Майже за Бойченком: інтер'єр чернівецького кафе прикрасили нацистським концтабірним гаслом

Про це повідомив громадський активіст Павло Колядинський. 

- У Чернівцях в одному з кафе інтер'єр "прикрашає" нацистське гасло "Arbeit macht frei". - повідомив Павло Колядинський.

Коли гості з Німеччини запитали офіціантку, чому цей напис є тут, офіціантка відповіла, що це просто жарт.

Ось такі жарти...

Користувачі ФБ активно коментують повідомлення. 

- Угу, не дуже смішно, - написав Grygorii Sorochan. 

- У меня еврейская группа была. зашли и тут же вышли оттуда, - прокоментувала допис Ludmila Rogowa.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Арбайт махт фрай

– Чоловіче, якої ще Європи ти хочеш? Та це ж вона і є!

Ну, я теж, коли кудись приїжджаю, намагаюся без особливих причин господарів не ображати. Зрештою, як і гостей. Тому воджу їх містом і підтакую: як вам треба, кажу, то най буде Європа. А сам перебираю в пам'яті, до якої би це їдаленьки їх завести, щоб не дуже зганьбитися. Щоб і без оксамиту з позолотою, і без караоке, і щоб не отруїтися, і щоб ціни були не набагато вищі за середньоєвропейські. Поводжу-поводжу й розумію: аж так добре, щоб усе разом, то нема. Чимось доведеться пожертвувати: або очима, або вухами, або шлунком, або гаманцем. На щастя, далекі гості відвідують мене далеко не щодня, а без них я з чернівецькою Європою якось даю собі раду. Буває, навіть задоволення отримую.

Оце нещодавно сиджу вдома, культурні новини в інтернеті читаю. Зокрема таку: Чернівецька ОДА з наступного року вручатиме до Дня Європи обласну літературну премію імені Пауля Целана. За новаторство й оригінальність.

У розмірі трьох мінімальних місячних зарплат. Ага, думаю. Родина поета під час війни загинула в нацистському трудовому таборі, сам же він вважається нині, мабуть, найскладнішим німецькомовним автором ХХ століття.

Дурачок, ми послє служби, отдихаєм. Я англійскій нє учіл, так шо ізвіні. Я німєцкій учіл. А в англійском я тупой

А Чернівецька ОДА, яка спільними зусиллями навряд чи процитує бодай рядок Целана, буде тепер вишукувати на підконтрольній території гідних його імені і трьох мінімальних зарплат оригінальних новаторів. Сміливий, думаю, підхід. Тут, думаю далі, головне – не зупинятися на досягнутому. Є ще куди рости по довколишніх селах. Заснувати, скажімо, Сартрівську стипендію для найперспективніших екзистенціалістів Герцаївського району, відкрити Неполоківську академію супрематизму імені Малевича, зареєструвати Лігу чемпіонів Калинівського ринку.

Коротше, розтривожила мене ця звістка, довелося вибігти до найближчого бару. Заходжу, сідаю, замовляю пиво. За сусіднім столиком голосно і – як то нерідко у Чернівцях – російськоподібно діляться наболілим троє п'яних. За іншим іноземець тихою англійською спокушає заздалегідь самоспокушену молоду буковинку. Вловивши в короткій паузі між власними матюками якесь "ю'р б'ютіфул" чи "вері сексі", один із п'яних зосереджено підводиться і підходить до іноземця:

– Слиш, ти шо, іностранєц?

– Екскюз мі?

– Не понімаєш? А шо тут понімать? Бандітска страна. Я лічно сам – міліцанєр.

А куртку в гардіробі боюсь оставіть. Увєдут, поняв?

Іноземець запитально дивиться на супутницю.

– Поліс офісер, – пояснює та.

– Андестен, – каже іноземець, дістає зі внутрішньої кишені портмоне й витягає звідти 100 гривень.

– Та нє, дурачок, ми послє служби, отдихаєм. Я англійскій нє учіл, так шо ізвіні.

Я німєцкій учіл. А в англійском я тупой.

– Ти не в англійском, ти просто тупой, – регоче його тверезіший колега.

– А давай, спросі єво шо-нібудь по-німєцкі, спросі, дє он работаєт, – підказує другий.

– Дє работаєт? – перепитує "міліцанєр". – Ето я могу. Слиш, іностранєц, арбайт махт фрай?

І в такий ото спосіб моя песимістична іронія розвіялась, мов дим. Бо живуть ще, виявляється, в чернівецьких правоохоронцях деякі європейські традиції. Тож і претенденти на Целанівську премію від обласної держадміністрації знайдуться