Мелетієве багатослів'я: митрополит Московського патріархату відповів на запитання Чернівецько-Буковинської єпархії «Вам не набридло брехати?» (частина 2)

«Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синоду Побєдоносцева, навіть його висловами і церковною велеречивістю» (М. Стельмах)

(Початок у http://buknews.com.ua/page/meletiieve-bahatoslivia... від 15.03.2019.)

М: Отож, не змінюючи нічого, зберігаючи вашу орфографію, подаю ваші слова по абзацах, як вони є на сайті, та відповідаю на них.

(Щоб не відволікати читачів від суті проблем особливостями орфографії, морфології та синтаксису, цитуємо лист за нашою публікацією: «Дорогий владико Мелетію…» – «Відродження», №8 від 21.02.2019;buknews.com.ua/.../dorohyi-vladyko-meletiyu від 21.02.2019).

ЛИСТ: «Дорогий владико Мелетію, дорогі отці Московського Патріархату, зараз вся Україна переживає хвилюючі події. За 1030 років Вселенський Патріарх відважився визнати Українську Церкву і дати їй автокефалію».

Д: Невже це злочин?

ЛИСТ: «Віруючий народ усвідомив це і бажає Церкви цієї, бо століттями очікував на цю Церкву. ПЦУ стала визнана – і вже немає жодних перешкод в канонах, у благодаті.

Багато священиків і віруючих вийшли з Російської Церкви ще в 1990-му році. На основі чого вони відважились на такий крок? На основі Томосу, який надано Українській Церкві у Польскій державі, а саме твердженні: що
Київська митрополія була передана Московському Патріархату не за приписами священних канонів. Це означає, що перебування в Московській Церкві – це перебування в неканонічному стані, а вийти з підпорядкування Московської Церкви (від кого б ти сан не приймав) означає повернутися до канонічного стану, який Українська Церква мала до поневолення Москвою. Отже всі активісти, які в 90-му році пішли за ідеєю Української Церкви, базувалися на таких позиціях канонів і не помилилися, бо Вселенський Патріарх підтвердив вірність їхньої діяльності, визнав і благословив».

Д: Так. Слава Богу, український народ дочекався автокефалії.

Все написано правильно.

М: Вибачте, не можу не звернути вашої уваги на перебільшення, яких ви пафосно припускаєтесь.

Погляньмо на життя об’єктивно. «Вся Україна» зараз більше переживає за вибори, Євробачення, тарифи та курс долара, аніж за те, на що ви натякаєте.

Д: Не всі в Україні живуть доларами, лиш ті, що мусять Москві платити.

М: Вся Україна – це мільйони наших співвітчизників, серед яких не тільки фанати томос-турів нашого шанованого президента, а й атеїсти, іудеї, чесні католики, мусульмани з Криму, та й просто віруючі канонічної УПЦ. Певний, для них події навколо ПЦУ не є дуже хвилюючими. Тому одразу за «всю Україну» ви даремно розписуєтеся.

Д: Все це вірно. Ви ще опустили згадати православних атеїстів.

М: Віруючий народ бажає і шукає не стільки «автокефальної» Церкви, скільки спасіння у Христі. Історія свідчить, що незалежності Церкви завжди хотіли політики та правителі, але не завжди для церковної користі. Визнайте, що ще сто років тому, чимало хто з православних і чути не чув такі мудровані слова – «автокефальна Церква», томос, канони. Тому не можу погодитись, що «народ століттями очікував на цю Церкву», бо віруючі жили внутрішнім духовним життям Церкви, а не проблемами назв та визначень.

Д: Щось ви помилилися, бо ваш патріарх ніколи не проповідує про спасіння, а про політику, «русскій мір». Мабуть, через те 1593 року ваша Церква не взяла томосу, а тільки розписку про червінці і соболі. А томосу не має. Самодержці завжди хотіли «покірної Церкви» і посилали «цукеркового оберпрокурора». Вселенський Патріарх, мабуть, не був байдужим і в попередні століття і сказав, що український народ за минуле століття тричі заявляв про прагнення своєї незалежності. Нас не дуже дивує, що ваша Церква за останнє століття не чула від українців слова «автокефалія», але, на відміну від вашої «канонічної», Вселенський Патріархат чув усі три прохання Української Церкви про автокефалію і вичікував нагоди по-батьківськи допомогти. За те, Господи, спаси його.

