Леонід Каденюк: 'Ну, Льоня, давай, бандерівців на орбіті ще не було. Ти будеш першим'. Розмова з першим космонавтом незалежної України

Леонід Каденюк: "Ну, Льоня, давай, бандерівців на орбіті ще не було. Ти будеш першим". Розмова з першим космонавтом незалежної України

04.01.2013, 23:21

"НУ, ЛЬОНЯ, ДАВАЙ, БАНДЕРІВЦІВ НА ОРБІТІ ЩЕ НЕ БУЛО. ТИ БУДЕШ ПЕРШИМ"

Ви летіли у космос вже після страхітливої катастрофи шаттлу "Челенджер" у 1986 році. Космічний корабель "Колумбія", на якому у 1997 році виконали політ Ви, вибухнув у 2003-му, після того як Ви вже повернулися на Землю. Тобто ризик для Вас особисто був справжнім, але наскільки виправданим?

Так, звичайно. Адже ступінь ризику космічного польоту надто високий і значно вищий, ніж польоту на реактивних винищувачах, на яких я літав протягом багатьох років. Проте космічну, як і авіаційну техніку, її можливості, слабкі й сильні сторони я знаю, бо не лише ретельно вивчав її, але й брав участь у створенні і подальшому випробуванні деяких космічних і авіаційних систем. Саме тому прекрасно усвідомлював на що йду, і як ризикую. Я знав: що б творці техніки не робили, які б заходи не приймали для упередження аварій, але, на жаль, вони були, є  і  будуть. Але бажання пізнати непізнане, побачити щось небачене і надто цікаве, та й відчуття ризику протягом тривалого часу роботи льотчиком-випробувачем стало грубішим – все це разом перед стартом в космос відсовувало відчуття ризику навіть не на другий, а на третій план. Просто було надто цікаво.

І ще одне почуття було присутнім при цьому – це почуття величезної відповідальності перед нашими і американськими вченими, перед усіма, хто готував мене до космічного польоту. І, звичайно, що це був саме той випадок, коли можна на всі сто сказати, що цей ризик був виправданим результатами очікуваних експериментів для світової науки. Я усвідомлював також, що беру  участь в чомусь не просто цікавому, а головне – необхідному людям. Усвідомлення тієї істини, що все нове, невідоме потребує жертв, гасило відчуття небезпеки, ставало звичайною роботою.

 Ви мали шанс полетіти у космос як російський космонавт? Скільки в загоні російських космонавтів етнічних українців?

Так, у мене був шанс полетіти у космос як і радянський, і пізніше –  як російський космонавт. І навіть в якості командира українського екіпажу на орбітальну станцію "Мир", про що вже була домовленість між Леонідом Кравчуком і Михайлом Горбачовим. А те, що я полечу українським космонавтом та ще й на американському шаттлі до 1994 року у мене і гадки не було. Пройшов підготовку і як командир багаторазового транспортного космічного корабля "Буран", і як командир космічного корабля "Союз-ТМ".

У Зоряному містечку (космічний центр СРСР, а зараз – Росії) в радянські часи було майже 40 відсотків українців. Якщо взяти мій набір космонавтів в кількості 9 осіб, то четверо – вихідці з України. Під час відбору до загону космонавтів у мене було побоювання, що при проходженні мандатної комісії спочатку в Головному штабі ВПС (Військово-Повітряних Сил) СРСР, а потім в ЦК КПРС у мене можуть виникнути проблеми, пов’язані з тим, що я родом із Західної України. Адже мене інколи називали хто жартома, а хто і ні "бандерівцем". А коли вже прощався після успішного відбору з своїми товаришами по роботі в Чернігівському Вищому льотному училищі, то один із них, росіянин чи то серйозно, чи то жартома, сказав: "Ну, Льоня, давай, бандерівців на орбіті ще не було. Ти будеш першим".

Як до Вашого вибору стати українським космонавтом поставилися російські колеги? Підтримуєте контакти з ними після свого польоту на американському шаттлі?

