Ледве вцілілі у 90-ті чернівецькі книгарні нинішня влада остаточно доб'є в 2012-му?

Ледве вцілілі у 90-ті чернівецькі книгарні нинішня влада остаточно доб'є в 2012-му?

17.04.2012, 01:21

Пропонуємо увазі читачів уривок з матеріалу "МАЛИЙ КНИЖКОВИЙ РЕНЕСАНС", який було опубліковано майже 10 років тому в газеті "Доба". А саме у серпні 2002 року. У вступі йдеться, зокрема, про те, через що саме довелося пройти деяким чернівецьким книгарням, які нинішні господарі "будинку з левами" збираються "оптимізувати".

"Чернівецькі державні книгарні конали болісно і довго. Ті ж, яким пощастило вижити, після реанімації нагадують радше бідних підсусідків в приймах у заможних орендарів. Це вже пізніше винахід Гутенберга охрестять найвидатнішим здобутком людського генія минулого тисячоліття. Наприкінці ж вісімдесятих книжкові крамниці якось водночас випали із переліку закладів, де можна було придбати предмети нагальної необхідності.

Першими обміняли хліби духовні на більш прибуткові, земні, причому в прямому сенсі, працівники книгарні, розташованої в районі Центрального ринку, що на вулиці Червоноармійській. Продаж екзотичного для України кавказького лавашу приніс попервах новим власникам приміщення надприбутки. Коли ж мода на східну дивинку минулась, площі переобладнали під ще прибутковіший бізнес - розлив по 150.

Одна за одною пішли у небуття книгарні на вулиці Шевченка, "Букініст", "Військова книга", "Мистецтво", перетворений із "Політкниги" "Кобзар" із Соборної та Центральної площ. Із розпадом соцтабору аж загуло за мережею книгарень, які спеціалізувалися на продажу друкованої продукції видавництв країн-сателітів СРСР. Та, що була в Чернівцях, називалася "Дружбою". Румунському національному будинку під офіс теж виділили колишню книжкову крамницю. Лиха доля не обминула новісінької книгарні в районі бульвару Героїв Сталінграда. Помер до народження, майже одразу поступившись прибутковішим спорттоварам та автозапчастинам, магазин "Юніор" на підйомі вулиці Гагаріна. Особливо болісно відходив найбільший книжковий магазин буковинської столиці, розташований на проспекті Незалежності, метр за метром віддаючи свої чималі площі грошовитішим. Подібно до обласних загинули й районні книгарні у Вижниці та Сторожинці, сільські - Мамаївцях, Кам'яній, Боянах тощо. Не одному працівнику мережі книгорозповсюдження довелося просидіти тоді рік - два без зарплати. Дехто навіть скуштував заробітчанського хліба, “човникуючи” по Югославіях та Румуніях. Це зараз власники приватних книгарень буквально полюють за колишніми продавцями. Особливо цінуються ті з них, які пропрацювали в державній мережі книгорозповсюдження все життя.

Утримати магазини на плаву не допомогло й національне відродження початку дев'яностих. У нових економічних реаліях нечисленні видання забороненої та призабутої спадщини цікавили небагатьох. В умовах, коли йшлося про власне виживання, більшості було не до реабілітованих історією книжок. Латати дірки доводилось у власних кишенях, а не історичній пам'яті. Параліч національного книговидання, розвал державної мережі книгорозповсюдження та вбивча орендна плата довершили справу руйнації чернівецьких книгарень.

Щоправда, разом із книгарнями назавжди залишили наше життя такі "переваги" соціалістичного господарювання, як індекси заборонених авторів і книг, книжковий дефіцит, черги, продаж літературного непотребу або листівок у навантаження до вартісніших видань, "блатна" передплата зібрань творів, фонди обміну рідкісних видань тощо. Не одне покоління бібліофілів змушене було поповнювати домашні книгозбірні з закордонних крамниць. Привозити цікавинки доводилось з-за кордону - братів-іноземців з соцтабору якісною друкованою продукцією, звичайно ж російськомовною, чомусь забезпечували краще за вітчизняних споживачів. Приблизно тоді ж перестали привозити свій товар і книгарі із сусідньої Молдови, в якій ситуація з хорошими книжками, навіть у радянські часи, чомусь завжди була кращою, ніж в Україні. Вочевидь, сусідам вигідніше стало возити до нас лікеро-горілчані та тютюнові вироби. Із розпадом держави-монстра припинилося централізоване надходження друкованої продукції загальносоюзних видавництв. Необачні передплатники ще донедавна таких дефіцитних багатотомових видань залишилися ні з чим. Зібрання творів Достоєвського або Гамсуна, приміром, у Чернівці так до кінця й не потрапили. Ще більше не пощастило тим, хто у 1991 році вніс завдаток за десятитомник Куліша та дванадцятитомник Винниченка, як наслідок - ні грошей, ані книжок вони так і не побачили.

Замість книжок чернівчани та мешканці області отримали змогу долучитися до заокеанських новинок - імпортних канцтоварів та іграшок, сувенірів та фототоварів, одягу, меблів і засобів мобільного зв'язку. Книгарням, яким пощастило вціліти, ледь зводячи кінці з кінцями, - чотирьом на вулиці Кобилянської, "Букіністу" на Головній, "Науці" на вулиці Заньковецької та враженому грибком і цвіллю магазину у Садгорі, - доводилось розраховувати винятково на подвижництво та ентузіазм своїх працівників. Де вже в таких умовах говорити про розширення асортименту та задоволення потреб читаючої публіки.

(...)