М: Про визнання ПЦУ ви знаєте і самі. Повторюсь, тільки Константинопольський патріархат поки що визнав цю структуру. Тому стверджувати, що «немає жодних перешкод в канонах, у благодаті», напевно, передчасно. Константинопольський патріархат не є всією повнотою Церкви, він лише перший серед рівних (так вірують православні). Проте гадаю, що «перешкоди у благодаті» були завжди і у всіх. Такими перешкодами завжди є гріх, гординя, пиха, владолюбство, брехня, грошолюбство, самочинство... Якщо людина цього бережеться, то отримує від Бога благодать.

Д: Камінь, який відкинули будівничі, став в основі світової будови (Лк 20: 17). Саму благодать не те що не визнали, а топтали в Римі три століття, породивши мучеників. А наступні три століття – це гоніння злим духом Церкви Христової через помилкове віровчення.

А ви нині такі благодатні. Сам, мабуть, Христос «не мав» стільки благодаті, скільки у вас накопичилося.

Українська Церква заледве має 30 років після свого воскресіння. Невже ви не пам’ятаєте, що сталося в 40-х роках після воскресіння Ісуса Христа? Не пам’ятаєте, як римський полководець Тит розсіяв по всьому світу канонічних і благодатних розпинателів.

Якщо мова йде про нас, то ми не брехуни. Господи, не позбав нас Своєї благодаті.

Чим яскравіше сонце, тим темніша тінь. Чим Христос яскравіше світлий, тим Юда і розпинателі темніші. Симеон Богоприїмець сказав до Богородиці, що Христос народився і буде на падіння і на вставання багатьох. Навіщо змушуєте нас нагадати вам про ваших єпископів, патріархів, про діяльність яких соромно й згадувати? (Рим. 1: 27; 1 Кор. 6: 9; 1 Тим. 1: 10). Злий дух, як лев, шукає, кого б пожерти (1 Пет. 5: 8). Ні ми, ні ви не впевнені у собі, що Господь від нас не відступить. Разом благаймо Христа і вперто мовчімо, щоб Христос не відступив від нас.

М: Думка про «священиків і віруючих, що вийшли ще в 1990-му році» не зовсім точна. Пройшло понад 30 років, і, гадаю, багато хто забув, що їх тоді було дуже небагато, а мотиви «виходу» часто були прагматичні – хтось церковним начальством був заборонений за пиятику, хтось за крадіжку (святотатство), хтось за п’яну аварію з невільним вбивством, хтось за другошлюбність. При нагоді можу вказати прізвища, я пам’ятаю той час. Зараз конкретизувати не хочу, бо це про теперішніх кліриків ПЦУ. За «ідеєю», як ви пишете, йшли одиниці, а ідея була проста – Україна – вище за Церкву.

Ваше твердження, «що перебування в Московській Церкві – це перебування в неканонічному стані», взагалі дивне... ??? На кого воно розраховане? Сподіваюсь, ви такого припустились помилково?

Д: Стверджую, що вийти з неканонічного стану, згідно Томосу 1924 р. Українській Церкві в Польщі, це означає повернутися в благодатний стан Церкви, під омофор Патріарха Матері-Церкви. Невже вам це ще незрозуміло? Вселенський вже це доказав.

М: Далі ви пишете:

ЛИСТ: «Дорогі отці, всіх священиків турбує, чи не буде порушення присяги, яку вони склали при отриманні священного сану. Присяга перед отриманням сану має мету, щоб людина не зраджувала Церкву, а саме: вірно служила народу Божому.

Перехід з однієї релігії до іншої – це зрада, а перехід від православних до православних – це не порушення клятви, даної Православній Церкві при отриманні священного сану в будь-якій Церкві.

Коли Москва перехопила Україну від Константинополя, хто клятву порушив? Тоді тільки митрополита Київського, главу Церкви, змусила Москва клястися у вірності їй, а хрестини, шлюби, богослужіння залишились без сумніву дійсними.

Перепідпорядкування Константинополю чи Москві жодна з Помісних Церков не рахувала за зраду. То не може бути зрадою й повернення від Москви до Константинополя, Матері-Церкви, що й сталося 2018 року. Не може бути зрадою й повернення від Москви до Православної Церкви України. Це не є переступом, зрадою.

