КОНЬЯК ВІД КАФКИ

КОНЬЯК ВІД КАФКИ

02.05.2012, 16:16

 Подивишся на стару буковинську рекламу і обов’язково залишишся приголомшеним. По-перше, - стиль. По-друге, - зміст. А по-третє, - виняткова стабільність вражає. Виявляється, вже більше ста років на наших теренах рекламують воду «Моршинська», взуття «Саламандер», автомобілі «Форд», бальзам Бітнера, аспірин, ментолові пігулки від кашлю (на рекламі Геракл розриває горлянку лева – ось це образ!), пропонують сумнівні іпотечні кредити і ще багато чого, що рекламують й зараз.

  

Зараз, звісно, все це виглядає наївнішим. Час, немов вуаль, робить усе, що під ним, романтичнішим. Ось, наприклад, повідомлення про виступ гіпнотично-магічно-мімічного віртуоза св. Романа та його доньок. Або «знаменитого європейського чорнокнижника та заклинача духів» професора Мереллі та його помічниці з промовистим ім’ям Фру-Фру. Професор викликав духів просто у залу театру! Принаймні, так обіцяла реклама. Я хотів би це бачити! Але безнадійно пропустив виставу. Як він це організовував? Квитки зазвичай продавали по трьох цінах: крісло – стільки-то, стілець – стільки-то, стоячи – стільки-то.

Привернули мою увагу і реклами, які більше ніколи не з’являться. Наприклад, про видалення бородавок за допомогою пензля. Як воно це було, нині вже невідомо, хоча б тому, що і тоді цей пензель продавали лише в одній чернівецькій аптеці. Чи вціліла вона після гучного розпродажу?! Або затишна реклама іграшок, олов’яних солдатиків. Очевидно, тих, про яких колись писав Ганс Христиан Андерсен. Коли дивлюся на неї, у мене таке відчуття, що у минулому житті мене не докупили цих іграшок. Серед розваг переважав цирк і якийсь театр механіки. Виставка воскових фігур пропонувала чернівчанам композицію «Христос перед Пілатом». Втім, на самій рекламі був намальований екзотичний індіанець із пір’ями.

І звісно, одвічна втіха людства: коньяк, шоколад, шампанське. Коньяк і капелюхи між іншим у Чернівці поставляв підприємець Кафка. Чи не родич знаменитого письменника Кафки? Нашого земляка по австро-угорській лінії. Реклама вин просто заполонила сторінки буковинських і австрійських газет того часу. Ось чим жили винятково культурні Чернівці! Єдине, що змінилося: остаточно збанкрутували виробники жіночих корсетів.

І з цих пересічних картинок витікає нехитра філософія західної цивілізації : велике прагнення доброго прального порошку, розкішної шевелюри, нормально працюючого шлунка, зручного взуття. Якось це і затишно, однак і нудно водночас. Ну ще такий, наприклад, висновок: країни вмирають у стабільній Європі частіше, аніж фірми-виробники. Взяти той же бальзам Бітнера, наприклад. Сто п’ятдесят років успішного життя! Імперія розвалилася, бальзам залишився. Так що патріотом фірми бути надійніше, аніж патріотом країни. І розчарувань набагато менше.

 

 Втім, поклоніння тої епохи побуту – викликає симпатію. Люди вірять, що на землі варто влаштовуватися міцніше, комфортніше. Ніби людина не смертна, не має бути бунтівником, шукачем, дослідником у цьому світі. Їй просто має бути гарно. Якщо відкинути усе лушпиння ідеологій, це і є європейська ідея. І не дай боже позбавити європейців цього комфорту, вони відвернуть голову винному, незважаючи на увесь гуманізм.

До речі, вже про письменника Франца Кафку. Побут і розваги того часу привертали і його увагу. І тут вийшов дивовижний перегук між чернівчанином Дроздовським і пражанином Кафкою. Справа в тому, що один й той самий атракціон гастролював на початку двадцятого століття і в Чернівцях, і в Празі. Невесела розвага полягала в тому, що артист кілька тижнів голодував у спеціальній скляній камері. І кожен міг бачити, як голодуючий поступово перетворюється на майже скелет. І Дроздовський, і Кафка вирішили про це написати.

От Дроздовський про цього дивного майстра голоду та рекламу його виступу написав так:

" Реклама: Під час аварії на шахті наш голодмайстер не загинув тільки заради вродженим здібностям, оскільки він витримав сорок сім днів (лижучи язиком камінь і так виживши. Зацвяхований, завалений, замурований - таким можна побачити знаменитого голодмайстера. Вхід - 50 геллерів. Заходьте, пані і панове, заходьте.(...) Голодостраждалець залишив свою скляну клітку після того, як було витягнуто цвяхи і розбито "мур". З лагідною усмішкою він випив маленьку філіжанку молока. При цьому він показав своє тіло, яке зовсім не мало живота, і можна було б подумати, що якби якимсь дивом позбутися пупця, то відкрилася наскрізна дірка, в яку можна було б зазирнути, як в замкову щілину (...). Атракціоном були кості, арфа ребер"  

(Дроздовський. Тоді в Чернівцях і довкола)

Якось в щасливу мить я натрапив і на оповідання геніального письменника Кафки про того ж майстра голоду. Але там нічого не було про арфу ребер, про пупець, в який можна заглянути, як в замкову щілину. Нічого зовнішнього. Кафка уявив собі смерть цього артисту голоду:

" - Ти усе ще голодуєш? - запитав шталмейстер. - Коли ж ти нарешті перестанеш голодувати?

Нехай простять мені всі, - прошепотів голодар, і тільки шталмейстер, який приклав вухо до клітки, розчув ці слова.

- Звичайно, - відповів шталмейстер і постукав себе пальцем по чолу, щоб дати зрозуміти служителям, до якого стану дійшов голодар, - ми тебе прощаємо.

- Мені завжди хотілося, щоб усі захоплювалися моїм вмінням голодувати, - сказав маестро. - Що ж, ми захоплюємося, - охоче погодився шталмейстер.

- Але ви не повинні цим захоплюватися, - вимовив голодар.

- Ну, тоді ми не будемо. Хоча чому б нам і не захоплюватися?

- Тому що я повинен голодувати, я не можу інакше.

- Скажи, будь ласка! - заявив шталмейстер. - Чому ж це ти інакше не можеш?

- Тому, що я - голодар, - підняв висохлу голову й, витягнувши губи, немов для поцілунку, прошептав шталмейстерові в саме вухо, щоб той нічого не упустив, - тому, що я ніколи не знайду їжі, що прийшлася б мені до смаку. Якби я знайшов таку їжу, повір, я б не став чинитися й наївся б до відвала, як ти, як всі інші".

Кафка дивився на ту ж людину, що й Дроздовський. Але побачив не "арфу ребер", а можливість написати про вселенську трагедію. Про трагедію спраги, яку не можна вгамувати, трагедію покликання врешті-решт. Подивимося ж і ми уважно навколо. Чи побачимо те, що побачив Кафка?

Сергій ВОРОНЦОВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



КОМЕНТАРІ (2)

Я побачив залиту несамовитим сонцем Атіку, безкрайні оливові сади і миску смачнющої солянки з маслиною на лимонній шкірочці...

avatar

Валентин

02 травня 2012 12:47

avatar

Larisa Khomich

05 травня 2012 22:27