Мелетієве багатослів'я:  митрополит Московського патріархату відповів на запитання Чернівецько-Буковинської єпархії  «Вам не набридло брехати?»

Мелетієве багатослів'я: митрополит Московського патріархату відповів на запитання Чернівецько-Буковинської єпархії «Вам не набридло брехати?»

15.03.2019, 16:33

«Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синоду Побєдоносцева, навіть його висловами і церковною велеречивістю»

(М. Стельмах)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Вам не набридло брехати?»: на Буковині парафіяни ПЦУ різко звернулись до колишньої УПЦ Московського патріархату

Митрополит Мелетій (секретар консисторії свого попередника – Ред.)Відповідь на звернення управління Чернівецько-Буковинської єпархії Київського патріархату до «духовенства Московського патріархату».

Із здивуванням одержав текст вашого звернення (без № від 20.02.2019), яке розміщено в Інтернеті на сайті вашої єпархії. Оскільки воно починається із звертання «Дорогий вл. Мелетій», мої помічники, випадково побачивши його, вирішили показати мені.

Митрополит Данило: Це було звичайне людське прохання, а не офіційний лист. (buknews.com.ua/page/dorohyi-vladyko-meletiyu… «Відродження», № 8, 21.02.2019, с. 4. – Дорогий владико Мелетію... – Ред.)

М: Не розумію, що ви хотіли продемонструвати таким хитрим жестом – написати відкритого листа і при цьому не повідомляти адресата. Хіба це серйозне бажання донести свої думки та заклики? Для чого адресувати звернення комусь, а потім сподіватися, що той хтось, якимось невідомо яким чином, знайде його? Ви не знаєте адреси нашої Консисторії? Вам важко занести це звернення та особисто вручити, як водиться, під розпис? Чи може дуже стидаєтесь принести вашого листа, з огляду на те, що це чистої води піар? Годі, панове! Ми ж нібито не «вчорашні» і вже давно з вами знайомі.

Не менш здивував мене й зміст вашого звернення. Перечитую написане вами і щиро дивуюсь. Невже ви, церковні люди, насправді вірите у свої схоластичні міркування та у висновки з них? А якщо ви чекаєте позитивного результату від звернення, то до чого тут набір стандартних штампів та пропаганди, що сьогодні і так заповнює інформаційний простір?

Звісно, можна було б не помітити вашого опусу, рахуючи це за анонімку чи провокацію, яка має за мету показати хто дуже правильний, а хто «агент країни-агресора».

Д: Владико, не «опус», а щире прохання – будуймо Українську Церкву і Українську Державу.

М: Але ж, оскільки ви адресували його не тільки мені, а й «дорогим отцям Московського патріархату» (чогось саме так ви та ваші адепти звикли іменувати отців нашої єпархії), то здалося нам за доцільне відкрито відповісти вашому творчому колективу. Заодно хочу ознайомити з вашими думками і тих, до кого ви зверталися – «дорогих отців» нашої єпархії, бо певний, що мало хто з них читав ваш твір, який, на жаль, яскраво характеризує ваше ставлення до нас.

Дуже б вас просив розмістити нашу відповідь на тому самому сайті з котрого ви до мене зверталися. Це було би чесно і, можливо, просунуло б справу нашого взаєморозуміння, активізувало б наш діалог на задану вами тему, бо наша взаємна неприязнь, здається, тягнеться занадто довго.

Д: Владико, поставимо на сайт, зроблю, і тільки чесно, як і робив усіх 50 років свого служіння Церкві. На діалог я згідний. Неприязні у мене до Вас, владико, немає. Ви це знаєте. Я ж приймаю причастя кожного разу, коли служу. Владико, я Вам кажу: Христос посеред нас.

М: Вже скільки можна дивитися один на одного вовком? Ми з вами, браття, живемо в одній країні. До того ж, ми з вами християни, українці, громадяни України, сусіди та родичі один одному. Чого нам покладати надію на Москву і чекати звідти наказів, як нам миритися? Чого сьогодні мирять нас, українців, греки зі Стамбулу? Невже ми з вами не зуміємо тут, на нашій землі, знайти шлях до взаєморозуміння? Невже ми не можемо сказати правду (нехай і гірку) вам, своїм ближнім, щоб знайти непростий шлях до миру? Невже ви не спроможні довести нам, своїм ближнім, правоту обраного вами шляху до примирення?