Загалом позитивно і щиро бажали мені успіху. Адже вони прекрасно знали ступінь моєї підготовки і що її потрібно реалізувати. Але якось в розмові зі мною один із моїх товаришів (не космонавт), почувши про запланований політ українця від України в космос промовив: "Це ж треба, який націоналізм. Вони хочуть запустити свого космонавта". На що, я йому сказав: "Володя, у тебе дві вищі освіти. Вдумайся в цю дурницю, яку ти щойно сказав".

А зі своїми американськими колегами зв'язок підтримую, звичайно, –   телефонний, електронна пошта. На жаль, Калпана Чавла загинула в тій самій "Колумбії", в якій ми літали разом у космос в місії STS-87.

Яким було сприйняття України як держави і Вас особисто, як її громадянина з боку американців під час Вашого польоту у космос? Чи Вас, все-таки, сприймали, як представника Радянського Союзу?

Протягом року і двох місяців перебування в США під час спілкування з американцями різних прошарків населення, а не лише з астронавтами, я бачив, що далеко не всі знають про існування такої держави, як Україна. І що мене спочатку дивувало, що серед цих необізнаних були люди з вищою освітою.

Але в загоні астронавтів до мене відносились як до рівного, абсолютно без всякої зверхності і пихатості. А що було приємно, так це те, що ставлення до мене, як до українця, було кращим, ніж до російських космонавтів, які проходили в цей час також підготовку до своїх польотів. Я в цьому неодноразово переконувався.

ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ЗА НАМИ СПОСТЕРІГАЮТЬ НЕ З МЕНШОЮ ЦІКАВІСТЮ, НІЖ ЯКБИ ЦЕ БУЛИ ІНОПЛАНЕТЯНИ

Які небезпеки чекають на астронавтів у космосі?

Небезпека чекає астронавтів під час всього польоту. Мабуть, пам'ятаєте, що "Челленджер" вибухнув під час старту в космос, а "Колумбія" зазнала катастрофи під час спуску з орбіти. У космосі небезпечним є зіткнення з метеоритом, хоча вірогідність цього надто невелика. Найнебезпечнішими на борту є пожежа, раптова розгерметизація, відмова двигунів -  основного і дублюючого -  на гальмування корабля, що грозить неможливістю спуститися на Землю і залишитися в космосі й інші.

Що відчуває космонавт, коли потрапляє на борт космічного корабля, який невдовзі має вивести його на орбіту Землі?

Після заходу в космічний корабель перед стартом потрібно було чекати самого старту біля двох з половиною годин. А тому часу вистачило і на перевірку працездатності скафандру, інших бортових систем, що було прописане мені в обов'язки, згадати і своє село Клішківці на Буковині, маму і батька, який, на жаль, не дожив до цієї події і взагалі – все життя, прожите мною, прокрутилося як на кіноплівці.

В цілому обстановка в екіпажі була робоча, як в тренажері. І хоч голоси під час радіозв'язку були спокійними, але напруга відчувалася. Психологічно – ніякої ейфорії від того, що зараз маєш летіти в космос. Бо як тільки почнеш думати, що зараз про тебе дізнається весь світ, то робота може зійти нанівець. Саме цю обставину, це психологічне навантаження не кожен навіть із здоровою психікою може перенести спокійно, без ейфорії. А випадки були. Тому зразу після розміщення в кріслі я сам собі сказав: "Викинь ці думки з голови і працюй, немов нічого особливого не сталося".

Думки про те, що може щось трапитися погане, також відкидав. Але вони грали скоріше мобілізуючу роль і сприяли готовності до відповідних дій. Дуже не хотілося, щоб по якихось причин старт був перенесений. Зрештою, відкинувши всі думки, я навіть задрімав. Цьому сприяло ще й те, що я був в лежачому стані. Розплющив очі хвилин за 15 до старту.

Що найбільше вразило одразу після повернення на Землю? Чи відрізняються ті люди, які побували у космосі від решти землян і якщо це так, то чим саме?

Перше, що вразило після відкриття евакуаційного люку – це чисте, ранішнє (посадка була в 630 ранку) флорідське повітря, яке хлинуло зразу в корабель. Не можна сказати, що всередині корабля воно було не свіжим, але відчувалося, що воно штучне. Запам'ятався, мабуть, на все життя і характерний металевий звук ззовні корабля під час спроби відкрити люк спеціалістами. І повна тиша, яка вперше запанувала в кораблі після 16-добового перебування в космосі.