Коли вас заставляють клястися, ставлять на коліна до присяги, читайте, стаючи на коліна, молитву Господу Богу про себе за себе і своїх дітей. У клятві ж їхній не беріть участі. Клятва, молитва, є дійсними коли ви свідомо видали акт волі – ХОЧУ. За постановами Вселенських і помісних Соборів шлюб, хрещення є дійсними, коли той, хто хрестить, і той, хто приймає хрещення, видають акт волі – ХОЧУ. Інакше Таїнство не дійсне. Невже ви всі видавали акт волі – ХОЧУ Москви, чи ви хотіли віри православної і видавали акт волі – хочу Господа Бога? Ви хотіли Православної Церкви. А відтак вийти з Московського підпорядкування і прийняти Українське Православ’я – це не є переступ клятви».

М: Простіть мене, грішного, разів зо 5 перечитував цей абзац і не зрозумів, що ви хотіли донести. Мабуть, чи то я богослов ніякий і не годен второпати, чи, може, ви забули про те, про що там у присязі йдеться. Не розумію – при чому тут до священицької присяги переходи «з одної релігії до іншої», «переходи від православних», хрестини, шлюби, молитви про своїх дітей, хотіння Москви, якісь там «акти волі» та прийняття українського Православ’я.

Не знаю, як там у вас, у Київському патріархаті. У нас кожен священик, ступаючи на стежину свого служіння Богу, перед хіротонією проголошує такі слова: «Я, многогрішний, покликаний до служіння ієрейського, обіцяю та клянусь перед Всемогутнім Богом і святим Його Хрестом та Євангелієм ... з Божою допомогою проходитиму своє служіння у всьому згідно слова Божого, по правилах церковних ... довірені моєму піклуванню душі охоронятиму від єресей та розколів; тих, хто заблукав, напоумлюватиму та навертатиму на шлях спасіння ... У молитовне чи канонічне спілкування з особами, що не належать до Православної Церкви або перебувають у розколі, не входитиму. Завжди у своєму служінні шукатиму не власні честь, інтереси або користь, але славу Божу та благо Святій Церкві і спасіння ближніх...». Де тут про Москву та про хотіння-нехотіння? Браття, будьмо чесними!

Д: Коли митрополит Сільвестр (Косів) був змушений клястися у вірності Москві, то хіба Москва не змусила всю Українську Церкву стати переступниками клятви Матері-Церкві? Повернутися з неканонічного стану означає звільнити прадідів з насильної клятви. Так зробили Патріарх Вселенський і папа Римський у 1965 році, коли знімали клятви попередніх пап і патріархів, щоб звільнити попередників від помилок. Чому не звільнити і наших прадідів від насильницької клятви? Прикро дивитися, коли окремим священикам легше бути зрадником свого народу і своїх дітей, батьків проклинати, тільки агресора не зрадити.

Все написано правильно. Тільки так робіть. Коли Москва намірялася перейняти перше місце Константинополя на себе в 1949 р., на базі яких канонів більше 200 років снувала теорію третього Риму? Щодо присяги, тоді ви змусили Українську Церкву до переступу цієї ж присяги і сьогодні робите те саме з Українською Церквою, порушуючи апостольське правило 34. Україна ж стала державою і має право мати свого першого єпископа. Кожний народ нехай має свого першого єпископа і має свої межі (Трулльський Собор. 38-ме правило).

Тут все правильно. Не ставте Український народ на коліна, відпустіть духовенство з миром в Українську Церкву. Будьте, врешті-решт, людьми. Самі переходьте і служіть Українському народу. Харчуєтеся від цього народу – і служіть йому і його Державі. Не мучте духовно наш народ, який Вас поважає, руки цілує.

Наша Церква теж вимагає клятви від священика. Не тільки ви святі.

М: У своєму зверненні ви продовжуєте:

ЛИСТ: «Отці, не бунтуйте народ. Ваш протест проти Української Церкви чи не розцінить Господь Бог як зраду свого народу? Невже ви не знаєте премудрі слова премудрого Гамаліїла, вчителя Ізраїлю: «якщо це діло… від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями» (Діян. 5: 39). Така діяльність суперечить Святому Письму, канонам Православної Церкви і тверезому розуму.