Д: З Україною, Дочкою-Церквою, працює Мати-Церква Константинопольська. Хіба Ви не знаєте, що Вселенський Патріарх Варфоломій І терпляче дивився, вболіваючи над кривдою своєї Дочки-Церкви – Української, як ви виправляєте ситуацію, що склалася в Українській Церкві, давав вам 30 років для полагодження суперечки і нині взяв справу у свої руки? «Їй [РПЦ] важко зрозуміти, що Вселенський Патріархат звільнив так багато народів на Балканах, послабивши тим самим себе, але визнавши їх право на внутрішнє самоврядування, церковну незалежність, автокефалію ... так і Москві слід було б визнати, що український народ, який вона в неправославному порядку отримала на кілька століть у свою юрисдикцію, або точніше в управління, що цей народ має право на церковну незалежність, на автокефалію», – наголосив патріарх Варфоломій. Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/society/10325034-patriarh-varfolomiy-zaklikav-rpc-viznati-pravo-ukrajinskogo-narodu-na-avtokefaliyu.html

М: Хочу (і маю підстави) звернутися до вас з претензією. Ви нас ображали не раз і сьогодні беззаконня, що кояться з боку влади і з вашого боку, нас дуже засмучує. Агресія ваших адептів зашкалює. Здається, ви вважаєте, що кількість т. з. «переведених в ПЦУ» (тобто захоплених, відбитих, «віджатих») церков навіки вирішує долю спасіння нашого народу.

Д: Я ж правду сказав, а Ви гніваєтеся. Я правдиво щиро Вас прошу, а Ви обурюєтеся.

Якщо Сам Бог неспроможний був довести своєму народові святу правду, називав народ упертим і непокірним (Втор. 32: 15) і тому запитував: як вас бити (Іс. 1: 5), то як спроможемося ми вам довести? Ми ж до вас 30 років волаємо правду, яку вже визнав весь світ. Перестаньте бути впертими.

М: Не ображайтесь на такі
слова! Не поспішайте виправдовуватися або захищатися. Це, просто, наш погляд на події, наше суб’єктивне сприйняття ситуації. Ми ж маємо на нього право?

Передбачаю ваше обурення – «а ви нас не ображали, не ганьбили?» І приймаю його. Чесно кажучи, слід визнати, що ми цього, цієї біди, десь і заслужили у Бога, бо не завжди у лихоманці полеміки за образом «розкольників – ворогів Церкви» вміли побачити подібних нам людей. В ажіотажі суперечок забули, що ви наші брати і сусіди, що Христос прийшов на землю і заради вас теж. Вибачте нас, браття! Не повторюйте наших помилок!

Д: Я 30 років терплю ваші насмішки, знущання і неправди, якими ви нас обсипали: неканонічні, неблагодатні, самосвяти, розкольники, розстриги, а нині стали «адептами», як ви пишете. Москва думала, що навіки уже Україну присіла, а воно не було так. Про наше майбутнє не знаємо, як буде, вже – як Господь благоволить.

Ви праві уже 30 років, а Москва 333 роки (1686-2019).

М: Не ображайтесь, бо все, що пишу далі, не має на меті принизити когось чи спаплюжити. Нині хочу просто донести наше бачення і наш біль, а ви вже відповідайте, переконуйте нас, доводьте свою правдивість, якщо бажаєте. Певний, ми ладні прийняти ваші думки і вашу позицію.

Благаю ще і ще раз, не ображайтеся на гострі кути – це те, що болить, те, що заважає. Це моя щира і недипломатична відповідь на ваше звернення, бо дипломатія часто заважає знайти правдиву істину.

Д: Не обурююся зовсім на вас, бо я мушу в церкві служити кожного разу. Як буду приймати причастя з гнівом на вас? Мені вас просто жаль, як і Вселенському Патріарху. Він двічі просив блаженнішого владику Онуфрія.

В суперечці ніхто молитву Господню не мовить… Ми вас вибачаєм і на вас чекаєм.

М: Перед тим як відповідати на ваше звернення, дозвольте кілька слів написати про загальні речі, що стосуються наших відносин.

Прикро, браття, але нам здається, ви так засліплені Москвою, що за нею вже давно не бачите нас, служителів Божого вівтаря, звичайних українців, ваших співгромадян, яким до Москви немає ніякого діла.

Д: Господи, допоможи, щоб ви так думали, як ми.

М: Ви тавруєте нас і Московським патріархатом, і Російською Церквою, і зрадниками, і п’ятою колоною, і чим ти не хочеш... І при цьому не бачите, що ми є, перш за все, християни... Закликаєте нас служити Господу і народу, нібито ми служимо не знаємо кому. Чому ви не розумієте, що саме наповнює наше життя? Чому для вас закриті наша щирість, наша вірність Богу, наша віра?