Було дуже цікаво спостерігати за іншими людьми, а їм в свою чергу за нами, хто тільки-тільки повернувся з космосу. Здавалося, що вони за нами спостерігають не з меншою цікавістю, ніж якби це були інопланетяни.

Під час підготовки до польоту чи самого польоту у космос з Вами не траплялося чогось кумедного або містичного?

Кумедні випадки трапляються і під час таких серйозних речей, як підготовка до космічного польоту. А оскільки я майже все своє свідоме життя вважаю підготовкою до космічного польоту, то, звичайно, без них не обходилося ні на іспитах, ні під час льотної роботи, яка вважається однією з основних складових, ні під час самого космічного польоту.

Ось один із таких випадків під час льотно-випробувальної роботи. На літаку МіГ-23 в польоті в мене відмовила основна гідросистема. Шасі потрібно було випускати аварійно. При користуванні спеціальною для цього рукояткою ніяк не міг її витягнути. Затиснувши ручку керування літаком двома ногами, потягнув рукоятку, і вона.... відірвалася. Ну, думаю, сідати доведеться без основних коліс (передня була вже випущена). Але якийсь необхідний імпульс був даний, тому через приблизно 10 секунд і вони вийшли.

Часто мене запитують, чи не бачив я НЛО в космосі. Причому так часто, що я вже  жалкую, що його не бачив. Одного разу під час зустрічі зі студентами на Кіпрі, коли я сказав, що НЛО в космосі не бачив, вони аж піднялися з стільців і в їхніх здивованих очах я прочитав: "А для чого ви тоді туди літали?"

Взагалі, наскільки забобонними є космонавти?

Про те, хто і наскільки – сказати неможливо. Бо це те, що є таємницею, інтимом кожної людини. І ніхто ні з ким про це не ділиться. У мене також є свої прикмети, в які я вірю, але розкривати їх не буду. А із забобонами я не знаюсь.

Не стало страшно після того, як довідалися про те, що трапилося з Вашою рідною "Колумбією"? Якби Ви знали, що через шість років космічний корабель, на якому невдовзі маєте летіти в космос вибухне, Ви б відмовилися від польоту?

Це трапилося через п'ять років. Мій політ "Колумбії" був двадцять четвертим з початку польотів шаттлів. До речі, "Колумбія" – це перший американський шаттл, який 12 квітня 1981 року вперше стартував у космос. А вибухнула вона в двадцять восьмому польоті. Про те, що "Колумбія" вибухне, ніхто не міг знати. Тому на це запитання відповідь одна: "Я би не відмовився від польоту".

А ще раз хотіли би вирушити у космос?

Так, тим більше, що після польоту в мене виникло багато запитань і до невагомості, і до баченого в космосі. Відповідь на них можна знайти лише в космосі.

До речі, а скільки взагалі на Землі космонавтів? Чому діти зараз не мріють про космос?

Кількість землян, які побували в космосі за 42 роки, сягає десь трохи за чотириста. Польоти в космос ще не скоро будуть масовими. Моє ж дитинство збіглося з початком освоєння людиною космосу. Саме тому багато моїх ровесників мріяли стати космонавтами. Зараз у людей інші цінності. І молодь більш прагматична, приземлена. Однією романтикою в космос зараз нікого не заманиш.

Певно Ви занадто захоплювалися фантастикою?

У дитинстві читав багато книжок. Телевізора не було до 6-го класу. Позаяк мріяв стати військовим льотчиком, а потім і космонавтом, то читав багато про людей цих професій. Цікавився, звичайно, й історією, філософією, технічною літературою, мистецтвом.  Як не дивно, але фантастика мене не приваблювала. Зараз при нагоді читаю історичну літературу, а також наших класиків.

У ЛЬВОВІ МЕНЕ ПРИГОЩАЛИ СПРАВЖНІМ УКРАЇНСЬКИМ БОРЩЕМ

На Вашу думку, Україна гідно пошанувала свого першого космонавта, який реально ризикував життям здійснюючи свій політ? Чим Вас зустріла Батьківщина?

