталт змінити світ. Хоча, звісно,  ми сподіваємося,  що це буде до вподоби не тільки нам.

 

Наталія ФЕЩУК

Фото автора

Газета “Чернівці”, 1 лютого.

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.