КОД КОВАЛЕВСЬКОГО (це могло бути сенсацією)
Ця дивовижна історія трапилася в Чернівцях на рубежі сорокових-п’ятдесятих. Здавалося б, який може бути зв’язок між відомим містичним романом “Код да Вінчі” і голодними післявоєнними Чернівцями? А він є.
Звісно, ніхто не шукав і не очікував такого зв’язку. Перший задум був написати про “сторожів”. Це такі люди, які сторожать, але не склади, а цілий устрій. І нібито ніхто їх для цього не наймає – вони самі відчувають своє покликання. І натхненно стежать за “стрункістю рядів”. Цікаві вони зокрема й тим, що є завжди! Природа ніколи не залишає людство без них. Що в стародавньому Єгипті, що в сучасних Чернівцях. Очевидно для чогось ці люди потрібні. Але в сталінську епоху був справжній їхній бенефіс. Їх було неймовірно багато. “Сторожі” стежили за всім – довжиною зачісок, скромністю одягу, навіть виразом облич. Одним із таких сторожів-ентузіастів був науковець Чернівецького університету Євген Черєзов. Колишні студенти, нині вже сиві, пам’ятають його як людину, начисто позбавлену почуття гумору, до смішного. У сімдесяті він здавався їм смішним, але “непоганим мужиком”. Хіба що трохи простуватий. Чого його в науку понесло, дивувалися деякі. А у суворому 1949 році Черєзова сприймали, очевидно, інакше. Серйозно. І ось “сторож” уполював якось знатний трофей – злісного порушника рядів професора Ковалевського. З цього приводу він написав статейку з сірою назвою “Проповідь релігії під прапором науки” й опублікував у “Радянській Буковині”. Хотів написати я про Черєзова та породу сторожів, а вийшло про Ковалевського.
Надто здивувала мене його стаття, опублікована у третьому томі “Вчених записок Чернівецького університету”, що вийшов, зауважу, у 1949 році, коли навіть мухи дзижчали щось із Маркса з Енгельсом. І про яку писав Черєзов у своїй розгромній роботі про "пропаганду релігії". На початку ми вже згадували знаменитий “Код да Вінчі”, де жертва вбивства залишає зашифроване послання. Слідчому в знаменитому романі для розкриття вбивства і викриття таємного релігійного товариства, що “зберігає Божу владу на землі”, треба було проаналізувати роботи да Вінчі та знайти таємну інформацію, зашифровану в них. Чернівецькому геологу Ковалевському не потрібний був екзотичний матеріал. Свою гіпотезу про справжні витоки християнства і його засновників він заснував на... ретельному вивченні звичайної мапи світу, яка висіла у нього в кабінеті. Шифром і ключем для професора стали географічні назви деяких місцевостей, а як відомо, географічні назви є найбільш сталими, і деякі не змінюються тисячоліттями.
Стаття Ковалевського мала не таку таємничу назву, як книга Дена Брауна. . Ця скромна праця називалася “Танаїс та його епоніми”. Танаїсом називали місто в усті Дону та Сіверського Донця і самі ті ріки. Ковалевський спочатку ставив перед собою завдання дізнатися, звідки пішла ця назва, але звернув увагу, що слово “Тан” чи “Дан” дуже часто зустрічається в географічних назвах водойм на неймовірно віддалених одне від одного теренах. Озеро Тана є в Абіссінії і в Норвегії, озеро Дан є в Ірландії і в Сибіру, є схожі назви в Тибеті – ріка Тан-хе і озеро Тан-чо, на Близькому Сході є ріка Йордан, а в Сибіру – ріка Алдан, ну, і так далі. Звісно, професор не міг уявити, щоб на такій величезній території жив один народ, і він висунув доволі струнку гіпотезу, що Тан чи Дан чи Дон – це культове слово, свого роду релігійний символ. І схожість назв пояснюється тим, що у всіх цих людей і народів була однакова релігія. Панівна всесвітня релігія в дохристиянські часи. Що ж це за релігія? Шляхом довгих логічних викладок Ковалевський доходить приголомшливого висновку, що це фактично християнство або предтеча християнства, яке, на його думку, було задовго до Христа. Зразком такого християнства до Христа він, зокрема, вважає єссеїв. Ну, і так далі... Так переказує статтю Ковалевського комуніст і патріот товариш Черєзов у газеті " Радянська Буковина" і дуже її критикує.