Хто перепитував наших віруючих, коли Сталін прийшов з Російським Православ’ям на Буковину, на Галичину? Ті священики, які прийняли Московське Православ’я, служили своєму народові у Російській Церкві. А нині ми вже маємо ласку Божу служити своєму народові у своїй державі, у своїй Церкві. Що варті тут клятви на вірність Москві, чужому центру держави-агресора? Де правда свята?»

М: Увага! Відповідаємо на ваше риторичне запитання про те, де правда свята. Ми не бунтуємо народ, не йдемо під ваші храми та не нав’язуємо вашим вірним своє бачення. Так нині роблять саме ваші панотчики. Не перекидайте все з хворої голови на здорову! І протестів проти Української Церкви в нас немає. Як можемо ми протестувати проти себе?

Слова Гамаліїла нам відомі. Але, зовсім не певні, що діло, за яке взялися Президент, наша влада та Константинопольський патріарх від Бога. Ви ж не повністю цитуєте заклик премудрого Гамаліїла. В книзі Діянь апостолів говориться так: «І тепер кажу вам, відступіться від людей цих, і облиште їх! Бо якщо ... це діло – від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями!» (Діян. 5: 38-39). Ось і ми благаємо вас тими ж словами – облиште нас, дайте нам спокійно молитися, не боріться з вірою православною, «щоб не стати вам і богоборцями».

Про які «клятви на вірність Москві» ви знову пишете? Хто їх давав і коли? Ну, просто смішно, у вас всюди Москва, Російська Церква, держава-агресор (хай би їм грець!). Хіба вам немає більше чого сказати нам? Жадаємо говорити з вами про спасіння, про душу, про вічність, про шляхи до Бога, до Істини! Про реально єдину Церкву в Україні, зрештою. Навіщо вам та Москва? Чого вона така велика в ваших очах? Здається, вам вона більше потрібна, аніж нам... Схаменіться, облиште ту Москву вже...

Д: Яйця мудріші за кури. Як ми почнемо вчити Вселенського Патріарха, то якою Церква буде? Так Ізраїльтяни вчили Ісуса Христа, а коли не вдалося, тоді розіп’яли. У вас подібна агресія до Вселенського Патріарха.

Про клятви вже сказано…

Про спасіння народу Ви не дбаєте. Вам нада большая страна. Ваш патріарх ніколи ніде про спасіння не проповідує.

Коли ви Москву покинете, то й ми про неї забудемо.

М: Нарешті ви закінчуєте такими словами:

ЛИСТ: «Святе Письмо подає подібний приклад. Господь Бог через пророка Самуїла помазав красеня випроханого Саула на царя народу Ізраїльського, а коли цар Саул виявився непокірним волі Божій, тоді Господь помазує Давида, мужа за серцем своїм, на царя народу Ізраїльського.

Господь Бог помазав нині Православну Церкву України на служіння українському народові, тобто помазав вести його до пізнання відвічної Правди, до пізнання неосяжного Світла – наднебесного Бога-Творця.

Треба акцентувати, що Дух Святий, Який перебував на Саулі, покинув Саула і спочив на Давидові. Тоді злий дух отримав право виснажувати Саула – і кончина Саулова була сумна (1 Цар. 31: 4).

Владики, отці, поверніться до свого народу, своїх батьків, братів заради майбутнього своїх дітей, переходьте з громадами і служіть Господу Богу такими, якими ви є. Ви клятви не порушите, ваша совість чиста, ніякого гніву Божого не стягнете ні на себе, ні на своїх дітей. Служіть гідно своєму українському народові, у своїй канонічній, благодатній, визнаній світовим Православ’ям Православній Церкві України.

Нехай Господь Бог благословить вас і ваше святе діло.

Управління Чернівецько-Буковинської єпархії»

М: Знову, вибачайте, мені важко прив’язати наведену історію про Саула до ситуації в Церкві, про яку йдеться. Щось такі аналогії та алегорії, напевно, для дуже розумних, для високих творчих натур. А ми ж люди прості, з народу,  і нам важко докумекати, до чого це. Хто тут в нас Саул, а хто Давид?

Д: Ви ще не нагадали, що ваша Церква на Буковину принесена на штиках.

