Молдова готова обміняти половину греблі Дністровської ГАЕС на два кар’єра і низку санаторіїв на березі Чорного моря

Позиція РМ така: всі суперечливі питання мають бути врегульовані відповідно до принципу «все на все», тобто визнання українською власністю Новодністровської греблі в обмін на визнання Києвом молдовського володіння двома кар’єрами і низкою санаторіїв на березі Чорного моря, права власності на які можуть бути задокументовані. Навіть якщо Кишинів визнає українською власністю весь Новодністровський гідроенергетичний комплекс, це не звільняє Київ від переговорів, під час яких мають бути ухвалені рішення про заходи для запобігання негативним наслідкам для молдовської сторони у плані водопостачання, зрошення, повеней та екологічних ризиків.

Міні-перезавантаження між Києвом і Кишиневом, що стартувало торік. А саме — відразу після того, як Україна отримала від уряду РМ довгоочікуваний Акт на землю в районі села Паланка. Але щоб перезавантаження насправді відбулося, треба ще якось розібратися із цілим набором проблем, які роками шлейфом супроводжували українсько-молдовські відносини.

Ці проблеми можна умовно поділити на чотири блоки: демаркація кордонів, взаємні претензії на майно, умови функціонування Новодністровської гідроелектростанції та питання навколишнього середовища. Окрема тема — проблеми національних меншин.

У 2011 році молдовський уряд успішно вилучив украй важливе й делікатне питання з файлу про демаркацію українсько-молдовського кордону — шляхом передачі права власності на більш ніж 7,1-кілометрову трасу біля села Паланка і землю під нею Українській державі. Завдяки цьому акту у двосторонніх відносинах сталося те, що в дипломатії зазвичай називають гучним словом «прорив». На цей час майже весь молдовсько-український кордон демарковано. Спільна комісія з демаркації нещодавно поновила роботу всього щодо кількох неузгоджених ділянок. Вони включають оскаржуваний Києвом 15-метровий проміжок у районі Джурджулештського порту, який є єдиним молдовським виходом до Чорного моря, частину Новодністровської греблі і проміжок, контрольований придністровською сепаратистською владою. В останньому випадку немає ніяких розбіжностей із приводу розташування кордону, але інші два становлять великі труднощі. Це особливо актуально щодо демаркації в районі Новодністровського гідровузла. А все тому, що це питання прямо пов’язане із суперечкою навколо визначення ліній проходження кордону по самій греблі. Найпікантніший момент у цій ситуації полягає в тому, що покладатися на наявні двосторонні документи (Договір про кордон, Додатковий протокол і докладні карти) просто немає сенсу через помилки, яких припустилися під час їх складання.

 Переговори щодо об’єктів першої категорії базуються на угоді про взаємне визнання власності, яка була в загальній «союзно-республіканській» юрисдикції. Вищезгадана угода була підписана прем’єр-міністрами Юлією Тимошенко і Володимиром Філатом у лютому 2010 року. Що стосується інших більш як 100 об’єктів, що належать до другої категорії (тобто тих, які розташовані в Україні, але на які претендує Республіка Молдова), у 47 випадках українська сторона визнала ці об’єкти молдовськими, і є хороші перспективи для врегулювання статусу ще 30 подібних об’єктів. Однак визнання права власності Молдови у випадку ще 40 об’єктів залишається під серйозним питанням через відсутність належних документів. 

Що стосується Новодністровської греблі, то нинішній уряд Молдови, на відміну від попереднього комуністичного, не претендує тут на право власності. Позов Кишинева на володіння було залишено через відсутність документів, які могли б продемонструвати участь Молдови у витратах на будівництво греблі. Тому переговори зосереджено на визначенні демаркаційних ліній по самій греблі, що досить важливо для визначення майбутніх орендованих Україною земельних ділянок у Республіки Молдова.

За матеріалами Україна—Молдова: нічого не узгоджено, поки все не узгоджено/ Леонід Літра «Дзеркало тижня. Україна» №34, 28 вересня 2012.