Д: Ми не побачили тієї щирості, коли чули, як проклинали священики загиблих на війні синів українського народу. Ми не побачили тієї щирості, про яку ви говорите. Як ми зболіли, щоб ми були однодумні, разом, служили нашому народу, а не проклинали.

М: У густому ідеологічному тумані русофобії вам здається, що за кожною службою, за кожним казанням у нас мова лишень про політику, про Путіна, про Москву. Але ж це неправда! Прийдіть та послухайте! Ви вважаєте, що наші парафіяни, забиті та темні, прагнуть Москви і йдуть за Москвою? Але ж це брехня! Вони йшли і йдуть до Христа та за Христом! А ми, священики правдивої канонічної Церкви, тільки допомагаємо їм в цьому.

Отямтеся, браття, погляньте правді в очі. Москва тут ні до чого! Ми служимо виключно Богу і тільки Богу заради спасіння нашого народу. Наші парафіяни це бачать, відчувають і тому йдуть за нами. Не ображайте нас, вигадуючи огидні прізвиська, ми – ваші співгромадяни, нам і надалі жити поряд у нашій спільній країні. Агресія, яку сьогодні ви сієте, руйнує спокій і заважає нам з вами досягнути єдності.

Зважте, ми нічого не змінювали і нікуди не відходили. Ми тримаємося тієї віри, яку нам передали предки. Ви, як відомо, полюбляєте історію, тому нагадуємо вам – була у нас, на Буковині, і Галицько-Волинська митрополія, і Молдавська Церква св. Штефана Великого, був час Австро-Угорщини, і за Румунії православні ходили до храму, і навіть в атеїстичному Радянському Союзі спасалися християни. І нині наша Українська Церква продовжує те саме служіння Богу, бо Вона є спадкоємницею традиції, берегинею Божого За­кону, охоронницею та джерелом Божої благодаті. Ви закликаєте нас покинути Її, шукаючи новітнього, модерного, оновленого, національного. Для чого?

Д: Владико і отці, дякуємо, що ви так щиро визнали, що ви московські, аж приємно. Це, мабуть, не наша сліпота, це так бачить весь український народ.

Невже 20 млн православних християн України нічого не роблять, тільки шукають, як би на вас набрехати? Таж ми навчені живим досвідом, тавровані неканонічні, неблагодатні, а це все була неправда, бо вже стали і канонічні, і благодатні, і Вселенський Патріарх для вас перестав бути Константинопольським, а став Стамбульським. Невже це неправда? Хіба це ми на вас набрехали?

Як би ми хотіли, щоб ми разом служили Богу й українському народові, та, на жаль, це знову неправда, Москва все одно стоїть між нами.

Тут опущений один нюанс, історичний. Українською Церквою торгували, як худобою. То невже ми не варті бути християнами, щоб нами не торгували? Соболі, червінці… Вселенська Церква як Тіло Христове залишається завжди Незмінною, Святою, Соборною, Апостольською. Церква є Тілом Христовим, а не предметом торгу, і торгівці повинні, як нагадує Вселенський Патріарх Варфоломій І, визнати Українську Церкву своєю Церквою-Матір’ю, а не торгувати нею.

Маю до Вас екклезіологічне питання: невже Вселенська Церква стала сьогодні модерною?.. Які зміни прийняла Вселенська Церква, коли Українська Церква увійшла у сім’ю Православних Церков? Вона додала щось до канонів чи відняла від віровчення? Чи змінила його? Хочете поваги. А нас як поважаєте?

М: Ви ж самі свідчите проти себе, коли пишете – «священики і віруючі вийшли», «перейшли», «поміняли». Облиште нас, любі браття, ви це собі зробили – поміняли, перейшли, зрадили. Це ваш вибір. І ми вже не хочемо бути вам суддями. Живіть, служіть, моліться, як вам хочеться. Тільки благаємо: поважайте і наш вибір – нам не треба міняти чи перемінювати віру. В нас є все, і нам нічого не заважає сьогодні спасатися.

Д: Ваше бажання передбачила Верховна Рада України і вам залишає право бути Російською Церквою в Україні, купатися в їхній благодаті, тільки відпустіть народ свідомий, який хоче бути українським народом і перебувати в Православній Церкві України. Сам фараон відпустив народ. (Вих. 13: 15). Не чекайте, щоб вас Сам Господь Бог змусив відпустити український народ у Православну Церкву України. Будемо вдячними, як не будете заважати визначенню кожної парафії – українська вона чи російська.