Скажу відверто, ввійти в історію України першим її космонавтом – це для мене велика честь і найвища нагорода і Батьківщини, і моєї долі. А все інше мене цікавило значно менше.

До речі, перше місто, в якому я приземлився при перельоті зі США в Україну, був Львів. Пам'ятаю теплу зустріч керівництва Львівщини, львів'ян і той справжній український борщ, яким мене пригощали в приміщенні аеропорту. Правда, я повинен був прилетіти на тиждень раніше. На сказане зустрічаючими, що мене вже тиждень чекають, я пожартував: "А цей борщ з салатами на цьому столі стільки ж мене чекають?"

Потім була зустріч у Києві. Коли відкрили двері літака, і я побачив довгу килимову доріжку, якою потрібно пройти і величезну кількість зустрічаючих, тут до мене дійшло по-справжньому, що я здійснив щось значуще, раз мене так зустрічають. Це для мене було тим земним навантаженням, до якого потрібно було вже почати звикати. А поки що, переступивши через поріг дверей літака і ступивши на трап, я відчув, що серце аж вискакує від хвилювання, яке мене охопило. Такими були мої перші після польоту хвилини перебування в Києві.

Кажуть, що в тій київській квартирі, яку Вам дали після польоту, протікав дах, зараз проблем із цим уже немає?

Київський міський голова Олександр Омельченко дав мені пізніше іншу квартиру в новому будинку, в якому про проблеми з дахом мову вести недоречно.

Вас часто впізнають на вулицях? Відчуваєте до себе, як до космонавта, якесь особливе ставлення з боку решти людей?

Звичайно, впізнають. І автографи просять, - і сфотографуватися. Бути в центрі уваги – це не так просто. Для мене, у всякому разі. Одного разу їхав у тролейбусі. Мене впізнали і почали запитувати з усіх боків: "Чому я їжджу в тролейбусі, а не в службовому автомобілі"? Звичайно, він у мене є, але не цураюсь їздити і міським транспортом.

Де ще крім горілки, використовується бренд "Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк"?

Коли мені вперше запропонували використати цей бренд на горілці, я категорично відмовлявся. Казав, що краще його використати на якихось цукерках. Але мене досить довго умовляли, проводили ще аргументи типу: є коньяк "Президент" і тому подібне. Переважило те, що потрібні були кошти на одну з програм, яка так і залишилась неоплаченою.

ВІРЮ В ІСНУВАННЯ ПОЗАЗЕМНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Запуск американських марсоходів "Spirit" та "Opportunity" та матеріали передані ними на Землю знову привернули увагу широкої громадськості до проблеми існування позаземних цивілізацій. Наскільки вірогідним є їх існування?

Я вірю в існування позаземних цивілізацій. Адже таких зірок, як наше Сонце, сотні мільярдів у Всесвіті. Відповідно, таких планетних систем, як наша, також мільярди. Можливе життя і в інших формах. Відстані між планетними системами вимірюється фантастичними числами, співрозмірними з багатьма роками польоту даних на швидкості світла (300 тис. км за секунду), чим поки що унеможливлюється контакти з іншими цивілізаціями.

Знову ж таки у пресі пройшла інформація про розсекречення ФБР матеріалів, пов'язаних з непізнаними літаючими об'єктами, зокрема, заяву неназваного представника НАСА, який твердить, що ще 1976 року американський зонд "Вікінг-1" виявив у районі екватора Марса уламки гігантського зорельота невідомого походження. Так все-таки "Х-файли" існують?

В пресі дійсно періодично появляється такого роду інформація. Для мене підстав вірити в неї ще немає.

З легкої руки журналістів, які посилаються на свідчення людини, яка понад 20 років пропрацювала інженером на космодромах Байконур та Плесецьк, подейкують, що менше ніж за два тижні до висадки на Місяці у липні 1969 року американців, там встигли побувати радянські космонавти, зокрема, українець Костянтин Скоробагатько. Проте через загибель корабля на зворотному шляху на Землю, цей випадок просто замовчали? Вам щось відомо про це?

Вперше чую про це. Не думаю, що пробувши в космонавтиці більше двадцяти років, причому як в радянській, так і американській, я міг би пропустити навіть чутки про це. Та й можливості тодішньої радянської космічної техніки ще не дозволяли виконати такий політ.