Коли я дійшов до місця, де Черєзов вказує, що Ковалевський спирається в своїх доказах на Євангеліє (яке Черєзов називає збірником диких фантазій і казок), мені стало неймовірно цікаво, де ж Ковалевський знайшов там докази, що християнство було до Христа, тож побіг до університетської бібліотеки, щоб почитати, що писав сам Ковалевський. Далі починається Ден Браун. Або, швидше, не Ден Браун, у того хоча б знайшли труп охоронця таємниці. А у разі з Ковалевським це, швидше, Булгаков. У третьому томі “Ученых записок Черновицкого университета” його стаття (понад тридцять сторінок) була вирізана, а у змісті її назва і автор були викреслені чорною фарбою. Таке попадання мене захопило.
Я почав шукати якісь відомості про самого професора С.О. Ковалевського, якого у 1945 році прислали для укріплення кадрового потенціалу університету нібито з Харкова. Але це, власне, була єдина згадка про нього. Очевидно, залишилася випадково. В усіх томах (сучасних і радянських) про історію Чернівецького університету для цього геолога не знайшлося дванадцяти літер, щоб повідомити, що такий був на світі. Я зрозумів геніальний гумор Булгакова, який розповідав про те, як цілковито зникають люди, разом із будь-якою згадкою, з фото, статями, учнями тощо. Звісно, на таке тільки Воланд здатний. На кого ж ще подумати? Тим більше Ковалевський пішов майже стопами Майстра. Тож долі їх мали бути схожою
Але про ідеї Ковалевського ми знаємо тепер, переважно, в переказі його “сторожа” Євгена Черєзова. Боюся, доволі блудному.
Люди часто кажуть: час розсудить. Але, на жаль, розсуджують завжди люди. Про Євгена Черєзова та його педагогічну діяльність і зараз пишуть ностальгічні статті. Він помер наприкінці вісімдесятих через півгодини після пари. Його ім’я користується повагою учнів. Він зробив дивацьку дивовижну кар’єру чернівецького радянського єгиптолога, який, кажуть, побував у Єгипті лише у часи перебудови, як «човник» . Став доктором наук. Мав учнів єгиптологів. (Мене, до речі, вразило, що у Чернівцях є єгиптологи). А від професора Ковалевського, подумав я, тільки й залишилося, що стаття про його помилки за 1950 рік авторства товариша Черєзова.
Мені ж захотілося уточнити про єссеїв, яких вважав Ковалевський представниками світової релігії – предтечі християнства. Знайшов ось таку цитату у Плінія Старшого:
“ З дня в день кількість їх збільшується, завдяки натовпам втомлених життям прибульців, яких хвилі фортуни тягнуть до звичаїв єссеїв. Таким чином, хоча в це і важко повірити, протягом тисяч поколінь існує вічний рід, в якому ніхто не народжується, тому що відраза до життя між людьми сприяє збільшенню їхньої кількості”.
А про сторожів коли-небудь ще напишу. Їх справді можна знайти будь-де. Варто лише придивитися. Навіть до себе.