М: Хочемо, щоб і ви спасалися разом з нами, хочемо, щоб ми в єдиній Церкві, єдиними устами славили Господа і разом молилися за нашу Державу. Хочемо, щоб ви мали не лишень благодать, яку вибороли у Стамбулі, а щоб повернулися до повноти благодаті Божої, яку мали до того як «перейшли» та «поміняли». Ми прагнемо єдності з вами в Істині, в Бозі, у справжній християнській любові. Бо, що б на нас не казали, ми є теж українці, і це теж наша земля. Давайте, спробуємо щось змінити на краще в наших стосунках. Ми віримо, що прийде час і буде в Україні Православна Церква єдиною. Єдиною! Ми віримо...

Д: Як Ви мудро сказали. Робіть це скоріше, уже 30 років чекаємо. Господи, допоможи нам у цьому.

Не знаємо про стамбульську благодать, ні про московську, якою ви нас присипляли 333 роки, але благаємо Спасителя Розіп’ятого, щоб з Єрусалиму і Вселенському Патріархові, і всім Патріархам Православних Церков, і Українській Церкві, українському народу дав Свою благодать, бо заради нас Спаситель розіп’явся.

Як вам не соромно за таку наругу над Вселенським Патріархом? Як з вами ставати поруч, молитися Розіп’ятому, якщо ви чекаєте благодаті зі Стамбулу чи з Москви, а не з Єрусалиму, з гори Голгофи?

М: Прикро, але події останнього часу показують, що в це не вірите ви. Погляньте тверезим оком на те, що сьогодні відбувається. Ви, при сприянні влади, накручуєте людей в селах, проводите збори сільської громади у клубах чи у школах, голосуєте і вирішуєте, кому належатиме храм. На такі збори приходять всі – атеїсти, греко-католики, протестанти (є тому докази), просто сторонні люди і визначають долю церкви, побудованої православними. Нерідко там з’являються ваші панотці, які проводять належну агітацію про Москву, про війну, про церковні гроші, і тоді маємо результат – «справедливе рішення» про «перехід до ПЦУ». Потім починається галас під церквою, протистояння, сіпанина, сварки, спроби «увійти та помолитися», переконування опонентів, одним словом – безлад.

Ви не вірите в нашу майбутню єдність, бо в цьому беззаконні берете участь, бо брешете, що всі люди навкруги прагнуть бути з вами, хоча це не так. Ви не вірите в нашу майбутню єдність, бо вважаєте, що виключно через агресію та насилля ми дійдемо до злагоди та примирення. Подумайте про завтра, бо воно мусить прийти! Як дивитимуться на вас завтра ті православні люди, ваші односельці, ваші сусіди, яких ви тавруєте та принижуєте сьогодні, у котрих ви відбираєте храми? Ви гоните їх з церкви, і вони зі сльозами будуватимуть нові. Це сприяє єднанню?

Д: Ми не брешемо нашим християнам, як московські 30 років. Ми поміняли колонію імперії на українську Державу, а в Церкві ми нічого не міняли. Були канонічними і є, бо Українська Церква, коли була поневолена в Україні, то вона перебувала вільною за кордоном, звідки у 1990 році повернулася на Батьківщину. Пора не тільки єднатися на словах, треба перестати обманювати український народ. А об’єднатися не зуміли на Соборі 15 грудня 2018 року, нині приєднуйтеся, ще не пізно.

Ми вас попередньо вже просили: не заважайте українському народу визначитися. В переліку учасників зборів ви опустили назвати тітушок московського духу, спортивної статури, які роблять роздор у кожному селі. Де їх не було, там на парафії – мир і благодать. Благаємо, не посилайте більше їх на збори.

Насильство Христос засудив – постав меч твій у його місце, хто мечем воює, від меча загине. Так Галичину завоювала була Церква і загинула. 333 роки тому інші завоювали були Українську Православну Церкву, а 15 грудня 2018 року вона звільнилася з 300-літніх кайданів. Відпустіть кайдани – і будемо єдиними. Ізраїльське рабство дозволяло раба зморювати не більше 6-ти років, а потім наступав рік ювілейний, і наступала повна свобода. Відпустіть рабів своїх на свободу. Навіть фараон відпустив.

Авраам чекав, і дочекався, і зрадів (Ін 8: 56). Так наші прадіди чекали, і дочекалися, і зраділи. Не забирайте у наших прадідів їх радості.