Ви, безперечно, чули про мрію президента Ющенка відправити українців на Місяць та на Марс. Наскільки реальним є такий проект?

Рівень розвитку космічної техніки вже дозволяє виконати такий політ. Україна входить в п'ятірку великих космічних держав світу. Крім того, саме українці вперше розрахували польоти на Місяць та інші планети. І було б, на мій погляд, якось несправедливо, якщо така місія відбудеться без українців.  Ми могли б взяти участь в цій місії в кооперації  по створенню якоїсь частини технічного проекту. На це ми здатні. Але вірогідність, що нас хтось візьме в цю програму, мізерна.

Як Ви ставитеся до таких новітніх фішок, як космічний туризм, продаж ділянок на Місяці та поховань у космосі?

Космічний туризм – це спроба максимально комерціалізувати польоти з метою їх здешевлення. За один такий політ космічний турист платить 20 млн. доларів. Саме тому можна зрозуміти росіян, бо у них також проблеми з фінансуванням космосу. Відносно продажу ділянок на Місяці – для мене це щось несерйозне і не варте ніякої уваги. А щодо поховання в космосі, хто собі може це дозволити, хай це робить. Але не на орбіті Землі. Це може нести загрозу тим, хто на ній літає.

Чи не є у кінцевому результаті наука шляхом до самознищення людства?

Не сама наука, а технічний прогрес, який є результатом розвитку складової частини світової науки дійсно призводить до появи техногенних катастроф, подібних Чорнобильській, до екологічних катастроф, які мають незворотній характер. З лиця Землі постійно ідуть в небуття багато видів рослин і тварин. І якщо найближчим часом не знайдемо зворотного зв'язку між технічним прогресом і цими катаклізмами, то те ж саме може трапитися і з людиною. Але я оптиміст.

БУВ ГОРДИЙ ТИМ, ЩО САМ  ЧОРНОВІЛ ПОПРОСИВ МЕНЕ ВЗЯТИ З СОБОЮ У КОСМОС СИМВОЛ НАШОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Балотуючись до ВРУ у 2002-му році, Ви перемогли на своїй малій батьківщині у мажоритарному виборчому округу. Своєю перемогою Ви завдячували  лише собі самому, чому тоді після переконливої перемоги Ви увійшли до складу парламентської більшості, а не приєдналися до групи незалежних депутатів чи лав опозиції?

Після прибуття в Україну після космічного польоту я не лише знав, що мені доведеться займатися політикою, але мені самому цього хотілося. Запрошень стати членом якоїсь партії було надто багато. Практично від усіх партій, які брали активну участь у політичному житті нашої держави, крім лівих. Я для себе зробив висновок, що як перший і єдиний космонавт України, я не можу бути членом якоїсь однієї партії. Звичайно, я розумів також і те, що щоб "вписатися" в політичне життя України, мені потрібно вивчити хто є хто в нашій політиці. Забігаючи наперед, скажу, що коли мене запитують, чому я не з тими, а з цими, я відповідаю: "Тому, що добре всіх знаю".

Звичайно, що в мене є свої політичні погляди і свої переконання. Якщо їх оцінювати в цілому, то вони збігаються з правими центристами. В структурі парламенту партій і фракцій центристського типу декілька. Мої погляди і моє бачення, що робити співпадає з їхніми. Але для мене важливим фактором для співпраці є ще й люди, колектив, в якому будеш працювати.

Опозиція – це обов'язкова складова частина демократичного суспільства. Але опозиція повинна бути конструктивною. Основним методом протистояння владі всякої опозиції має бути критика з позитивним варіантом вирішення проблеми. А звичайне ганьблення влади приносить величезну шкоду державі. Критикувати, ні за що не відповідаючи, надзвичайно легко. Особливо зараз, коли ми живемо ще дуже погано. І лише обіцяти, не пропонуючи ніяких програм – це теж легко. Заяви, що якби ми були зараз при владі, то мінімальна зарплата була б 700 гривень надто сумнівні. Адже не потрібно бути талановитим економістом, щоб розуміти, що для цього потрібні в декілька разів вищі темпи економічного зростання, ніж зараз, які і так вважаються одними з найвищих в Європі. Але ми в такій глибокій "ямі", що результатів цих показників –  покращення життя українця, особливо в селі, –  ми не бачимо. Причинами важкого економічного становища нашої держави є як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. 73 роки будували комунізм, коли основною державною політикою була заборона збагачення людини. А після Україні дісталася промисловість майже на 80% чи військова, чи воєнізована. І лише біля 20% - те, що мало повний цикл виробництва, яке також стало занепадати. І коли хтось каже, що в Україні були дуже хороші стартові умови, я з цим категорично не згоден.

