Місто-контрафакт (про Чернівці, політиків і політику)

У Чернівцях чутки народжуються швидше за кошенят Чернівці і Буковина мають багато такого, чого інші міста і регіони не мають взагалі. Хіба Одеса – з її унікальною історією, колоритом і курортами, бандершами і биндюжниками. Зараз побутує думка, що Чернівці здешевіли. Днями зустрів Петра Гасюка, котрий заявив, що йому не стає повітря у Чернівцях. – Місто збичилось, – сказав Петро Петрович. Евреї виїхали, поїхала на заробітки за кордон найактивніша молодь, і тусовка пропала. Навіть наші дівчата стають схожими одна на одну, як дві краплі води: фарбовані коси, лосини або дешеві джинси і мешти та чоботи на несусвітних обцасах. Молоді чернівецькі сім’ї переймаються лише власними проблемами, інтереси держави і майбутнє дітей їх хвилюють частково. Увесь тиждень вони думають де урвати копійку, а у вихідні за старою совєтскою традицією ходять у гості один до одного або смажать патріархальні шашлики на узбіччях поріділих лісів. 

Чернівецькі ресторани за меню і винними картами схожі один на одного як заводські їдальні. Навіть інкрустовані гіпсовою ліпкою нагодують вас несмачним, перестроченим, непрофесійним. Заклади конюшенного типу виживають з банкетів та весіль. Зборища легше нагодувати одноманітним непотребом. Не відстають і чернівецькі крамниці одягу. Вони вщент забиті дешевим китайським контрафактом, купленим у Піднебесній за 3-5 доларів, який тут перепродують за 500 гривень. І купують, бо такий рівень буковинського споживача. Чернівці – чи не єдине місто у Західній Україні, де нема жодного справжнього бутіка з якісним фірмовим одягом. Отак і живемо за шанхайською модою.

Цікаво, де ще в світі магазини типу «Єврошоп», «Гардероб», «Скриня», що продають, як кажуть американці, «гарбіч» (сміття), можуть всерйоз писати на рекламних бігбордах «Нова осіння колекція». Це як треба не поважати чернівчан, щоб перетриманий викинутий з європейських магазинів крам називати новою осінньою колекцією.

Контрафактні політики

Біда, що подібне допускають не тільки у крамницях. Чернівецькі політики, навіть найвищого парламентського рівня, щодня на всіх ширвжиткових сайтах намагаються всучити обивателю той самий гарбіч, але інформаційний. Скромні розміри Чернівців, відсутність значного відсотка інтелігенції, практика отримувати першу інформацію на Калинівському ринку, який став ще й біржею, низька політична культура загалу дозволяють купці маніпулянтів вправляти мізки пересічним. У Чернівцях замість купити свіжу газету, подивитися телебачення більше воліють подзвонити цьоці Маші з п’ятого сектору, ну, а ті, хто мають доступ до більш достовірного, дзвонять Геннадію Ароновичу. Прилітаючи щотижня шаровим саабом, чутки множать і народні депутати, у яких розпитують – а що ж там у верхах? І наші обранці, більшість з яких має кулуарний доступ хіба що до туалету та буфету Верховної Ради, таке вповідають, ніби лиш учора відвечеряли якщо не з Віктором Федоровичем, то з Миколою Яновичем точно. Ну, й у крайньому випадку з Яном Пет­ровичем, який буцімто тримає руку на пульсі Буковини, як на клавішах акордеону.

І експлуатують цю ситуацію в основному опозиційні депутати у хвіст і в гриву, видаючи задавнену імпотенцію за нову осінню колекцію.

Синдром валізи

У такому місті, де кожен вважає своїм найпершим громадським обов’язком навішати локшини на вуха ближніх, дуже важко працювати. Особливо губернатором. Ще не встигав кожен наступник розкласти свої речі й привезені пляшки у кабінетах, як містом починали циркулювати чутки про швидкі жорстокі ротації. Не встигав губернатор об’їхати райони, як уже з розігрітих, як зелізка, телефонів лунала інформація про його скорий від’їзд до Києва. Цю інформаційну схему з вкорінення тотальної дезінформації широко використовували опозиціонери різного штибу. Від звільнених новою владою з посад злодюг до політичних опонентів. Окремі вічні революціонери з тих, якими мав би всерйоз перейматися заклад на вулиці Мусоргського, 2, а це збиті льотчики з напівмертвих політичних партійок та оракули кількох місцевих ЗМІ, поставили дезінформацію на конвеєр. І це працює, бо у Чернівцях є величезна армія навколополітичних лохів із завжди вільними вухами. Потусуйтесь у засиджених осами чернівецьких кав’ярнях, послухайте про що там теревенять нібито серйозні дяді, навіть з числа місцевого депутатства, і ви зрозумієте як далеко народ від декабристів. Колись генерал Москаль висловив дуже слушну думку: нам владу міняти не треба, нам треба міняти народ. В Одесі рівень недовіри до говорунів значно вищий, там кажуть, що як не маєш кому морочити голову, купи собі оселедця і мороч йому. В Чернівцях оселедці не ловляться. У Чернівцях ловляться лохи.