М: Зачекайте, не спішіть, любі, нам разом жити ще завтра, бо життя продовжується. Дочекайтеся хоча б формального визначення ПЦУ. У вас ще немає парафіяльних статутів, немає належних документів. Куди ви тягнете ці парафії? Невже ви не бачите, що процес іде не туди і не так? Якщо ви створите щось правдиве та гарне, то тоді самі наші парафіяни, разом з отцями, підуть до вас, без насильства, без сварок та маніпуляцій. І тоді ніхто не перечитиме цьому. Я і сам до вас побіжу, якщо те, що ви робите, буде Боже, правдиве та виважене. А сьогодні що відбувається?...

Д: Дорогі, не біжіть, бо носа розіб’єте, а приходьте з миром, з правдою, з гідним лицем християнина. А з документами у нас усе порядок.

М: Якщо ж ви, сп’янілі тепер від вседозволеності, похапцем наколотите, як завжди, то так і будемо далі коситися один
на одного. Адже безлад вже починається. У вас троє Чернівецьких архієреїв на одну область. Сьогодні кожен з них правдами-неправдами хапає, що може... Данилові пішли Горошівці та Боянчук Заставнівські, Онуфрію – Карапчів Вижницький та Ясени Сторожинецькі, Герману – Шишківці Кіцманські... І що тепер? Де єдина ПЦУ? Куди ви переводите цих людей? До саморозпущеного Київського патріархату чи до вже неіснуючої УАПЦ? Таке враження, що ви дуже спішите і боїтеся, що щось станеться, об’єднані роз’єднаються чи хтось десь передумає та відмінить те, про що так багато говорили. У правдивій Божій Церкві так не повинно бути!

Чому ще рік тому все було більш-менш спокійно в церковному житті, а нині вирують такі пристрасті? Тому, що влада вирішила допомогти нам з вами помиритися і зробила отой гармидер. Вони, нагорі, не розуміють природи Церкви, бо дивляться на нас, як на отару баранів, якими треба понукати. І вас, і нас вони використовують для власної користі, бо були та лишаються комуняками (по суті, марксистами). Вони не знають, що віруючі – громадяни Царства Христового, яке не від цього світу (Ін 18: 36). Їм важко уявити, що люди можуть, переступаючи земне, шукати небесного. Самі, будучи тільки земними, міряють всіх по собі, гадають, що все можна купувати та продавати, можна безкарно брехати. Влада, насправді, засліплює людину. Дивно, що і ви, хоча й називаєте себе християнами, разом з ними робите той злочин – йдете проти Істини. Ви разом з ними звинувачуєте нас – кричите про Путіна, про неправильні молитви та гроші на Москву. Ви насправді вірите в те, що ми, православні українці, такі?

Д: Ваша країна єдиного українського єпископа переслідує, а український народ годує 90 єпископів чужої Церкви. Буковина простора, достатня, знайдеться місце іще 3-м, а може і 4-м єпископам Московського Патріархату. Тільки покиньте Москву зі своїми парафіями, зі своїми священиками, переходьте, благаємо. Нехай не багатіє ні Данило, ні інший хто. Данило вже заслужив на відпочинок і радий би уже віддати вам правління в ПЦУ, а не в УПЦ МП.

Господь Бог створив дерева плодовиті, харчові; створив і будівельні; створив тварин, які харчують людину, а інших, які своєю силою служать людині. Так і людей Господь Бог створив і дав їм різне покликання. Невже Творець помилився? Про вождів імперій і націй історія скаже, мабуть, уже після нас. А на даний час в Україні ситуація благородна, мужі державні зробили те, що давно повинні були зробити, і якщо б мужі державні не зробили цього, то 30-літній хаос, який панував досі, міг би продовжуватися століттями. Може, Господь допоможе скоріше християнам України визначитися. І нехай наші діти живуть у мирі, в християнській злагоді, як і всі інші християнські народи, і будують багату і міцну українську Державу і духовну Православну Церкву. Гадаємо, що український народ у Бога камінням не кидав.

М: Ваші звинувачення – нісенітниця та маячня. Ми мовчимо і не виправдовуємося не тому, що не маємо аргументів на захист, а тому, що так нас вчив Господь. Він є лагідний та терплячий (Мф 11: 29), тому і ми намагаємося здобувати ці чесноти. Премудрий говорить, що «гнівлива людина роздражнює сварку, терпелива ж у гніві вспокоює заколот» (Притчі 15: 18). Облиште емоції, просто поставте собі запитання: в чому наша московськість, а в чому ваша українськість?