Обігових коштів для закупівлі новинок катма, можливостей для своєчасних розрахунків за взяті під реалізацію книжки - також. З руйнацією "Облкниготоргу" знаходити нові канали надходження книжок доводиться самим. Всесильний в минулому монополіст тепер ледь животіє, особливо після відокремлення у самостійну структуру ДКП "Бібколектор", перетворившись на міське оптово-роздрібне підприємство "Чернівці-книга". Навіть його колишній керівник змушений власноруч приторговувати книжками з ятки, розташованої у "будинку із левами".

Нові економічні умови існування вимагають капіталовкладень та якісно нової організації праці... Мережі ж державного книгорозповсюдження залишається лише розраховувати на особисту підприємливість продавців, інвесторів, гранти приватних видавництв...

Щоправда, є в Чернівцях приклад успішної адаптації державної книгарні до ринкових умов побутування. Йдеться про книжкову крамничку, відому в народі як "Бібколектор". (Нагадаємо тут, що матеріал був написаний у 2002-му році. Нині флагманом перетворень серед комунальних книгарень, поза сумнівом, є "Букініст" з Головної). Однак це заслуга аж ніяк не державних структур, а подвижництва її працівників та спрямованих на ремонт приміщення і розвиток зекономлених від продажу підручників обігових коштів...

Споряджений у Київ за товаром бус обходиться як мінімум у 550 - 600 гривень. (Ціни 2002-го року). Повернути ці гроші та бодай дещицю заробити дозволяє партія товару, в який вкладено не менше 10 - 20 тисяч гривень. Тепер уявіть собі, що це спеціальна література для високочолих інтелектуалів. У кого з книгарів знайдуться на неї кошти? А якщо вони й були б, то за скільки часу такий специфічний вантаж розкуплять "спраглі до знань" співвітчизники? Адже реалізація подібних видань вимагає багатьох місяців, а то й років. А взагалі, доправлення продукції видавництв до споживачів залежить від фантазії й фінансових можливостей власників крамниць - дехто вже возить книги вантажівками та ще з причепами. Віддамо їм належне - нові власники готові задовольняти й найвибагливіші смаки. Були б лише гроші у їх споживачів. Система пошуку та замовлень дозволяє віднайти будь-яку книгу з 40 тисяч позицій, наявних у вітчизняних базах даних.

Стосовно продукції українських видавництв, то продавати їх все ще невигідно. Не варто звинувачувати у цьому власників приватних книгарень - люди ризикують кишенею, та ще й в умовах, коли вітчизняні чиновники свого патріотизму теж особливо не демонструють й для зменшення собівартості української книги практично нічого не роблять...

 Безпосередньо у видавництв, а то й в авторів власники закуповують лише те, що майже гарантовано розкуплять. У посередників і під реалізацію книжок практично не беруть. Торговельні накрутки й потреба майже негайно (упродовж місяця) розраховуватись за книги, роблять подальший їх продаж невигідним. Для уникнення витрат, пов'язаних із перевезенням вантажів та розмитненням, лише російські книжки купують у вітчизняних гуртівнях. І навіть при подібній організації процесу завжди залишається ризик не розпродати до 30 відсотків закупленої продукції. Хоча й тут власники намагаються знаходити вихід, застосовуючи спеціалізовані бухгалтерські системи обліку книжок, які дають змогу простежити долю кожної книги і зменшити ризик утворення залишків до мінімуму.

Однак, попри всі технічні нововведення, найнадійнішим показником перспективності розвитку саме книжкового бізнесу завжди залишатиметься людський фактор. Один мій знайомий прапорщик, після звільнення у запас із лав Збройних сил України, частину зароблених на ксерокопіюванні коштів, окрім відкриття нової "Пончикової", вклав у два книжкових кіоски. А прапорщики ж, як відомо, знають, де добре.

 Невже те, що виявилося не до снаги  економічній руїні нині вдасться зробити депутатам провладної більшості Чернівецької обласної ради?

У К Р А Ї Н А
ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА РАДА

ІX сесія VІ скликання

РІШЕННЯ № -9/12

_________ 2012 р. м. Чернівці

Про реорганізацію обласних комунальних підприємств книжкової торгівлі


Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 43, частини 4 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 104-107 Цивільного кодексу України, статті 59 Господарського кодексу України, враховуючи висновок постійної комісії обласної ради з питань приватизації та управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, обласна рада
ВИРІШИЛА:
1. Реорганізувати комунальне торговельне підприємство «Українська книга», обласне комунальне торговельне підприємство «Технічна книга», Чернівецьке обласне комунальне оптово-роздрібне торговельне підприємство «Чернівцікнига», державне комунальне торговельне підприємство книжковий комісійний магазин «Букініст», обласне комунальне торговельне підприємство «Наука», обласне комунальне торговельне підприємство «Художня книга», обласне комунальне торговельне підприємство «Лучаферул», державне комунальне торговельне підприємство «Здоров’я», державне комунальне торговельне підприємство «Каменяр», комунальне підприємство «Магазин навчально-наочного приладдя» шляхом злиття в обласне комунальне підприємство «Буковинська книга».
2. Уповноважити управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю (Мальона Г.В.) та Головне управління освіти і науки обласної державної адміністрації (Бауер М.Й.):
2.1. Створити комісії з припинення діяльності підприємств, зазначених у пункті 1 цього рішення, та вирішити всі організаційні, кадрові питання відповідно до Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
2.2. Подати на затвердження обласній раді передавальні акти (баланси) підприємств, зазначених в пункті 1 цього рішення.
2.3. В порядку, визначеному Положенням про порядок призначення та звільнення з посади керівників об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженим рішенням обласної ради від 23.10.2003 №136-11/03 (із змінами), внести пропозиції щодо керівника обласного комунального підприємства «Буковинська книга».
3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на першого заступника голови обласної державної адміністрації Галиця Г.К., постійну комісію обласної ради з питань приватизації та управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (Смотр О.А.).

 Голова обласної ради М.Гайничеру