Тут я колись поставив крапку. Але у історії є продовження. Я все ж дещо знайшов про професора Ковалевського. Виявилося, що невідомість Ковалевського розповсюджується в основному на Чернівці. Це вчений, відомий на усьому пострадянському просторі. Він був одним із першовідкривачів нафти і газу у Туркменії, що само по собі ставить його в особливий ряд серед науковців. Тобто золотий пам’ятник в Ашгабаді, якби люди керувалися принципами справедливості, мав би стояти не Туркменбаші, а саме Ковалевському та його колегам. І це було далеко не єдине його відкриття. Натурою він був неймовірно різнобічною. Наприклад, бакинські краєзнавці на початку двадцятих знають Ковалевського, як автора поетичної збірки «Кальян». Ідей і гіпотез у нього було безліч. Щоб зацінити карколомний хід думок професора, скажу лише, що у Чернівцях Ковалевський повідомляє, що готує книгу з абсолютно дивовижною назвою “ Географія органів”. Тобто він хоче дослідити сенс розташування печінки, серця, нирок тощо. Звісно, цей задум благополучно провалився, ніхто під такі ідеї крамольному професору не надав необхідної підтримки. Однак, найбільше, що вразило мене в цьому дослідженні те, що, за допомогою професорської логіки я знайшов те місце в Євангелії, на яке посилався професор, коли говорив, що своєрідне християнство було до Христа. І, що смішно, можу тепер представити себе на місці слідчого із « Кода да Вінчі». Тільки код професора Ковалевського виявився простішим і не кодом зовсім, а дещо своєрідним і водночас простим ходом логіки. Про це я начав писати оповідання і хотів надрукувати саме його, але якось все не виходить і не виходить. Тож поки що подаю цю невеличку статтю про професора Ковалевського. Помер Ковалевський у Криму. Там його ім’ям названа підводна сопка і якесь геологічне утворення на південному березі Криму (величина якого – тридцять кілометрів).
Сергій Воронцов
НА фото: ілюстрація до улюбленого міфу Ковалевського про Золоте руно. Чомусь мені здається символічною. Статті про маршрут Арго Ковалевський друкував у радянському журналі " Техніка - молоді".
КОМЕНТАРІ (4)
http://publ.lib.ru/ARCHIVES/CH/CHEREZOV_Aleksandr_Evgen'evich/_Cherezov_A.E..html
CHEREZOV_Aleksandr_Evgen'evich
29 червня 2012 23:39
Извините, не понял зачем эта ссылка. Тут речь идет о статье Евгения Черезова. А ссылка, по всей видимости, на сына - Алекснадра Евгеньевича. Если, вы и есть сын, то статья написана вовсе не об вашем отце, он лишь упомянут и винить его ни в чем я не собираюсь. Евгений Черезов, как я понимаю тогда был очень молод. И как большинство людей весьма заблуждался. Мало кто избежал таких заблуждений. Правда, Ковалевскому от этого веселее не было. Скажэу лишь, что Ковалевский просто уехал. У него хоть и были большие неприятности, но репрессирован в духе тех времен, он не был.
Сергій Воронцов
29 червня 2012 23:47
Сергей - необыкновенно интересно! Но где-то эту статью наверное можно найти? Или ее "по распоряжению" вырезали всюду, как в сталинской энциклопедии статьи о постоянно расширяющемся круге "врагов народа", причем подписчикам присылали взамен вырезанным (а интересно - проверяли, кто вырезал - кто нет?) что-нибудь другое (типа: "троянский конь" вместо "троцкий" - пример свой, хохмы ради...) А вообще - в ЧГУ приехало в конце 40х - начале 50х много интересный ученых; ну и разных - тоже...
Анатолий Вишевский
30 червня 2012 10:31
Для Анатолия. Скорее всего весь тираж грохнули. Везде, где я смотрел, статья вырезана и фамилия вычеркнута. Да еще так старательно, что и не разобрать. Вряд ли Ковалевский повторял попытку.
Тут еще одна деталь. У Ковалевского в позднейшей биографии, уже в семидесятых, было указано, что он в сороковых, начале пятидесятых работал в Кишиневе. Хотя точно, что с сорок пятого года он здесь, в Черновцах, работал, я смотрел в архиве. Мне Драгош Олару там помог, большое ему спасибо.
Сергій Воронцов
30 червня 2012 12:48