Московськість наша в тому, що ми вважаємо себе слов’янами? Так почитайте історію. Згадайте, що писали преподобні Нестор Літописець, Іоанн Вишенський. Ми (та і ви) не є німцями, франками або саксами. Наше коріння слов’янське. Не лякайтеся, не соромтеся цього. Ми не є московіти, ми є слов’яни.

Д: Христос попередив, що будуть вовки в овечих шкурах (Мт 7: 15). По плодах їхніх пізнають їх. Не збирають з чагарника винограду… (Лк 6: 44). Всяку рослину, яку не насадив Отець Небесний, вирвуть (Мт 15: 13).

Свого часу мудрували Вавилоняни, Содомляни... Так можна мудрувати, якби вдалося Бога за ноги зловити. Правда є правдою. Знаменитий Гамаліїл навчив усіх нас: якщо це діло не від Бога, то саме собою помре (Діян. 5: 38-39). Дивімося, щоб не стати противниками Божими.

А що ми слов’яни, ми це не забули. Це вам треба нагадати, що ви не у слов’янській країні і Церкві. Не знаємо, чи ви пам’ятаєте, що Російська Федерація теж не слов’янська, а називає себе сестрою слов’ян і робила «содружество слов’янскіх народов» і «рускій мір», який породив війну. Не слов’янин очолює Церкву слов’ян, а вони за нього голову кладуть.

М: Хіба біда наша в тому, що ми молимося церковнослов’янською мовою? Так пригадайте, браття, завжди наші предки сторіччями робили це. Мотивація наша проста – ми боїмося відкидати те, що вже стало священною традицією, не хочемо розривати ланцюг церковної спадкоємності. Неправда, що ця мова нам незрозуміла – предки наші, наші святі так молилися, тому і ми продовжуємо молитися церковнослов’янською мовою.

Також неправда, що ця мова російська. Вона набагато старіша і глибша за російську. Якщо я хочу звертатися до Бога словами, якими молилися святі князі Володимир, Борис, Гліб, Ярослав Мудрий, преподобні Антоній і Феодосій, Іов Почаївський – що в цьому гріховного? Навіщо нам сьогодні щось вигадувати нове та псувати святі усталені церковні традиції? Бо й ваші, теперішні очільники ПЦУ, вже дозволяють так молитися. В чому тут проблема, дорогі?

Не вигадуйте дурниць та не зводіть наклепи, що ми не поважаємо українську мову. Зайдіть до наших храмів та послухайте казання отців, поспілкуйтеся з нашими вірянами. Ми українці, і це наша рідна мова! Вона належить не виключно прибічникам ПЦУ.

Д: А мова не є проблемою зовсім… Лиш би ми хотіли молитися, а не сваритися. Господь Бог дав нам розум і приймає від нас поняття, що ми хочемо, а не якою мовою молимо Його.

Святі Києво-Печерські ані Почаївські не викидали записки поминальні московських християн, а покірно молилися за всіх.

Мова церковна – давня болгарська, якою вже й самі болгари не моляться. За чим плачете? Ваш блаженніший українську мову назвав базарною. Невже ви мудріші за нього? Ми з вами згідні. Ви нас переконали, що ви щирі українці. Ви навіть українською мовою проклинали синів-героїв українських матерів. Молитися не зовсім зручно, а проклинати дуже приємно українською мовою. Навіть по-українськи кажете «Стамбул», а не по-слов’янськи – Константинополь.

М: Ви вбачаєте небезпеку в тому, що ми вшановуємо преподобних Сергія Радонезького, Серафима Саровського, князя Олександра Невського? Так їх шанує весь православний світ! Будьте уважні, їхні імена є й у ваших календарях Київського патріархату, тому і вам слід просити у цих руських святих допомоги. Їхня святість не забаганка Москви. Їх прославив Сам Господь!

Д: Навіть Андрія Боголюбського наша Церква не викинула з календаря. Наша Церква заборонила робити війну між святими, і, коли канонізували святих Московською Церквою, Українська Церква вичікувала призначення дня пам’яті, щоб не двоїти день пам’яті. Благаємо вас, не хитайте Небом, дайте святим спокій. Мало того, що хитаєте державами Сходу і Заходу вашими слов’янами, не хитайте бодай Небом. Не робіть війни між святими, благаємо.

М: Вас дуже бентежить, що ми згадуємо патріарха Кирила? Спитайте себе, а чим це загрожує вам чи нашій Державі? А не те ж саме тепер робить ваш новий «предстоятель»? Це приписи церковних законів, а не вимоги Москви, дорогі браття.

Не обманюйтесь і не дуріть людей – ми не маємо сьогодні до Москви прямого відношення, ніхто не керує нами звідти. УПЦ є самокерована та самостійна Церква, яка визнана всіма. Свідчу це вам архієрейською совістю!