Звичайно, що допускаються помилки і владою. Але ж ми вперше пішли цим шляхом. І помилок уникнути неможливо. І ті з багатьох опозиціонерів, які вже були при владі, також їх допускали. Я не виправдовую владу. Але я переконаний, що хто б зараз не був при владі, різниця в стані економіки була б незначною і ще не зрозуміло, в який бік. Бо вище голови не стрибнеш. І до тих пір, поки ми не заживемо краще, у нас буде і корупція, і законність на низькому рівні, і несправедливі судові рішення і багато іншого негативу.

Як би там не було, але кожен член нашого парламенту, чи то опозиціонер, чи член більшості для мене є особистістю, до якої я ставлюся з повагою. В багатьох є чому повчитися. І коли не вирішуються якісь доленосні проблеми, всі ми: і опозиція, і більшість працюємо злагоджено і конструктивно. Так що не подумайте, що у нас постійно якась боротьба в парламенті.

І ще одне... Я вважаю, що потрібно поважати вибір народу, владу, яку обрав народ. Коли Президента Польщі запитали, чому поляки живуть краще, ніж українці, він відповів: "Тому, що мої опоненти боролися зі мною лише до виборів, а після виборів ми разом будуємо Польщу". А у нас вибори продовжуються до цих пір. Уявімо собі, що ця боротьба у нас буде з наступними нашими обранцями, бо кого-кого, а опонентів у нас завжди вистачало. Не хотілося б цього.

На якійсь з передвиборчих зустрічей 2002 року Ви зауважили, що захоплювалися колись В'ячеславом Чорноволом? Чому тоді не вступили до НРУ?

Так, я з великою повагою ставився до В'ячеслава Чорновола, як до історичної постаті, яка стоїть в одному ряду з найвидатнішими українцями в нашій історії. Все своє життя він присвятив боротьбі за незалежну Україну і твердо був переконаний в цьому. То були часи, коли про це заборонялося навіть думати. Він думав тільки про Україну.

Я уважно стежив за діяльністю партії, яку очолював Чорновіл і політика якої була послідовною, зрозумілою. В мене були друзі з членів НРУ. Спілкуючись з ними, я переконувався, що практично в усьому ми однодумці.

З часом почалися непорозуміння в лавах партії. І я з жалем сприйняв її роздвоєння. Хотілося б, щоб така потужна партія існувала в Україні. Але знову, як було вже не раз в нашій історії, розбрат і бажання гетьманувати призвели до того, що сталося. Думаю, ми ще не до кінця оцінили значимість діяльності Чорновола для України. На жаль, ми починаємо думати про це лише після того, як людина йде від нас.

Був гордий тим, що сам В'ячеслав Максимович попросив мене взяти з собою в космос символ нашої державності, наш герб – тризуб. Це був маленький золотий значок (у космос багато не візьмеш), але який символізував і боротьбу, і незалежність України, і таких її синів, як В'ячеслав Чорновіл. Я відчув і свою причетність до історії. І я вдячний йому за це.

За  роки депутатства  призвичаїлися до того хаосу, який зветься українською політикою? Не було розгубленості після космічного порядку?

Саме слово "космос" в перекладі означає "порядок". Але українську політику я не сприймаю, як хаос. В ній також установився певний порядок. Вона має всі складові політичного життя держави перехідного періоду. Звичайно, як на мене, то є складові, яких би хотілося уникнути і про які я вже згадував. Основна з них, на мій погляд, – це невідкладні методи боротьби з владою, які надто шкодять нашій державі, її іміджу.