Ви так швидко забули, як
ваші монахи і священики робили насильство над нашими віруючими, які хотіли Української Церкви.

М: Добрий же заклик ваш бути зі своїм народом, заради майбутнього, з любов’ю приймаємо. Запевняємо вас, дорогі браття, що так і робимо, зі страхом Божим «служимо гідно своєму українському народові, у своїй канонічній благодатній, визнаній світовим Православ’ям Українській Православній Церкві», оберігаючи вірних від хиби та шкідливих нововведень.

Д: Написано правильно, і тільки так робіть, не прикидайтеся біднятками.

Вашої Церкви у Диптихах світового Православ’я немає. Де ваша частка у цьому?

М: Заклик «переходити з громадами» чи без громад та «служити такими, якими ми є» прийняти не можемо. По-перше, не хочемо лишатися «такими, якими ми є», завжди прагнемо ставати кращими. По-друге, «переходи», «переміни» в Церкві, відступства, благовидні чи то цинічні зради в ім’я будь-яких земних цілей, не вважаємо гідною християнською справою. Давайте, чесно віддавати кесарю – кесареве, але Боже берегти для Бога (Мф 22: 21).

Д: Бачимо, що ви філософи, мрійники. Якщо не можете стати, то бодай мрієте бути кращими. Ще є надія.

У вас думки непогані, лише робіть.

М: Ваші умовляння про те, що «ви клятви не порушите, ваша совість чиста, ніякого гніву Божого не стягнете ні на себе, ні на своїх дітей» дуже насторожують та й трохи лякають.

Хто ми з вами, щоб визначати порушення чи непорушення чужої клятви? Хто ми, щоб говорити про чужу чисту совість? Хто ми, щоб вимірювати міру гніву Божого? А хто нам дав право вирішувати за Господа? Не спішіть, це небезпечно в очах Божих! Не все, що у людей правильно, вірно у Бога. Свята Біблія попереджає: «Мої думки – не ваші думки, а путі Мої то не ваші путі, – говорить Господь» (Іс. 55: 8); «зухвалі переді Мною слова ваші, – говорить Господь» (Мал. 3: 13); «Тому так говорить Господь Бог: живу Я! клятву Мою, яку він знехтував, і союз Мій, який він порушив, Я поверну на його голову» (Єз. 17: 19).

Д: Щодо клятви, то ви все можете. Ви ж міряєте благодать – є чи немає. Ви все в силі, тільки б бажання. Ви навіть визначили благодать Вселенського Патріарха. Оминули Вселенського Патріарха і пішли на змову з папою Римським на Кубу. Хіба ви не знаєте зі Святого Письма, що, коли жінка дала клятву, а чоловік заперечив, клятва не виконується? Навіщо заперечуєте священикам з тією ж клятвою перейти в Українську Церкву, виконати служіння своєму народові?

Ми зобов’язані приносити мир в совість наших вірян. Менший благословляється більшим (Євр. 7: 7). Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон Христа (Гал. 6: 2). Що зв’яжете, буде зв’язане, а що розв’яжете, буде розв’язане (Мт 18: 18).  

Ви такий скромний, хоч є архієрей Російської Церкви. Російська Церква навіть апостолів поправляла, свт. Василія Великого. Апостоли і свт. Василій Великий освячували дари без тропаря 3-го часу. А ви скочили над апостолів і Василія Великого. Де у вас така скромність взялася?.. Дивно…

Будьте справді архієреєм і не зв’язуйте, а розв’язуйте, і Небо розв’яже (Мт 18: 18).

Ваш президент розрішив Зарубіжну Церкву від клятви.

Щодо ваших текстів (Іс. 55: 8; Мал. 3: 13; Єз. 17: 19) – так у Святому Письмі ізраїльтяни вишукували тексти, щоби розіп’яти Ісуса Христа.

М: Розумію, що в Київському патріархаті ця тема болюча. Бо і сам ваш Патріархат почався в 1992 році з клятвопорушення. Митрополит (тоді ще, але вже і тепер знову, хоча тільки для Стамбулу) Філарет перед всіма архієреями клявся на Хресті і Євангелії не робити в Церкві заколоту та йти на спочинок. Не витримав, бідолаха, бо владолюбство взяло верх, і тоді «пішла писати губернія», аж до сьогодні. Потім, звичайно, об’явили це патріотичним подвигом і мужністю. Але ж гріх ніколи не можна вважати не гріхом. Його можна висповідати, спокутати, виправити, простити. Виправдовувати його і хизуватися ним не можна, бо то є гріх, тобто те, що противне Богу.

