Коло млинів, біля броду...

Коло млинів, біля броду...

22.01.2019, 17:06

А було ж це в ті далекі, а ще добре пам’ятні для багатьох часи, коли вони, водяні трудівники, на малих і трохи більших річках та потоках, натужно, вдень і вночі, крутили колеса, даючи таку мукичку, наприклад, із знаменитих ґанґаників, що запахи вчувалися на десятих кутах.

Було… Практично до кінця 50-х років, коли вже працювали на електриці більш-менш сучасні млини. Але навіть тоді люди все одно не могли обійтися. Традиційно. Увірувавши, що кращого млива, аніж з-під колеса водяного млина, не одержиш.

Ще малим хлоп’ям, в рідних Ржавинцях, добре пам’ятаю водяний млин вуйка Матея, який тримав його на Білому потоці. Їх було з десяток. Та здебільшого, односельці мололи своє зеренце тільки у вуйка Матея. Часто він не додавав того млива потроху, бо крав. Та люди прощали йому, бо давав неперевершене за якістю мливо.

Ага! – мовите, а де сьогодні тії водяні млини, що біля броду, де ще й безліч рибки всілякої водилося? Де, де? Та у небуття, як тіні досвітні пощезали. Відтоді, коли стало правилом, що ламати, нищити – не будувати. І в такий спосіб понищили до останнього. Не подумавши, що задля історії треба було зберегти на плаву бодай би один такий млин.

Особисто я мав на прикметі один з таких. Це водяний млин уже покійного Петра Іліщука, котрий газдував у Сторонецькому Потоці, що на Путильщині. Справді, що уже за ґазда був той Іліщук – пером не описати. Бо все, що виходило з-під його талановитих рук, дивувало та гонор йому дарувало. Його водяний млин давав найкращу на всі гори мукичку, переробляв воду на електрику, а в гаті з пречистою карпатською водичкою полокали ліжники світової вартості.

Було, та вже вочевидь ніколи й не буде… Як і того газди зі Сторонецького потоку, і млина вуйка Матея. Хіба, що в згадці, коли по них забринить скупа сльоза…

Іван АГАТІЙ, 

Заслужений журналіст України

 

 

1