Трохи пригадаймо історію. Протягом усіх часів, починаючи від київських князів, які воювали між собою, навіть залучаючи до міжусобних воєн ворогів української держави, і до сьогоднішнього дня продовжується боротьба самих з собою. Не цураємося ми звернень за допомогою і за кордон, як це також бувало в нашій історії. Переконаний, що ми настільки самодостатні, і не побоюся сказати –  розумні, що здатні самі розібратися в собі.

Ваші колеги по депутатському корпусу постійно розповідають журналістам, як перед кожним важливим голосуванням купують голоси народних обранців. Скільки коштував голос космонавта Каденюка? 

Я б так питання не ставив. Бо політична ціна голосу в парламенті будь-якого народного депутата однакова, особливу вагу вона має, якщо це 226-й голос.

А відносно купівлі-продажу голосів відверто кажу, що я з цим не стикався. Рішення, як голосувати, як правило колегіальне, фракційне. Цього вимагає дисципліна. Інколи бувало, що голосував по-своєму. Про це я попереджав колег по фракції. Ніхто не ображався. Таке буває і з іншими депутатами фракції.

Чи допомагає статус першого космонавта України вирішувати побутові проблеми своїх виборців? Відкриваєте двері до чиновних кабінетів ногами?

Так, статус допомагає, але я цим ніколи не зловживаю.У двері стукаю і мені відчиняють. Ще до депутатства це допомогло побудові школи в моєму селі, де я народився і виріс. Не перераховуючи зробленого мною за часів депутатства для вирішення проблем округу, прямо скажу, що цей статус допомагає мені швидше зайти в кабінет того чи іншого міністра. Це відбувається, на мій погляд, по причині особливої поваги до самого статусу "перший космонавт України".

За конституційну реформу у грудні 2003 року Ви також голосували руками? Як Ви оцінюєте, зокрема, так звану конституційну реформу?

Голосував за політичну реформу, бо переконаний, що вона потрібна. Перше, що мене здивувало в нашому державному устрої – це безвідповідальність Верховної Ради, органу, від діяльності якого в першу чергу залежить розвиток держави, бо він створює закони і саме від їх якості і кількості в більшій мірі залежить цей самий розвиток. Реформа так перерозподіляє функції між Парламентом, Урядом і Президентом, що всі в певній мірі несуть відповідальність. Причому і народ також буде відчувати більшу відповідальність за те, кого обрав в парламент, бо уряд буде коаліційним, залежним від парламенту. Тобто, народ через парламент бере участь у створенні уряду.

Те, що передбачає реформа, має в собі більше демократії. Можливості такої системи значно більші, ніж в сьогоднішній і вона значно ефективніша. І якщо ми хочемо жити краще, ми повинні здійснити цю реформу. До речі, це класична європейська система. Але дуже важливим є не лише зміна системи влади, але й людей при владі. Противники реформи також прекрасно розуміють, що потрібно міняти систему, але в них своє бачення вирішення цієї проблеми. А на президентських виборах дуже важливо не помилитися у виборі. Одурити людей, які живуть зараз дуже погано, надто легко, обіцяючи їм золоті гори після виборів.

У Франції під егідою ЮНЕСКО реалізовується міжнародний космічний проект ХХІ століття КЕО. Йдеться про збір і формування послань далеким нащадкам землян, які вони зможуть отримати лише через 50 тисяч років, коли на Землю повернеться запущений у 2006 році спеціальний супутник. Що б Ви сказали тим людям, які житимуть після нас через 50 тисяч років?

Я їм би сказав: поважайте один одного щиріше, ніж це робили ми, любіть один одного вірніше, ніж це було у нас, творіть добро на Землі, показуючи цим приклад іншим цивілізаціям. Сподіваюся, що тоді не буде воєн (за такий час людство порозумнішає), але й тоді не буде Едему на Землі. Проблема виживання стане стократ гострішою. Проте життя триватиме і буде так, як сказав Поет: “і на оновленій Землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на Землі”.

 Запитував Юрій ЧОРНЕЙ, Чернівці

2004 рік 

1


КОМЕНТАРІ (1)

Класне інтерв"ю, дай його в якусь газету.

avatar

07 січня 2013 19:19