На жаль, не лишень Філарет робив таке. Герої, про яких ви згадували, батюшки-активісти 90-х років, так само кривдили свої клятви Церкві, так само не боялися «стягнути гніву Божого». І наслідки саме того ми бачимо в неустроях та незгодах церковного життя в Україні дотепер.

Д: Дорогі мої, ви ж свідки, що ваш любий екзарх Філарет прийшов уже на Патріархат, наша Церква вже мала Патріарха Мстислава, не забувайте. В Українську Церкву пішов, може, з владолюбства, а може, з гніву, бо є підозра, що у вашій Церкві неправильно голоси рахували. Мабуть, він мав бути патріархом вашої Церкви, але не можна було допустити, щоб представник колонії очолював Церкву імперії. Не вдавайте, що ви цього не знаєте. Не маніпулюйте клятвами. Ваша клятва ніщо варта на Патріарха Філарета, бо Помісні Церкви ваші клятви не визнали ні на Мазепу, ні на Філарета.

Невже це гріх, що священики і Патріарх Філарет дали життя ще одній Помісній Церкві? Де заборонено, щоб, як було 14 Помісних Церков, не має права бути 15-та? Якщо священики у 1990 році дали життя новій Помісній Церкві, у чому тут вина, де тут порушення, де тут «розкольники»? Церква ж визнана!

Патріарх Філарет був екзархом, а менші єпископи, які давали клятву, ті, яких він святив, його проклинали, у заборону давали. До прикладу, блаженніший Онуфрій, патріарх Кирило теж свячений Патріархом Філаретом, а він на нього анафему проголосив, яку православний світ не підтримав. Коли святилися, то дали клятву, а потім зрадили, бо не підтримали.

М: Звичайно, дякуємо за високе благословення від священиків вашого управління, хоча, по апостолу Павлу, «менший благословляється від старшого» (Євр. 7: 7). Але то байка, ми цього не помітили.

А також дякуємо вам за високу оцінку нашого діла. Берегти віру, стояти на сторожі правди в наш лукавий вік, насправді, свята справа. Шкода, що не завжди ми з цим даємо собі ради. Якщо би всі ми добре та щиро з молитвою і терпінням це робили, то всі люди побачили б Істину, Якою є Господь Іісус Христос, залишили би всі лукаві мудрування світу цього та з’єднались би в Єдину, Святу, Соборну та Апостольську Церкву.

Д: Ти не далекий від істини (Мк 12: 34).

М: Ось така вийшла відповідь на ваше звернення, дорогі члени Управління Чернівецько-Буковинської єпархії. Мені трохи і незручно було відповідати такими гіркими, іноді гострими та саркастичними висловами. Але, здається, ви не залишили мені вибору, бо порушені питання такі болючі і серйозні, що толерантність чи штучна ввічливість тут ні до чого.

Д: Дорогі брати, ви дуже толерантні і ви нас ніскільки не образили. У нас ні кривди, ні образи на вас немає; а якщо кривда якась і є – то лиш та, що ви не з нами. Дякуємо, чекаємо, що ви будете з нами.

М: Ситуація дуже складна. Наші правителі, за участю Стамбулу, створили для вас ПЦУ. Ми цього не прийняли, бо відчули в цьому процесі забагато зайвих нецерковних складових. ЗМІ вже тріумфують, люди далекі від церковного життя радіють. Проте неозброєним оком всім видно, що щось йде не так. Ви ж, як ніхто інший, знаєте, що не сталося очікуваного. Суспільство не згуртувалося, а ще більше поляризувалося. Фактором поглиблення роз’єднання стала саме віра.

Д: Дорогі брати, перейти в Українську Церкву, якщо врахувати вашу фантазію, є меншим злом, ніж створити православну армію та називати кулі для вбивства українців іменами святих. Це ж факт і не потребує пояснень. Здається, історія ще такого благословення не знала. Це релігійний прогрес вашої Церкви. Господи допоможи, щоб він був останнім.