Д: Блаженніший Митрополит Епіфаній згідно канонів Церкви поминає всіх предстоятелів Помісних Церков, у тому числі і патріарха Кирила. Виникає питання: чому ж митрополит Онуфрій не поминає всіх предстоятелів Помісних Церков, а тільки патріарха Кирила, якщо ви говорите, що ви самостійна і незалежна Церква? Це ваша проблема, але не одурюйте український народ. Верховна Рада України місце для вашого існування в Україні і патріарха Кирила залишила. А український народ має Владику Епіфанія.

Покажіть у диптиху Вселенської Церкви місце і назву вашої самостійної Церкви. Наше місце у диптиху 15-те, і його бачить та чує весь світ православний.

Хто призначив і затвердив митрополита Онуфрія на Київську кафедру? З якої причини голова вашої Церкви є членом синоду РПЦ? З якої причини всі архієреї і всі єпархії вашої Церкви зачислені до складу РПЦ?

Апостол Павло казав: хто жив по закону, по закону судиться, а, мабуть, хто керувався чистою правдомовною совістю, теж отримає похвалу. Як ти вчиш іншого не брехати, не навчаючи себе самого? (Рим. 2: 21). Світильник тілу є око... якщо око в тобі – темрява, то якою ж темрява є? (Мт 6: 22-23).

М: А тепер подумайте, в чому ваша українськість? В тому, що ви повстали проти церковної влади в 90-х роках і стали все робити на свій революційний розсуд? В тому, що ви й нині повторюєте те саме, говорячи, що священик не має відношення до визначення своєї парафії? В тому, що ви повикидали з престолів Євангелія церковнослов’янською мовою, які роками там лежали? В тому, що ви почали молитися розмовною мовою, як кому забагнеться? В тому, що ви побачили, що теперішня влада, правдами-неправдами, допомагає вам, і забули заклики Майдану «не виконувати злочинних наказів» та гасла про правову державу? В тому, що через порушення Конституції і законів України ви, нехтуючи думкою віруючих, «переводите» церкви до ПЦУ? Погані ви є українці, якщо думаєте, що на беззаконні можна збудувати щось добре для України. Кривда завжди противна Богу!

Д: Українськість наша полягає в тому, що розвалилася імперія, в якої Україна була колонією. З наших рук впали пута. Українська нація і держава має своє буття ще до нашої ери, чого немає в імперії. Революції немає по парафіях, просто український народ має свою мову, свою історію, свою землю і має право сказати своє слово. Ніхто Євангелії не повикидав, а вони служать на сповідь, до покійника, бо це Христос.

Ми ж не викрадаємо ні Євангелії, ні Антимінси, ні з Печерської Лаври мощі.

Україна не завойовник племен, а праісторичний народ, який був поневолений, а тепер став вільним і має право, як усі етнічні народи.

Хіба не знаєте, що апостол Андрій на початку нашої ери вже мав до кого прийти, а вас ще не було. Шкода, що священики, сини українського народу, забрехалися і самі в свою неправду повірили, і нею нафарширували наш український народ. Самі стали зрадниками своїх батьків, братів, дітей. Та, Слава Богу, український народ очі протирає. Євангелія, на якій мові б не була, вона є Христос. Нагадую, що апостоли писали Євангелію розмовною грецькою мовою, а не класичною, науковою, і не єврейською. Латинська Церква тільки латинською мовою проповідувала, а прадіди слов’ян зробили переклад зрозумілою мовою. І ми, нащадки славних прадідів, мудрість Христову в Євангелії хочемо донести до найпростішого людського розуму. Христос проповідував для митарів і грішників. Погані українці ті, що зраджують свій український народ. Станьте і ви порядними українцями, йдіть у ногу з усім українським народом. Благаємо…

М: Ще вчора ви перераховували червонці та соболів, за які Вселенський патріарх Діонисій в 1686 році «продав» Українську Церкву Москві, а сьогодні вже «душі не чаєте» у «відважному», як ви пишете, Вселенському патріархові, який, не повертаючи Москві червонців, «повернув справедливість» нам. Може, тепер наша черга рахувати, за які цукерки, бублики та ставропігії вам «відважні» виписали томоса? Преподобний Нестор про такі речі писав 1000 років тому: «греки лукаві суть до цього дня». Вони наші браття по вірі, але добре знаються на зисках, що можна здобути, коли «холопи» чубляться.

Д: Ви дуже влучно визнали, що ваша Церква звершила гріх симонії.