На що ж розраховують незаконнонароджені діти доктора Геббельса? Чого добиваються? Дестабілізації у роботі гілок влади. Невпевненості у її суб’єктів. Зниження рівня дисципліни серед підлеглих. Дискредитацію усіх дій і заходів, які проводить влада. Створення відчуття тимчасовості й невпевненості у людей. Це не політичні інтриги. Подібне межує з диверсією. Такими маніпуляціями свідомістю мали би цікавитися компетентні люди на державних зарплатах.

Заколотники паркових алей

Парадоксально, що на дезу ловляться не тільки пересічні громадяни. На неї клюють навіть ті, хто має відношення до її продукування. На третій день у неї починають свято вірити і ті, хто її запустив. Це яким мішігіне копф треба бути, щоб безсонної ночі придумати небилицю, рано скинути її на свій сайт, а в обід уже беззастережно їй вірити. Для цього воістину треба бути чернівчанином снятинського розливу. Але цим грішать не лише борзописці. На розтиражовану дезу ведуться навіть буцімто серйозні політики. Бо достатньо було скромному чернівчанину з високими держстандартами приїхати з Києва і сказати, що Ян Петрович конкретно зайнявся нашим губернатором, як закружляли у вальсі бостон політики місцевої фасовки. Достатньо було на сайті назвати прізвища двох екс-депутатів, як ті уже самі почали приміряти на себе роби заколотників. Пан Ігор Шкіра про буцімто організований ним переворот прочитав там, де всі, але, схоже, одразу ж запрагнув його очолити. Звістка про щось подібне до Миколи Прокоповича Романюка дійшла пізньої ночі, коли він доїдав вечірній курячий бульйончик, але це, схоже, абсолютно не завадило йому сформулювати свою позицію за Остапом Бендером. – Ваше політичне кредо? – Завжди.

Далі більше. До Шкіри, котрий почав приміряти шкірянку більшовика, потягнулися соратники. Шурхотячи листям кленів, тіснячи юних мам з возиками, парком Шевченка забродили політичні ситуативники. Днями у міському саду помітили Ігоря Шкіру і Миколу Дмитровича, які прогулювалися алеями, як колишні Баден-Баденом. Дуже може бути, що пан екс-депутат і пан генерал просто дихали осінню. Проте історія свідчить, що переговори політиків з генералами під кронами опалих дерев можуть бути дальнобійними. Деза помножена на офсайт так закручує голови.

То з чиєї шкіри барабан?

Невелика групка великих комбінаторів воліла би, щоб зі шкіри Михайла Папієва. Комусь обрізав, комусь не дав, когось виставив за поріг з левами. Працював ж бо. Когось не погладив, когось не допустив до фуршетного столу. Заважали загальній справі. Часом партійний квиток не був рівнозначний індульгенції. Засланих козачків, які безбожно доять власні партії, на Буковині вистачає. Регіонали – не виняток. Звісно, з’являлися ображені. Причому з числа тих, на яких і воду не повозиш. Зрозуміло, що це одразу ж кинулися використовувати опозиціонери. Дійшло до того, що Петро Кобевко, який сидить на голці у нардепа Максима Бурбака, почав захищати регіоналів першої хвилі від їхніх однопартійців. Люди, які завалили все у своїх партіях, взялися перейматися стрункістю лав регіоналів. І дехто повівся. З подачі опозиціонерів хтось заходився роздмухувати внутріпартійні чвари. Дехто навіть запрагнув переметнутися під побиті міллю хоругви Миколи Романюка, а тим часом тих, хто ще не підчепив параною, почали опрацьовувати більш достойні співрозмовники, як нардеп Олександр Фищук. І жоден з тих, хто пустився у броунівський гопак, не замислився, а нащо це, і кому воно потрібне. А причиною всього стало усунення з посад з подачі секретаря міськради Віталія Михайлішина кількох регіоналів. Як стверджує сам секретар, жодної політичної мотивації у його діях не було. Усе вирішувалося за морально-діловими якостями. То чого ж так загоношилися? Чого дійшли до такої істерії, що губернатор навіть не має права кашлянути і випити пігулку, бо це одразу подається як його слабкість чи стурбованість ситуацією?

Папієв скоро піде до Києва! Під таким гаслом хтось хоче, щоб жила Буковина. Ясне діло, що колись піде. Не хочу ображати земляків, але губернаторство для колишнього двічі міністра затісне. Та поки що йому робити не переробити роботу тут. Це потрібно людям. Ще відкриються за його участі нові школи і амбулаторії. Тре­тього листопада за його участі буковинці на віче проголосують за європейський вибір України, підтримавши цим Віктора Януковича, який відповідає за базар, на відміну від Ющенка та Тимошенко. А далі, схоже, треба буде готуватися до чесних і прозорих під егідою ЄС президентських виборів, на яких люди, сподіваюсь, оберуть не тих, хто десятиліттями порожняки ганяє, а того, хто дає можливість жити за європейськими стандартами уже скоро. І весь хрєн до копійки, як каже інший чернівчанин, теж Аронович, але Борис.

... І знову буде осінь. І знову парковими алеями шпацеруватимуть Микола Дмитрович і Ігор Романович. І знову навіюватиме відчуття виконаного обов’язку теплий курячий бульйончик проти ночі.

Сергій СУЛИМА

Опубліковано в газеті "Свобода слова"

Точка зору редакції "BukNews" може не збігатися з точкою зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної авторами інформації і виконує винятково роль носія. За достовірність даних, наведених у публікаціях, відповідає автор.