А хіба у вашій Церкві не правителі? Правителі обезглавлювали Церкву, ставили обер­прокурорів. А Сталін ще у 1949 році хотів забрати першість у «Стамбула». Ваша влада така блаженна, така шаноблива. Навіть Вселенського Патріарха загнали в монастир у Володимирі на Клязьмі (в 1589-1591 роках). Так менші благословили більшого. Це істинне смирення.

М: Люди, які пішли за вами, не хочуть розуміти нас, нашу позицію. У всьому в нас вони вбачають політику і користь, підступність, зраду й оману. На жаль, ваші панотці інколи підігрівають такі настрої. Де­монстрація агресії при «переходах в ПЦУ» аж ніяк не сприяє порозумінню між віруючими.

Люди, які залишилися з нами, бачать поспішність, невиваженість та неґрунтовність ваших дій і лякаються змін та нововведень, що сіятимуть подальшу плутанину та невизначеність. Вони відчувають потребу захищатися від цього і тому відповідають на агресію.

За минулі роки всі реально побачили, що вилікувати те, що помилково вже зроблене в Церкві важко, виправити релігійну ситуацію безболісно неможливо. Взаємними звинуваченнями та згадуваннями минулих образ ділу не зарадиш.

Що робити? Як об’єднати наших та ваших людей в єдину православну сім’ю? Певний, невідкладно нам треба шукати спільного знаменника. Отож, шукаймо його! Шукаймо з терпінням та молитвою до Подателя всіх благ.

Наразі, давайте, хоч спробуємо придивитися один до одного, спробуємо поважати позицію опонента. Ми живемо поряд, і нас об’єднує більше, аніж роз’єднує.

Вірю і сподіваюсь (і молюся за це), що прийде час, коли все стане на своє місце і у Церкву повернеться мир, а наші тимчасові непорозуміння вичерпаються. Це не буде незабаром, але буде обов’язково, якщо ми будемо до цього прагнути і хоч щось для цього робити.

Д: Справді, 20 млн українських православних радіють, а ваші ЗМІ тріумфують, бо шукають провокацій. Свята правда всіх об’єднала – і віруючих, і невіруючих. Чи ця свята правда вас не засудить? Не заважайте людям робити свою святу справу.

Якби наші священики не працювали, то кому Вселенський Патріарх дав би Томос?

Не створюйте вмисно кризи на парафіях. Ви маєте доручення від Москви доказати, що проллється кров, – і ви шукаєте, як це виконати. Відпустіть народ, зніміть кайдани ваші.

Не видумуйте агресію. Народ мирний і розумний. Не одурюйте розумних. Крилата фраза ваших можновладців: українця не можна перемогти, його можна тільки обманути. Не обманюйте.

Благаємо, відпустіть народ, не обманюйте його, не угнітайте духовно свій народ, якщо у вас щось українського в душі є. Пожалійте своїх. Господи, допоможи нам.

Всі єпископи почули голос Константинопольського Патріарха й об’єднали духовенство і віруючих Київського Патріархату і Автокефальної Церкви. Дивіться, до прикладу, яка єдність. Навіщо мучити надуманою правдою тих, які вам повірили. 30 років у вас правда надумана. Скільки ще можна вигадувати правду?

Отці, владики, приходьте в ПЦУ – і будемо єдині, як у Вінниці усі три конфесії єдині – Автокефальні, Київський Патріарахат і Московський, в одному домі, якому ім’я Україна і ПЦУ.

Радянську державу і радянську Церкву ніхто не смів бойкотувати, бо розплата за це була катування і смерть. Ми вже придивляємось 30 років один до одного і ще не придивилися. Не будуйте стіни між нами і вами. У 90-х роках протестували проти України як держави, але держава визнана і є; і так буде Українська Церква. Не бойкотуйте Церкви нині, все налагодиться і буде, як у всіх Церквах.

Не гнівайтеся на наші коментарі. Нам би краще мовчати, а не шукати бруду одні в одних, та не спокушати сваволею недбалих єпископів і патріархів простий, щирий, християнський Божий народ. На жаль, на брудне ми всі здатні і поквапні.

Вибачте…

Христос посеред нас.

«Відродження», №12 від 21.03.2019 р.