Ми не оглядаємось за статками курячих ніжок і інших зажитків, і навіть байдужі до ваших ласощів, якими ваша Церква шукає поплічників, які б підтримували перехрещування, повторні шлюби після священиків з апостольською переємністю. В нашій Церкві не було «солодкого» оберпрокурора. Москва червонці сотнями разів відібрала, Вселенський не в боргу перед нею. Кривди немає.

Ви самі творили злочини, що заслуговували прокляття, а українських церковних і державних діячів проклинали.

Не таємниця ні для кого, що ваша Церква підтримує фінансово слабкіші Церкви, але не по-братськи, а плекає ворогів Української Церкви, а «Не Московському Православ’ю». Вийми колоду зі свого ока і не заглядай за скалкою в свого брата (Лк 6: 41). Дозволь, нехай кесареве буде кесареві (Лк 20: 25).  Щось ви, рахуючи чужі статки, забули назвати, скільки міхів з грошима ви возили з Київської та Почаївської лавр. За українські гроші відбудований Данилівський монастир у Москві. А скільки сумок з подвійним дном їхало і їде до Москви. Український народ працьовитий, заробить, з усіма поділиться. Дивіться, як ситно годує усіх 90 єпископів ваших.

М: Зовсім недавно ваш «патріарх» (тоді ще не почесний) проголошував, що вам ані Москва, ані Стамбул, ані якесь визнання не потрібні, а сьогодні ви радієте, бо «ПЦУ стала визнана, і вже немає жодних перешкод в канонах, у благодаті». Не дуріть людей, перешкоди тут були і є. Про це вже говорять по всьому православному світу.

Д: Хто з вас без гріха, першим киньте камінь (Ін 8: 7). Ви щось не дослідкували за вашими патріархами, так швидко забули крилаті вислови «ваші радості, наші радості…», а Церква на чолі з патріархом мусіла тоді радіти, коли атеїсти вбивали християн. Наш патріарх у вашій смолі варився. Хвалимо Бога, що він з нами став нашим.

М: Вашу автокефальність ніхто, крім Стамбула, не визнає, і ви це знаєте. Причина тому – «самосвятство», відсутність «апостольської спадкоємності» у ваших архієреїв, зухвале попрання канонів Церкви, недійсність вашої ієрархії. Бо в 90-х роках, як стався розкол, «хіротонії» у вас почали здійснювати єпископ Іоанн Боднарчук (заборонений тоді ще законним митрополитом Філаретом) та аферист-пройдисвіт з Москви Вікентій Чекалін (ніякий не архієрей!!!). А це беззаконня, яке тягнеться й до сьогодні у вас. Константинопольський патріарх, побачивши українські цукерки та ставропігії в Україні, «випадково» забув про це, хоча раніше всюди говорив про антиканонічність такого свавілля.

Д: Ще немає 140 років, а ми стали канонічними; тільки 29 років. Усіх єпископів Української Церкви покрила ікономія. Якщо Російська сталінська Церква була проклята царськими єпископами, що були на засланні, на Соловках, і вижила, то Українська Церква буде мати майбутнє.

Ще в 90-му році ваші патріархи хотіли руками та устами Константинополя розправлятися з Українською Церквою, та не вдалася їм така мрія. Господь поміняв нас місцями: ваша Церква сьогодні неканонічна, а наша благодатна.

Ви ще забули обплювати Варлаама з вашої Церкви, який дав сан нашим єпископам. Про Чекаліна не грішіть, він був єпископом. Копія документів є в Чернівцях, в газеті. («Відродження», № 8, 21.02.2019, с. 7. – Документи, що засвідчують канонічність ієрархів УАПЦ. – Ред.)

М: Чудно, дивно, що ви не розумієте цього, що ви йдете проти рожна (Діян. 9: 5), що ви противитесь руці Божій (Дан. 4: 32) та боретеся з Божою правдою. Просто не хочеться вірити, що таке буває. Ви ж рахуєте себе християнами, браття! Схаменіться!

Д: Ви підійшли дуже близько; цей абзац характеризує вас.

М: Вибачте, дуже затягнувся вступ до відповіді на ваше звернення. Сподіваюсь, ви пробачите мені це багатослів’я, бо дуже хочу, аби ми зрозуміли один одного, і щоб наші позиції були взаємно прозорими.

Д: Дякуємо за вашу пильність і старанність, ми так не вміємо.

Чекаю, Владико, коли ми прозоро зустрінемося.

(Далі буде)

«Відродження», № 8 від  21.02.2019

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.